Стаття 190. Шахрайство

Аналізуйте судовий акт: Присвоєння коштів за попереднім договором без наміру укладати основний і виконувати за ним зобов’язання, кваліфікується як шахрайство (ВС/ККС у справі № 711/6944/14-к від 03.06.2021).

Аналізуйте судовий акт: Укладення договору може бути частиною реалізації умислу особи на вчинення шахрайства та не виключає його наявності (ВС/ККС у справі № 127/11849/15-к від 03.03.2021)

 Органи досудового розслідування при вирішенні питання щодо наявності шахрайства, яке було вчинено за допомогою укладення договору, який є фактично засобом маскування протиправних дій, як правило посилаються на те, що договір є, а тому у осіб виникли цивільно-правові відносини і, відповідно, ознаки злочину відсутні.

Часто-густо досудове розслідування у таких справах починається лише на підставі ухвали слідчого судді, а у подальшому потерпілому та/або його представнику доводиться писати скарги тому ж слідчому судді вже на постанови про закриття таких кримінальних проваджень.

При цьому така наполегливість все ж таки має свої плоди.

У даній справі особу було засуджено за злочин передбачений ч. 3 ст. 190 КК України, який було вчинено за наступних обставин.

Засуджена з метою вчинення шахрайства уклала з потерпілою нотаріально посвідчений попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки не маючи наміру його виконувати.

У подальшому засуджена уклала з іншими особами договір купівлі-продажу цієї ж земельною ділянки не повідомивши покупців про те, що на вказану земельну ділянку має права особа з якою укладено попередній договір купівлі-продажу.

Апеляційний суд з доведеністю вини, кваліфікацією дій та покаранням погодився.

Стороною захисту на вказані судові рішення було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано, зокрема, тим, що оскільки засуджена не вчиняла дій, спрямованих на обман потерпілої чи зловживання її довірою для отримання від неї коштів, а їх відносини мали виключно цивільно-правовий характер.

Однак, Касаційний цивільний суд із такими доводами захисту не погодився і касаційну скаргу залишив без зміни.

Приймаючи таке рішення ККС послався на те, що наявність між обвинуваченим та потерпілим певних цивільно-правових чи інших подібних правовідносин, які були закріплені у певному правочині, сама по собі не виключає можливості кваліфікації діяння особи як шахрайства за наявності усіх необхідних елементів складу цього злочину. В окремих випадках такі відносини цілком можуть бути частиною реалізації умислу особи на заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою.

Принциповим у цьому питанні є встановлення і доведення поза розумним сумнівом, що особа, умисно, з корисливих мотивів заволодіваючи чужим майном або набуваючи права на майно шляхом обману чи зловживання довірою, зокрема й беручи на себе при цьому певні зобов`язання, одразу не мала наміру їх виконувати, використовуючи певні правовідносини як спосіб реалізації умислу, спрямованого на заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою. Висновок про це може бути зроблений, в тому числі й виходячи з сукупності фактичних дій такої особи.

Згідно матеріалів справи після підписання попереднього договору та отримання від потерпілої коштів на виконання цього договору, засуджена до закінчення визначеного договором строку без попередження потерпілої повторно виставила на продаж вказану земельну ділянку, отримала від інших осіб завдаток за цю земельну ділянку і пізніше уклала з іншими особами договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки, отримавши від покупців частину грошей; при цьому вона ні до, ні одразу після продажу земельної ділянки іншим особам, не вживала жодних заходів для повернення потерпілій отриманих від неї коштів аж до моменту звернення потерпілої до поліції і зустрічі з нею в кабінеті слідчого, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку, що винна особа вже на час укладання попереднього договору не мала наміру виконувати взяті на себе зобов`язання, а її умисел був спрямований на корисливе заволодіння грошима потерпілої шляхом обману.

Аналізуйте судовий акт: Часткове виконання зобов’язань не може свідчити про намагання заволодіти майном шляхом шахрайства (ВС/ККС № 161/18755/13-к від 16.01.2020)

Грань розмежування невиконання цивільно-правових зобов’язань та шахрайства дуже тонка.

Визначення цієї грані є дуже важливим адже саме від такого розмежування залежить питання – чи вчинила особа кримінальне правопорушення та чи є підстави для притягнення її до кримінальної відповідальності.

Як правило органи досудового слідства з великою натугою починають досудове розслідування у такий категорії справ, але ж бувають і виключення.

У даній справі батька та сина засуджено за ч. 4 ст. 190 КК України шляхом зловживання довірою потерпілого, переконали останнього передати їм для придбання земельної ділянки, будівництва житлового будинку, організації благодійних проектів 289 700 доларів США.

Із зазначених коштів частину обвинувачені витратили на придбання земельної ділянки, з метою створення видимості будівництва будинку засуджені витратили на виконання робіт із будівництва, без необхідної проектно-кошторисної документації, використовуючи матеріали, які були в ужитку, за участі необлікованих найманих працівників; а решту витратили на власні потреби.

Справа неодноразово розглядалась судами.

При черговому розгляді справи апеляційним судом останній закрив провадження у справі за відсутністю в діяннях обвинувачених складу кримінального правопорушення, яке було скасовано.

В решті решт справа потрапила на перегляд до Касаційного кримінального суду, який із висновками про відсутність у діях засуджених складу кримінального правопорушення погодився.

Мотивуючи таке рішення ККС послався на те, що аналіз статті 190 КК України дає підстави стверджувати, що об’єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Суб’єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов’язання може бути кваліфіковане як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, не виконуючи зобов’язання.

Натомість згідно матеріалів справи на підставі свідків достеменно встановлено, що останні виконували роботи з побудови будинку потерпілого, інші свідки зазначили, що земельну ділянку в них купили саме засуджені і саме для будівництва будинку для потерпілого.

Водночас згідно висновків комісійної будівельно-технічної експертизи будівництво вказаного житлового будинку здійснювалось без робочого проекту, було встановлено неякісно виконані роботи, готовність незавершеного будинку 96 %.

Отже сукупність доказів підтверджує, що за усною домовленістю між потерпілим та обвинуваченими останні побудували для нього житловий будинок, готовність якого становить 96 %. Однак у потерпілого виникли претензії щодо якості та вартості проведених робіт. Натомість наявність таких претензій не може безспірно свідчити про те, що, отримуючи в потерпілого кошти на будівництво будинку, засуджені не мали наміру виконувати взяті на себе зобов'язання. А саме по собі неналежне виконання зобов'язань не є достатньою підставою для висновку про вчинення шахрайства.

Аналізуйте судовий акт: Незаконне заволодіння транспортним засобом може бути вчинене будь-яким способом, у тому числі шляхом обману або зловживання довірою, а тому дії обвинуваченого слід кваліфікувати за ст. 289 КК (Постанова ВСУ від 21.01.2016 у справі № 5-365кс15)

Норми, передбачені 190 КК   -"шахрайство" у разі встановлення факту заволодіння транспортним засобом співвідносяться як спеціальна і загальна. Згідно з правилами кваліфікації злочинів, якщо діяння, вчинене винною особою, одночасно підпадає під ознаки двох чи більше кримінально-правових норм, має місце конкуренція останніх.  Завжди повинна застосовуватися та норма, яка охоплює з найбільшою повнотою всі фактичні ознаки вчиненого діяння. Вона має перевагу перед нормою, яка передбачає лише частину того, що вчинив злочинець.

         Отже, за вчинення незаконного заволодіння транспортним засобом, у тому числі шляхом обману або зловживання довірою потерпілої особи, законодавець передбачив спеціальну норму кримінального закону –  статтю 289 КК, яка має перевагу над загальною нормою кримінального закону – статтею 190 КК, а тому належить застосувати спеціальну норму кримінального закону.

Аналізуйте судовий акт: Отримання грошей нібито для передачі як хабар, без наміру їх передавати кваліфікуються як шахрайство та підбурювання на дачу хабара (ВССУ у справі № 296/8511/13-к, від 07.02.2017 р.)

«Решу вопрос в суде, только нужно занести документы» - так говорят адвокаты – «решалы» и иногда действительно передают судье взятки за  решение суда в пользу клиента. Но иногда они просто берут от клиента деньги для взятки до вынесения решения, но деньги не передают. Они даже могут не знать судью. А дальше смотрят: если суд выигрывают своими силами, то деньги, предназначенные для взятки оставляют себе, если проигрывают – возвращают клиенту деньги и говорят «извините, не получилось». Вот это как раз тот случай…

Особа, будучи адвокатом, 02 липня 2013 року уклав з клієнтами договори на надання послуг захисника у кримінальному провадженні щодо цих осіб. У подальшому з метою заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою схилив останніх до надання йому грошей для подальшої їх передачі як неправомірної вигоди слідчому. Клієнти, будучи переконаними у тому, що цей адвокат як представник їх інтересів у кримінальному провадженні зможе вирішити питання щодо зменшення обсягу обвинувачення, довіряючи йому, погодилися на вказану пропозицію. Реалізуючи свій умисел, 09 липня 2013 року він отримав від цих осіб 1500 дол. США. Згодом 16 липня цього ж року він отримав ще 11 300 грн також нібито для передачі слідчому в якості неправомірної вигоди.

Відповідно до встановлених фактичних обставин справи особу обгрунтовано визнано винним і засуджено  за ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 190 КК, а також за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15 і ч. 4 ст. 369 цього Кодексу.

Така кваліфікація узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України (справа № 5-3кс15), що зводиться до такого:

якщо винний отримує від іншої особи гроші нібито для передачі службовій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить розцінювати як шахрайство і кваліфікувати за відповідною частиною ст. 190 КК. Однак якщо при цьому винний сам схилив хабародавця до передачі йому цінностей, його дії належить також кваліфікувати як підбурювання до закінченого замаху на дачу хабара, тобто ще за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15 і відповідною частиною ст. 369 КК.

Аналізуйте судовий акт: Нотаріус сфальсифікував та посвідчив договір купівлі-продажу квартири, де продавцем виступила померла особа, покупцем реальна, а спадкоємці про це навіть не здогадувались (Рішення Індустріального район. суд м. Дніпропетров від 14 квітня 2016 р.)

Ситуація нагадує буремні 90-ті, коли з неоформленими правильно квартирами шахраї та бандити за допомогою нотаріусів, БТІ та суддів просто забирали квартири у громадян та  викидали цих громадян на вулицю. На жаль таке продовжує траплятись і у наш час.

Відразу зауважимо, що у відношенні нотаріуса та «покупця» квартири порушено кримінальне провадження за ч. 4 ст. 190 КК України – шахрайство і ці особи зараз ухиляються від зустрічей з правоохоронцями.

В даному випадку нас цікавить цивільний аспект – визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири. Суд досить швидко це зробив на  підставі ст. 203 ЦК  України, адже цивільна правоздатність та дієздатність особи припиняється із її смертю.  Оскільки договір визнаний  недійсним, то у спадкоємців  тепер з’явилась нова можливість правильно оформити квартиру на себе в загальному порядку.  Слід додати, що ані нотаріус, ані покупець в судове засідання неоднакратно не з'явились.