Історія справи

Ухвала КГС ВП від 30.01.2018 року у справі №910/21060/16

Верховний

Суд

УХВАЛА

06 березня 2018 року

м. Київ

справа № 910/21060/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,

розглянувши матеріали заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Петрохолдинг-Інвест" (далі - Товариство)

про перегляд постанови Вищого господарського суду України у складі колегії суддів: Удовиченка О.С. (головуючий), Попікової О.В., Поліщука В.Ю. від
22.11.2017

за первісним позовом приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "МАВА"

до Товариства

про стягнення заборгованості у розмірі 715 245,11 грн.,

та за зустрічним позовом Товариства

до приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "МАВА"

про стягнення заборгованості у розмірі 25 178 480,12 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Виробничо-комерційна фірма "МАВА" (далі - ПП "ВКФ "МАВА") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства про стягнення заборгованості у розмірі 715 245,11 грн., з яких 350 000,00 грн. основного боргу, 335 154,70 грн. інфляційних втрат та 30 090,41 грн. 3% річних, посилаючись на порушення відповідачем зобов'язань за Інвестиційним договором будівництва об'єкта нерухомості від 04.12.2009.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.01.2017 у справі № 910/21060/16 прийнято до спільного розгляду зустрічний позов Товариства до ПП "ВКФ "МАВА" про стягнення заборгованості у розмірі 25 178 480,12 грн., у тому числі 12 104
873,95 грн. основного боргу, 1 082 474,12 грн. 3% річних та 11 991 132,05 грн. інфляційних втрат у зв'язку з неналежним виконанням останнім умов вказаного інвестиційного договору.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.04.2017 у справі № 910/21060/16 (суддя - Чинчин О.В.): позов ПП "ВКФ "МАВА" задоволено частково, стягнуто з Товариства на користь ПП "ВКФ "МАВА" заборгованість у розмірі 350 000,00 грн., 3% річних у розмірі 30 065,65 грн., інфляційні у розмірі 335 154,66 грн. та судовий збір у розмірі 10 728,30 грн., в іншій частині позову відмовлено; в задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства до ПП "ВКФ "МАВА" про стягнення заборгованості у розмірі 25 178 480,12 грн. відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 у справі № 910/21060/16 (головуючий суддя - Мальченко А.О., судді Жук Г.А. і Дикунська С.Я.): апеляційну скаргу Товариства на рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2017 у справі №910/21060/16 залишено без задоволення; рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2017 у справі №910/21060/16 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.11.2017 у справі № 910/21060/16 (у складі колегії суддів: Удовиченка О.С. - головуючий, Попікової О.В., Поліщука В.Ю.): касаційну скаргу Товариства залишено без задоволення; постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 та рішення господарського суду м. Києва від 26.04.2017 залишено без змін.

14.12.2017 Товариство звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 22.11.2017 у справі № 910/21060/16 у частині задоволення вимог ПП "ВКФ "МАВА" за первісним позовом щодо стягнення з Товариства 715 220,31 грн. з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, Кодекс; у редакції, чинній до 15.12.2017) - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підвідомчості або підсудності справ та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

10.01.2018 на підставі підпункту 1 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України (у редакції, чинній після 15.12.2017) заява про перегляд постанови у справі №910/21060/16 була передана до Касаційного господарського суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.01.2018 для розгляду заяви Товариства про перегляд названої постанови Вищого господарського суду України від 22.11.2017 у порядку розділу XII-2 ГПК України визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у складі:

Селіваненко В.П. (головуючий), Булгакова І.В. і Львов Б.Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 29.01.2018: заяву Товариства про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 22.11.2017 у справі № 910/21060/16 залишено без руху; надано Товариству строк для усунення недоліків до 19.02.2018.

05.02.2018 Товариством подано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду заяву про усунення недоліків на виконання ухвали Верховного Суду від
29.01.2018.

19.02.2018 подані Товариством на виконання ухвали Верховного Суду від 29.01.2018 матеріали передані Касаційному господарському суду у складі Верховного Суду.

За приписами підпункту 1 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України (у редакції, чинній після 15.12.2017) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у господарських справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Як докази неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, до заяви додано копії постанов Вищого господарського суду України від 21.09.2010 у справі № 31/45, від 19.10.2010 у справі №27/336, від 01.09.2010 у справі № 42/174-09.

Як доказ неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права до заяви додано копію постанови Вищого господарського суду України від 08.10.2008 у справі № 16/435.

Також на підтвердження невідповідності прийнятої постанови Вищого господарського суду України від 22.11.2017 у справі № 910/21060/16 викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права до заяви додано копії постанов Верховного Суду України від 18.10.2017 у справі № 908/6329/15 та від 22.03.2017 у справі №908/312/16.

Перевіривши доводи заяви, Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність відмови в допуску справи до провадження.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 11116 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 11116 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підвідомчості або підсудності справ.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 11116 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Суд касаційної інстанції зазначає, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Залишаючи без змін рішення та постанову судів попередніх інстанцій у справі № 910/21060/16, суд касаційної інстанції виходив з того, що: між Товариством та ПП

"ВКФ "МАВА" було укладено інвестиційний договір будівництва об'єкта нерухомості, за яким забудовник зобов'язується власними силами та засобами за рахунок коштів інвестора збудувати та у визначеному порядку передати інвестору нежитлові вбудовані приміщення, розташовані у комплексі (об'єкт інвестування), загальною площею 20000 метрів квадратних, конкретне розташування яких визначено сторонами у додатку №2 до даного договору (із характеристиками обладнання та устаткування); сторонами було укладено додаткову угоду №4/2 до інвестиційного договору будівництва об'єкта нерухомості від 04.12.2009, згідно з якою ними визнається, що загальний розмір інвестиції, що здійснена (тобто перерахована інвестором забудовнику) на виконання та у порядку згідно умов інвестиційного договору дорівнює 136 661 298,15 грн., включаючи кошти, зазначені у пункті 4 цієї додаткової угоди), з яких за згодою сторін здійснено інвестування, зокрема, нерухомого майна у вигляді 200 паркомісць, що розташовані в наземному паркінгу, які на момент підписання цієї додаткової угоди проінвестовано у повному обсязі на суму, які будуть вважатись профінансованими у повному обсязі на суму 12 454
873,95 грн., детальний опис об'єкту інвестування (в частині паркомісць), план-схема їх розташування з позначенням площ, та інші характеристики - погоджені сторонами у додатку №1 та №2 до цієї додаткової угоди; Товариство не виконало зобов'язання перед ПП "ВКФ "МАВА" з оплати вартості робіт за укладеним сторонами інвестиційним договором та додатковими угодами до нього; доводи Товариства про наявність порушень зі сторони ПП "ВКФ "МАВА" умов інвестиційного договору щодо непередачі останнім паркомісць у власність інвестора недоведені позивачем за зустрічним позовом; на виконання умов інвестиційного договору будівництва об'єкта нерухомості від 04.12.2009 ПП "ВКФ "МАВА" було отримано Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації від 25.12.2013 №КВ 143133590828, яка зареєстрована у Інспекції ДАБК у м. Києві і згідно з якою завершено будівництво об'єкта "Реконструкція з надбудовою наземного паркінгу по вул. Борщагівська, 154-А, у Солом'янському районі м. Києва" та його введено в експлуатацію; судом апеляційної інстанції правомірно не прийнято як додатковий доказ висновок експерта за результатами проведення будівельно-технічного дослідження від 26.04.2017 №113-1/04/2017, оскільки визнано необґрунтованими та безпідставними доводи скаржника про неможливість подання вказаного доказу до суду першої інстанції; зі змісту укладеного сторонами інвестиційного договору вбачається, що власником об'єкта інвестування є інвестор - Товариство; оформлення права власності на об'єкт інвестування за інвестиційним договором будівництва об'єкта нерухомості від 04.12.2009 та додатковими угодами до нього саме за інвестором - Товариством, можливо лише за власними діями останнього або іншою уповноваженою особою на підставі відповідного доручення.

Що ж до наданих для порівняння постанов Вищого господарського суду України:

- з постанови від 21.09.2010 у справі № 31/45 вбачається, що підставою спору є стягнення 1 412 161,16 грн. заборгованості, з яких 1 245 542,59 грн. основного боргу, 35 669,51 грн. 3 % річних, 130 949,06 грн. інфляційних втрат, за неналежне виконання умов договору від 11.06.2007 № 11/06-07 на виконання будівельних робіт. Залишаючи без змін рішення та постанову судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції виходив з того, що позивач підрядні роботи, передбачені умовами договору, виконав у повному обсязі, що підтверджується актами прийняття виконаних підрядних робіт та довідками про вартість виконаних підрядних робіт, підписаними обома сторонами; натомість відповідач (замовник) не виконав обов'язку за договором щодо своєчасної оплати виконаних робіт;

- у прийнятті постанови від 19.10.2010 у справі № 27/336 суд касаційної інстанції виходив з того, що між приватним підприємством "Будівельна Компанія "Олександрія" (підрядник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Русь Інтернешнл" (замовник) укладено договір № 01-06/06, згідно з умовами якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується здійснити ремонтно-оздоблювані роботи поверхні гранітного покриття в аванзалі конференцзала готелю "Русь" відповідно до кошторису та договірної ціни; пунктом 2.1 договору від 01.06.2006 № 01-06/06 визначено, що вартість робіт з ПДВ складає 189 700,00 грн. ; замовник здійснює оплату виконаних підрядником ремонтних робіт на підставі актів приймання виконаних підрядних робіт та довідки про вартість виконаних підрядних робіт протягом 60 днів з дня їх підписання; сторонами на виконання умов договору складено акт приймання-передачі підрядних робіт № 15/06 (за формою КБ-2в) та довідку про вартість виконаних підрядних робіт від 30.06.2006 № 15/06 (за формою КБ-2); кінцевий строк оплати замовником виконаних підрядником ремонтних робіт настав 29.08.2006; відповідач не виконав у встановлені строки зобов'язання щодо оплати виконаних ремонтних робіт за договором від 01.06.2006 № 01-06/06;
02.06.2007 між приватним підприємством "Веста-сервіс" (новий кредитор) та приватним підприємством "Будівельна компанія "Олександрія" (первісний кредитор) укладений Договір відступлення права вимоги № 02-06/2, за умовами якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всіх прав по договору від
01.06.2006 № 01-06/06, укладеному між первісним кредитором та товариством з обмеженою відповідальністю "Русь Інтернешнл"; у липні 2007 приватне підприємство "Веста-сервіс" звернулось до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Русь Інтернешнл" про стягнення заборгованості за договором уступки права вимоги від 02.06.2007 № 02-06/2. Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, суд касаційної інстанції вказав на те, що: апеляційним судом порушено норми статті 34 ГПК України, оскільки прийнято як безумовний доказ висновок судової експертизи, який не відповідає принципам незалежності та допустимості, при цьому судом не враховано, що згідно з частиною 5 статті 42 ГПК України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами встановленими частиною 5 статті 42 ГПК України; питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів має вирішуватися з урахуванням припису частини 1 статті 101 ГПК України, за яким додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього;

- з постанови від 01.09.2010 у справі № 42/174-09 вбачається, що позов у ній подано про стягнення 151 641,48 грн. у зв'язку з неналежним виконанням умов договору підряду із встановлення конструкцій зі скла та металу № 07/09/07-01/2218. Рішення господарського суду першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, про відмову у задоволенні позову мотивоване відсутністю правових підстав для покладення на відповідача обв'язку зі сплати боргу, оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено надіслання відповідачу повідомлення про готовність до передання робіт та виконавчої документації, як це передбачено статтею 882 Цивільного кодексу України та пунктом 10.1 договору.

Таким чином, дослідивши додані до заяви матеріали та доводи, викладені у заяві Товариства про перегляд постанови Вищого господарського суду України від
26.04.2017 у справі № 910/21060/16, здійснивши аналіз зазначених судових рішень та оскаржуваної постанови, Касаційний господарський суд вважає, що підстави для висновку про наявність неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права відсутні, оскільки прийняття таких рішень у вказаних заявником справах ( № 31/45, №27/336, №42/174-09) зумовлено відмінними одна від одної підставами виникнення спорів та пов'язане з різними фактичними обставинами, які були встановлені під час розгляду справ, перевірка правильності встановлення яких виходить за межі повноважень Верховного Суду.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 11116 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підвідомчості або підсудності справ.

Таким чином, заява про перегляд судових рішень на підставі неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права може бути подана тільки щодо судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підвідомчості або підсудності справ.

З викладеного вбачається, що постанова Вищого господарського суду України від
08.10.2008 у справі № 16/435 не перешкоджає подальшому провадженню у справі в розумінні пункту 2 частини 1 статті 11116 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017).

Крім того, з постанови Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі № 908/312/16, яку додано до заяви в обґрунтування підстави перегляду рішення суду касаційної інстанції, вбачається таке. Позов у ній подано про стягнення збитків у розмірі 3 200 грн. і мотивований тим, що відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI та Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя, затвердженого рішенням Запорізької міськради від 24.12.2012 № 77, фізична особа підприємець Вовк С.П. зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Запоріжжя шляхом укладення договору про пайову участь; на порушення вимог закону фізична особа підприємець Вовк С.П. договору про пайову участь із Запорізькою міськрадою не уклав і не сплатив пайового внеску, внаслідок чого позивачеві завдано збитків у виді упущеної вигоди. Постановою Верховного Суду України від 22.03.2017 постанову касаційної інстанції, постанову апеляційної інстанції та рішення першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про стягнення 3 200 грн. збитків.

З постанови Верховного Суду України від 18.10.2017 у справі № 908/6329/15, також наданій для порівняння, вбачається, що позов у ній подано про стягнення збитків у розмірі 3200,00 грн. Позов мотивовано тим, що відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI та Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя, затвердженого рішенням Запорізької міськради від 24.12.2012 № 77, фізична особа підприємець Вовк С.П. зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Запоріжжя шляхом укладення договору про пайову участь; на порушення вимог закону фізична особа підприємець Вовк С.П. договору про пайову участь із Запорізькою міськрадою не уклав і не сплатив пайового внеску, внаслідок чого позивачеві завдано збитків у виді упущеної вигоди. Постановою Верховного Суду України від18.10.2017: заяву Запорізької міської ради задоволено частково; постанову касаційної та постанову апеляційної інстанцій, рішення першої інстанції скасовано; справу №908/6329/15 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Таким чином, подібність правовідносин у постановах Верховного Суду України, на які здійснено посилання заявником на підтвердження підстави для перегляду, та в судовому рішенні, щодо якого подано заяву, не підтвердилася.

Крім того, суд касаційної інстанції зазначає про те, що прийняття Верховним Судом України постанови про скасування судових рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у справі, а тому на відповідну постанову (від 18.10.2017 у справі № 908/6329/15) не може здійснюватися посилання на підтвердження підстави, передбаченої пунктом 3 частини 1 статті 11116 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017).

Доводи поданої заяви фактично зводяться до висловлення незгоди з прийнятими у справі судовими рішеннями, прохання про повторний перегляд матеріалів справи, переоцінку доказів та встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 "Справа "Пономарьов проти України" (заява № 3236/03) вказано, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (рішення у справі "Рябих проти Росії", заява N 52854/99).

Аналогічна позиція викладена і в рішенні Європейського суду з прав людини від
29.10.2015 зі справи "Устименко проти України" (заява N 32053/13).

З урахуванням наведеного доводи заяви Товариства з управління активами про неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального і процесуального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для допуску даної справи до провадження Верховного Суду відсутні.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України (у редакції, чинній після 15.12.2017), статтями 11116, 11117, 11121 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017), Касаційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити товариству з обмеженою відповідальністю "Петрохолдинг-Інвест" у допуску справи № 910/21060/16 до провадження Верховного Суду.

2. Копію ухвали разом із копією заяви надіслати особам, які беруть участь у справі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов