Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.12.2020 року у справі №504/2554/18

Ухвала

18 cічня 2021 року

м. Київ

справа № 504/2554/18

провадження № 61-17626 ск 20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Крижанівської сільської ради Лиманського району Одеської області, третя особа - ОСОБА_2, про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю,

Встановив:

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Комінтернівського районного суду Одеської області з позовом до Крижанівської сільської ради Лиманського району Одеської області, третя особа - ОСОБА_2, про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, просивши суд (з урахуванням заяви про зміну предмету позову): визнати за позивачем право власності за набувальною давністю на земельну ділянку, загальною площею 0,0024 га., цільове призначення - для городництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язати Крижанівську сільську раду Лиманського району Одеської області здійснити визначені законодавством дії щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою та передачі вищезазначеної земельної ділянки у власність позивача згідно з чинним законодавством.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 01 липня 2019 року позов ОСОБА_1 до Крижанівської сільської ради Лиманського району Одеської області, третя особа - ОСОБА_2, про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, задоволено частково: визнано за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на земельну ділянку, загальною площею - 0,0024 га., цільове призначення: для городництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою Одеського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, задоволено: рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 01 липня 2019 року скасовано в частині визнання за ОСОБА_1 права власності за набувальною давністю на земельну ділянку, загальною площею - 0,0024 га., цільове призначення: для городництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні даних позовних вимог.

27 листопада 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить суд скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року та залишити в силі рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 01 липня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги до 24 грудня 2020 року, який не міг перевищувати десяти днів з дня вручення копії ухвали.

На виконання вимог указаної вище ухвали, у встановлений суддею строк, ОСОБА_1 надіслала матеріали на усунення недоліків, зокрема, звіт про оцінку вартості спірної земельної ділянки, у якому зазначено, що вартість спірного майна (земельної ділянки) становить 2 900,00 грн.

Дослідивши касаційну скаргу ОСОБА_1, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); 4) справи про розірвання шлюбу; 5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно частини 4 статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 176 ЦПК України ціна позову в справах про визнання права власності на майно визначається вартістю цього майна.

Як убачається з матеріалів касаційного провадження, предметом позову є зобов'язання вчинення відповідачем дій щодо отримання у власність позивачем та визнання за позивачем права власності на земельну ділянку вартістю 2 900,00 грн та площею 0,0024 га., цільове призначення - для городництва, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Вивчивши матеріали касаційного провадження, Верховний Суд урахував предмет і підстави позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу вимог закону та своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною згідно пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України.

Разом із цим, у касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, щодо необхідності відступлення від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові 11 квітня 2018 року в справі № 742/2916/15-ц.

Наведені заявником аргументи суд вважає необґрунтованими, оскільки вони є виключно її суб'єктивними судженнями та зводяться до переоцінки доказів і незгоди з фактичними обставинами, встановленими судом апеляційної інстанції. При цьому, оскаржуване рішення ухвалене з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 742/2916/15-ц, а також постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17.

Інших належних та обґрунтованих доводів, які б свідчили про можливість відкриття касаційного провадження в даній справі, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі не наведено, а тому суд приходить до висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України, пункт 9 частини 3 статті 2 ЦПК України).

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням указаного, оскільки ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

Ухвалив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Крижанівської сільської ради Лиманського району Одеської області, третя особа - ОСОБА_2, про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук