Історія справи

Постанова КГС ВП від 04.02.2025 року у справі №910/18945/23
Постанова ВСУ від 14.04.2026 року у справі №910/18945/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/18945/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.

та представників

позивача: Шкурат О.М.,

відповідача: Кобзар О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кілівент"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2025

та рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2025

у справі № 910/18945/23

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кілівент"

про визнання недійсним договору,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2023 року Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кілівент" на умовах, визначених результатами електронних торгів по лоту № 296220, проведених Державним підприємством "Сетам" (далі - ДП "Сетам") та затверджених протоколом електронних торгів № 357506, який було визнано укладеним згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 у справі № 910/3008/19.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що цей договір суперечить ст.ст. 6, 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", інтересам держави та суспільства і підлягає визнанню недійсним відповідно до ст. ст. 203 215 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.06.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024, у задоволенні позову відмовлено.

Суди обох інстанцій дійшли висновків, що заявлені позивачем вимоги фактично зводяться до незгоди позивача з рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 у справі № 910/3008/19, яке набрало законної сили. Разом з тим, порядок перегляду судових рішень встановлений роз. IV Господарського процесуального кодексу України. Апеляційний господарський суд додатково зазначив, що дії ТОВ "Кілівент" при участі в торгах, які відбулися 13.09.2018, не перешкоджали невизначеному колу осіб взяти в них участь, а тим учасникам, які були допущені до цих торгів, пропонувати свої ставки по викупу майнових прав.

Постановою Верховного Суду від 04.02.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 у справі 910/18945/23 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2025 (суддя Морозов С.М.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

В свою чергу, постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2025 (колегія суддів у складі: Гаврилюк О.М. - головуючий, Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено.

Судами встановлено, що ПАТ АБ «Укргазбанк» є власником майнових прав на 50 квартир в об`єкті будівництва за адресою: м. Київ, вул. Драгомирова, 4-Б секція «Б»; м. Київ, вул. Драгомирова, 4-Б загальною площею 5 282,74 кв.м, право власності на які за ним визнано на підставі постанови Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2017 у справі №910/21584/16.

23.03.2018 між ПАТ АБ «Укргазбанк» (замовник) і ДП «Сетам» (виконавець) було укладено договір про надання послуг з організації продажу з аукціону нерухомого майна та майнових прав на нерухоме майно №282/18/812, а 02.08.2018 - додаткову угоду №15 до договору, згідно з якою для організації продажу з аукціону майнових прав на квартири сторони погодили Порядок проведення аукціону.

02.08.2018 ПАТ АБ «Укргазбанк» подано до ДП «Сетам» заявку на проведення аукціону з продажу майнових прав на квартири.

Пунктом 1.4. вказаного договору передбачено, що порядок оплати переможцем визначається додатковими угодами до цього договору.

02.08.2018 між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний банк «Укргазбанк» та Державним підприємством «Сетам» укладено додаткову угоду №15 до договору від 23.03.2018 №282/18/812, згідно з якою для організації продажу з аукціону майнових прав на квартири сторони погодили «Порядок проведення аукціону».

13.09.2018 відбулися електронні торги на майданчику ДП «Сетам» з реалізації майнових прав на квартири, відповідно до яких найвищу цінову пропозицію по лоту №296220 в сумі 54 484 800,00 грн подано ТОВ «Кілівент».

Згідно з протоколом проведення електронних торгів № 357506 ТОВ «Кілівент» визначено переможцем торгів лоту №296220. Ціна, яку запропоновано відповідачем становить 54 484 800,00 грн. За результатами проведених електронних торгів ДП «Сетам» 13.09.2018 сформовано протокол №357509.

ТОВ «Кілівент» 14.09.2018 звернулося до АБ «Укргазбанк» з протоколом проведення електронних торгів №357506 від 13.09.2018, підписаний ДП «Сетам» та переможцем електронних торгів ТОВ «Кілівент», з метою його затвердження банком. Натомість банк відмовився затверджувати вказаний протокол електронних торгів шляхом його підписання та укладати з ТОВ «Кілівент» договір купівлі продажу майнових прав на квартири загальною площею 5 282,74 кв.м за адресою м. Київ, вул. Драгомірова (Драгомирова), 4-б, секція «Б» та м. Київ, вул. Драгомірова (Драгомирова), 4-б.

У зв`язку з тим, що ПАТ АБ «Укргазбанк» не погодилось із результатами електронних торгів, ТОВ «Кілівент» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом про визнання укладеним між ним, як покупцем, і ПАТ АБ «Укргазбанк», як продавцем, договору купівлі-продажу, на умовах, визначених результатами електронних торгів по лоту №296220.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/3008/19 від 12.12.2019 було встановлено, що перерахований ДП «Сетам» на рахунок АБ «Укргазбанк» гарантійний внесок у сумі 5 448 480,00 грн, відповідно до платіжного доручення №18043 від 14.09.2018, який попередньо сплачений ТОВ «Кілівент» для участі електронних торгах, залишається у розпорядженні АБ «Укргазбанк» та є підтвердженням частини оплати вартості майнових прав на квартири. Окрім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 16.05.2019 у справі №910/12700/18, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2019 та постановою Верховного Суду від 03.12.2019, встановлено відповідність проведеного аукціону по лоту №296220 вимогам чинного законодавства та порядку проведення аукціонів щодо продажу майна в добровільному порядку.

За результатами розгляду справи №910/3008/19 Господарським судом міста Києва рішенням від 12.12.2019 було визнано укладеним договір купівлі-продажу між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний банк «Укргазбанк», як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кілівент», як покупцем, на умовах, визначених результатами електронних торгів по лоту №296220, проведених Державним підприємством «Сетам» та затверджених протоколом електронних торгів №357506 в запропонованій Товариством з обмеженою відповідальністю «Кілівент» редакції.

У подальшому, рішенням Антимонопольного комітету України №485-р від 26.08.2021 було встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Кілівент» та Товариство з обмеженою відповідальністю «БЦ Сервіс» вчинили порушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, яке стосується спотворення результатів електронних торгів за лотом №296220 щодо «добровільного продажу майнових прав на квартири загальною площею 5282,74 кв.м, за адресою: м. Київ вул. Драгомірова, 4-6, секція «Б» та м. Київ, вул. Драгомірова, 4-Б», проведених Публічним акціонерним товариством «Акціонерний банк «Укргазбанк» у 2018 році за допомогою електронних торгів на майданчику Державного підприємства «Сетам».

Постановою Верховного Суду від 21.02.2023 у справі № 910/18461/21 за позовом ТОВ «БЦ Сервіс» до АМК України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ТОВ «Кілівент», про визнання недійсним та скасування рішення, було скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2022 і залишено в силі рішення суду першої інстанції, яким у позові відмовлено.

У справі №910/18461/21 суд касаційної інстанції, серед іншого, зазначив: «Суд першої інстанції у розгляді даної справи, з урахуванням доказів, наявних у матеріалах справи АМК про антимонопольні узгоджені дії, з`ясувавши:

- наявність спільних господарських інтересів Товариства з ТОВ «Кілівент», у тому числі, але не виключно, у зв`язку з наданням фінансової допомоги;

- взаємозв`язок Товариства і ТОВ «Кілівент» через інших суб`єктів господарювання і фізичних осіб;

- використання названими товариствами однієї ІР-адреси;

- спільні адреси місцезнаходження Товариства і ТОВ «Кілівент»;

- синхронність дій цих товариств у часі у процесі подання заявок на участь у торгах та сплати гарантійного внеску в один день, з незначною різницею в часі і в одному й тому ж банку;

- сплати гарантійних внесків за рахунок третьої особи, -

встановив обґрунтованість висновку АМК про узгодженість поведінки Товариства і ТОВ «Кілівент», яка стосується спотворення результатів торгів і не може бути результатом випадкового збігу обставин чи наслідком дії об`єктивних чинників, що свідчить про узгодження (координацію) позивачем своєї поведінки з ТОВ «Кілівент» під час підготовки до участі в торгах, зокрема про обмін інформацією з ТОВ «Кілівент».

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.05.2023 у справі №910/17914/21 (яка набрала законної сили) за позовом ТОВ «Кілівент» до АМК України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ТОВ «БЦ Сервіс», про визнання недійсним та скасування рішення АМК №485-р, скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Враховуючи вказане рішення Антимонопольного комітету України №485-р, позивач вважає, що дії відповідача при укладенні оспорюваного договору (договору купівлі-продажу між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний банк «Укргазбанк», як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кілівент», як покупцем, на умовах, визначених результатами електронних торгів по лоту №296220, проведених Державним підприємством «Сетам» та затверджених протоколом електронних торгів №357506 в запропонованій Товариством з обмеженою відповідальністю «Кілівент» редакції, визнаного укладеним рішенням Господарського суду міста Києва №910/3008/19 від 12.12.2019, залишеним без змін Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2020 року) були спрямовані на одержання права на придбання майнових прав не на конкурентних засадах, що суперечить інтересам держави та суспільства, в той час як неправомірна поведінка переможця торгів не може мати правомірного наслідку, а саме укладення договору.

За таких обставин, як зазначає позивач, є підстави визнати недійсним договір купівлі-продажу між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний банк «Укргазбанк», як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кілівент», як покупцем, у зв`язку з чим позивач і звернувся до суду з даним позовом.

Під час першого розгляду даної справи Господарським судом міста Києва рішенням від 26.06.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024, було відмовлено у задоволенні позовних вимог, з огляду на те, що заявлені позивачем вимоги фактично зводяться до незгоди позивача із рішенням Господарського суду м. Києва від 12.12.2019 у справі №910/3008/19, яке набрало законної сили. Разом з тим, порядок перегляду судових рішень встановлений роз. IV Господарського процесуального кодексу України. Окрім того, дії ТОВ «Кілівент» при участі в торгах, які відбулися 13.09.2018, не перешкоджали невизначеному колу осіб взяти в них участь, а тим учасникам, які були допущені до цих торгів, пропонувати свої ставки по викупу майнових прав.

Здійснивши аналіз оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд в постанові від 04.02.2025 зазначив, що при вирішенні цього спору господарські суди попередніх інстанцій, враховуючи рішення суду першої інстанції від 12.12.2019 у справі № 910/3008/19, не взяли до уваги і існування інших судових рішень, ухвалених у справах № 910/18461/21, № 910/17914/21, які також набрали законної сили, є обов`язковими з огляду на норми Основного Закону України і не можуть ставитися під сумнів. Вирішуючи цей спір, господарські суди попередніх інстанцій також не врахували рішення АМК України від 26.08.2021 № 485-р та на підставі оцінки всіх наявних у справі документів відповідно до ст. 86 ГПК України не перевірили відповідність/невідповідність оспорюваного договору вимогам законодавства, зокрема, ст. ст. 6, 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», ст. 228 ЦК України, якою визначаються правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, а також того, чи були відповідні обставини предметом дослідження у справі №910/3008/19, а отже наявності/відсутності підстав для задоволення цього позову.

Відмовляючи у задоволенні позову за результатами нового розгляду справи місцевий господарський суд зазначив, що в межах даної справи заявлена позовна вимога про визнання правочину (договору) недійсним. Правовою підставою позивач визначає ст. 228 ЦК України, що прямо вказує на нікчемність правочину, який порушує публічний порядок, про що також наголошено Верховним Судом у постанові від 04.02.2025. Тобто, формально зазначаючи предмет позову як «визнання договору недійсним», підставою позову позивач визначає норму ст. 228 ЦК України, яка прямо визначає нікчемність відповідного правочину. Отже, правовою природою заявлених позовних вимог є визнання недійсним нікчемного правочину. Визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. У такому випадку належним способом захисту порушеного права сторони нікчемного правочину буде застосування судом наслідків нікчемності такого правочину за вибором позивача (ст. 216 ЦК України). Позивач, звертаючись до суду в межах даної справи, задля реального відновлення порушених прав, як учасника торгів, мав визначити наслідки, до яких призвів правочин, вчинений з порушенням публічного порядку. Приймаючи до уваги викладене, суд зазначив, що вимога позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний банк «Укргазбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кілівент» на умовах, визначених результатами електронних торгів по лоту № 296220, проведених Державним підприємством «Сетам» та затверджених протоколом електронних торгів №357506, задоволенню не підлягає.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та постановляючи нове - про задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що позивачем вказано таку правову підставу позову, як ч. 3 ст. 228 ЦК України, яка передбачає, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Водночас, позивач у позовній заяві посилався саме на ч. 3 ст. 228 ЦК України, а не на ч. 2 ст. 228 ЦК України, як помилково зазначено господарським судом першої інстанції. Таким чином, як вбачається із матеріалів справи, укладений правочин за наслідками торгів суперечить інтересам держави і суспільства, а саме: суперечність полягає в тому, що учасниками торгів порушено встановлений Законом України «Про захист економічної конкуренції» порядок підготовки до участі та проведення торгів, тобто порушено законодавство про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, заборонених відповідно до пункту 1 статті 50 та пункту 4 частини другої статті 6 цього закону. На переконання колегії суддів апеляційної інстанції, встановлені судовими рішеннями у справах № 910/18461/21 та № 910/17914/21 порушення закону є підставою для визнання саме недійсним договору укладеного за результатами торгів за ч. 1 ст. 203, ч. 3 ст. 228 ЦК України, як про це і зазначає позивач у позовній заяві. Також на переконання колегії суддів апеляційної інстанції, господарський суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту, оскільки у позовній заяві наведено спосіб захисту визнання правочину недійсним, який передбачений нормами ч. 2 ст. 16 ЦК України, при цьому позивачем наведено правові підстави позову, а саме: ст. 215, ч. 1 ст. 203 та ч. 3 ст.228 ЦК України. З урахуванням ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 і ч. 3 ст. 228 ЦК України, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний банк «Укргазбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кілівент» на умовах, визначених результатами електронних торгів по лоту № 296220, проведених Державним підприємством «Сетам» та затверджених протоколом електронних торгів № 357506.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права. Зокрема, апеляційний суд не врахував, що заявлена позовна вимога про визнання договору недійсним ґрунтується на положеннях ст. 228 ЦК України, яка прямо вказує на нікчемність правочину, що порушує публічний порядок, а отже, обраний позивачем спосіб захисту є неналежним, оскільки визнання нікчемного правочину недійсним законом не передбачено. Крім того, скаржник наголошує на порушенні принципу правової визначеності (res judicata), оскільки дійсність процедури торгів та факт укладення спірного договору вже були встановлені судовими рішеннями у справах №910/12700/18 та №910/3008/19, що набрали законної сили. Також зазначається, що суди не дослідили питання належності позивача, який не є суб`єктом владних повноважень і не наділений правом звертатися до суду в інтересах держави за правилами ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Скаржником умотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме:

- судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц щодо обрання ефективного способу захисту та неможливості визнання недійсним нікчемного правочину;

- судом апеляційної інстанції не враховано висновків щодо застосування принципу правової визначеності (res judicata), викладених у постанові Верховного Суду від 28.01.2025 у справі № 910/1052/23 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, згідно з якими остаточне рішення суду є обов`язковим і не може бути поставлено під сумнів;

- судом апеляційної інстанції не враховано висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, щодо критеріїв звернення до суду в інтересах держави на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України;

- судом не досліджено зібрані у справі докази (п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України), що унеможливило встановлення фактичних обставин щодо наявності у позивача повноважень на звернення з таким позовом та відповідності оспорюваного договору вимогам закону в контексті висновків Верховного Суду, викладених у постанові про направлення справи на новий розгляд.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2026 (колегія суддів у складі: Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.) відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 10.03.2026 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 23.02.2026.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 20.02.2026 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому представник просить залишити її без задоволення, а оскаржені рішення - без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків.

В судовому засіданні 10.03.2026 оголошено перерву у справі до 24.03.2026.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 18.03.2026 від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.

У зв`язку з запланованою відпусткою судді Случа О.В. 20.03.2026 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи, за результатами якого для її розгляду визначено колегію суддів у складі: Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Краснов Є.В.

У зв`язку з тривалою повітряною тривогою 24.03.2026 розгляд справи № 910/18945/23 не відбувся, і з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Кілівент", колегія суддів призначила її розгляд на 14.04.2026.

У зв`язку з відпусткою судді Краснова Є.В. 13.04.2026 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи, за результатами якого для її розгляду визначено колегію суддів у складі: Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Так скаржник посилається, зокрема, на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц щодо обрання ефективного способу захисту та неможливості визнання недійсним нікчемного правочину та висновків щодо застосування принципу правової визначеності (res judicata), викладених у постанові Верховного Суду від 28.01.2025 у справі № 910/1052/23 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, згідно з якими остаточне рішення суду є обов`язковим і не може бути поставлено під сумнів.

За змістом ст.ст. 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України.

За ч.ч. 1 - 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.ч. 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» до порушень законодавства про захист економічної конкуренції віднесено антиконкурентні узгоджені дії, вчинення яких, відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Згідно зі ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин, який порушує публічний порядок є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачено, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту як визнання недійсним нікчемного правочину не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Зазначену позицію наведено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, в якій суд касаційної інстанції погодився із раніше викладеними висновками у постанові Верховного Суду України від 2 березня 2016 року у справі № 6-308цс16, постановах Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року в справі № 369/2770/16-ц і від 7 листопада 2018 року в справі № 357/3394/16-ц.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України (правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним). Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності.

Апеляційним судом встановлено, що рішеннями у справі № 910/18461/21 та №910/17914/21, які набули законної сили, встановлено порушення, зокрема, відповідачем антимонопольного законодавства.

В межах справи №910/3008/19 встановлені в справах №910/18461/21 та №910/17914/21 обставини не враховані, з огляду на те, що розгляд справи №910/3008/19 завершено до моменту винесення Антимонопольним комітетом України рішення №485-р, тобто, дослідження в межах справи №910/3008/19 обставини щодо порушення законодавства, вчиненого відповідачем, з огляду на встановлення в межах справ №910/18461/21 та № 910/17914/21 антиконкурентних узгоджених дій, як про те наголосив Верховний Суд, не відбувалось, водночас, рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/3008/19 від 12.12.2019, яке набрало законної сили, договір між сторонами визнано укладеним.

Разом із тим, в межах даної справи заявлена позовна вимога про визнання правочину (договору) саме недійсним.

Так, як вже зазначалось, рішенням Антимонопольного комітету України від 26.08.2021 № 485-р встановлено порушення чинного законодавства при підготовці та проведенні електронних торгів його учасниками, зокрема, даним рішенням визнано, що ТОВ «Кілівент» та ТОВ «БЦ «Сервіс» вчинили порушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, яке стосується спотворення результатів електронних торгів за лотом № 296220.

Тобто, у вказаному рішенні Антимонопольний комітет України дійшов висновку, що допущені до аукціону учасники аукціону під час підготовки до участі діяли не самостійно, а узгоджували свої дії поза конкурентними засадами. Узгодивши свою поведінку, усунули змагальність, а отже, спотворили підсумки проведених електронних торгів, порушивши право АБ «Укргазбанк» на отримання найбільш ефективного для себе результату від продажу майнових прав.

Обставини порушення ТОВ «Кілівент» Закону України «Про захист економічної конкуренції» є встановленими у судових рішеннях у справі №910/18461/21, №910/17914/21 та не потребують доказування.

Закон України «Про захист економічної конкуренції» є нормативно-правовим актом (законом), який ґрунтується на нормах Конституції України, а тому невідповідність правочину цьому Закону може бути підставою для визнання його недійсним згідно зі ст. 203 ЦК України, ст. 227 ЦК України.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 922/2012/21.

При цьому, позивачем вказано таку правову підставу позову, як ч. 3 ст. 228 ЦК України, яка передбачає, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Тобто апеляційний суд правильно виснував, що позивач у позовній заяві посилався саме на ч. 3 ст. 228 ЦК України, а не на ч. 2 ст. 228 ЦК України, як помилково зазначено господарським судом першої інстанції.

Водночас Верховний Суд погоджується з доводами скаржника, що судом апеляційної інстанції не враховано висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, щодо критеріїв звернення до суду в інтересах держави на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України, а саме що визначати, в чому полягає чи може полягати порушення інтересів держави та оспорювати на цій підставі правочин у суді може тільки суб`єкт, наділений у спірних правовідносинах владними повноваженнями (незалежно від наявності статусу юридичної особи), або прокурор, який у встановленому порядку, виконуючи субсидіарну роль, може представляти державу в судовому провадженні замість відповідного компетентного суб`єкта, який усупереч вимогам закону не здійснює захист інтересів держави або робить це неналежно (п. 8.16).

Крім цього, колегія суддів враховує позицію викладену у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, у якій зазначено, що "Ця норма (ч. 3 ст. 228 ЦК України) не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції." (п. 105).

Проте це не призвело до прийняття помилкового рішення по суті, оскільки позивач обґрунтовував свій позов не тільки ч. 3 ст. 228 ЦК України, але й ч.ч. 1, 3 ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України, і позивач у відзиві на касаційну скаргу обґрунтовано посилається на те, що Закон України "Про захист економічної конкуренції" є нормативно-правовим актом (законом), який ґрунтується на нормах Конституції України, а тому невідповідність правочину цьому Закону може бути підставою для визнання його недійсним, зокрема, згідно зі ст. 203 ЦК України, про що також зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21.

Відтак, колегія суддів погоджується з доводами скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 про те, що визначати, в чому полягає чи може полягати порушення інтересів держави та оспорювати на цій підставі правочин у суді може тільки суб`єкт, наділений у спірних правовідносинах владними повноваженнями (незалежно від наявності статусу юридичної особи), або прокурор, тобто позивач у справі № 910/18495/23 такими повноваженнями не наділений. Проте це не є підставою для скасування оскарженої постанови суду апеляційної інстанції, оскільки спірний договір було визнано недійсним також на підставі того, що він не відповідає Закону України «Про захист економічної конкуренції», що з урахуванням ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.

Крім цього, невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можна витлумачити відповідно до належного способу захисту прав. Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (ст. 2 ГПК України).

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21, від 20.09.2023 у справі № 910/3453/22, від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22.

При цьому колегія суддів відхиляє посилання скаржника на те, що судом не досліджено зібрані у справі докази (п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України), що унеможливило встановлення фактичних обставин щодо наявності у позивача повноважень на звернення з таким позовом, з огляду на викладені вище висновки.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до положень ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки в ході касаційного розгляду було виявлено неправильне застосування судом апеляційної інстанції ч. 3 ст. 228 ЦК України, проте це не вплинуло на правильність вирішення спору по суті, підстав для скасування оскарженої постанови апеляційного господарського суду у касаційному провадженні немає, у зв`язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова апеляційного господарського суду підлягає залишенню без змін з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржене судове рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кілівент" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2025 у справі № 910/18945/23 залишити без змін з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.