Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.03.2019 року у справі №759/513/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 січня 2019 року

м. Київ

справа № 759/513/18

провадження № 61-49074ск18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_4,

заінтересована особа - Міністерство внутрішніх справ України,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Святошинського районного суду м.

Києва від 31 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 6 грудня 2018 року у справі за заявою ОСОБА_4, заінтересована особа - Міністерство внутрішніх справ України, про встановлення факту, що має юридичне значення,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просив встановити факт отримання травми - "закритий перелом правої гомілки зі зсувом" оперуповноваженим відділення кримінальної міліції у справах неповнолітніх старшим лейтенантом міліції ОСОБА_4, та вважати такою, що отримана в період проходження служби під час охорони громадського порядку в м. Луганську 21 грудня

2005 року, при обставинах пов'язаних з виконанням службових обов'язків.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 31 травня 2018 року провадження у справі закрито.

Постановою Київського апеляційного суду від 6 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а ухвалу Святошинського районного суду м.

Києва від 31 травня 2018 року - без змін.

27 грудня 2018 року подана до Верховного Суду касаційна скарга ОСОБА_4 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 31 травня 2018 року

та постанову Київського апеляційного суду від 6 грудня 2018 року, в якій

заявник просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до змісту пункту 2 частини 4 статті 394 ЦПК України у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Згідно з частиною 5 статті 394 ЦПК України у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач. Якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішеньвбачається,

що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають

підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, керувався пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, згідно з яким суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Також суд послався на пункт 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5

та зазначив про ненадання заявником доказів, що перед зверненням до

суду він звертався до заінтересованої особи або медичних закладів для підтвердження необхідного йому факту.

Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних

фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частини 1 статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина 2 статті 315 ЦПК України).

Окремому провадженню притаманні такі ознаки, які характеризують його структурну самостійність і прикладну значимість, і які визначаються такою суттєвою ознакою як безспірність розгляду справ, що віднесені до окремого провадження.

Безспірність слід розуміти лише як відсутність спору про суб'єктивне матеріальне право, але не відсутність спору про існування факту,

що встановлюється. Відтак, слід враховувати не тільки конкретну мету встановлення факту, а його зв'язок із певним суб'єктивним матеріальним правом.

Отже, в окремому провадженні можуть бути розглянуті справи про встановлення фактів, якщо від цього залежить охорона прав, свобод та інтересів особи, створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суди попередніх інстанцій із змісту заяви встановили, що встановлення факту ОСОБА_4 необхідно для встановлення інвалідності внаслідок отримання травми під час охорони громадського порядку при виконанні службових обов'язків. Зібрати необхідні документи, а саме висновки службової перевірки за фактом отримання тілесних ушкоджень, можливо не виявляється, оскільки вони знаходяться у м.

Луганську, де наразі відбуваються військові дії, а відповідні місцеві органи влади не здійснюють своїх повноважень.

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" роз'яснено, що не можуть розглядатися судами заяви

про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду.

Судами встановлено, що заявник проходив службу в органах внутрішніх справ України та відповідно до наказу від 16 травня 2016 року № 426 о/с майора поліції ОСОБА_4 звільнено зі служби в поліції згідно з пунктом 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 грудня 2002 року № 1346 затверджено Порядок розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 31 січня 2003 року за № 83/7404.

Цей Порядок розроблено з метою врегулювання питань, пов'язаних із розслідуванням та веденням обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах внутрішніх справ України (пункт 1.1).

Дія цього Порядку поширюється на з'єднання та військові частини Національної гвардії України, органи і підрозділи внутрішніх справ, навчальні заклади системи МВС України (пункт 1.2).

Розслідування нещасних випадків (в тому числі поранень), що сталися з особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, військовослужбовцями Національної гвардії України, курсантами (слухачами) навчальних закладів системи МВС України, проводиться з урахуванням цього Порядку (пункт 1.3).

Згідно з цим Порядком утворюється комісія з розслідування нещасного випадку, до повноважень якої віднесено встановлення, чи трапився нещасний випадок в період проходження служби та чи пов'язаний він з виконанням службових обов'язків.

З огляду на викладене вбачається, що встановлення обставин отримання травми та зв'язок установленого із виконанням службових обов'язків, вирішуються спеціально уповноваженими на це суб'єктами, рішення яких можуть бути предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства.

Будь-яке порушене право підлягає захисту в установленому для цього порядку.

Відтак справи про встановлення факту отримання травми в період проходження служби під час виконання службових обов'язків не підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, оскільки визначено інший порядок їх встановлення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судами попередніх інстанцій норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судових рішень.

Доводи заявника щодо застосування Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317, згідно з яким інвалідність, що настала внаслідок нещасного випадку на виробництві, може бути встановлена, зокрема, на підставі рішення суду про встановлення факту отримання травми на виробництві (пункт 9), є необґрунтованими, оскільки заявник не є працівником, постраждалим на підприємстві, а віднесений до кола осіб, правовідносини з якими врегульовані спеціальними законодавчими актами.

Оскільки оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій

є законними та обґрунтованими, постановленими із додержанням норм процесуального права й підстави для їх скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 31 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 6 грудня 2018 року у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргоюОСОБА_4 на ухвалу Святошинського районного суду

м. Києва від 31 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду

від 6 грудня 2018 року у справі за заявою ОСОБА_4, заінтересована особа - Міністерство внутрішніх справ України, про встановлення факту, що має юридичне значення.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. О. Кузнєцов

В. А. Стрільчук