Історія справи

Ухвала ККС ВП від 21.12.2020 року у справі №463/10265/20

Ухвала

іменем України

08 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 463/10265/20

провадження № 51-6055ск20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Анісімова Г. М.,

суддів Ковтуновича М. І., Луганського Ю. М.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року,

встановив:

Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 13 листопада 2020 року скасовано постанову слідчого Другого слідчого відділу ТУ ДБР, розташованого у м. Львові, про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілим

у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62020140000000141 та зобов'язано слідчого повторно розглянути вищезазначене клопотання. У решті вимог, зокрема у стягненні з ТУ ДБР, розташованому у м.

Львові, транспортних витрат та витрат по відриву від звичайних занять, відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на вищезазначену ухвалу слідчого судді.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до Львівського апеляційного суду з апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 13 листопада 2020 року, оскаржуючи її в частині відмови у стягненні з ТУ ДБР, розташованому у м. Львові, процесуальних витрат.

Порушує питання про перевірку ухвали Львівського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року в касаційному порядку та просить її скасувати з призначенням нового розгляду

в суді апеляційної інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та надані копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, згідно з пунктом 2 частини 2 статті 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), якщо з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень, інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Відповідно до частини 3 статті 392 КПК в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених частини 3 статті 392 КПК . Вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, визначений статтею 309 КПК. Інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають (ч. 3 ст. 309 КПК), заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.

В розумінні положень статті 309 КПК, ухвала слідчого судді про скасування постанови слідчого про відмову в визнанні потерпілим у кримінальному провадженні, не підлягає апеляційному оскарженню.

Крім того, ухвала слідчого судді в частині відмови у стягненні процесуальних витрат також не підлягає апеляційному оскарженню.

Згідно зі ст. 118 КПК, до процесуальних витрат входять 1) витрати на правову допомогу; 2) витрати, пов'язані із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; 3) витрати, пов'язані із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; 4) витрати, пов'язані із зберіганням і пересиланням речей і документів.

Перелік суб'єктів звернення та порядок стягнення витрат, пов'язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження, визначений ст. 121 КПК, зокрема, витрати, пов'язані із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження, - це витрати обвинуваченого, підозрюваного, до якого не застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, його захисника, представника потерпілого, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту, найманням житла, виплатою добових (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також втрачений заробіток чи витрати у зв'язку із відривом від звичайних занять.

Зі змісту судових рішень вбачається, що ОСОБА_1 не є обвинуваченим, підозрюваним, до якого не застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, його захисником та представником потерпілого. Крім того, на момент постановлення слідчим суддею Личаківського районного суду м. Львова ухвали від

13 листопада 2020 року, у ОСОБА_1 відсутній статус потерпілого, з огляду на те, що указаною ухвалою постанову слідчого про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілим скасовано та зобов'язано слідчого повторно розглянути клопотання про визнання останнього потерпілим.

Таким чином, за змістом статей 126, 309 КПК, ухвала слідчого судді про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відшкодування процесуальних витрат, не може бути предметом перегляду суду апеляційної інстанції.

Отже, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції, правильно встановивши, що апеляційна скарга подана на ухвалу слідчого судді, яка не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, обґрунтовано постановив ухвалу про відмову

у відкритті апеляційного провадження.

Крім того, відмова у відкритті апеляційного провадження у зв'язку з оскарженням судового рішення слідчого судді, окреме оскарження якого під час досудового розслідування кримінальним процесуальним законом не передбачене, не є свідченням обмеження доступу до правосуддя.

За правовою позицією Конституційного Суду України (рішення №3-рп/2015 від 08 квітня 2015 року), згідно з Конституцією України допускається можливість обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду. Таке обмеження має встановлюватися виключно Конституцією та законами України; переслідувати легітимну мету; бути обумовленим суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційним та обґрунтованим. У разі обмеження права на оскарження судових рішень законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням

у реалізацію права на судовий захист і не порушувати сутнісний зміст такого права.

Такі обмеження права на апеляційне оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування встановлені законодавцем в змісті статей 309, 392 КПК.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі,

в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні засади кримінального провадження, визначені частиною 1 статті 7 КПК, застосовуються у випадках, коли положення частиною 1 статті 7 КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження (ч. 6 ст. 9 КПК).

За таких обставин, наявність визначених у законі обмежень щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд.

Зміст ухвали апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, вона

є належним чином вмотивованою та обґрунтованою.

Враховуючи викладене, з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Керуючись ч. 2 ст. 428 КПК, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Г. М. Анісімов М. І. КовтуновичЮ. М. Луганський Судді: