Історія справи

Ухвала ККС ВП від 08.12.2019 року у справі №206/5975/18
Ухвала ККС ВП від 08.12.2019 року у справі №206/5975/18

Ухвала

Іменем України

6 грудня 2019 року

м. Київ

провадження № 51-6006 ск 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Білик Н. В.,

суддів Ємця О. П., Остапука В. І.,

розглянув касаційну скаргу захисника Томського О. Ф. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 травня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 4 листопада 2019 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська 29 травня 2019 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Дніпропетровська, жителя та зареєстрованого по АДРЕСА_1, раніше не судимого;

визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України та призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі 1360
гривень.

Прийнято рішення щодо речових доказів у провадженні.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 4 листопада 2019 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він, 7 травня 2018 року приблизно о 17 годині, знаходячись поблизу будинку № 57 по вул. Масивна у м.

Дніпро, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, реалізовуючи свій злочинний умисел направлений на спричинення тілесних ушкоджень, діючи умисно, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки свого діяння, під'їхавши на своєму інвалідному візку до ОСОБА_2 яка стояла спиною до нього та знаходячись на відстані близько 1-1,5 м від неї, підвівся з інвалідного візка, опершись при цьому лівою рукою об підлокітник візка і наніс потерпілій один удар згори до низу тросовим замком з металевим наконечником у ліву скронево-тім'яну область голови, внаслідок чого заподіяв останній тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепної-мозкової травми, струсу головного мозку, забійної рани в тім'яно-потиличній області ліворуч, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 2337е відносяться до легких тілесних ушкоджень, як такі, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, тривалістю понад 6 діб, але не більше, як три тижні (21 день).

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати і закрити кримінальне провадження.

Зазначає, що висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 ґрунтуються на недопустимих доказах, зокремапротоколі огляду місця події, двох протоколах слідчих експериментів, речових доказах - диску та запираючого пристрою, а клопотання та доводи сторони захисту про визнання їх недопустимими належним чином судами не досліджувалися. Разом з цим, в документах кримінального провадження має місце різне написання прізвища засудженого та потерпілої, що в свою чергу також є істотним порушенням вимог КПК України.

Вказує, що під час досудового розслідування було порушено право підозрюваного на захист, оскільки клопотання сторони захисту про проведення слідчих дій було розглянуто після складення, затвердження і отримання захисником та ОСОБА_1 обвинувального акту, тобто після звершення досудового розслідування, що позбавило їх можливості оскаржити процесуальне рішення сторони обвинувачення в порядку ст. 303 КПК України.

Крім цього, розгляд клопотання сторони захисту про проведення слідчих дій після вручення обвинувального акту свідчить про те, що він був складений та затверджений до повного завершення досудового розслідування, а тому не відповідаєвимогам КПК України.

Невідповідність обвинувального акту вимогам процесуального закону підтверджується й відсутністю в супереч вимогам п. 8 ч. 2 ст. 291 КПК України вказівки на розмір витрат на залучення експерта.

Мотиви Суду

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Однобічність або неповнота судового слідства чи невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є предметом розгляду суду касаційної інстанції. Тому суд не має повноважень на перевірку доводів сторони захисту щодо неповноти судового розгляду та неправильного встановлення судами фактичних обставин справи.

Натомість, зазначені обставини, на які, зокрема, посилається у касаційній скарзі захисник, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. При перегляді судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами нижчих інстанцій.

З положень ст. 94 КПК України слідує, що оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі. Мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.

Твердження захисника про те, що висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 ґрунтуються на недопустимих доказах, а клопотання та доводи сторони захисту про визнання їх недопустимими належним чином судами не досліджувалися були предметом дослідження судів та вірно визнані безпідставними, зокрема з огляду на таке.

Стаття 86 КПК України визначає, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому Стаття 86 КПК України, а у свою чергу недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при ухваленні судового рішення. Це питання є оціночним, суб'єктивним і залишається на його розсуд.

Ухвалюючи вирок, місцевий суд відповідно до ст. 89 КПК України вирішив питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті. Оцінка доказів, як зазначено колегією суддів суду апеляційної інстанції, проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення вироку.

Зокрема, вказуючи на неспроможність доводів сторони захисту про визнання доказів недопустимими, судами зазначено, що понятим роз'яснено їх права та обов'язки, протокол огляду місця події вони підписали без доповнень і зауважень до його змісту. Крім того, правильно вказано й про те, що згідно вимог чинного законодавства участь спеціаліста не є обов'язковою при складанні протоколу слідчого експеримента, а не зазначення технічних параметрів приладу фотографування є несуттєвим порушенням, оскільки сторони кримінального провадження не оскаржували зображення на даних фотографіях, як такі, що не відповідали дійсності.

В спростування доводів сторони захисту про визнання недопустимими речових доказів, суди вказали, що замикаючий пристрій був вилучений із дотриманням вимог положень ч. 5 ст. 237 КПК України, а диск помаранчевого кольору, на якому зафіксована розмова потерпілої з оператором 102, не є єдиним або ключовим доказом проти обвинуваченого, який було використано під час обґрунтування судового рішення і доводи захисника не свідчать про отримання даного доказу з порушенням порядку, передбаченого кримінальним процесуальним законодавством та не є підставою для визнання його неналежним чи недопустимим.

Посилання захисника на те, що процесуальні документи містять різне написання прізвища засудженого та потерпілої (ОСОБА_2 замість ОСОБА_2, та ОСОБА_1 замість ОСОБА_1) також не заслуговують на увагу. В даному випадку це є технічними помилками та не може вважатися підставою для скасування судового рішення чи визнання вказаних доказів недопустимими.

Щодо порушення права на захист під час досудового розслідування, яке виявилося у розгляді клопотання сторони захисту про проведення процесуальних дій після вручення обвинувального акту, тобто закінчення досудового розслідування, що позбавило можливості оскаржити постанову слідчого в порядку ст. 303 КПК України, слід вказати наступне.

Відповідно до ст. 220 КПК України клопотання сторони захисту слідчий, прокурор зобов'язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об'єктивних причин - надсилається їй.

Згідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.

Зі змісту судових рішень та касаційної скарги вбачається, що обвинувальний акт стороні захисту був вручений 29 жовтня 2019 року. Цього ж дня захисником, було подано клопотання про проведення слідчих дій, постанова про відмову у задоволенні якого винесена 30 жовтня 2019 року, тобто після завершення досудового розслідування, однак із дотриманням трьохденного терміну, визначеного процесуальним законодавством. Жодних слідчих (розшукових) дій стороною обвинувачення після закінчення досудового розслідування не проводилося, а тому висновки апеляційного суду про те, що доводи захисту жодним чином не впливають на висновок суду щодо доведеності вини обвинуваченого й призначення ОСОБА_1 покарання та не можуть бути прийняті в якості підстави для скасування вірного по суті рішення в цілому, є слушними.

Відповідно до ч. 3 ст. 333 КПК України у разі, якщо під час судового розгляду виникне необхідність у встановленні обставин або перевірці обставин, які мають істотне значення для кримінального провадження, і вони не можуть бути встановлені або перевірені іншим шляхом, суд за клопотанням сторони кримінального провадження має право доручити органу досудового розслідування провести певні слідчі (розшукові) дії. У разі прийняття такого рішення суд відкладає судовий розгляд на строк, достатній для проведення слідчої (розшукової) дії та ознайомлення учасників судового провадження з її результатами.

Таким чином, сторона захисту під час судового розгляду не була позбавлена можливості заявити клопотання про проведення слідчих дій у визначеному процесуальним законом порядку.

Крім цього, колегія суддів вважає за доцільне вказати про те, що з огляду на положення ст. 424 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє виключно судові рішення, а не обвинувальний акт. Однак варто зазначити, що апеляційний суд вірно звернув увагу на те, що захисник Томський О. Ф. під час підготовчого судового засідання жодним чином не зазначав про будь-які порушення при складанні та затвердженні обвинувального акту, а також не заперечував проти призначення справи до судового розгляду.

Зважаючи на наведене, висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, суди дійшли відповідно до вимог ст. 370 КПК України на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судових розглядів й оціненими згідно з положеннями ст. 370 КПК України. Кваліфікація дій засудженого відповідає встановленим судом фактичним обставинам справи.

Твердження сторони захисту про недоведеність винуватості засудженого за ч. 2 ст. 125 КК України суперечать дослідженим у суді доказам, яким дано належну правову оцінку.

Суд апеляційної інстанції перевіркою матеріалів кримінального провадження, технічного носія інформації фіксування судового провадження та журналу судового засідання встановив, що місцевий суд провів всебічне, повне й неупереджене дослідження всіх обставин кримінального провадження, безпосередньо перевірив при судовому розгляді наявні у кримінальному провадженні докази, допитав обвинуваченого, потерпілу, свідків, експерта, перевірив письмові докази, яким дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку.

Переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника на вирок місцевого суду, суд апеляційної інстанції належним чином перевірив викладені у ній доводи, визнав їх безпідставними, мотивувавши своє рішення та зазначивши підстави, з яких апеляційна скарга визнана необґрунтованою. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Ураховуючи наведені у скарзі мотиви та надані до неї копії судових рішень, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд дійшов висновку, що підстав для задоволення касаційної скарги захисника немає.

З цих підстав Суд постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника Томського О. Ф. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 травня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 4 листопада 2019 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

Н. В. Білик О. П. Ємець В. І. Остапук