Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.04.2020 року у справі №237/2571/17

Ухвала

11 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 237/2571/17

провадження № 61-5740св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: держава Україна, в особі Кабінету Міністрів України, Державна казначейська служба України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Служба безпеки України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу держави Україна, в особі Кабінету Міністрів України, на рішення Мар'їнського районного суду Донецької області, у складі судді Сенаторова В. А., від 06 березня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Попової С. А., Баркова В. М., Мироненко І. П., від 21 лютого 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до держави Україна, в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 її сина ОСОБА_2 було вбито внаслідок терористичного акту при артилерійському обстрілі м. Мар'їнка Донецької області.

Після обстрілу, загибелі сина і влаштування його поховання вона переїхала проживати до м. Курахове Донецької області. Оскільки жодних відомостей від правоохоронних органів щодо розслідування смерті сина вона не отримувала, 21 лютого 2017 року нею до Управління Служби безпеки України (далі - СБУ) в Донецькій області надіслано відповідну заяву, і після цього до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) було внесено відомості про відповідне кримінальне провадження. Смерть її сина сталася на території, підконтрольній українській владі, однак правоохоронні органи не забезпечили розслідування, хоча для внесення відомостей про такі злочини до ЄРДР подання заяв потерпілими не є обов'язковим, згідно чинного Кримінального процесуального кодексу України.

Посилаючись на те, що протягом майже трьох років держава Україна не забезпечила належного розслідування скоєного злочину, встановлення винних осіб, через що вона не має можливості стягнути спричинену їй моральну шкоду з винних осіб, позивач, з урахуванням поданих уточнень, просила суд стягнути з держави України, в особі Кабінету Міністрів України, на її користь за рахунок коштів Державного бюджету України моральну шкоду у розмірі 1 000 000 грн шляхом стягнення коштів з Державної казначейської служби України.

Рішенням Мар'їнського районного суду Донецької області від 06 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду

від 21 лютого 2020 року, позов задоволено частково, стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 500 000 грн.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскільки держава Україна не забезпечила право позивача, гарантоване статтею 2 Європейської конвенції з прав людини, а також не забезпечила ефективного розслідування загибелі сина позивача, саме на неї покладається обов'язок відшкодувати спричинену їй моральну шкоду. Визначаючи розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню, суд з урахуванням характеру, обсягу та глибини заподіяних позивачу моральних страждань та їх негативних наслідків, виходячи з засад розумності, виваженості і справедливості, з огляду на те, що загиблий був єдиним рідним сином позивача, якій 83 роки, за нею нікому доглядати, що з огляду на проведення АТО і вимушене переміщення позивача створює додаткові страждання, а загиблий син підтримував з позивачем близькі родинні стосунки, постійно фінансово допомагав, підтримував морально, купляв ліки, допомагав у побуті, оплачував похорони чоловіка позивача, придбав пам'ятник на його могилу, окрім медичних документів, що підтверджують психологічні розлади у позивача внаслідок смерті сина, пояснень свідків, відзначаючи, що у випадку смерті дитини факт отримання моральної шкоди має презюмуватись, вважав, що достатнім розміром такого відшкодування буде сума 500 000 грн.

24 березня 2020 року засобами поштового зв'язку представник держави Україна в особі Кабінету Міністрів України - Циря С. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу у справі № 237/2571/17 на рішення Мар'їнського районного суду Донецької області від 06 березня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 21 лютого 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 237/2571/17 та витребувано матеріали указаної справи з суду першої інстанції. Зупинено виконання оскарженого рішення суду першої інстанції до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

У червні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У пункті 10 частини 1 статті 252 ЦПК України встановлено, що у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 635/6172/17 за позовом ОСОБА_3 до держави України, в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи.

Обґрунтовуючи підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду послалася на наступне.

Збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року (пункт 1 Заяви Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків", затвердженої Постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VIII).

У преамбулі Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" вказано, що збройна агресія Російської Федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності, Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей грубо порушують принципи та норми міжнародного права, зокрема шляхом: систематичного недодержання режиму припинення вогню та продовження обстрілів цивільних об'єктів та інфраструктури, що спричиняють численні жертви серед цивільного населення.

Тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року (стаття 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України").

Здійснення юрисдикції над територією є необхідною умовою для того, щоб держава могла нести відповідальність за дії або бездіяльність, які їй можна приписувати, що породжують твердження про порушення прав і свобод.

В той же час зобов'язання держави Україна стосовно поваги та захисту прав людини не зникають повністю і в умовах збройного конфлікту, і у випадку втрати контролю над частиною власної території.

Правові висновки щодо застосування положень статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" та статті 21 Кодексу цивільного захисту України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при вирішенні питання щодо відшкодування шкоди, завданої при проведенні антитерористичної операції, викладені ВеликоюПалатою Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (провадження № 14-17цс19).

Колегія суддів вважала, що існує потреба у вирішенні питання про застосування норм права при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої смертю (ушкодженням здоров'я) цивільних осіб на території проведення Антитерористичної операції (Операції об'єднаних сил), у тому числі на території, яка окупована Російською Федерацією.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначала, що на розгляді в судах різних судових інстанцій перебуває значна кількість справ, які стосуються проблематики відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи внаслідок терористичного акту, а також спорів про відшкодування шкоди, завданої смертю (ушкодженням здоров'я) цивільних осіб на території проведення Антитерористичної операції (Операції об'єднаних сил), вирішення яких неможливе без існування єдиної правозастосовчої практики.

Оскільки справу № 635/6172/17 у подібних правовідносинах передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважає за необхідне зупинити касаційне провадження у справі № 237/2571/17.

Керуючись пунктом 10 частини 1 статті 252, пунктом 14 частини 1 статті 253, статтею 260 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Зупинити касаційне провадження у справі № 237/2571/17 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 635/6172/17.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Шипович

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта