Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.12.2019 року у справі №466/912/19
Ухвала КЦС ВП від 22.12.2019 року у справі №466/912/19

Ухвала

20 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 466/912/19

провадження № 61-22468ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Лідовця Р. А. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21 травня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго", треті особи - ОСОБА_2, ОСОБА_3 про зобов'язання припинити нарахування плати за надання послуг з постачання теплової енергії та за зустрічним позовом Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго", треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про зобов'язання припинити нарахування плати за надання послуг з постачання теплової енергії, в якому просив суд зобов'язати Львівське комунальне підприємство "Львівтеплоенерго" припинити нарахування за надання послуг з постачання теплової енергії, яку він не використовує.

Львівське міське комунальне підприємство "Львівтеплоенерго" звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення, в якому просило суд стягнути з відповідачів на свою користь заборгованість за комунальні послуги у розмірі 6 787,67 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 21 травня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" заборгованість за послуги з централізованого опалення у розмірі 5 830,70 грн, інфляційні витрати у розмірі 743,52 грн, 3% річних у розмірі 213,45 грн, а всього - 6 787,67 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Волинського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Колішенко Л. С. залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21 травня 2019 року - без змін.

У грудні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.

Львова від 21 травня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 жовтня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його первісний позов та відмовити у задоволенні зустрічного позову Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго".

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Ціна зустрічного позову у цій справі становить 6 787,67 грн, яка станом на 01 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921 грн * 100 = 192 100 грн).

Отже, зазначена справа на підставі вимог закону відноситься до малозначних.

Малозначна справа є такою з огляду на свої властивості, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України розташована серед Загальних положень частина 6 статті 19 ЦПК України, яка поширюється й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на підпункт а) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності якого судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, а саме: що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Проте, посилаючись на наявність зазначених обставин, заявник не додає до касаційної скарги доказів, які б їх підтверджували.

Доводи заявника про те, що касаційна скарга має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки висновки судів у цій справі суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц є безпідставними, оскільки у наведеній заявником постанові Верховного Суду та оскаржуваних судових рішеннях встановлено різні фактичні обставини справи. Посилаючись на наявність зазначених обставин, заявник не обґрунтовує чому саме справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Посилання заявника на порушення судами норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскаржуваними судовими рішенням та не дає підстав для висновку про наявність обставин, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Інших підстав, які б спростовували віднесення цієї справи до категорії малозначних, касаційна скарга не містить і суд касаційної інстанції їх не встановив.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі "Пелевін проти України" від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v.

France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21 травня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго", треті особи - ОСОБА_2, ОСОБА_3 про зобов'язання припинити нарахування плати за надання послуг з постачання теплової енергії та за зустрічним позовом Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Суддя Р. А. Лідовець