Історія справи

Ухвала КАС ВП від 05.03.2018 року у справі №9901/450/18

ВЕРХОВНИЙ СУД

УХВАЛА

26.03.2018 Київ П/9901/450/18 9901/450/18

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Бившевої Л.І. розглянув матеріали позовної заяви ОСОБА_2 до Верховної Ради України про зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛ:

ОСОБА_2 22.02.2018 (згідно з відбитком календарного штемпелю поштового відправлення) подав до Верховного Суду позов до Міністерства фінансів України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства внутрішніх справ України, Ради суддів України, в якому просить: "Зобов'язати Верховну Раду України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Міністерство внутрішніх справ України, відповідно до їх повноважень розробити проекти законів та інших нормативно-правових актів, з врахуванням моїх пропозицій у цьому адміністративному позові стосовно змін у Законах України, "Положеннях" та "Інструкціях", і розглянути проекти Законів України у відповідних комітетах Верховної Ради України та іншими законодавчими діями з винесення їх для розгляду сесією Верховної Ради України згідно з Регламентом Верховної Ради".

Верховний Суд ухвалою від 03.03.2018 залишив позовну заяву без руху через невідповідність її вимогам до форми позовної заяви, встановленим у статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, та встановив ОСОБА_2 для усунення недоліків десятиденний строк з дня вручення ухвали.

ОСОБА_2 копію ухвали про залишення позовної заяви без руху від 03.03.2018 отримав 10.03.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0102922832363, та 22.03.2018 (згідно з календарним штемпелем поштового відділення) на виконання вимог зазначеної ухвали подав позовну заяву.

У позовній заяві позивач просить зобов'язати Верховну Раду України розробити проекти законів з врахуванням його пропозицій стосовно змін у законах України і розглянути проекти законів України у відповідних комітетах Верховної Ради України з іншими законодавчими діями з винесення їх для розгляду сесією Верховної Ради України згідно з Регламентом Верховної Ради України.

Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі, зокрема з'ясовуючи на підставі пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно зі статтею 1 Кодексу адміністративного судочинства України статтею 1 Кодексу адміністративного судочинства України визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.

За пунктом 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому пунктом 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Частиною 4 статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема, Верховної Ради України.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України визначені у статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з пунктом 2 частини першої зазначеної статті правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України.

За принципом поділу державної влади в України, закріпленому у статті 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової слади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах відповідно до законів України.

Відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти (стаття 91 Конституції України).

Відповідно до Розділу ІV Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року №1861-VI, стадіями законодавчої процедури є: вияв законодавчої ініціативи, реєстрація законопроекту, розгляд законопроекту, прийняття закону, його підписання і оприлюднення.

Згідно з частиною першою статті 89, частиною другою статті 90 Розділу ІV зазначеного Регламенту право законодавчої ініціативи у Верховній Раді належить Президенту України, народним депутатам, Кабінету Міністрів України і Національному банку України. Законопроект, проект іншого акта подається до Верховної Ради за підписом особи, яка має право законодавчої ініціативи або представляє орган, наділений таким правом.

За змістом позовної заяви, предметом позову в якій є вимоги про зобов'язання Верховної Ради України розробити проекти законів з урахуванням пропозицій позивача, позивач наводить свої критичні міркування щодо змісту низки Законів України, вважаючи, що їх норми є дискримінаційними, такими, що не забезпечують належний рівень та життя населення України тощо.

Відповідно до пунктів 1 та 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник в зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи у публічно-правових відносинах з відповідачем і саме при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій.

Пунктом 1 частини 2 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

У відповідності до частини 1 статті 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

Положенням цієї норми Конституції України щодо вирішення Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції України законів України кореспондують положення пункту 1 статті 150 Конституції України, пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про Конституційний Суд України".

Частиною 1 статті 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Конституційний Суд України у рішенні від 27.03.2002 № 7-рп/2002 також зазначив, що за змістом положень статей 85, 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та, відповідно до частини 2 статті 147, частини 1 статті 150 Конституції України, є об'єктом судового конституційного контролю.

Таким чином, Верховна Рада України - єдиний орган законодавчої влади в Україні, здійснюючи нормотворчу діяльність, не виконує владних управлінських функцій.

Отже, юрисдикція Верховного суду не поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із Верховною Радою України щодо вчинення нею дій чи бездіяльності в рамках процедур нормотворчого процесу.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що у відкритті провадження в адміністративній справі належить відмовити.

Керуючись статтями 19, 170, 248, 266, Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Верховної Ради України про зобов'язання вчинити дії.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала Верховного Суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвалу може бути оскаржено до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття.

Суддя

Верховного Суду Л.І. Бившева