Постанова

Іменем України

07 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 357/3394/16-ц

провадження № 61-5147св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Даніель» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» Ожга Євгенія Вікторовича,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» Ожга Євгенія Вікторовича на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 липня 2016 року у складі судді Протасова О. М. та ухвалу апеляційного суду Київської області від 03 листопада 2016 року у складі суддів: Білоконь О. В., Верланова С. М., Савченка С. І.,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2016 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Даніель» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» Ожга Є. В. звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним нікчемного договору.

Позов мотивовано тим, що 16 січня 2014 року між публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Даніель» (далі - ПАТ «КБ «Даніель») в особі заступника голови правління ОСОБА_3, яка діяла на підставі нотаріально посвідченої довіреності, та ОСОБА_2 було укладено договір банківського вкладу «Швидкий прибуток» № Т-42687, за умовами якого банк прийняв, а вкладник передав в управління банку грошові кошти (вклад) в сумі 190 100 грн, на строк з 16 січня 2014 року по 15 лютого 2014 року.

Того ж дня, 16 січня 2014 року постановою Правління Національного банку України №14 ПАТ «КБ «Даніель» віднесено до категорії неплатоспроможних, а рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №1 від 16 січня 2014 «Про виведення з ринку та здійснення тимчасової адміністрації» вирішено розпочати процедуру виведення ПАТ «КБ «Даніель» з ринку та здійснення у ньому тимчасової адміністрації, призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Ожга Є. В.

Позивач зазначив, що, оскільки за змістом частини першої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» повноваження органів управління банку призупиняються з дня призначення уповноваженої особи Фонду, 16 січня 2014 року заступник голови правління ОСОБА_3 не мала повноважень укладати угоду з відповідачем.Крім того, фінансова операція з відповідачем була здійснена 16 січня 2014 року після закінчення операційного часу банку, а саме о 19 год. 39 хв, що, на думку позивача, також свідчить про недійсність договору як такого, що спрямований на порушення публічного порядку, та суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Посилаюсь на викладені обставини, позивач просив визнати недійсним нікчемний договір, укладений з відповідачем 16 січня 2014 року.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від15 липня 2016року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом, у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Вимога позивача визнати нікчемний договір недійсним не ґрунтується на законі.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 03 листопада 2016 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 липня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не доведено, що на час укладення договору 16 січня 2014 року ПАТ «КБ «Даніель» в особі заступника голови правління ОСОБА_3 не мав право на укладення оспорюваного договору банківського вкладу, оскільки уповноважена особа Фонду згідно з наказом приступила до виконання обов'язків з 17 січня 2014 року. Позивачем не було доведено, в який саме час 16 січня 2014 року було укладено спірний договір та в який час призначено тимчасового адміністратора, тобто яка з цих двох подій передувала одна одній. При цьому припинення повноважень особи на вчинення певних дій жодним чином не може зумовлювати недійсність правочинів, вчинених нею до цього часу.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «Комерційний банк «Даніель» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Даніель» Ожго Є. В. просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що 16 січня 2014 року постановою Правління Національного банку № 14 ПАТ «КБ «Даніель» віднесено до категорії неплатоспроможних та призначено уповноважену особа Фонду на здійснення тимчасової адміністрації, таким чином, правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після призначення уповноваженої особи Фонду, є нікчемними. Момент, з якого правочини, вчинені органами управління та керівниками банку, є нікчемними, закон визначає саме з часу призначення уповноваженої особи, а не з часу, коли така особа приступає до виконання своїх обов'язків. 05 травня 2015 року відповідач звернувся до Фонду з вимогою про виплату гарантованої суми за вкладом від 16 січня 2014 року, що свідчить про його незгоду з визнанням договору банківського вкладу нікчемним та існуванням між сторонами спору в частині визнання недійсного правочину нікчемним та настання наслідків недійсності нікчемного правочину та дає право Фонду на звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

30 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Суди установили, що 16 січня 2014 року між ПАТ «КБ «Даніель» в особі заступника голови правління ОСОБА_3, яка діяла на підставі нотаріально посвідченої довіреності, та ОСОБА_2 було укладено договір банківського вкладу «Швидкий прибуток» № Т-42687, за умовами якого банк прийняв, а вкладник передав в управління банку грошові кошти (вклад) в сумі 190 100 грн, на строк з 16 січня 2014 року по 15 лютого 2014 року.

Постановою Правління Національного банку України від 16 січня 2014 року № 14 ПАТ «КБ «Даніель» віднесено до категорії неплатоспроможних банків.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 16 січня 2014 року № 1 «Про виведення з ринку та здійснення тимчасової адміністрації» розпочато процедуру виведення з ринку та здійснення тимчасової адміністрації банку та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ «Даніель» ОжгаЄ. В.

За змістом статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Національний банк України приймає рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та не пізніше дня, наступного за днем прийняття такого рішення, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом, що регулює дані правовідносини.

Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Згідно з частиною третьою статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.

Відповідно до положень частин першої-третьої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у редакції чинній на момент укладення спірного договору банківського вкладу, з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності уповноваженій особі Фонду і діють у визначених нею межах та порядку.

Правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після призначення уповноваженої особи Фонду, є нікчемними.

За таких обставин, можна зробити висновок, що з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку і саме з цього дня правочини, вчинені органами управління та керівниками банку є нікчемними.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 1 від 16 січня 2014 року «Про виведення з ринку та здійснення тимчасової адміністрації», процедуру виведення з ринку та здійснення тимчасової адміністрації банку було запроваджено з 17 січня 2014 року по 16 квітня 2014 року.

Разом з тим, вказаним рішенням від 16 січня 2014 року призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ «Даніель» Ожга Є. В., тому саме з 16 січня 2014 року правочини, вчинені органами управління та керівниками банку є нікчемними.

Таким чином, оспорюваний договір укладено у день призначення уповноваженої особи Фонду, що має наслідком нікчемність такого правочину, тому суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що станом на 16 січня 2014 року органи банку мали всі повноваження на здійснення своїх функцій.

З огляду на наведене, доводи касаційної скарги про те, що момент, з якого правочини, вчинені органами управління та керівниками банку, є нікчемними, закон визначає саме з часу призначення уповноваженої особи, а не з часу, коли така особа приступає до виконання своїх обов'язків, є обґрунтованими.

Разом з тим, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, пред'явлених позивачем до суду першої інстанції, ПАТ «КБ «Даніель» від імені якого діє Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ОжгоЄ. В., просило визнати нікчемний правочин недійсним.

Статтею 215 ЦК України проводиться розмежування видів недійсності правочинів на нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (статті 219, 220, 224 ЦК України тощо), та на оспорювані, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (статті 222, 223, 225 ЦК України тощо).

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та при наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Визнання нікчемного правочину недійсним законом не передбачено, оскільки нікчемним правочин є в силу закону (стаття 215 ЦК України, частина третя статті 36 Закону).

Вимоги про встановлення нікчемності оспорюваного договору позивачем до суду пред'явлено не було, а захист права шляхом визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачено та не є ефективним способом захисту та таким, що матиме реальне відновлення порушених прав позивача.

Верховний Суд також звертає увагу, що ПАТ «КБ «Даніель» від імені якого діє Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Ожго Є. В. не позбавлений права подачі позову до суду про застосування наслідків недійсності правочину (стаття 216 ЦК України).

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в позові з інших підстав.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» Ожга Євгенія Вікторовича задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 03 листопада 2016 року скасувати.

У позові публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» Ожга ЄвгеніяВікторовича до ОСОБА_2 про визнання недійсним нікчемного правочину відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька Судді: А. О. Лесько С. Ю. Мартєв В. М. Сімоненко С. П. Штелик