Постанова ВССУ від 25.02.2026 року у справі №752/1395/19

Друк

Пошук

42

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ

вищий спеціалізований суд україни з розгляду цивільних і кримінальних справ ( ВССУ )

Історія справи

Постанова ВССУ від 25.02.2026 року у справі №752/1395/19

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2026 року

м. Київ

Справа № 752/1395/19

Провадження № 61-4615св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 02 листопада 2023 року в складі судді Хоменко В. С. та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року в складі колегії суддів Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Немировської О. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юхневич Тетяна Валеріївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Личина Олена Володимирівна, про поділ майна подружжя, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, витребування транспортного засобу, стягнення компенсації в розмірі вартості майна та стягнення грошових коштів, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому зазначила, що 25 квітня 2012 року між нею та ОСОБА_2 укладено шлюб, у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_5 .

У жовтні 2018 року вони припинили шлюбні відносини та не ведуть спільного господарства, відповідач участі у вихованні та забезпеченні сина не бере, його навчанням та дозвіллям не цікавиться.

Заявила вимоги про поділ спільної сумісної власності подружжя щодо: 1) майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 ; 2) транспортного засобу марки VolkswagenPassat CC, 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; 3) трьохрежимного перфоратору DeWalt D25144К, грошовою оцінкою 5 809,00 грн; міні-мийки Karcher K7 Premium fullcontrolplus, грошовою оцінкою 18 000,00 грн; бензокоси Tatragarden BCU-55, грошовою оцінкою 2 620,00 грн; бензопили Stihl MS 180, грошовою оцінкою 4 889,00 грн; приводу FAAC 740 KIT - автоматики для відкатних воріт, грошовою оцінкою 10 238,00 грн; болгарки (кутова шліфмашина) Bosch, грошовою оцінкою 3 099,00 грн; електролобзики BoschEasyCut 50 Professional, грошовою оцінкою 3 339,00 грн; шурупокрута Bosch GSR 12 V-15 Professional, грошовою оцінкою 5 000,00 грн; садового пилососу Bosch ALS 30, грошовою оцінкою 3 290,00 грн; квадроцикла BRP Outlander 1000X mz, грошовою оцінкою 7 000,00 дол. США, MacBookair 11 128 Gb, грошовою оцінкою 16 000,00 грн; 4) грошових коштів у розмірі 20 000,00 дол. США, які отримані та приховані ОСОБА_2 , що еквівалентно 560 000,00 грн, відповідно до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; грошових коштів у розмірі 15 000,00 євро, що еквівалентно 478 500,00 грн, які отримані та приховані ОСОБА_2 відповідно до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; грошових коштів у розмірі 350 000,00 грн, які отримані та приховані ОСОБА_2 відповідно до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Вказала, що під час проживання із ОСОБА_2 в шлюбі всі витрати на утримання їх сім`ї, зокрема, матеріальне забезпечення спільного неповнолітнього сина, здійснювалися за рахунок її батька ОСОБА_6 , який є фізичною особою - підприємцем, і самостійно, систематично надав грошові кошти, що фіксував у власній книзі витрат, а відповідач згідно з декларацією особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування не мав можливості для придбання транспортного засобу, квартири чи інших предметів утримання будинку.

У зв`язку з наведеним просила припинити право спільної сумісної власності сторін на вказане майно і визнати за нею право особистої приватної власності на рухоме і нерухоме майно, стягнути з відповідача зазначені грошові кошти.

Разом із позовною заявою ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову.

25 січня 2019 року ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва заяву про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 ; транспортний засіб марки VolkswagenPassat CC, 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; зазначене в позові рухоме майно та грошові кошти в розмірі 20 000,00 дол. США (еквівалентно 560 000,00 грн), 15 000,00 євро (еквівалентно 478 500,00 грн), 350 000,00 грн. Заборонено ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії, пов`язані із відчуженням рухомого та нерухомого майна.

У липні 2019 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов, у якому просив:

- стягнути зі ОСОБА_1 компенсацію в розмірі 325 000,00 грн, що становить 1/2 частку вартості відчуженого ОСОБА_1 автомобіля марки BMW Х6, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_3 , придбаного в шлюбі;

- стягнути із ОСОБА_1 215 325,00 грн, що за офіційним курсом Національного банку України становить еквівалент 7 500,00 євро, як 1/2 частку спільних коштів подружжя від 15 000,00 євро;

- стягнути із ОСОБА_1 175 000,00 грн, як 1/2 частку спільних коштів подружжя в розмірі 350 000,00 грн, що залишилися в її володінні.

Зустрічний позов мотивовано тим, що шлюб між сторонами розірвано 05 квітня 2019 року. За час шлюбу, а саме 29 квітня 2015 року сторони придбали автомобіль марки BMW Х6, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_3 , який 11 грудня 2018 року ОСОБА_1 без його згоди відчужила батьку ОСОБА_6 , а виручені від продажу кошти приховала.

Крім того, за час спільного проживання із ОСОБА_1 здійснено накопичення в розмірі 15 000,00 євро та 350 000,00 грн, які ним задекларовані, однак зберігалися вказані кошти в позивачки та залишилися у її володінні після розлучення, тому вважає, що має право на 1/2 частку від суми зазначених коштів як на спільну сумісну власність майна подружжя.

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про зміну предмета позову, у якій зазначила, що із Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно їй стало відомо, що 02 жовтня 2019 року відповідач зареєстрував право власності на квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 65,2 кв. м., житловою площею 30,7 кв. м (будівельна адреса: житловий будинок АДРЕСА_3 ).

11 жовтня 2019 року відповідач незаконно, всупереч ухвалі про забезпечення позову, без згоди ОСОБА_1 відчужив спірну квартиру ОСОБА_3 . Крім того, вона дізналася, що в листопаді 2018 року відповідач відчужив ОСОБА_4 автомобіль VolkswagenPassat CC, 2010 року випуску.

Вважала дії відповідача неправомірними і недобросовісними, у зв`язку з чим просила:

- визнати недійсним договір від 11 жовтня 2019 року купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юхневич Т. В.;

- витребувати в ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 65,2 кв. м, та визнати за нею право власності на 1/2 частину цієї квартири;

- визнати за нею право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 ;

- стягнути зі ОСОБА_2 компенсацію 1/2 вартості автомобіля Volkswagen Passat CC, 2010 року випуску та 1/2 частини вартості майна: трьохрежимного перфоратора DeWalt D25144К, грошова оцінка становить 5 809,00 грн; міні-мийки Karcher K7 Premium fullcontrolplus, грошова оцінка становить 18 000,00 грн; бензокоса Tatragarden BCU-55, грошова оцінка становить 2 620,00 грн; бензопили Stihl MS 180, грошова оцінка становить 4 889,00 грн; приводу FAAC 740 KIT - автоматики для відкатних воріт, грошова оцінка становить 10 238,00 грн; болгарки (кутова шліфмашина) Bosch, грошова оцінка становить 3 099,00 грн; електролобзика BoschEasyCut 50 Professional, грошова оцінка становить 3 339,00 грн; шурупокрута Bosch GSR 12 V-15 Professional, грошова оцінка становить 5 000,00 грн; садового пилососа Bosch ALS 30, грошова оцінка становить 3 290,00 грн; квадроцикла BRP Outlander 1000X mz, грошова оцінка становить 7 000,00 дол. США, MacBookair 11 128 Gb, грошова оцінка становить 16 000,00 грн;

- стягнути на її користь 20 000,00 дол. США, які отримані та приховані ОСОБА_2 , що еквівалентно 560 000,00 грн, відповідно до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; 15 000,00 євро, що еквівалентно 478 500,00 грн, які отримані та приховані ОСОБА_2 відповідно до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та 350 000,00 грн, які отримані та приховані ОСОБА_2 відповідно до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

У січні 2022 року ОСОБА_1 подала заяву про зміну предмета позову, у якій остаточно просила:

- визнати за нею право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 ;

- витребувати в ОСОБА_4 транспортний засіб марки Volkswagen Passat CC, 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , вартістю 230 000,00 грн;

- стягнути зі ОСОБА_2 компенсацію 1/2 вартості майна: трьохрежимного перфоратора DeWalt D25144К, грошова оцінка становить 5 809,00 грн; міні-мийки Karcher K7 Premium fullcontrolplus, грошова оцінка становить 18 000,00 грн; бензокоса Tatragarden BCU-55, грошова оцінка становить 2 620,00 грн; бензопили Stihl MS 180, грошова оцінка становить 4 889,00 грн; приводу FAAC 740 KIT - автоматики для відкатних воріт, грошова оцінка становить 10 238,00 грн; болгарки (кутова шліфмашина) Bosch, грошова оцінка становить 3 099,00 грн; електролобзика BoschEasyCut 50 Professional, грошова оцінка становить 3 339,00 грн; шурупокрута Bosch GSR 12 V-15 Professional, грошова оцінка становить 5 000,00 грн; садового пилососа Bosch ALS 30, грошова оцінка становить 3 290,00 грн; квадроцикла BRP Outlander 1000X mz, грошова оцінка становить 7 000,00 дол. США, MacBookair 11 128 Gb, грошова оцінка становить 16 000,00 грн;

02 лютого 2023 року ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

02 листопада 2023 року рішенням Голосіївського районного суду м. Києва в задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено частково та стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 300 000,00 грн, що становить 1/2 частину вартості відчуженого ОСОБА_1 автомобіля марки BMW Х6, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_3 , державний номерний знак НОМЕР_2 . В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що, заявляючи вимоги про витребування квартири у ОСОБА_3 , ОСОБА_1 не надала суду належних доказів на підтвердження недобросовісності дій ОСОБА_3 під час укладення 11 жовтня 2019 року із ОСОБА_2 договору купівлі-продажу квартири.

Відсутні правові підстави для задоволення позовної вимоги про витребування автомобіля, оскільки у таких правовідносинах існує стала судова практика, згідно з якою особа, без згоди якої один з подружжя відчужив автомобіль, має право подати до суду позов про стягнення грошової компенсації, а саме половини вартості такого автомобіля.

Автомобіль марки BMW Х6 є спільною сумісною власністю сторін. ОСОБА_1 відчужила цей автомобіль без згоди другого з подружжя, у зв`язку з чим є підстави стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації, що становить 1/2 частку вартості відчуженого автомобіля.

Наявність у ОСОБА_6 статусу фізичної-особи підприємця не є належним і допустимим доказом на підтвердження наявності у нього доходу (конкретних сум і періодів надходження коштів) та понесення відповідних витрат на утримання сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вимоги первісного позову про стягнення компенсації в розмірі 1/2 частки вартості рухомого майна не підлягають задоволенню, оскільки позивачка за первісним позовом не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження їх придбання під час шлюбу, відчуження чи наявності (існування) переліченого майна у відповідача.

Жодною із сторін не доведено, у кого із подружжя у власності перебували оспорювані суми грошових заощаджень в розмірах: 20 000,00 доларів США, 15 000,00 євро та 350 000,00 грн на час припинення сімейних відносин, розірвання шлюбу та на момент розгляду справи. Крім того, у декларації відповідача за 2018 рік відомості про такі грошові кошти взагалі відсутні, а тому вимоги про поділ грошових коштів є необґрунтованими.

27 лютого 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 02 листопада 2023 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо вимог первісного та зустрічних позовів про вирішення долі спірних квартири та автомобілів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

28 березня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 02 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені в постановах:

- Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року в справі № 362/2707/19, про те, що ефективним способом захисту права неволодіючого власника майна до володіючого, на його думку, невласника є звернення з віндикаційним позовом, тобто з позовом про витребування майна;

- Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 158/2229/16-ц, про те, що факт використання коштів отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім`ї повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого подружжя;

- Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 127/7029/15-ц, від 18 квітня 2018 року в справі № 180/254/15-ц, від 07 листопада 2018 року в справі № 761/17775/15-ц, від 09 січня 2019 року в справі № 643/4589/15-ц, про те, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно;

- Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року в справі № 916/2813/18, про відступ від висновку Верховного Суду України шляхом уточнення, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи контрагента за таким договором; проте невідступ від висновку про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно;

-Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 442/7505/14, про те, що частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна;

- Верховного Суду від 29 жовтня 2018 року в справі № 612/553/15-ц, про те, що індивідуалізація речі - це надання певній речі (або ж наявність у неї) відмітних властивостей (рис чи характеристик), що дозволяють в необхідних випадках виділити її з числа подібних. Можливо виокремити три групи речей, визначених індивідуальними ознаками: унікальні речі, тобто єдині у своєму роді; речі, що відрізняються від подібних особливими позначеннями чи характеристиками; речі, індивідуалізовані в процесі вибору або відбору.

Суди обох інстанцій помилково виснували про те, що неможливо витребувати частку майна набуту під час шлюбу. Розглядаючи справу, суди не з`ясували, з яких саме правовідносин сторін виник спір, чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Згідно з повторним автоматизованим авторозподілом справи від 25 серпня 2021 року в суді першої інстанції була виключена суддя Ольшевська Ірина Олександрівна (зайнятість за табелем - нарадча кімната). Водночас перебування судді в нарадчій кімнаті не є підставою для виключення зі складу суддів, серед яких відбувається авторозподіл (оскільки це не тимчасова непрацездатність і не перебування у відпустці, а сама суддя перебуває на роботі).

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_3 - адвокат Мішустін М. К. зазначив, що обставини справ, на які посилається заявниця в касаційній скарзі, не є подібними обставинам справи, що переглядається, у якій продаж спірної квартири відбувся на ринкових умовах, а ОСОБА_3 є добросовісним власником, яка діяла відповідно і в межах законодавства.

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Волков А. В. зазначив, що доводи ОСОБА_1 зводяться до власного тлумачення положень цивільного законодавства та спрямовані на переоцінку касаційним судом досліджених доказів. Набуття права власності на квартиру та реєстрація речових прав ОСОБА_2 на спірну квартиру відбулося після розірвання шлюбу між сторонами, під час перебування ОСОБА_2 в іншому шлюбі, і його дружиною ОСОБА_7 було надано згоду на відчуження квартири. У вимогах касаційної скарги позивачка за первісним позовом фактично змінила позовні вимоги, що на стадії касаційного перегляду справи є недопустимим.

ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відповідь на відзив представника ОСОБА_3 - адвоката Мішустіна М. К., відповідь на відзив та пояснення на відзив представника ОСОБА_2 - адвоката Волкова А. В., у яких вказала, що під час продажу спірна квартира перебувала під забороною відчуження на підставі ухвали суду від 19 січня 2019 року, квартира відчужена за ціною, набагато нижчою ніж ринкова, без надання згоди ОСОБА_1 на відчуження, тому остання має право на витребування у ОСОБА_3 1/2 частини квартири, а також на витребування у ОСОБА_4 1/2 автомобіля марки Volkswagen Passat CC, стягнення з відповідача за первісним позовом 1/2 частини рухомого майна та грошових коштів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 квітня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який зареєстровано Відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 235 (т. 1, а. с. 29).

ІНФОРМАЦІЯ_1 в сторін народився син ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 30).

17 грудня 2014 року автомобіль марки BMW Х6, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_3 , 2011 року випуску, номерний знак НОМЕР_4 , зареєстровано за ОСОБА_1 . До цього з 28 квітня 2011 року цей транспортний засіб був зареєстрований на ім`я батька ОСОБА_1 - ОСОБА_6 (т. 1, а. с. 193).

19 липня 2016 року на підставі договору купівлі-продажу № 248/11/8044-2016 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на транспортний засіб Volkswagen Passat CC, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_5 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 (т. 3, а. с. 151).

Згідно із свідоцтвом від 11 липня 2017 року про участь у Фонді фінансування будівництва виду А «Еврика» за програмою Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Аркада-Будівництво» (договір від 20 липня 2016 року № 76365) об`єктом інвестування ОСОБА_2 є квартира АДРЕСА_4 (житловий будинок АДРЕСА_5 ) (т. 1, а. с. 33).

Відповідно до декларації за 2017 рік, поданої ОСОБА_2 (щорічна особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), останній задекларував у власності 20 000,00 доларів США (тип права: спільна власність); 15 000,00 євро (тип права: власність дружини ОСОБА_1 ); 350 000,00 грн (тип права: спільна власність) (т. 1, а. с. 47-54).

21 листопада 2018 року на підставі договору купівлі-продажу № 8044/2018/1199961 ОСОБА_2 відчужив автомобіль Volkswagen Passat CC ОСОБА_4 за 324 541,79 грн (т. 1, а. с. 31, 32, т. 2, а. с. 34).

11 грудня 2018 року ОСОБА_1 відчужила автомобіль марки BMW Х6 своєму батьку ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу № 8044/2018/1224905 за 600 000,00 грн (т. 4, а. с. 30, 31).

Цей же автомобіль вже був у власності ОСОБА_6 з 28 квітня 2011 року до 17 грудня 2014 року (т. 3, а. с. 150).

25 січня 2019 року ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва в справі № 752/1395/19 (що переглядається) накладено арешт на нерухоме та рухоме майно, зокрема квартиру АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 73-76).

05 квітня 2019 року рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області в справі № 359/319/19 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Рішення суду набрало законної сили 07 травня 2019 року (т. 1, а. с. 107).

07 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Личиною О. В. зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_2 (номер запису про право власності 33556074 від 02 жовтня 2019 року, підстава виникнення права власності: договір про участь у Фонді фінансування будівництва, серія та номер 76365, виданий 20 липня 2016 року та додаткова угода від 12 грудня 2018 року) (т. 3, а. с. 5, 6).

11 жовтня 2019 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 . Продаж квартири здійснено за 981 000,00 грн (т. 3, а. с. 187-189).

02 лютого 2023 року ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва накладено арешту на квартиру АДРЕСА_2 .

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзивів та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо порушення судами норм цивільного процесуального права

Однією із підстав касаційної скарги є порушення судом першої інстанції порядку повторного автоматизованого авторозподілу справи після задоволення заявленого судді Плахотнюк К. Г. відводу від розгляду цієї справи.

Заявниця послалася на те, що під час повторного автоматизованого авторозподілу справи від 25 серпня 2021 року в суді першої інстанції була виключена суддя Ольшевська І. О. у зв`язку з перебуванням її у нарадчій кімнаті, що, на думку ОСОБА_1 , не є підставою для виключення зі складу суддів, серед яких відбувається авторозподіл.

Колегія судів Верховного Суду вважає такі доводи касаційної скарги необґрунтованими, з огляду на таке.

Відповідно до останнього абзацу пункту 2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 02 квітня 2015 року із змінами і доповненнями, чинними на момент проведення повторного автоматизованого авторозподілу справи від 25 серпня 2021 року (далі - Положення), у разі задоволення відводу або самовідводу заміна судді здійснюється автоматизованою системою на підставі рішення про відвід (самовідвід) у порядку, зазначеному в підпункті 2.3.23 пункту 2.3 Положення.

У пункті 2.3.23 Положення якщо судова справа підлягає розгляду (перегляду) колегією суддів, при автоматизованому розподілі судових справ автоматизованою системою в місцевому суді визначається головуючий суддя із числа всіх суддів відповідного суду з урахуванням їх спеціалізації (за її наявності). Після визначення судді-доповідача (головуючого судді) автоматизованою системою визначається склад колегії суддів із числа всіх суддів відповідного суду з урахуванням їх спеціалізації (за її наявності) та з урахуванням складу судових палат (за їх наявності).

Водночас за вимогами пункту 2.3.3 Положення не розподіляються щодо конкретного судді судові справи, що надійшли: за два місяці до закінчення повноважень судді; за чотирнадцять днів, якщо інше не встановлено зборами суддів відповідного суду, до початку відпустки (якщо її тривалість становить не менше чотирнадцяти календарних днів); за три робочих дні до початку відпустки, якщо її тривалість становить менше чотирнадцяти календарних днів; у період відпустки судді; за один робочий день до відрядження (за три робочі дні - якщо тривалість відрядження становить більше семи календарних днів) та в дні перебування судді у відрядженні; під час тимчасової непрацездатності судді; за один робочий день до направлення судді на навчання, підвищення кваліфікації, для участі у семінарських заняттях, діяльності органів суддівського самоврядування, Вищої ради юстиції тощо без відбуття у відрядження (за наявності наказу голови суду); у дні перебування судді на навчанні, підвищенні кваліфікації, участі у семінарських заняттях, діяльності органів суддівського самоврядування, Вищої ради юстиції тощо без відбуття у відрядження (за наявності наказу голови суду); у разі призначення судді членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України - з моменту прийняття рішення про призначення; в інших передбачених законом випадках, у яких суддя не може здійснювати правосуддя або брати участь у розгляді судових справ.

Тобто такі випадки не є вичерпними.

Відповідно до частини другої статті 245 ЦПК України (в редакції, чинній на момент проведення повторного автоматизованого авторозподілу справи від 25 серпня 2021 року) під час перебування в нарадчій кімнаті суддя не має права розглядати інші судові справи.

Отже, виключення судді Ольшевської І. О. у зв`язку з перебуванням її у нарадчій кімнаті під час повторного автоматизованого авторозподілу справи від 25 серпня 2021 року будо здійснено відповідно до вимог чинного на той час законодавства.

Щодо розгляду справи по суті позовних вимог

За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

За вимогами статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить стаття 368 ЦК України.

У частині першій статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, зокрема в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року в справі № 756/8056/19).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року № 554/8023/15-ц виснувала, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з`ясувати час та джерела його придбання.

Обсяг майна, яке подружжя просить поділити, повинен охоплювати все спільно набуте ними в шлюбі майно з метою найбільш ефективного вирішення спору про його поділ у межах одного провадження. Указане відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи в суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. пункт 24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20).

Із матеріалів справи вбачається, що сторони перебували в шлюбі з 25 квітня 2012 року до 07 травня 2019 року.

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про поділ майна в січні 2019 року, у якому, зокрема, заявила вимоги щодо майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки на той момент право власності на квартиру не було зареєстровано. Одночасно просила накласти арешт на цю квартиру із забороною відповідачу вчиняти будь-які дії з її відчуження.

25 січня 2019 року ухвалою суду заяву про забезпечення позову було задоволено та накладено арешт, зокрема на вказану квартиру. Ухвалу суду направлено сторонам (т. 1, а. с. 73-76).

ОСОБА_1 брав участь в розгляді справи, отримував поштову кореспонденцію суду наручно (т. 1, а. с. 86, 88), а тому був проінформований про наявність позову ОСОБА_1 про поділ майна та арешту на спірне майной заборону його відчуження, зокрема і квартири.

Незважаючи на це, після реєстрації 02 жовтня 2019 року права власності на квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 65,2 кв. м, житловою площею 30,7 кв. м (яка до реєстрації мала будівельну адресу: квартиру АДРЕСА_6 ) ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 11 жовтня 2019 року відчужив квартиру ОСОБА_3 .

Згоду на вчинення правочину надала друга дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_7 , з якою він зареєстрував шлюб 21 вересня 2019 року.

У зв`язку з такими обставинами, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про зміну позовних вимог, у якій просила визнати договір купівлі-продажу недійсним, посилаючись на недобросовісність відповідача та те, що правочин вчинений відповідачем явно з метою уникнення майбутнього виконання судового рішення в цій справі та всупереч ухвалі про накладення арешту на квартиру і заборону її продажу.

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(І1)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що, оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 ЦК України, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, зокрема шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України виснував, що ця мета є правомірною (легітимною).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року в справі № 543/730/14-ц виснувала, що правочин щодо відчуження майна, яке перебуває під арештом, може бути визнано недійсним за позовом заінтересованої особи, незалежно від того, чи було зареєстроване таке обтяження відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» на час його укладення, якщо про встановлену заборону сторонам правочину було відомо.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 373/101/18-ц, від 14 грудня 2022 року в справі № 372/437/20, від 11 березня 2020 року у справі № 404/6619/17, від 28 серпня 2024 року в справі № 761/14288/21.

Верховний Суд виснував, що у тому разі, коли під час дії заборони відбувається відчуження такого майна особою, обізнаною про накладення арешту на майно чи заборону вчиняти дії, направлені на його відчуження, відповідний правочин може визнаватися недійсним.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Суди попередніх інстанцій виснували, що грошові кошти в розмірі 1 006 603,50 грн за квартиру АДРЕСА_4 (пізніше присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_7 ) згідно із свідоцтвом від 11 липня 2017 року до Фонду фінансування будівництва ТОВ «Аркада-Будівництво» були внесені в період перебування сторін у шлюбі, тому спірна квартира є спільною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Оскільки ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 25 січня 2019 року в справі № 752/1395/19 (що переглядається) було накладено арешт на нерухоме та рухоме майно, зокрема квартиру АДРЕСА_1 із забороною ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії з відчуження цієї квартири, продаж спірної квартири ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 11 жовтня 2019 року є недобросовісними діями відповідача ОСОБА_2 .

Колегія суддів Верховного Суду вважає такі висновки судів обґрунтованими.

Водночас, відмовляючи в позові про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, суди першої та апеляційної інстанції послались на добросовісність дій набувача квартири - ОСОБА_3 та що позивачка не позбавлена права звернутися до суду з позовом про стягнення компенсації вартості її частки в праві спільної власності, відчуженої чоловіком без її згоди, що узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року в справі № 916/2813/18.

З такими висновками Верховний Суд не погоджується, оскільки суди не врахували, що в справі, яка переглядається, позивачка звернулася до суду з позовом про поділ майна майже за рік до укладення договору купівлі-продажу квартири, коли на спірну квартиру ще не було зареєстровано право власності, і саме внаслідок недобросовісних дій відповідача, який знав про наявність відкриття провадження в справі та про накладення заборони на відчуження квартири ще за будівельною адресою, скористався тим, що після реєстрації права власності на квартиру її адреса змінилися і не відображалася в державному реєстрі, умисно, з метою ускладенення вирішення питання про поділ майна, через 9 днів після отримання свідоцтва про право власності відчужив квартиру ОСОБА_3 за ціною, нижчою ніж внесені в будівництво грошові кошти.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (зокрема й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (постанова Верховного Суду від 24 липня 2019 року в справі № 405/1820/17).

Отже постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року в справі № 916/2813/18, на яку послалися суди, є нерелевантною до спірних правовідносин.

Колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що законодавство України надає доросовісному набувачу після завершення цього судового процесу додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Вона він позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до особи, в якої придбала майно, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15 (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року в справі № 554/10517/16-ц).

Зазначеного суди попередніх інстанцій не врахували.

Вирішуючи зустрічний позов, суди встановили, що автомобіль марки BMW Х6, набутий ОСОБА_1 17 грудня 2014 року за відплатним договором під час перебування в шлюбі із ОСОБА_2 , та зробили висновок про те, що цей автомобіль є їх спільною сумісною власністю, який відчужено ОСОБА_1 її батьку у період шлюбу, проте без згоди позивача за зустрічним позовом, а тому зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню грошова компенсація, що становить 1/2 частку вартості відчуженого автомобіля марки BMW Х6.

Водночас щодо позовних вимог ОСОБА_1 щодо автомобіля марки Volkswagen Passat CC, 2010 року випуску, який також набуто в шлюбі, суди зробили протилежний висновок, і з посиланням на те, що вимог про стягнення зі ОСОБА_2 ринкової вартості 1/2 частки транспортного засобу VolkswagenPassat CC позивачка не заявляла, відмовили у вирішенні долі цього автомобіля, не врахувавши, що в остаточному тексті позовних вимог ОСОБА_1 , окрім вимог про витребування, зазначила, що транспортний засіб Volkswagen Passat CC, 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , було відчужено відповідачем, у зв`язку з чим виникла необхідність в стягненні компенсації в розмірі 1/2 від вартості автомобіля (т. 2, а. с. 87).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року в справі № 761/36873/18 зазначено, що справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.

Що ж стосується вимог первісного позову про:

1) стягнення компенсації в розмірі 1/2 частки вартості наступного майна: трьох режимного перфоратора DeWalt D25144, грошова оцінка становить 5 809,00 грн; міні-мийки Karcher K7 Premium full control plus, грошова оцінка становить 18 000,00 грн; бензокоси Tatra garden BCU-55, грошова оцінка становить 2 620,00 грн; бензопили Stihl MS 180, грошова оцінка становить 4 889,00 грн; приводу FAAC 740 KIT - автоматики для відкатних воріт, грошова оцінка становить 10 238,00 грн; болгарки (кутова шліфмашина) Bosch, грошова оцінка становить 3 099,00 грн; електролобзика Bosch EasyCut 50 Professional, грошова оцінка становить 3 339,00 грн; шурупокрута Bosch GSR 12 V-15 Professional, грошова оцінка становить 5 000,00 грн; садового пилососа Bosch ALS 30, грошова оцінка становить 3 290,00 грн; квадроцикла BRP Outlander 1000X mz, грошова оцінка становить 7 000,00 доларів США, MacBook air 11 128 Gb, грошова оцінка становить 16 000,00 грн;

2) стягнення на користь ОСОБА_1 20 000,00 дол. США, які отримані та приховані ОСОБА_2 , що еквівалентно 560 000,00 грн, відповідно до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; 15 000,00 євро, що еквівалентно 478 500,00 грн, які отримані та приховані ОСОБА_2 відповідно до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та 350 000,00 грн, які отримані та приховані ОСОБА_2 відповідно до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування

- апеляційний суд взагалі жодних висновків не зробив.

Зокрема не дослідив за наявності значної суми задекларованих ОСОБА_2 грошових коштів у щорічній декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2017 рік, яким чином і в інтересах кого вони були витрачені в 2018 році, з урахуванням того, що ухвалою суду від 25 січня 2019 року на ці кошти було накладено арешт, проте вже в 2018 році відповідач їх не декларував.

Згідно із пунктами 1-3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України, у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції повинні бути зазначені: встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини; доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Вмотивованість судового рішення є свідченням того, що: доводи та міркування сторін (учасників) судового процесу були належним чином оцінені та враховані або відхилені судом на підставі конкретно визначених мотивів; усім зібраним у справі доказам (зібраним судом або поданим учасникам справи) було надано належну правову оцінку; надано обґрунтування прийняття (врахування) та відхилення кожного доказу; наведені норми права, якими урегульовані спірні правовідносини, з наданням обґрунтування того, чому ті чи інші правові норми мають бути застосовані у конкретній спірній ситуації, враховуючи попередні два пункти.

Не повинно викликати сумнівів чи заперечень відносно того, що всі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Такі висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16 грудня 2021 року в справі № 11-164сап21.

У справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення в справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ (наприклад, «Богатова проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України» та ін.).

Ураховуючи, що судами належним чином не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не надано відповіді на всі поставлені питання, колегія суддів суду касаційної інстанції виснувала про наявність підстав для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судами належить розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, суди першої та апеляційної інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється на новий розгляд, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 02 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. СитнікСудді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк І. М. Фаловська