Історія справи

Ухвала КГС ВП від 14.09.2020 року у справі №910/10510/19

УХВАЛА

01 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/10510/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Чернявського А. Л. (в порядку самопредставництва),

відповідача - Негоди Є. В. (адвокат),

розглянувши касаційну скаргу Черкаської міської ради

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.12.2019 (суддя Алєєва І. В. ) і постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2020 (суддя:

Ткаченко Б. О. (головуючий), Сулім В. В., Гаврилюк О. М. ) у справі

за позовом Черкаської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сатурн-холдинг"

про стягнення 3 019 372,14 грн,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2019 року Черкаська міська рада (далі - міськрада) звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сатурн-холдинг" (далі - ТОВ "Сатурн-холдинг") про стягнення на користь міського бюджету м. Черкаси 3 019
372,14 грн безпідставно утриманих коштів у формі орендної плати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "Сатурн-холдинг" до моменту укладення договору оренди землі користувався спірною земельною ділянкою без достатніх правових підстав, у зв'язку з чим за рахунок власника земельної ділянки відповідач як власник нерухомої будівлі, розташованої на зазначеній земельній ділянці, зберіг у себе кошти, які мав сплатити позивачеві за користування землею.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.12.2019 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не було доведено, що саме відповідачем було збережено грошові кошти у формі орендних платежів за користування спірною земельною ділянкою за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно).

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 27.12.2019 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 311 522,40 грн; у цій частині прийнято нове рішення, яким стягнуто з ТОВ "Сатурн-холдинг" на користь міськради 311
522,40 грн; в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від
27.12.2019 залишено без змін.

Постанову мотивовано тим, що спірна земельна ділянка площею 10,9270 га не могла бути сформованою як об'єкт щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки, і перебувати у користуванні відповідача до поділу земельної ділянки загальною площею 17,0959 га по вул. 14-го Грудня, 8, що перебувала у користуванні Товариства з обмежено відповідальністю "Завод "Строммаш" (далі - ТОВ "Завод "Строммаш"). Спірну земельну ділянку, кадастровий номер 7110136700:06:062:0011, було сформовано на підставі рішення Черкаської міської ради від 18.10.2018 шляхом поділу земельної ділянки загальною площею 17,0959 га, кадастровий номер 7110136700:06:062:0005. Саме на підставі цього рішення було зареєстровано право комунальної власності територіальної громади міста Черкаси на нову земельну ділянку, яку у подальшому було передано в орендне користування відповідачеві. Відповідач визнав право позивача на стягнення з нього за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності протягом періоду з 19.10.2018 по 31.01.2019, тобто всього протягом 105 днів у розмірі орендної плати.

У касаційній скарзі Черкаська міська рада просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 27.12.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2020 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 2 707 849,74 грн. Ухвалити в оскаржуваній частині нове рішення, яким стягнути з ТОВ "Сатурн-холдинг" на користь міського бюджету м.

Черкаси безпідставно утримані кошти за користування земельною ділянкою у розмірі 2 707 849,74 грн.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.10.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Черкаської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 27.12.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2020 у справі № 910/10510/19 і призначено розгляд справи у судовому засіданні на 17.11.2020.

Відкриваючи касаційне провадження, суд касаційної інстанції виходив, зокрема із того, що скаржник обґрунтував наявність підстав для касаційного оскарження, передбачених у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, зокрема зазначив, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування:

- висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 05.09.2019 у справі № 808/5913/15, згідно з якими обов'язок зі сплати коштів за користування земельною ділянкою виникає саме з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно;

- висновків Верховного Суду, зазначених в постановах від 03.03.2018 у справі № 904/6296/17, від 19.06.2018 у справі № 922/3655/17, від 05.09.2018 у справі № 904/9027/17, від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17, від 29.11.2018 у справі № 915/1416/17, від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 27.02.2019 у справі № 913/661/17, від 06.03.2019 у справі № 914/2687/17, від 04.04.2019 у справі № 910/7197/18, від 18.04.2019 у справі № 913/210/18, від 28.02.2020 у справі № 913/169/18, відповідно до яких при придбанні об'єкта нерухомості, розміщеного на орендованій земельній ділянці, право користування такою земельною ділянкою переходить до нового власника об'єкта нерухомості, а у попереднього - припиняється в силу імперативних приписів законодавства, а відповідно, новий власник набуває обов'язків щодо сплати за фактичне користування земельною ділянкою, на якій розміщене придбане ним нерухоме майно;

- висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, згідно з якими саме фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.11.2020 було відкладено розгляд касаційної скарги Черкаської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 27.12.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2020 у справі № 910/10510/19 на
01.12.2020.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, у цьому випадку не підтвердилися, тому касаційне провадження за касаційною скаргою Черкаської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 27.12.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2020 у справі № 910/10510/19 необхідно закрити з огляду на таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United
Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

У справі № 808/5913/15 (постанова Верховний Суд від 05.09.2019), на яку здійснено посилання у касаційній скарзі, предметом позову є вимога позивача про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Зі змісту постанови Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 808/5913/15 убачається, що Верховний Суд, посилаючись на положення Податкового кодексу України, дійшов висновку, що "обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно".

Отже, правовідносини у справі на яку посилається скаржник не є подібними правовідносинам у справі, що розглядається, оскільки предмети та підстави позовів у цих справах, відповідно і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у цих справах.

Безпідставним є також посилання скаржника на застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновків Верховного Суду, зазначених в постановах від 03.03.2018 у справі № 904/6296/17, від 19.06.2018 у справі № 922/3655/17, від 05.09.2018 у справі № 904/9027/17, від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17, від 29.11.2018 у справі № 915/1416/17, від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 27.02.2019 у справі № 913/661/17, від 06.03.2019 у справі № 914/2687/17, від 04.04.2019 у справі № 910/7197/18, від 18.04.2019 у справі № 913/210/18, від 28.02.2020 у справі № 913/169/18, відповідно до яких при придбанні об'єкта нерухомості, розміщеного на орендованій земельній ділянці, право користування такою земельною ділянкою переходить до нового власника об'єкта нерухомості, а у попереднього - припиняється в силу імперативних приписів законодавства, а відповідно, новий власник набуває обов'язків щодо сплати за фактичне користування земельною ділянкою, на якій розміщене придбане ним нерухоме майно, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи № 910/10510/19 установлено, що 17.06.2009 між Черкаською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод "Строммаш" (орендар) було укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець передав орендарю земельну ділянку площею 170 959 м2, кадастровий номер 7110136700:06:062:0005, розташована за адресою: Черкаська обл., м. Черкаси, вул. 14-го Грудня, 8, строком на 49 років.

Спірна земельна ділянка площею 10,9270 га, кадастровий номер 7110136700:06:06260011, не могла бути сформованою як об'єкт, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки, та перебувати у користуванні відповідача до поділу земельної ділянки загальною площею 17,0959 га по вул. 14-го Грудня, 8, що перебувала у користуванні ТОВ "Завод "Строммаш".

Отже, аналіз висновків, зроблених в оскаржених судових рішеннях у справі № 910/10510/19, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду у справах № 904/6296/17, № 922/3655/17, № 904/9027/17, № 910/20774/17, № 915/1416/17, № 902/1592/15, № 913/661/17, № 914/2687/17, № 910/7197/18, № 913/210/18, № 913/169/18, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судом з урахуванням інших предмета і підстав заявленого позову, суб'єктного складу сторін, фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, а саме щодо переходу права оренди після продажу нерухомого майна до нового власника такого нерухомого майна і припинення договору оренди для продавця (заміни сторони у зобов'язанні), у той час як предметом позову в цій справі є стягнення безпідставно утриманих коштів за користувався без достатніх правових підстав земельною ділянкою, яка на період заявлений до стягнення не була сформованою.

З тих же мотивів колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, згідно з якими саме " фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України".

Так, у справ № 629/4628/16-ц судами встановлено, що з метою надання в оренду для будівництва й обслуговування будівель ринкової інфраструктури відповідач проекти землеустрою не розробив, умисно ухилився від укладання договорів оренди та від сплати за землекористування, чим порушив права власника земельних ділянок, оскільки бездіяльність відповідача щодо вжиття передбачених законом заходів зі своєчасного оформлення права користування земельними ділянками призвела до неодержання територіальною громадою доходів.

Водночас у справі, що розглядається ( № 910/10510/19), спірна земельна ділянка площею 10,9270 га, кадастровий номер 7110136700:06:06260011, на період заявлений до стягнення входила до складу земельної ділянки площею 17,0959 га, кадастровий номер undefined, яка перебувала в оренді у Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Строммаш" за договором оренди землі від 17.06.2009.

У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та справах, на які посилається скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень, є подібними.

Отже, після відкриття касаційного провадження у справі № 910/10510/19 касаційна інстанція встановила, що висновки щодо застосування норм права, які викладено у постановах Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 808/5913/15, від 03.03.2018 у справі № 904/6296/17, від 19.06.2018 у справі № 922/3655/17, від 05.09.2018 у справі № 904/9027/17, від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17, від 29.11.2018 у справі № 915/1416/17, від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 27.02.2019 у справі № 913/661/17, від 06.03.2019 у справі № 914/2687/17, від 04.04.2019 у справі № 910/7197/18, від 18.04.2019 у справі № 913/210/18, від 28.02.2020 у справі № 913/169/18, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та на які послався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/10510/19.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Черкаської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 27.12.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2020 у справі № 910/10510/19.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Черкаської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 27.12.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2020 у справі № 910/10510/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

К. М. Пільков