Стаття 15. Замах на кримінальне правопорушення

Аналізуйте судовий акт: Замах на вбивство повинен бути з конкретизованим умислом, інакше інша кваліфікація, наприклад умисне тяжке тілесне ушкодження (ВС /ККС у справі № 164/1826/17 від 13 лютого 2020р.)

Роль суду стала визначальною у кваліфікації діяння в цій справі, а позиція прокуратури навіть у ВС помилковою. Справа складна. На практиці важно визначити різницю між «умисним вбивством» та «умисним тяжким тілесним ушкодженням, що спричинило смерть потерпілого». А тут ще складніше. Треба розібратися між «замахом на умисне вбивство» та «умисним тяжким тілесним ушкодженням без смерті потерпілого».

Так, увечері під час розпивання спиртних напоїв, між обвинуваченим та підсудним виникла сварка. Вранці потерпілий безпричинно наніс обвинуваченому декілька ударів рукою по обличчю. Почалася бійка. Під час бійки обвинувачений кухонним ножем вдарив пару разів у груди потерпілого. Як стверджує обвинувачений – неумисно. На щастя потерпілий не помер. Важливо, що обвинувачений не добив ножем потерпілого, і хоча особисто і не викликав швидку, просив потерпілого це зробити.

Суд першої інстанції визнав винним обвинуваченого у замахі на умисне вбивство і засудив за частиною 2, статті 15, та частиною 1, ст. 115 КК України до 7 років 6 місяців позбавлення волі. У вироку було зазначено, що обвинувачений виконав усі дії для доведення злочину до кінця, і потерпілий не помер, з причин, які не залежали від волі обвинуваченого. Тобто замах на вбивство на думку суду першої інстанції був закінченим.

Суд апеляційної інстанції перекваліфікував діяння обвинуваченого на частину 1, статті 121 ЦК України – «умисне тяжке тілесне ушкодження» та змінив вирок і засудив його до 5 років позбавлення волі.

Суд касаційної інстанції погодився з судом апеляційної інстанції, та залишив перекваліфікацію без змін. Зокрема ВС підкреслив, що якщо винний діяв з непрямим умислом, він не може нести відповідальність за замах на вбивство.

При цьому існує як прямий так і непрямий умисел. Но бувають випадки коли конкретизувати вид умислу, тобто довести його, складно та сумнівно. Обвинувачений при здійсненні ударів ножем допускав як і заподіяння шкоди здоров`ю, так і настання смерті потерпілого. Намір вбити прокурором не доведено. Відповідальність у таких випадках повинна наставати лише за наслідки, які фактично було заподіяні. В даному випадку - тяжке тілесне ушкодження.

Аналізуйте судовий акт: Хоча потерпілий і наніс тілесні ушкодження, в діях нападника немає необхідної самооборони, якщо визначальним було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (ВС/ККС, № 628/4025/13-к, від 04 липня 2018 р.)

Непогана  Постанова ВС, яка детально роз’яснює на юридичному рівні, що ж таке «необхідна самооборона», і чому вона відсутня в діях особи,  навіть якщо не ця особа почала бійку та отримала від жертви тілесні ушкодження, підкріпленні висновком судово-медичної експертизи.

Саме на «юридичному рівні», тому що на побутовому особливо в стані алкогольного сп’яніння, напевне самий досвідчений юрист це не врахує.  

Отже, застілля. Три товариша по чарці п’ють, а потім два з них - потерпілі ображають третього - нападник, а той їм відповідає.  Далі, один із потерпілих обхоплює руками за шию нападника і душить. Нападник хапає зі столу ніж і тричі б’є першого потерпілого у груди та живіт. Другий потерпілий нападає на нападника , проте отримує від нього також декілька ударів ножом.  Після нанесення поранень нападник вважає, що вбив обох товаришив по чарці та втикає з квартири. На щастя обидва потерпілі виживають завдяки швидкій медичній допомозі. 

Вироком суду першої інстанції, залишеним без змін судом апеляційної інстанції нападника раніше засудженого умовно було засуджено до десяти років позбавлення волі за ч. 2, ст. 15 КК України. – «замах  на злочин». 

У касаційній скарзі нападник наполягав на тому, що здійснював самооборону і посилався на нанесення ньому одним із потерпілих тілесних ушкоджень. Суд касаційної інстанції залишив без задоволення таку касаційну скаргу і роз’яснив наступне.  

Для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов'язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

ВС також підкреслив, що той факт, що нападник втік, підтверджує, що він мав злочинний умисел на вбивство двох людей, а смерть потерпілих на щастя не настала не з волі нападника, а завдяки діям одного з потерпілих, який зміг викликати лікарів. Саме тут, тут слід застосовувати ст. 15 КК України.