Чи може подружжя нести кримінальну відповідальність за заволодіння спільним майном? (справі №759/23571/19)

Фабула судового акту: У сучасному правовому полі України питання розподілу майна подружжя часто стає предметом не лише цивільних, а й кримінальних спорів. Одним із таких прикладів є справа, розглянута Верховним Судом 17 квітня 2025 року (справа №759/23571/19, провадження №51-546км20), яка стосувалася обвинувачення за ч. 3 ст. 289 КК України – незаконне заволодіння транспортним засобом. Ця справа є показовою для адвокатської практики, адже вона висвітлює межі кримінальної відповідальності у спорах між подружжям щодо спільного майна. Розглянемо ключові аспекти рішення та його значення для правозастосування.

Обвинувачений, перебуваючи у шлюбі з потерпілою, заволодів автомобілем Porsche Cayenne, який був зареєстрований на ім’я дружини. За версією обвинувачення, чоловік, усвідомлюючи наближення розірвання шлюбу та маючи неприязні стосунки з дружиною, умисно незаконно заволодів транспортним засобом вартістю 1,5 млн грн. Апеляційний суд визнав його винним, призначивши 7 років позбавлення волі та частково задовольнив цивільний позов потерпілої. Проте Верховний Суд скасував це рішення, закривши провадження через відсутність складу злочину.

Позиція захисту

Захисниця обвинуваченого у касаційній скарзі наголошувала на кількох ключових моментах:

1. Відсутність умислу на незаконне заволодіння. Автомобіль був придбаний під час шлюбу за спільні кошти, що робить його спільною сумісною власністю подружжя. Обвинувачений, як співвласник, мав право користуватися транспортним засобом.

2. Неправильна кваліфікація діяння. Спір щодо автомобіля має цивільно-правовий характер і не підпадає під кримінальну відповідальність за ст. 289 КК України.

3. Порушення принципу презумпції невинуватості. Апеляційний суд не довів поза розумним сумнівом вину обвинуваченого, а сумніви мали тлумачитися на його користь.

Правова позиція Верховного Суду

Верховний Суд, аналізуючи справу, дійшов висновку, що апеляційний суд припустився помилки у кваліфікації діяння. Основні аргументи Суду:

1. Спільна сумісна власність подружжя. Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК України та ст. 60 СК України, майно, набуте під час шлюбу, є спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором чи законом. Автомобіль, придбаний за спільні кошти подружжя, належав обом сторонам. Реєстрація транспортного засобу на ім’я потерпілої не є доказом її виключної власності.

2. Відсутність суб’єкта злочину. Суб’єктом злочину за ст. 289 КК України може бути особа, яка не має права власності чи законного користування транспортним засобом. Оскільки обвинувачений був співвласником автомобіля, він не може бути суб’єктом цього правопорушення.

3. Цивільно-правовий характер спору. Верховний Суд підкреслив, що спір між подружжям щодо розподілу майна має вирішуватися в порядку цивільного судочинства. Попередні судові рішення (зокрема, постанова Апеляційного суду м. Києва від 01 лютого 2018 року) підтвердили, що потерпіла не довела своє виключне право власності на автомобіль.

4. Принцип «in dubio pro reo» ( «коли є сумнів, вирішувати на користь обвинуваченого»). Суд послався на ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України та практику ЄСПЛ, зазначивши, що будь-які сумніви щодо вини особи мають тлумачитися на її користь. Оскільки вина обвинуваченого не була доведена поза розумним сумнівом, кримінальне провадження підлягало закриттю.

Значення для адвокатської практики

Це рішення Верховного Суду має кілька важливих наслідків для адвокатів, які працюють у сфері кримінального та сімейного права:

1. Чітке розмежування цивільних і кримінальних спорів. Адвокатам варто ретельно аналізувати природу спору між подружжям. Якщо конфлікт стосується спільного майна, необхідно акцентувати на нормах Сімейного та Цивільного кодексів, а не допускати криміналізації дій клієнта.

2. Захист прав співвласників. Рішення підтверджує, що співвласник майна не може бути суб’єктом злочину за ст. 289 КК України. Це створює міцну правову основу для захисту клієнтів у подібних справах.

3. Презумпція невинуватості. Адвокати можуть ефективно використовувати принцип «in dubio pro reo» у випадках, коли докази обвинувачення є суперечливими чи недостатніми.

4. Важливість належних доказів. Суд наголосив, що факт реєстрації транспортного засобу на одного з подружжя чи показання свідків не є достатніми для визнання майна особистою власністю. Це підкреслює необхідність документального підтвердження правочинів (наприклад, договору дарування).

Рішення Верховного Суду у справі №759/23571/19 є важливим прецедентом, який демонструє межі кримінальної відповідальності у спорах між подружжям. Воно підкреслює, що дії, пов’язані з розподілом спільного майна, мають вирішуватися в цивільно-правовій площині, а не через кримінальне переслідування. Для адвокатів ця справа є прикладом того, як глибокий аналіз правових норм і чітка аргументація можуть призвести до скасування несправедливого вироку та захисту прав клієнта.

Аналізуйте судовий акт: Особа, яка не завадила угону автомобіля та яка перебувала у ньому під час угону є співучасником незаконного заволодіння транспортним засобом (ВС/ККС у справі № 742/2146/20 від 02.12.2021)

За підпал машини 3 роки позбавлення волі. Але чи є це покарання співмірним? (Приморський райсуд м. Одеси у справі № 522/18766/19 від 02.12.2021)

Значна матеріальна шкода при угоні автомобіля повинна полягати у реальних збитках, які поніс потерпілий (ВС/ККС у справі № 662/937/17 від 18.08.2021)

Продаж орендованого автомобіля орендарем НЕ підпадає під ст. 289 КК України - "Незаконне заволодіння транспортним засобом" (ВС/ККС у справі № 755/16101/16-к від 05.03.2020р.)

Незаконне заволодіння транспортним засобом може бути вчинене будь-яким способом, у тому числі шляхом обману або зловживання довірою, а тому дії обвинуваченого слід кваліфікувати за ст. 289 КК (Постанова ВСУ від 21.01.2016 у справі № 5-365кс15)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2025 року

м. Київ

справа №759/23571/19

провадження № 51-546км20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:

головуюча ОСОБА_1 ,

судді: ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

секретар судового засідання ОСОБА_4 ,

учасники судового провадження:

прокурор ОСОБА_5 ,

захисники ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 ,

ОСОБА_8 ,

потерпіла ОСОБА_9 ,

представниця потерпілої - адвокатка ОСОБА_10 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисниці ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_11 на вирок Чернігівського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015100010000106, стосовно

ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Прилуки Чернігівської області та проживає у АДРЕСА_1 , засудженого за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.289 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисниця, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, виклала вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування оскарженого рішення суду апеляційної інстанції та закриття кримінального провадження.

Свої доводи захисниця мотивує тим, що суд апеляційної інстанції за результатами дослідження фактичних обставин кримінального провадження, які вказують на відсутність у діянні ОСОБА_11 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, дійшов помилкового висновку про винуватість останнього у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, а висновки суду апеляційної інстанції є суперечливими та незаконними.

Вважає, що аналіз, викладений судом апеляційної інстанції у вироку від 10 вересня 2024 року, в частині переоформлення автомобіля, має значення при вирішенні виниклих цивільно-правових спорів між подружжям, однак, не є предметом судового розгляду у цьому кримінальному провадженні, жодним чином не впливає на кваліфікацію інкримінованого засудженому кримінального правопорушення.

Вказує, що посилання суду апеляційної інстанції у вироку на фактичні обставини, які стосуються пред`явленого засудженому обвинувачення за ч. 5 ст. 27, ч.1 ст. 358, ч.4 ст. 358 КК України, провадження в частині якого закрито ухвалою Чернігівського районного суду від 29 вересня 2022 року, не входить до предмету судового розгляду в частині обвинувачення за ч. 3 ст. 289 КК України.

Зазначає, що судом апеляційної інстанції належним чином не наведено мотиви неврахування чітких та послідовних показань, які узгоджуються між собою, свідків обвинувачення ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 .

Вважає, що оцінка суду апеляційної інстанції досліджених під час судового розгляду доказів є неналежною та такою, що надана без урахування взаємозв`язку із відповідними нормами матеріального права.

На думку захисниці, дослідженими в ході судового провадження належними, допустимими та достовірними доказами, не доведено поза розумним сумнівом, що засуджений є суб`єктом інкримінованого йому злочину та в його діянні наявний умисел на незаконне заволодіння чужим транспортним засобом.

Вказує, що суд апеляційної інстанції не навів достатніх підстав, з яких виправдувальний вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 03 жовтня 2022 року підлягав скасуванню, ухвалюючи свій вирок, не виклав у ньому мотивів прийнятого рішення, що свідчить про формальний підхід до апеляційного перегляду рішення, постановленого в цьому кримінальному провадженні.

Прокурор та потерпіла ОСОБА_9 надіслали заперечення на касаційну скаргу захисниці, у якому просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без зміни.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 03 жовтня 2022 року ОСОБА_11 визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні та виправдано за ч. 3 ст. 289 КК України.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 на підставі ч. 3 ст. 129 КПК України залишено без розгляду. Вирішено долю речових доказів.

Вироком Чернігівського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року апеляційні скарги потерпілої ОСОБА_9 та прокурора Святошинської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_16 - задоволено частково. Вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 03 жовтня 2022 року стосовно ОСОБА_11 скасовано.

Ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_11 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.289 КК України (в редакції Закону України № 270-VI від 15 квітня 2008 року) та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років без конфіскації майна.

Строк відбування покарання ОСОБА_11 постановлено рахувати з моменту його фактичного затримання на виконання вироку.

Цивільний позов ОСОБА_9 до ОСОБА_11 задоволено частково - стягнуто з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_9 1 500 100 грн. (один мільйон п`ятсот тисяч сто гривень) 24 (двадцять чотири) коп в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди та 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині цивільного позову відмовлено. Вирішено питання процесуальних витрат.

Як установлено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_11 , перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_9 , будучи з останньою у неприязних стосунках та розуміючи, що шлюб найближчим часом буде розірвано, вирішив незаконно заволодіти автомобілем «Porsche Cayenne», д.н.з НОМЕР_1 , двигун НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_3 , вартістю 1500100 грн. (один мільйон п`ятсот тисяч сто гривень), який належав на праві особистої приватної власності ОСОБА_9 , був зареєстрований на її ім`я та використовувався нею.

Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на незаконне заволодіння указаним транспортним засобом, ОСОБА_11 23 січня 2015 року надав по телефону вказівку особистому водієві ОСОБА_12 , якому не повідомив про свої злочинні наміри щодо незаконного заволодіння ним транспортним засобом, привезти йому автомобіль «Porsche Cayenne», що був припаркований на охоронюваній стоянці за адресою: Чернігівська область, м. Прилуки, вул. Київська, 289.

ОСОБА_12 , діючи за вказівкою ОСОБА_11 , не будучи обізнаним щодо злочинних намірів останнього, 23 січня 2015 року, близько 23:00, приїхав на службовому автомобілі до стоянки за адресою: Чернігівська область, м. Прилуки, вул. Київська, 289, де шляхом вільного доступу, використовуючи запасний комплект ключів, який був у нього у зв`язку з обслуговуванням автомобілів сім`ї Авер`янових, відчинив двері зазначеного автомобіля «Porsche Cayenne», запустив двигун автомобіля, та, керуючи ним, направився за адресою: АДРЕСА_2 , де передав вказаний автомобіль та запасний комплект ключів від нього ОСОБА_11 .

Таким чином, ОСОБА_11 незаконно заволодів автомобілем «Porsche Cayenne». Маючи змогу розпоряджатись викраденим автомобілем «Porsche Cayenne» на власний розсуд, ОСОБА_11 перемістив зазначений автомобіль у невстановлене слідством місце.

Позиції учасників судового провадження

Захисники у судовому засіданні підтримали доводи касаційної скарги, просили касаційну скаргу задовольнити, а оскаржене судове рішення скасувати та закрити кримінальне провадження.

Прокурор, потерпіла та представник потерпілої - адвокатка ОСОБА_10 просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а вирок суду апеляційної інстанції - без зміни.

Інших учасників було належним чином повідомлено про час і місце судового розгляду, проте в судове засідання вони не з`явились.

Мотиви Суду

Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до положень ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість суд касаційної інстанції на підставі встановлених судами фактичних обставин перевіряє правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність та дотримання вимог кримінального процесуального закону в кримінальному провадженні з метою реалізації його завдань.

Доводи касаційної скарги захисниці про незаконність та безпідставність визнання судом апеляційної інстанції ОСОБА_11 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України є обґрунтованими.

Відповідно до п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

У ст. 62 Конституції України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Це конституційне положення відображено і в ст. 17 КПК України.

Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 25 березня 1983 року у справі «Мінеллі проти Швейцарії» (Minelli v. Switzerland) ЄСПЛ зробив висновок, що принцип презумпції невинуватості є одним з елементів справедливого судового процесу у кримінальних справах у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції.

У рішенні від 6 грудня 1988 року у справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» (Barbera, Messegue and Jabardo v. Spain) ЄСПЛ зауважив про те, що п. 2 ст. 6 Конвенції вимагає, щоб судді, виконуючи свої завдання, відійшли від упередженої думки, що обвинувачений учинив інкримінований йому злочин. Тягар доказування лежить на обвинуваченні, а кожний сумнів має тлумачитися на користь обвинуваченого.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння, як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Як убачається із матеріалів цього провадження вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 03 жовтня 2022 року ОСОБА_11 визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні та виправдано за ч. 3 ст. 289 КК України, оскільки в судовому засіданні поза розумним сумнівом не доведено, що обвинувачений є суб`єктом інкримінованого йому злочину та в його діях наявний умисел на протиправне вилучення транспортного засобу, а всі сумніви щодо доведеності вини обвинуваченого слід тлумачити на його користь.

Місцевий суд у своєму вироку зазначив, що автомобіль «Porsche Cayenne», номерний знак НОМЕР_4 було придбано за договором купівлі-продажу під час перебування у шлюбі обвинуваченого та потерпілої, кошти за автомобіль сплачував обвинувачений, станом на 23 січня 2015 року обвинувачений та потерпіла перебували у шлюбі.

Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу на ім`я потерпілої не є беззаперечним доказом перебування автомобіля у її особистій власності, оскільки він був придбаний за час шлюбу за відплатним договором.

Місцевий суд дійшов висновку, що відсутні підстави вважати доведеним поза розумним сумнівом, що обвинувачений не був співвласником та не мав права користуватися цим автомобілем станом на 23 січня 2015 року, а так само і того, що обвинувачений усвідомлював це на час вчинення інкримінованого йому злочину.

Вироком Чернігівського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 03 жовтня 2022 року стосовно ОСОБА_11 було скасовано та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_11 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.289 КК України (в редакції Закону України № 270-VI від 15 квітня 2008 року).

Частиною 1 статті 1 КК України визначено, що кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб?єктом кримінального правопорушення.

У разі визнання особи винуватою у мотивувальній частині вироку зазначаються, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; докази на підтвердження встановлених судом обставин (ч. 3 ст. 374 КПК України).

Мотивування у вироку висновків щодо кваліфікації злочину полягає у зіставленні ознак установленого судом злочинного діяння та ознак злочину, передбаченого тією чи іншою статтею кримінального закону, його частиною або пунктом, і формулюванні висновку про їх відповідність.

Склад злочину є системою необхідних і достатніх юридичних ознак, відсутність хоча б однієї з яких виключає кримінальну відповідальність особи за відсутності підстави для такої.

За вироком апеляційного суду ОСОБА_11 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, тобто в тому, що він, маючи неприязні стосунки з потерпілою, з якою перебував у шлюбі, не досягнувши з нею домовленості щодо поділу майна, умисно незаконно заволодів автомобілем «Porsche Cayenne», д.н.з НОМЕР_1 , вартістю 1500100 грн., який належав на праві особистої приватної власності ОСОБА_9 , з метою його обернення на свою користь.

Проте з таким висновком апеляційного суду колегія суддів погодитися не може з огляду на таке.

Так, основнимоб`єктом злочину, передбаченогост. 289 ККУкраїниєконтрольованевикористаннятранспортнихзасобів. Йогододатковим (факультативним) об`єктом - залежновідконкретногоспособувчиненняцьогозлочину- можевиступати, зокрема, власність.

При цьому, об`єктивна сторона злочину полягає у незаконному заволодінні транспортним засобом. Поняття заволодіння транспортнимзасобомданоуп. 1 приміткидост. 289 ККУкраїни.

Незаконність, якознаказаволодіннячужимтранспортнимзасобомозначає, щоособа, якавчиняєцепосягання, немаєнідійсного, ніуявногоправащодоцьоготранспортногозасобу.

Однак, як встановлено судами, автомобіль марки «Porshe Cayenne», універсал-В, 2012 року випуску, номер двигуна НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_5 , був придбаний під час шлюбу, укладеного 15 жовтня 2004 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_11 та згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 від 18 лютого 2014 року зареєстрований на ОСОБА_9 .

Згідно з ч. 3 ст.368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тому транспортний засіб, яким заволодів ОСОБА_11 , належав йому та потерпілій ОСОБА_11 на праві спільної сумісної власності.

Згідно з приписами ст. 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 конструкція норми ст.60 Сімейного кодексу України свідчить про презумпцію спільного права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Приписами п.2 ч.1 ст.57 Сімейного кодексу України регламентовано, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування

Вказаний автомобіль марки «Porshe Cayenne» був набутий у власність за час перебування у шлюбі обвинуваченим ОСОБА_11 та потерпілою ОСОБА_9 за спільні кошти.

Набуття потерпілою автомобіля на підставі договору дарування від ОСОБА_11 не підтверджено належним письмовим договором, а показання свідків не є допустимими та належними доказами такого правочину.

Факт реєстрації автомобіля на ім`я ОСОБА_9 , отримання приналежних автомобілю комплекту ключів та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу не підтверджують факту набуття цього автомобіля в особисту приватну власність ОСОБА_9 .

Крім того, за постановою Апеляційного суду міста Києва від 01 лютого 2018 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 29 січня 2020 року (справа № 757/28389/15-ц) відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_9

про визнання за нею права власності на вказаний автомобіль.

Суб`єкт (особа правопорушника) незаконного заволодіння транспортним засобом має певні особливості, що зумовлені саме предметом посягання, яким є транспортний засіб. Насамперед необхідно підкреслити, що суб`єктом цього кримінального правопорушення є особа, яка не має права власності чи користування конкретним транспортним засобом, яким вона заволодіває.

Аналогічні за змістом обставини були предметом дослідження в ході судового провадження у справі № 511/2017/17 (провадження №51-2315км20), під час якого колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду 30 березня 2021 року ухвалено постанову.

У вказаній постанові судом касаційної інстанції сформульовано правову позицію про те, що виниклий між потерпілою та засудженим спір щодо спільного майна має вирішуватися на підставі норм цивільного та сімейного права, а не шляхом притягнення останнього до кримінальної відповідальності.

Водночас, вказане також свідчить про те, що з урахуванням п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (в редакції із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду України №18 від 19 грудня 2008 року), суб?єктом злочину, передбаченого ст. 289 КК України, не можна визнавати осіб, які є співвласниками або законними користувачами транспортного засобу; працівників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, котрі без належного дозволу здійснили поїздку на закріпленому за ними транспортному засобі; а також службових осіб, наділених повноваженнями щодо використання чи експлуатації транспортних засобів.

Тому, враховуючи вищенаведене засуджений ОСОБА_11 не є суб?єктом кримінального правопорушення, оскільки був співвласником автомобіля на час вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, та в його діях відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 289 КК України, про що обґрунтовано зазначає захисниця у своїй касаційній скарзі.

Висновки Суду по суті вимог касаційної скарги

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції надав неналежну кримінально-правову оцінку фактичним обставинам, встановленим і доказаним у цьому кримінальному провадженні, а тому його висновок про винуватість ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України є необґрунтованим і неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, що відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для скасування такого рішення.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 284 КПК України передбачено, що кримінальне провадження закривається вразі, якщо встановлена відсутність у діянні складу кримінального правопорушення.

Враховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисниці підлягає задоволенню, вирок суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_11 підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування судом закону України про кримінальну відповідальність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 289 КК України, а кримінальне провадження відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 284, ст. 440 КПК України - закриттю у зв`язку з відсутністю в діянні складу злочину.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 слід залишити без розгляду.

Відповідно до приписів ч. 1, 2 ст. 122 КПК України витрати на залучення експертів у розмірі 32 503,90 грн необхідно віднести на рахунок держави.

Керуючись статтями 433 434 436 438 440 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисниці ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_11 задовольнити.

Вирок Чернігівського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року стосовно ОСОБА_11 скасувати.

Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.289 Кримінального кодексу України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України закрити.

Процесуальні витрати у розмірі 32 503, 90 грн віднести на рахунок держави.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3