Стаття 139. Ненадання допомоги хворому медичним працівником

1. Ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов’язаний, згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому завідомо відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого, -

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяль­ністю на строк до трьох років або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до двох років.

1. Те саме діяння, якщо воно спричинило смерть хворого або інші тяжкі на­слідки, -

карається обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займа­тися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

(Стаття 139 у редакції Закону України № 270-УІ від 15 квітня 2008 р.)

1. Крім обов’язку медичного працівника надати допомогу він повинен мати можли­вість виконати цей обов’язок. Поважними причинами, які не дали можливості надати допомогу, можуть визнаватися: дія нездоланної сили, поломка автомобіля, на якому медичний працівник добирався до хворого, знесений повністю міст через річку, дія інших стихійних сил природи. Поважною причиною може також визнаватися хвороба самого медичного працівника, відсутність у нього медикаментів чи інструментів або практичного досвіду тощо. Питання про визначення причини поважною вирішує суд. Посилання медичного працівника на інші обставини: неробочий час чи день, знахо­дження у відпустці чи на відпочинку не повинно вважатися поважною причиною.
2. Можливість настання тяжких наслідків для хворого повинна бути реальною. Це такий стан хворого, за якого невтручання медичного працівника, тобто ненадання необхідної допомоги, може призвести до його смерті чи настання інших тяжких на­слідків (тілесні ушкодження, ускладнення хвороби тощо).
3. Злочин є закінченим з моменту ненадання допомоги хворому, якщо медичний працівник мав можливість таку допомогу надати.
4. Суб’єктивна сторона злочину виражається у прямому умислі стосовно факту ненадання допомоги хворому, якщо медичний працівник усвідомлює, що це може викликати тяжкі наслідки для хворого.
5. Суб’єктом злочину є медичний чи фармацевтичний працівник незалежно від його освітньо-кваліфікаційного рівня (лікар, медсестра, фельдшер, фармацевт), у тому числі і особи, яким надана ліцензія на заняття індивідуальною підприємницькою ді­яльністю в галузі охорони здоров’ я.
6. Частина 2 ст. 139 КК передбачає більш сувору відповідальність за ненадання допомоги, якщо воно спричинило смерть хворого або інші тяжкі наслідки. Це можуть бути тяжкі тілесні ушкодження або середньої тяжкості, або якщо це викликало тяжкі ускладнення хвороби.
7. Між ненаданням допомоги і вказаними наслідками повинен бути встановлений причинний зв’язок. Якщо буде встановлено, що такі наслідки настали неминуче не­залежно від того, чи надавалась допомога, чи ні, то тяжкі наслідки не можуть інкри­мінуватись медичному працівнику через відсутність причинного зв’язку. Але це не виключає відповідальності за ч. 1 ст. 139 КК.
8. Якщо медичним працівником допомога хворому надавалась, але внаслідок недбалого чи несумлінного виконання своїх професійних обов’язків настала смерть чи інші тяжкі наслідки, то відповідальність повинна наставати за ст. 140 «Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником».