Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.12.2020 року у справі №2-2928/11

Ухвала

Іменем України

01 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 2-2928/11

провадження № 61-17475ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 травня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року в справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2011 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", яке змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), звернулося до суду з указаним позовом, в якому, з урахуванням уточнених вимог, просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 04 серпня 2008 року № KRKWGA0000000007 в розмірі 140 861,94 доларів США.

Позов АТ КБ "ПриватБанк" мотивовано тим, що 04 серпня 2008 року між банком і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № KRKWGA0000000007, за умовами якого відповідач отримала кредит в сумі 31 434,17 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 15 % на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення кредиту до 04 серпня 2018 року. Відповідач порушила умови кредитного договору в частині своєчасного погашення заборгованості та процентів за кредитом, внаслідок чого в неї утворилася заборгованість в розмірі 140 861,94 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 02 червня 2015 року складало 2 969 369,61 грн, з яких: 28 852,95 доларів США - заборгованість за кредитом; 22 965,29 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 6 190,92 доларів США - заборгованість за комісією за користування кредитом; 76 133,77 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також 11,86 доларів США - штраф (фіксована частина) та 6 707,15 доларів США - штраф (процентна складова).

Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 травня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 04 серпня 2008 року № KRKWGA0000000007, яка виникла станом на 02 червня 2015 року, в сумі 81 818,24 доларів США, з яких: 28 852,95 доларів США - заборгованість за кредитом; 22 965,29 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 30 000 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.

Частково задовольняючи позов, місцевий суд виходив з доведеності доводів банку про неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору, однак не погодився з визначеним банком розміром заборгованості. Суд вказав, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, їх одночасне застосування за одне й те саме порушення неможливе, та дійшов висновку, що вимоги в частині стягнення з відповідача сум штрафів не підлягають задоволенню. Крім того, позичальник хоча й частково, але щомісячно здійснює погашення заборгованості за кредитним договором, однак розмір пені, який банк просив стягнути на свою користь, майже в чотири рази перевищує розмір збитків, тому, посилаючись на положення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), суд вирішив зменшити розмір пені, що підлягає стягненню, до розміру заборгованості за тілом кредиту, а саме - до 30 000 доларів США. Також місцевий суд дійшов висновку про безпідставність вимог банку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за комісією за користування кредитом у розмірі 6 190,92 доларів США, оскільки сплата коштів за обслуговування кредиту є несправедливою умовою кредитного договору.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 травня 2019 року скасовано і постановлено нове судове рішення. Позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 04 серпня 2008 року № KRKWGA0000000007, яка станом на 25 січня 2012 року становить 34 981,06 доларів США, з яких: 28 099,47 доларів США - заборгованість за кредитом; 6 881,59 - заборгованість за процентами за користування кредитом, а також - пеню в розмірі 130 822,04 грн. В іншій частині позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що 27 жовтня 2011 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту, а також сплати процентів, комісії та неустойки. Разом з тим звернення з вимогою про дострокове повернення кредиту змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з вимогою про дострокове повернення кредиту вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та неустойку припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. Крім того, пеня повинна бути нарахована в межах позовної давності за основною вимогою та обмежена останніми 12 місяцями перед зверненням позивача до суду. Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позову і стягнення з відповідача на користь банку 34 981,06
доларів США заборгованості за кредитним договором, а також пені в розмірі 130
822,04 грн.

24 листопада 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 травня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не дослідили зібраних у справі доказів, що стало наслідком неповноти судового розгляду. Також кредитний договір містить несправедливі умови, зокрема щодо сплати комісії за обслуговування кредиту. Тому вимоги позивача про стягнення таких коштів не підлягають задоволенню, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16. Судам необхідно було перерахувати заборгованість і за тілом кредиту, до якої включено комісію, сплачену в момент отримання кредиту. Крім того, заявник не погоджується із застосуванням місцевим судом правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц, щодо застосування положень частини 3 статті 551 ЦК України, оскільки суд першої інстанції не мотивував, чому він зменшив розмір пені, яку просив стягнути банк до 30 000 доларів США. Вказана сума є занадто великою, з огляду на те, що вона має на вихованні прийомних дітей. Хоча апеляційний суд зменшив розмір пені до 130 822,04 грн, однак така сума є значною для відповідача. Суди попередніх інстанцій не врахували висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13 про те, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. За умовами кредитного договору ОСОБА_1 повинна була здійснювати поточні платежі щомісячно в період з 4 по 2 число кожного місяця в розмірі 531,65 доларів США, тому початок перебігу позовної давності цих платежів повинен обчислюватися з моменту невиконання зобов'язання в місяцях. Відповідач допустила порушення умов договору 06 жовтня 2008 року, тому, звернувшись до суду в жовтні 2011 року, банк пред'явив позов з пропуском позовної давності.

Зі змісту наведених доводів касаційної скарги вбачається, що скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Касаційне провадження не підлягає відкриттю з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини 1 та абзацу 1 частини 2 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пункту 1 частини 1 та абзацу 1 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 3 статті 411 ЦПК України; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позов частково, апеляційний суд застосував правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 17 вересня 2020 року у справі № 384/598/14-ц про те, що відповідно до частини 1 статті 1048 та частини 1 статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги про дострокове повернення кредиту та процентів за кредитом. Звернення з вимогою про дострокове повернення кредиту змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з вимогою про дострокове повернення кредиту вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Права й інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Врахувавши наведені правові висновки, апеляційний суд обґрунтовано визначив розмір заборгованості за кредитом з урахуванням звернення позивача до відповідача з достроковою вимогою про повернення кредиту.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог банку про стягнення штрафів, апеляційний суд правильно врахував правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15 та в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 1521/5041/12-ц, від 18 квітня 2018 року у справі № 705/6051/15-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 548/264/15-ц про те, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Крім того, врахувавши правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року справі № 6-1746цс16 та в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року у справі № 367/1651/15-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 486/1882/15-ц про те, що сплата коштів за обслуговування кредиту, тобто коштів, які супроводжують кредит, є несправедливою умовою кредитного договору, а тому ця плата не підлягає стягненню з позичальника, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні вимоги банку про стягнення з відповідача 6
190,92 доларів США комісії за користування кредитом.

З огляду на викладене, доводи заявника про неврахування апеляційним судом правового висновку, наведеного в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, є безпідставними. Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд повинен був перерахувати заборгованість за тілом кредиту, до якої, на переконання заявника, було включено комісію за користування кредитом, не заслуговують на увагу, оскільки вказані обставини не підтверджені доказами.

Посилання заявника на неправильне застосування апеляційним судом правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц, щодо застосування положень частини 3 статті 551 ЦК України, є неспроможним, оскільки задовольняючи вимогу банку про стягнення пені, суд апеляційної інстанції виходив з того, що пеня повинна бути нарахована в межах позовної давності за основною вимогою та обмежена останніми 12 місяцями перед зверненням позивача до суду. З урахуванням наведеного суд визначив розмір пені в сумі 130 822,04 грн. При цьому апеляційний суд врахував положення частини 3 статті 551 ЦК України.

Доводи заявника про неврахування апеляційним судом правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13, також не заслуговують на увагу, так як судами було встановлено, що банк звернувся до суду в межах позовної давності, останній платіж, внесений відповідачем на погашення заборгованості за кредитним договором, було здійснено 07 листопада 2008 року, а позов пред'явлено 27 жовтня 2011 року, тобто у встановлений законом трирічний строк.

Із змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.

З огляду на необґрунтованість доводів касаційної скарги щодо застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, не може бути підставою для відкриття касаційного провадження у справі посилання заявника на недослідження судами зібраних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі "Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції", пункти 37,38 рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі "Бруалла Гомесде ла Торре проти Іспанії").

Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не підлягають окремому розгляду клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 травня 2019 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року та про зупинення виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року.

Керуючись пунктом 5 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 травня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року в справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов