Постанова

Іменем України

18 січня 2023 року

м. Київ

справа № 523/6003/14-ц

провадження № 61-3043св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач -ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , на рішення Суворовського районного суду м. Одеси, в складі судді Аліна С. С., від 16 березня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,

від 22 лютого 2022 року, та касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , на додаткове рішення Суворовського районного суду м. Одеси, в складі судді Аліна С. С.,

від 12 травня 2021 року, та постанову Одеського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,

від 22 лютого 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом ОСОБА_2 про визнання договору підряду укладеним, визнання договору розірваним та стягнення збитків.

Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що 27 липня 2013 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір, відповідно до умов якого останній зобов`язався за завданням позивача виконати підрядні будівельні роботи, зокрема здійснити реконструкцію фасаду будинку на АДРЕСА_1 відповідно до проектно-кошторисної документації у строк до 01 жовтня

2013 року, а позивач зобов`язався здійснити оплату за виконання будівельних робіт.

Договір між сторонами був укладений в усній формі, при цьому жодна зі сторін не наполягала на письмовій формі договору.

При укладанні договору сторони дійшли згоди щодо всіх його умов, які є істотними: предмета, умов та строків виконання договору, місця виконання, порядку оплати тощо. Після того як сторони узгодили кошторис, відповідач приступив до виконання будівельних робіт та отримав оплату в розмірі 115 450, 30 грн, про що склав відповідну розписку.

Проте відповідач не закінчив розпочатих будівельних робіт з реконструкції фасаду в передбачений строк та, не попередивши позивача про свої наміри, припинив виконувати зобов`язання, належним чином ремонту не зробив, унаслідок чого ОСОБА_1 був змушений звернутися до іншої особи для закінчення будівельних робіт з реконструкції фасаду будинку.

Позивач зазначав, що невиконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань спричинило збитки, які складаються з вартості робіт по демонтажу конструкцій та вартості робіт, виконаних відповідачем з дефектами й недоліками, вартості фасадних робіт, що виконуються новим підрядником, замість неякісних робіт.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 16 березня 2015 року, просив суд:

- визнати укладеним договір підряду від 27 липня 2013 року між ним та ОСОБА_2 ;

- визнати цей договір розірваним з 03 березня 2014 року;

- стягнути з ОСОБА_2 22 813 дол. США компенсації збитків у гривні за курсом Національного банку України на момент ухвалення рішення у справі.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2015 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 02 листопада 2015 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано укладеним договір підряду між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Визнано розірваним договір підряду, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 293 911, 05 грн компенсації збитків, понесені судові витрати у розмірі 2 939, 11 грн, а всього стягнуто

296 850, 16 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 16 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2015 року змінено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію збитків у розмірі 493 183,40 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2015 року в незміненій частині та рішення Апеляційного суду Одеської області

від 16 листопада 2016 року залишено без змін.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року заяву ОСОБА_4 про перегляд судових рішень задоволено частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2017 року, рішення Апеляційного суду Одеської області від 16 листопада 2016 року та рішення Суворовського районного суду

м. Одеси від 23 вересня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Після скасування Великою Палатою Верховного Суду судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Чорний О. В., у жовтні 2018 року подав заяву про зміну предмету позову, у якій, посилаючись на те, що після прийняття Великою Палатою Верховного Суду постанови від 05 червня 2018 року, в якій вказано про відсутність між сторонами договірних правовідносин, змінились фактичні обставини справи, що дає йому підстави стверджувати, що ОСОБА_2 безпідставно отримав від ОСОБА_1 грошові кошти.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути із

ОСОБА_2 :

- безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 58 700 грн та безпідставно отримані грошові кошти у гривневому еквіваленті 7 100 дол. США на підставі статті 1212 ЦК України;

- суму інфляції в розмірі 81 320,17 грн, 3 % річних в розмірі 8 530 грн, проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 206 839,51 грн на підставі статті 1214 ЦК України.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 16 березня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Додатковим рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 12 травня 2021 року заяву представника ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 10 761,82 грн, витрати на професійну допомогу в розмірі 35 500 грн, витрати на правову допомогу за період з вересня

2014 року до грудня 2017 року в розмірі 69 200, витрати, пов`язані з направленням письмових документів у справі в розмірі 680,40 грн.

Районний суд, встановивши, що під час ухвалення рішення від 16 березня 2021 року питання розподілу витрат не вирішувалось, з урахуванням принципів розумності та справедливості, складності справи, обсягу виконаних представником ОСОБА_2 - адвокатом Козачишином О. В. робіт, витраченого ним часу, ціною позову, а також врахувавши, що позов ОСОБА_1 залишено без задоволення, дійшов висновку про задоволення в повному обсязі заяви представника відповідача про ухвалення у справі додаткового рішення.

Короткий зміст рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, апеляційну скаргу адвоката

Чорного О. В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , задоволено частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 березня 2021 року змінено в мотивувальній частині, а в іншій частині - залишено без змін.

Апеляційний суд, змінюючи мотивувальну частину рішення місцевого суду, виходив з того, що суд першої інстанції, розглядаючи подану представником

ОСОБА_1 - адвокатом Чорним А. Ю. заяву від 01 жовтня 2018 року про зміну предмета позову, порушив вимоги частини четвертої статті 49 ЦПК України.

Встановивши, що після скасування Великою Палатою Верховного Суду судових рішень, фактичні обставини справи не змінились, а поданою заявою від 01 жовтня 2018 року представник позивача одночасно змінив як предмет позову (витребування безпідставно отриманих грошових коштів, інфляційних втрат, 3 % річних та процентів), так і правові підстави позову (статті 1212,

1214 ЦК України), що не допускається процесуальним законом, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне розглянути та вирішити первісні позовні вимоги ОСОБА_1 .

Відхиляючи доводи ОСОБА_1 з посиланням на те, що змінені позовні вимоги про витребування безпідставно отриманих грошових коштів

(58 700 грн, еквівалент 7 100 дол. США у гривні), суми інфляції, 3 % річних та процентів є збільшенням первісних позовних вимог про стягнення збитків в розмірі 22 813 дол. США, апеляційний суд зазначив, що вказані грошові кошти не мають жодного стосунку до збитків, які позивач у первісному позові просив стягнути з відповідача на підставі висновку будівельно-технічної експертизи від 01 жовтня 2014 року № 76/14.

Виходячи з того, що позивач не довів факт укладення між сторонами договору підряду від 23 липня 2013 року, та врахувавши висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору укладеним, визнання його розірваним та стягнення збитків.

Постановою Одеського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року апеляційну скаргу адвоката Чорного О. В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , задоволено частково. Додаткове рішення Суворовського районного суду м. Одеси

від 12 травня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу за період з вересня 2014 року по грудень 2017 рік в розмірі 69 200 грн та витрат, пов`язаних з направленням письмових документів у справі в розмірі 680,40 грн, скасовано та в цій частині відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення. В іншій частині додаткове рішення суду залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з додатковим рішенням суду в частині стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат в розмірі 10 761,82 грн, виходив з того, що під час розгляду справи ОСОБА_2 сплатив судовий збір в загальному розмірі 10 761,82 грн, який на підставі

пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України підлягає стягненню з

ОСОБА_1 .

Залишаючи без змін додаткове рішення суду в частині стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 35 500 грн, суд апеляційної інстанції вважав висновок суду в цій частині обґрунтованим та таким, що зроблений з урахуванням критерію розумності розміру цих витрат, виходячи з конкретних обставин справи, та обсягу наданої відповідачу, адвокатом

Козачишином О. В., правничої допомоги.

Врахувавши відсутність в матеріалах справи укладеного між

ОСОБА_2 та адвокатом Козачишином О. В. договору про надання правової допомоги від 04 вересня 2014 року, документального підтвердження витрат на правову допомогу за період з вересня 2014 року по грудень 2017 рік, а також розрахунку таких витрат, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 69 200 грн.

Також суд вказав, що оскільки нормами ЦПК України не передбачено обов`язку надсилання відповідачем повісток позивачу та його представнику, витрати в розмірі 680,40 грн, пов`язані із вказаними діями сторони, не підлягають стягненню з ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Чорний О. В., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 35 500 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Чорний О. В., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалити нове рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь

ОСОБА_2 коштів в розмірі 58 700 грн та 7 100 дол. США, за офіційним курсом НБУ на момент ухвалення рішення, інфляційних втрат в розмірі 81 320,17 грн, 3 % річних в розмірі 8 530 грн та процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 206 839,51 грн.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У березні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Чорний О. В. подав доВерховного Суду касаційну скаргу на додаткове рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 травня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року.

У березні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Чорний О. В. подав доВерховного Суду касаційну скаргу на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 березня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Чорний О. В. на додаткове рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 травня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду

від 22 лютого 2022 року, витребувано матеріали справи № 523/6003/14-ц з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Чорний О. В. на рішення Суворовського районного суду м. Одеси

від 16 березня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду

від 22 лютого 2022 року.

У травні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційні скарги

Підставою касаційного оскарженнядодаткового рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 травня 2021 року та постанови Одеського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Чорний О. В. зазначає те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не надав суду орієнтовний розрахунок судових витрат та не надіслав його позивачу.

Підставою касаційного оскарженнярішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 березня 2021 року та постанови Одеського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Чорний О. В. зазначає застосування судами норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі

№ 487/10128/14-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц,

від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 20 листопада 2018 року у справі

№ 922/3412/17, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2018 року у справі № 334/2517/16-ц, у постановах Верховного Суду України від 23 березня

2016 року у справі № 6-2978цс15, від 25 лютого 2015 року у справі № 3-11гс15, від 25 березня 2015 року у справі № 3-5гс15, від 22 січня 2013 року у справі

№ 5006/18/13/2012, від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14,

від 07 червня 2017 року у справі № 923/1233/15, від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13, від 03 червня 2015 року у справі № 6-100цс15,

від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог частини четвертої статті 49 ЦПК України, оскільки позивач змінив обґрунтування позову, тобто, правову кваліфікацію на статтю 1212 ЦК України, що є правомірним і жодним чином не призводить до зміни підстав позову з огляду на незмінність фактичних обставин справи.

Вказує, що під час нового розгляду справи ОСОБА_1 виключив з переліку позовних вимог вимоги щодо визнання укладеним та розірвання договору будівельного підряду, але при цьому похідна вимога щодо стягнення грошових коштів була лише збільшена в кількісному значенні.

Враховуючи, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року фактично визнала, що між сторонами не виникли договірні правовідносини, ОСОБА_1 має право на стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів відповідно до вимог статті 1212 ЦК України.

Доводи особи, яка подала відзиви на касаційні скарги

У відзиві на касаційну скаргу на додаткове рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 травня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Козачишин О. В. вказує, що 02 жовтня 2018 року ним була подана заява про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат.

Крім того зазначає, що у відзиві на позовну заяву від 07 листопада 2018 року він повідомляв, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач очікує понести у зв`язку з розглядом цієї справи складається із вже сплаченого судового збору в розмірі 10 761,82 грн, витрат, пов`язаних із правовою допомогою в розмірі 55 000 грн та витрат, пов`язаних з розглядом справи згідно ЦПК України 2004 року.

У відзиві на касаційну скаргу на рішення Суворовського районного суду

м. Одеси від 16 березня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат

Козачишин О. В. посилається на те, що пунктом 2 частини четвертої статті

49 ЦПК України встановлено право на зміну предмета або підстав позову у зв`язку із зміною фактичних обставин справи.

Натомість фактичні обставини справи не змінились, а посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року, якою судові рішення скасовано у зв`язку з недоведеністю позовних вимог ніяким чином не змінює обставини справи, а лише підтверджує неналежну підготовку позивача та його представника до судового процесу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 листопада 2012 року ОСОБА_1 уклав з інспекцією з благоустрою міста Одеської міської ради договір № 153 на тимчасове порушення існуючого благоустрою території міста Одеси з подальшим його відновленням та отримав право на встановлення тимчасового огородження з метою реконструкції об`єкта нерухомості.

На запит суду щодо оформлення ОСОБА_1 паспорта фасаду будинку на АДРЕСА_1 надано відповідну його копію.

На підтвердження надання кошторисної документації позивач надав суду фотокопії доказів направлення 19 та 22 липня 2013 року відповідачем електронною поштою листів з кошторисом фасадних робіт, згідно з яким загальна кошторисна вартість будівельних робіт склала 166 326,20 грн.

Згідно з копією розписки відповідача він отримав за період з 27 липня по 28 листопада 2013 року грошові кошти на придбання будівельних матеріалів та здійснення фасадних робіт у розмірі 7 100 дол. США та 58 700 грн.

12 лютого 2014 року під час перевірки якості виконаних відповідачем робіт між позивачем та ОСОБА_5 складено дефектний акт на капітальний ремонт, яким установлено факт неякісно виконаних ОСОБА_2 робіт та неможливості закінчення і приведення фасаду до стану, придатного до експлуатації, без попереднього демонтажу виконаного утеплення фасаду, декоративних елементів, розбору бетонного карнизу, відбивки штукатурки з поверхонь цегляних стін та стель тощо.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 01 лютого 2014 року, складеного товариством з обмеженою відповідальністю «Одеський регіональний центр незалежних експертиз» (далі - ТОВ «Одеський регіональний центр незалежних експертиз») на підставі ухвали суду

від 19 червня 2014 року, виконані відповідачем будівельні роботи не відповідають вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва, фасад житлового будинку на АДРЕСА_1 потребує виконання робіт з часткового демонтажу існуючих елементів, виконаних відповідачем, для приведення його до стану, придатного до використання та відповідного вимогам норм і стандартів у галузі будівництва. Вартість робіт з демонтажу існуючих будівельних елементів, виконаних відповідачем, а також робіт з відновлювального ремонту для приведення фасаду у стан, придатний до експлуатації та відповідний нормам і стандартами у галузі будівництва, згідно з висновком експерта склала з урахуванням ПДВ 295 543,49 грн.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо заяви про зміну предмета позову

У справі, яка переглядається, встановлено, що звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просив:

- визнати укладеним договір підряду від 27 липня 2013 року між ним та ОСОБА_2 ;

- визнати цей договір розірваним з 03 березня 2014 року;

- стягнути з ОСОБА_2 22 813 дол. США компенсації збитків у гривні за курсом Національного банку України на момент ухвалення рішення у справі.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Після скасування Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі та направлення її на новий розгляд до суду першої інстанції 02 жовтня

2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Чорний О. В. подав заяву про зміну предмету позову, посилаючись на те, що після прийняття Великою Палатою Верховного Суду постанови від 05 червня 2018 року, у якій вказано про відсутність між сторонами договірних правовідносин, змінились обставини, які вказують на те, що ОСОБА_2 безпідставно отримав від ОСОБА_1 грошові кошти, що підлягають поверненню на підставі вимог статті 1212 ЦК України.

У вказаній заяві про зміну предмета позову позивач просив суд стягнути із ОСОБА_2 :

- безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 58 700 грн та безпідставно отримані грошові кошти у гривневому еквіваленті 7 100 дол. США на підставі статті 1212 ЦК України;

- суму інфляції в розмірі 81 320,17 грн, 3 % річних в розмірі 8 530 грн, проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 206 839,51 грн на підставі статті 1214 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції в його мотивувальній частині, дійшов висновку, що розглядаючи змінені позовні вимоги, місцевий суд порушив вимоги частини четвертої статті 49 ЦПК України.

Відповідно до частини четвертої статті 49 ЦПК України у разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею. Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною третьою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, - після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 зазначено, що зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 Цивільного кодексу України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

Позивач може змінити або підставу, або предмет позову. Зміна підстав і предмету позову одночасно не допускається. Якщо в процесі розгляду справи повністю змінюються підстави й предмет позову, то це слід розглядати як нові позовні вимоги, які мають бути оформлені письмовою заявою у відповідності з ЦПК України.

Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 09 липня 2020 року в справі № 922/404/19, позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

Апеляційний суд правильно встановив, що після скасування судових рішень Великою Палатою Верховного Суду, фактичні обставини справи не змінились, а поданою заявою від 02 жовтня 2018 року представник позивача одночасно змінив як предмет так і підстави позову, що суперечить положенням частини четвертої статті 49 ЦПК України.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду апеляційної інстанції, оскільки під час нового розгляду справи ОСОБА_1 виключив з переліку позовних вимог вимоги про визнання договору укладеним, його розірвання та стягнення збитків замінивши їх новими позовними вимогами про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів, інфляційних втрат, 3 % річних та процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі статей 1212 1214 ЦК України.

У заяві від 02 жовтня 2018 року представник позивача фактично виклав нові позовні вимоги.

Відхиляючи доводи ОСОБА_1 про те, що змінені позовні вимоги щодо стягнення безпідставно отриманих грошових коштів (58 700 грн, еквівалент 7 100 дол. США у гривнях), інфляційних втрат, 3 % річних та процентів є лише збільшенням первісної позовної вимоги про стягнення збитків в розмірі 22 813 дол. США, апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що вказані грошові кошти не мають стосунку до збитків, які позивач у первісному позові просив стягнути з відповідача на підставі висновку будівельно-технічної експертизи

від 01 жовтня 2014 року № 76/14.

Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених обставин, не суперечать висновкам, що викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц,

від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц,

від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 20 листопада

2018 року у справі № 922/3412/17, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2018 року у справі № 334/2517/16-ц, у постановах Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15, від 25 лютого 2015 року у справі № 3-11гс15, від 25 березня 2015 року у справі № 3-5гс15, від 22 січня 2013 року у справі № 5006/18/13/2012, від 24 вересня 2014 року у справі

№ 6-122цс14, від 07 червня 2017 року у справі № 923/1233/15, від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13, від 03 червня 2015 року у справі № 6-100цс15, від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15, на які заявник посилається як на підставу для касаційного оскарження судових рішень.

Щодо вирішення спору по суті

За положеннями пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині третій статті 203 ЦК України закріплено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Відповідно до вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У статті 641 ЦК України визначено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна зі сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до частин першої, третьої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Умова про предмет договору підряду є істотною. Предметом договору підряду є індивідуалізований результат праці підрядника на який спрямована узгоджена воля сторін.

Умова щодо предмета договору підряду уточнюється ціною підрядних робіт.

Ціна договору підряду - це грошова сума, належна підрядникові за виконане замовлення. За статтею 843 ЦК України у договорі підряду визначається або конкретна ціна роботи, або способи її визначення. Отже, ціна може бути визначена в тексті договору підряду безпосередньо, або у договорі підряду може зазначатися спосіб визначення ціни. Крім того, ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі, який містить постатейний перелік затрат на виконання робіт, є додатком до договору та його невід`ємною частиною.

За відсутності цих умов ціну може встановити суд на основі звичайно застосовуваних за аналогічні роботи цін з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами.

Таким чином, закріплене у ЦК України визначення договору підряду дає підстави для висновку про те, що це консенсуальний, двосторонній та оплатний договір. При цьому консенсуальність договору підряду означає, що він визнається укладеним у момент одержання акцепту особою, що направила оферту.

Відповідно до статті 846 ЦК Українистроки виконання роботи або її окремих етапів установлюються в договорі підряду. Якщо в договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

При цьому в оферті та в акцепті щодо виконання будівельних підрядних робіт повинна бути чітко виражена воля осіб щодо істотних умов договору.

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, які їх регулюють, виходив з недоведеності позивачем факту укладення 23 липня 2013 року між сторонами договору будівельного підряду, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання договору укладеним, визнання його розірваним та стягнення збитків, завданих неналежним його виконанням.

Приймаючи оскаржену постанову від 22 лютого 2022 року, апеляційний суд в повній мірі врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 05 червня 2018 року, відповідно до якої судові рішення у цій справі були скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що договір підряду в письмові формі між сторонами не укладався, а в матеріалах справи відсутня проектно-кошторисна документація та інші додатки до договору будівельного підряду, підписані обома сторонами з чітким переліком видів робіт та їх орієнтовною вартістю.

Щодо додаткового рішення суду

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Задовольняючи заяву відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 35 500 грн, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно вказали, що ці витрати підтверджені договором-дорученням про надання правничої допомоги

від 03 травня 2018 року, додатковою угодою № 1 до договору про надання правничої допомоги від 03 травня 2018 року щодо оплати послуг на правничу (правову) допомогу від 15 червня 2018 року, довідкою від 20 березня 2021року № 1 щодо загальної вартості допомоги у справі № 523/6003/14 надану ОСОБА_2 згідно з договором-дорученням про надання правничої допомоги від 03 травня 2018 року та актом приймання-передачі робіт (послуг) за договором про надання правничої допомоги від 03 травня 2018 року.

За таких обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку, що витрати відповідача на професійну правничу допомогу у розмірі 35 500 грн підлягають відшкодуванню за рахунок позивача, оскільки такий розмір є обґрунтованим, доведеним і співмірним зі складністю справи, тривалістю її розгляду, обсягом виконаних робіт (наданих послуг) та часом, витраченим на виконання цих робіт (послуг).

При цьому, після повернення Великою Палатою Верховного Суду справи до суду першої інстанції представник ОСОБА_2 - адвокат

Козачишин О. В. на виконання вимог статті 134 ЦПК України у заяві

від 02 жовтня 2018 року та у відзиві на позовну заяву від 07 листопада

2018 року наводив попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи, що спростовує доводи касаційної скарги.

В іншій частині ОСОБА_1 додаткове рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 травня 2021 року та ухвалену результатами його перегляду постанову Одеського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року, в касаційному порядку не оскаржує.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційних проваджень, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції з урахуванням змін внесених за результатами апеляційного перегляду, додаткового рішення суду та постанов апеляційного суду.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті

411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 березня 2021 року, з урахуванням змін, внесених за результатами апеляційного перегляду, додаткове рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 травня 2021 року та постанови Одеського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович