Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.01.2020 року у справі №607/10428/18

Ухвала

Іменем України

15 січня 2020 року

м. Київ

справа № 607/10428/18

провадження № 61-317ск20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 17 грудня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду

від 02 грудня 2019 рокуу справі за позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики

у сумі 435 385,59 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 01 березня 2017 року він надав відповідачу грошові кошти за договором позики в сумі 7 тис. доларів США строком на один рік зі сплатою винагороди за користування позикою

у розмірі 9%-12% річних, що підтверджується розпискою боржника. Відповідач у визначений розпискою термін борг не повернув, а усні вимоги позивача про повернення суми заборгованості ігнорував. Сума заборгованості станом на момент звернення до суду склала

435 385,59 грн, з яких з яких: 183 093,47 грн - основний борг;

250 832,39 грн - проценти за користування позикою; 1 459,73 грн -

3% річних.

Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 грудня 2018 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість

за договором позики від 01 березня 2017 року в сумі 435 385,59 грн, з яких: 183
093,47 грн - основний борг; 250 832,39 грн - відсотки за користування позикою; 1 459,73 грн - 3% річних.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 грудня 2018 року скасовано.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7 тис. доларів США - заборгованість за договором позики; 7 580,71 доларів США - відсотки

за користування позикою за період з 01 березня 2017 року по 01 березня 2018 року; 368,79 доларів США - 3% річних, передбачених статтею 625 ЦК України, за період з 02 березня 2018 року по 02 грудня 2019 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач довів отримання відповідачем у позику 7 тис. доларів США строком на один рік зі сплатою 9% на місяць, що підтверджується розпискою від 01 березня 2017 року. Отримані у позику грошові кошти відповідачем не були повернуті, а тому підлягають до примусового стягнення разом із 3 % річних за період прострочення.

До Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, в якій заявник просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 грудня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2, посилаючись

на неправильне застосування судами норм матеріального права

та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, обґрунтовано тим, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли неправильного висновку

щодо стягнення відсотків у визначеному позивачем розмірі, не взяли до уваги те, що він повернув половину позики (3 500 доларів США). Заявник вказує, що у розписці не зазначено строк повернення позики, позикодавець не мав права надавати грошові кошти в позику у валюті зі сплатою відсотків, а також зазначає про неправильний розрахунок 3 % річних.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судами встановлено, що 01 березня 2017 року ОСОБА_3 уклав

з ОСОБА_1 договір позики, згідно якого отримав грошові кошти в сумі 7 тис. доларів США та зобов'язався повернути їх в повному обсязі протягом одного року зі сплатою винагороди в розмірі

9%-12% на місяць, про що ОСОБА_1 було складено відповідну розписку. У строк до 01 березня 2018 року сума позики ОСОБА_1 повернута не була, відсотки сплачені не були.

Згідно статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, враховуючи те, що з огляду на положення частини 1 статті 1046, частини 1 статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики.

На підставі належним чином оцінених доказів суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1

не виконав своїх зобов'язань за договором позики щодо повернення на користь ОСОБА_3 отриманої суми позики, не сплатив відсотків у погодженому сторонами розмірі, отже ці суми підлягають стягненню з відповідача разом із 3 % річних за час прострочення (частина 2 статті 625 ЦК України).

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку,

що правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права й дотримання процесуальних норм при розгляді справи не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга

ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 грудня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року

є необґрунтованою.

Доводи касаційної скарги значною мірою зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду, і не впливають на правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 394 Цивільного процесуального кодексу України у відкритті касаційного провадження у справі належить відмовити, якщо суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 394 ЦПК України у справі

з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до пункту 2 частини 4 статті 394 ЦПК України розглядаються за правилами загального позовного провадження) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Згідно з частиною 5 статті 394 ЦПК України, у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач. Якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 5 частини 2 , частинами 4 , 5 та 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 грудня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року у справі

за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович