Стаття 289. Незаконне заволодіння транспортним засобом

1. Незаконне заволодіння транспортним засобом -

карається штрафом від однієї тисячі до однієї тисячі двохсот неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років, або позбавленням волі на той самий строк.

1. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинені з проникненням у при­міщення чи інше сховище, або якщо вони завдали значної матеріальної шкоди, -

караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з конфіска­цією майна або без такої.

1. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені органі­зованою групою або поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або якщо вони за­вдали великої матеріальної шкоди, -

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з кон­фіскацією майна або без такої.

1. Звільняється від кримінальної відповідальності судом особа, яка вперше вчинила дії, передбачені цією статтею (за винятком випадків незаконного заво- лодіння транспортним засобом із застосуванням насильства до потерпілого чи погрозою застосування такого насильства), але добровільно заявила про це правоохоронним органам, повернула транспортний засіб власнику і повністю відшкодувала завдані збитки.

П римітка. 1. Під незаконним заволодінням транспортним засобом у цій статті слід розуміти вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі.

1. Відповідно до частини другої цієї статті під повторністю слід розуміти вчи­нення таких дій особою, яка раніше вчинила незаконне заволодіння транспорт­ним засобом або злочин, передбачений статтями 185, 186, 187, 189-191, 262, 410 цього Кодексу.
2. Відповідно до частин другої і третьої цієї статті матеріальна шкода визна­ється значною у разі заподіяння реальних збитків на суму від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а великою - у разі заподіяння реальних збитків на суму понад двісті п’ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

(Стаття 289 в редакції законів України № 2903-IV від 22 вересня 200З р. та № 270-VI від ІЗ квітня 2008р.)

І. Важливою умовою безпечної роботи транспорту є дотримання всіма особами вста­новленого порядку користування транспортними засобами, при якому використання певного транспортного засобу в сфері руху припустимо лише тими, хто має на це право. Особа, яка незаконно заволодіває транспортним засобом, порушує цей порядок, чим створює загрозу для безпеки руху та позбавляє власника транспортного засобу можли­вості реалізовувати свої права відносно нього. Керування таким транспортним засобом часто здійснюється з порушенням ПДР, зокрема, з перевищенням швидкості, проїздом на заборонені знаки та сигнали світлофора тощо. Протиправні заволодіння транспортними засобами інколи здійснюють особи, які не мають посвідчення водія, певних навичок ке­руванням транспортним засобом відповідного типу. При такому заволодінні винна особа може не знати про можливі несправності транспортного засобу, що також може виклика­ти настання тяжких наслідків. Інколи заволодіння здійснюють неповнолітні або особи, які перебувають у стані сп’яніння, що також створює небезпеку для життя і здоров’я людей. Цим і обумовлена висока суспільна небезпечність подібних діянь.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини, які забез­печують безпеку дорожнього руху механічного транспорту. Додатковим обов ’язковим об ’єктом виступають відносини власності на транспортний засіб, що виникають між власником і невласниками, та інші речові відносини між володільцем обмеженого речового права на транспортний засіб (титульним володільцем) і всіма іншими осо­бами, крім самого власника.
2. Предметом злочину є механічні транспортні засоби, зазначені у примітці до ст. 286 КК (див. коментар до вказаної статті).
3. Об’єктивна сторона цього злочину виражається в незаконному заволодінні транспортним засобом. Пункт 1 примітки до ст. 289 КК визначає його як вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспорт­ного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі. Злочин може бути вчинений тільки шляхом дії.
4. Вилучення транспортного засобу полягає в сукупності двох дій - встановленні контролю над транспортним засобом і переміщенні його в просторі з місця первинного знаходження будь-яким способом. Встановлення контролю над транспортним засобом - це дії, спрямовані на встановлення фізичного панування над ним, коли винний сам або з використанням інших осіб одержує можливість перемістити його. Такі дії є його захо­пленням, яке може бути вчинене як із використанням насильства, так і без нього. Пере­міщення транспортного засобу в просторі передбачає дії, за допомогою яких він пере­міщається з місця первинного знаходження в інше місце будь-яким способом (поїздка на транспортному засобі з використанням власного двигуна, транспортування за допомогою іншого транспортного засобу, штовхання за допомогою фізичної сили людини тощо). При цьому відстань, на яку переміщено транспортний засіб, значення не має.
5. Злочин має формальний склад і вважається закінченим з моменту початку тако­го протиправного переміщення. Якщо заволодіння відбувається під час руху тран­спортного засобу, то згідно з п. 15 ППВСУ «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспор­ті» від 23 грудня 2005 р. № 14 злочин вважається закінченим з моменту встановлення контролю над ним. Проникнення в кабіну, гараж чи інше сховище, спробу запустити двигун або буксирувати транспортний засіб з метою заволодіння ним необхідно роз­глядати як замах на вчинення злочину.
6. Спосіб незаконного заволодіння транспортним засобом може бути будь-яким: та­ємним, відкритим (з насильством чи без нього), шляхом обману або зловживання довірою.

1. Заволодіння транспортним засобом має бути незаконним. Це означає, що винна особа всупереч або поза волею власника (користувача), протиправно вилучає тран­спортний засіб, не маючи на нього ані дійсного, ані передбачуваного права. У випад­ках, коли заволодіння транспортним засобом вчинюється хоча й поза або всупереч волі власника чи користувача, але за обставин, що виключають злочинність діяння (наприклад, у разі крайньої необхідності - щоб терміново доставити тяжко хвору людину до лікарні, приборкати стихійне лихо тощо), таке заволодіння не може бути визнано незаконним і не тягне за собою кримінальної відповідальності за ст. 289 КК.
2. Суб’єктивна сторона цього злочину виражається в прямому умислі. Особа усвідомлює, що протиправно заволодіває чужим транспортним засобом всупереч або поза волею власника (користувача), і бажає це зробити. Якщо мала місце фактична помилка (наприклад, особа переплутала свій та чужий транспортний засіб), то відпо­відальність за ст. 289 КК не настає.
3. Незаконне заволодіння транспортним засобом може вчинюватись з будь-яких мотивів та з будь-якою метою. Винний при цьому може прагнути або обернути тран­спортний засіб на свою чи інших осіб користь, або тимчасово його використати (по­кататися, доїхати до певного місця, перевезти вантаж, викрасти людей або майно, що перебувають у транспортному засобі, спонукати потерпілого до виконання або неви­конання певних дій, знищити або пошкодити транспортний засіб тощо). Про мету обернення транспортного засобу на користь винного чи інших осіб може свідчити тривале користування транспортним засобом, що супроводжувалося його ретельним прихованням, зміною кольору, заміною його окремих вузлів або деталей, номерного знака, підробкою документів тощо.
4. Точне встановлення мети необхідне не тільки для індивідуалізації покарання, а й для вирішення питання про необхідність додаткової кваліфікації вчиненого. Так, у ви­падку вчинення винним злочину з метою обернути транспортний засіб на свою або інших осіб користь, усі подальші дії щодо такого транспортного засобу, включаючи його розбирання на запчастини, знищення чи пошкодження, охоплюються ст. 289 КК і не вимагають додаткової кримінально-правової оцінки. Водночас, коли винний вчиняє злочин з метою тимчасового використання транспортного засобу, не прагнучи до обер­нення його на свою або інших осіб користь, однак надалі вирішує викрасти певні дета­лі транспортного засобу або пошкодити чи знищити його, вчинене має бути кваліфіко­вано за сукупністю злочинів - ст. 289 КК і відповідною статтею КК, що передбачає відповідальність за викрадення чужого майна (залежно від способу вчинення злочину), або ст. 194 КК відповідно. Коли ж злочин вчинюється з метою викрадення людей або предметів, що знаходяться у транспортному засобі, вчинене також має кваліфікуватися за сукупністю злочинів (ст. 289 КК та статтями 146, 185, 262 або 308 КК відповідно).
5. Суб’єктом злочину може бути особа, яка досягла 16 років (ч. 1 ст. 289 КК) або 14 років при вчиненні злочину з кваліфікуючими обставинами (частини 2, 3 ст. 289 КК). Не відсторонені від керування транспортним засобом водії, які самовільно здій­снили поїздку на закріпленому за ними транспортному засобі, а також службові осо­би підприємств, установ і організацій, що мають певні повноваження з оперативного управління, використання й розпорядження транспортними засобами, не можуть визнаватися суб’єктами тимчасового незаконного заволодіння транспортним засобом.

За наявності передбачених у законі ознак такі дії мають кваліфікуватися за статтями 192, 356 або 364 КК відповідно. Водночас особи, які за характером виконуваної ро­боти мають доступ до транспортного засобу, а також члени сім’ї, близькі родичі та знайомі власника чи користувача транспортного засобу мають визнаватися суб’єктами розглядуваного злочину, оскільки відповідний транспортний засіб є для таких осіб чужим (за рамки цього кола осіб повинні вийти ті члени сім’ї та близькі родичі влас­ника чи користувача, які мають юридичні права на транспортний засіб).