Історія справи

Постанова ВССУ від 21.01.2026 року у справі №761/10038/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2026 року

м. Київ

справа № 761/10038/22

провадження № 61-13078св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: судді-доповідача - Фаловської І. М.

суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Разумова Ольга Іванівна,розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Горбовий Володимир Анатолійович, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 квітня 2025 року у складі судді Романишеної І. П. та постанову Київського апеляційного суду від 18 вересня 2025 року у складі колегії суддів Кафідової О. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Разумова О. І. (далі - приватний нотаріус Київського МНО), про визнання права власності в порядку спадкування, витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису про реєстрацію права власності.

ОСОБА_1 мотивував позов тим, що він є єдиним спадкоємцем ОСОБА_3 , якій на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

26 березня 2021 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Київського МНО Корольчук О. С. із заявою про прийняття спадщини, проте отримав відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки під час перевірки нотаріус встановив, що право власності на зазначену квартиру зареєстровано за іншою особою.

Позивач зазначав, що квартира АДРЕСА_1 вибула із володіння спадкодавця без її відома та не з її волі за таких обставин.

13 травня 2020 року ОСОБА_3 виявила втрату ключів від свого помешкання. Також виявила втрату документів, а саме паспорта та ідентифікаційного коду, у зв`язку з чим 20 травня 2020 року звернулася із відповідною заявою до поліції.

Надалі вона дізналася, що право власності на її квартиру переоформлено на іншу особу на підставі договору купівлі-продажу від 20 травня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського МНО Разумовою О. І. (запис у реєстрі за № 602), укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Водночас будь-яких правочинів з відчуження спірної квартири спадкодавець не вчиняла, у зв`язку з чим звернулася до поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення, за якою розпочато досудове розслідування за фактом шахрайського заволодіння майном ОСОБА_3 , кримінальне провадження № 12020100100004521, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03 червня 2020 року.

На думку позивача, відповідач не може вважатися добросовісним набувачем спірного майна, володіє нею без належних правових підстав, отже, квартира не вибувала з власності ОСОБА_3 та входить до спадкової маси (спадкового майна).

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд:

визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування;

витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 ;

скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , вчинену на підставі договору купівлі-продажу квартири від 20 травня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського МНО Разумовою О. І., запис у реєстрі за № 602, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20 травня 2020 року індексний № 52306137.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 02 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Витребував з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру

АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд виснував, що встановлені фактичні обставини підтверджують факт неукладення ОСОБА_3 договору купівлі-продажу спірної квартири, що свідчить про те, що відповідач набув її у власність незаконно за відсутності волевиявлення власника майна, тому квартира не може вважатися такою, що вибула з власності ОСОБА_3 , а отже, є такою, що входить до спадкової маси (спадкового майна).

Оскільки спірна квартира вибула з володіння спадкодавця поза її волею, то належним способом захисту в цій справі є саме вимога про витребування з незаконного володіння відповідача спірної квартири на користь позивача ОСОБА_1 як єдиного спадкоємця.

Зазначив, що такий спосіб захисту належним чином відновить порушене право позивача та є підставою для внесення державним реєстратором відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Горбовий В. А., подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначав, що ОСОБА_1 обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки позивачем у справі за віндикаційним позовом є власник, який втратив можливість володіти річчю, проте ОСОБА_1 ніколи не був власником спірного майна. Крім того, відповідачем за віндикаційним позовом є фактичний володілець майна без правових підстав, водночас ОСОБА_2 набув у власність квартиру на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з її власником ОСОБА_3 . Договір є чинним та сторони його оспорювали. Доказів, що вказаний договір сторони не укладали, продавець та покупець його не підписували, продавець не отримувала кошти за вказаним правочином або що нотаріус порушив порядок посвідчення вказаного правочину, позивач суду не надав і такі обставини суд не встановлював.

Відповідач зазначав, що місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотань про виклик та допит експертів, витребування матеріалів кримінального провадження, оригіналів документів, доданих до позовної заяви (для огляду в судовому засіданні).

Посилався на те, що висновок експерта від 03 листопада 2023 року № 23340/23-35 є неналежним та недопустимим доказом, а тому не міг бути прийнятий судом під час розгляду справи, а висновок почеркознавчої експертизи від 28 лютого 2025 року № СЕ-19/111-25/4669-ПЧ є неповним, оскільки для її проведення не були витребувані всі документи, які містять умовно-вільні зразки підпису та почерку, зазначені представником відповідача у відповідному клопотанні.

Київський апеляційний суд постановою від 18 вересня 2025 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 квітня 2025 року залишив без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про те, що підроблення підпису сторони на оспорюваному правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору.

Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтями 387 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.

Отже, встановивши, що спірне спадкове майно вибуло з володіння поза волею спадкодавця і спадкоємця, вважав обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що належним способом захисту прав позивача є витребування майна з незаконного володіння особи шляхом подання віндикаційного позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Горбовий В. А., просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження відповідач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, постановах Верховного Суду від 11 червня 2018 року у справі № 916/613/17, від 12 червня 2019 року у справі № 490/10190/16, від 19 травня 2020 року у справі № 624/600/16, від 11 червня 2020 року у справі № 141/875/17, від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_1 обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки позивачем у справі за віндикаційним позовом є власник, який втратив можливість володіти річчю, проте ОСОБА_1 ніколи не був власником спірного майна.

Відповідачем за віндикаційним позовом є фактичний володілець майна без правових підстав, водночас ОСОБА_2 набув у власність квартиру на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з її власником ОСОБА_3 .

Зазначає, що місцевий суд безпідставно не взяв до уваги надані ним письмові пояснення, необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про витребування матеріалів кримінального провадження, оригіналів документів, доданих до позовної заяви (для огляду в судовому засіданні), а суд апеляційної інстанції - у задоволенні клопотання відповідача про виклик та допит експертів.

Суди залишили поза увагою те, що особа вважається добросовісною, якщо не знала і не могла знати про те, що особа, яка відчужила набувачеві майно, не мала права його відчужувати, тобто добросовісність набувача презюмується.

Суди першої та апеляційної інстанцій не надали жодної оцінки аргументам відповідача про те, що у спірному договорі купівлі-продажу та в інших документах, які надавала нотаріусу власник квартири ОСОБА_3 , покупець ОСОБА_2 та продавець ОСОБА_3 підписувались особисто, а передані за квартиру кошти покупець взяла та перерахувала у присутності нотаріуса.

Зазначає, що висновок експерта, складений за результатом проведення судової портретної експертизи, який покладений в основу оскаржуваних судових рішень, не можна вважати належним та допустимим доказом у розумінні положень статей 77 78 ЦПК України, оскільки експерт не досліджував оригінали фотокарток особи, фотокартки, наявні у паспорті ОСОБА_3 , не переведено в електронний вигляд. Для експертного дослідження експерту не надано оригінальні фотознімки ОСОБА_3 .

Також вважає, що клопотання судового експерта Запорожець А. Т. про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення почеркознавчої експертизи, призначеної судом за заявою відповідача, зокрема умовно-вільних та експериментальних зразків почерку ОСОБА_3 , враховуючи, що остання померла у 2020 році, ставить під сумнів кваліфікацію зазначеного експерта.

Зазначає, що висновок почеркознавчої експертизи від 28 лютого 2025 року є неповним, оскільки для її проведення не були витребувані всі документи, які містять умовно-вільні зразки підпису та почерку, зазначені представником відповідача у відповідному клопотанні.

За наявності сумнівів у відповідача щодо об`єктивності та повноти проведеної експертизи апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про проведення комплексної посмертної експертизи.

Отже, суди не сприяли учасникам справи у встановленні всіх обставин справи, необхідних для її правильного вирішення.

Доводи інших учасників справи

У листопаді 2025 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Спасібухова О. Л., надійшов відзив на касаційну скаргу в якому викладено заперечення на доводи касаційної скарги, які позивач вважає необґрунтованими та безпідставними, просить відмовити в її задоволенні.

Зазначає, що доводи заявника щодо неналежного способу захисту порушеного права спростовуються висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17, які суди врахували під час розгляду справи.

Доводи відповідача щодо добросовісності набуття у власність спірної квартири спростовуються, зокрема, наявною у матеріалах справи копією протоколу допиту свідка ОСОБА_2 , наданою у кримінальному провадженні № 12020100100004521, згідно з яким ОСОБА_2 вказував, що він погодився на пропозицію невідомої особи та лише підписав у нотаріуса документи, нібито як покупець, за обумовлену ними грошову винагороду.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Горбовий В. А., подав до Верховного Суду у жовтні 2025 року.

Верховний Суд ухвалою від 05 листопада 2025 року відкрив касаційне провадження, витребував матеріали справи з Шевченківського районного суду міста Києва.

У грудні 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 15 січня 2026 року призначив справу до розгляду колегією у складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_3 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 , що підтверджено копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 16298503 та копією договору купівлі-продажу від 17 січня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського МНО Пестич Л. В., зареєстрованого в реєстрі за № 28.

Квартира придбана ОСОБА_3 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тому належала подружжю на праві спільної сумісної власності відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України.

Відповідно до інформаційної довідки № 75971359 спадкову справу після смерті ОСОБА_4 не заведено.

Згідно з витягом від 26 лютого 2024 року № 107889976 ОСОБА_3 станом на день смерті чоловіка ОСОБА_4 проживала разом з ним.

У травні 2020 року ОСОБА_3 виявила втрату паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , та довідки про присвоєння індивідуального податкового номера, у зв`язку з чим зверталась до Шевченківського УП ГУНП у м. Києві з відповідною заявою.

Відповідно до довідки від 22 травня 2020 року та витягу з Урядового порталу GOV.UA паспорт ОСОБА_3 серії НОМЕР_1 обліковується в реєстрах Міністерства внутрішніх справ України серед викрадених і втрачених.

20 травня 2020 року між ОСОБА_3 (продавцем) та ОСОБА_2 (покупцем) укладено договір купівлі-продажу квартири, який посвідчено приватним нотаріусом Київського МНО Разумовою О. І. та зареєстровано в реєстрі за № 602, за яким продавець продала (передала у власність), а покупець купив (прийняв у власність) нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 269328080000.

На підставі зазначеного договору купівлі-продажу приватний нотаріус Київського МНО Разумова О. І. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 52306137 щодо реєстрації права власності на неї за ОСОБА_2 .

01 червня 2020 року ОСОБА_3 , перебуваючи за місцезнаходженням приватного нотаріуса Київського МНО Пестич Л. В., дізналася, що право власності на належну їй квартиру зареєстровано за іншою особою, після чого вона звернулась до Шевченківського УП ГУНП у м. Києві із заявою про вчинення кримінального правопорушення, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за частиною четвертою статті 190 КК України, що підтверджується копією протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 02 червня 2020 року та витягу з ЄРДР від 03 червня 2020 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджено копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 .

Після смерті ОСОБА_3 приватний нотаріус Київського МНО Корольчук О. С. заведено спадкову справу № 11/2021.

Встановлено, що ОСОБА_1 є племінником ОСОБА_3 та єдиним її спадкоємцем, який прийняв спадщину, що підтверджено копіями довідок приватного нотаріуса від 03 червня 2022 року № 35, від 26 лютого 2024 року № 23, від 01 травня 2024 року № 43.

26 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Київського МНО Корольчук О. С. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , проте постановою від 05 липня 2021 року йому відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, зокрема видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спірну квартиру, оскільки заявник не надав правовстановні документи, а в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на квартиру зареєстровано за іншою особою.

Відповідно до висновку експерта від 03 листопада 2023 року № 23340/23-35, складеного Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України за результатом проведення судово-портретної експертизи, у фотознімку, який зафіксований у копії паспорта на ім`я ОСОБА_3 , що містить посвідчувальний напис нотаріуса Київського МНО Разумової О. І. (а. с. 130, т. 1), та у фотознімку в копії паспорта на ім`я ОСОБА_3 , що містить посвідчувальний напис нотаріуса Київського МНО Пестич Л. В. (а. с. 69, т. 2), зображені різні особи. У фотознімку, який зафіксований у копії паспорта на ім`я ОСОБА_3 , що містить посвідчувальний напис нотаріуса Київського МНО Разумової О. І. (а. с.130, т. 1), та у фотознімку відцифрованого образу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , який міститься в Єдиному державному демографічному реєстрі (а. с.197, т. 1), зображені різні особи (а. с.176-181, т. 2).

Відповідно до висновку експерта від 28 лютого 2025 року № СЕ-19/111-25/4669-ПЧ, складеного Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України за результатом проведення посмертної судово-почеркознавчої експертизи, підпис та рукописний текст (підпис та П. І .Б.) у графі «ПРОДАВЕЦЬ» договору купівлі-продажу квартири від 20 травня 2020 року, зареєстрованого в реєстрі за № 602, виконані не ОСОБА_3 , а іншою особою з наслідуванням підпису та почерку останньої.

Для забезпечення проведення експертного дослідження судовому експерту надавалися такі оригінали документів для здійснення порівняльного аналізу: оригінал протоколу допиту потерпілого від 03 червня 2020 року, протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 02 червня 2020 року, договір оренди приміщення від 15 липня 2017 року, акт приймання-передавання житлового приміщення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , який, як установили суди, є єдиним спадкоємцем ОСОБА_3 та прийняв спадщину, підставами позову зазначав те, що спадкодавець ОСОБА_3 за життя оспорюваний договір купівлі-продажу квартири не укладала, волевиявлення на її відчуження не мала, водночас договір купівлі-продажу укладений за підробленими документами та спрямований на заволодіння чужим майном.

У зв`язку з зазначеним ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами про визнання права власності на спірну квартиру, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння.

Відповідач ОСОБА_2 як титульний володілець спірної нерухомості заперечував проти позову, послався на те, що він придбав майно за відплатним договором та є добросовісним набувачем, отже, немає підстав для витребування в нього законно набутого майна.

Задовольняючи позовну вимогу про витребування квартири, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, керувався тим, що встановлені фактичні обставини підтверджують факт неукладення оспорюваного договору купівлі-продажу, що свідчить про незаконність набуття її у власність відповідачем та відсутність волевиявлення власника майна на її вибуття.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку відсутністю правовстановних документів та наявністю в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на спірну квартиру за іншою особою, та що спірна квартира вибула з володіння спадкодавця ОСОБА_3 поза її волею, вимога про витребування з незаконного володіння відповідача квартири АДРЕСА_1 на користь спадкоємця підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується з викладеними висновками судів, враховуючи таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 (провадження № 14-400цс19) сформулювала висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

У частині третій статті 1266 ЦК України зазначено, що племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 346/2744/21).

Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 754/11747/18, від 15 березня 2023 року у справі № 759/8653/17, у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.

Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає у нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.

Отже, встановивши, що позивач є єдиним спадкоємцем тітки ОСОБА_3 , який 26 березня 2021 року звернувся до приватного нотаріуса Київського МНО Корольчук О. С. із заявою про прийняття спадщини після її смерті, проте отримав відмову у вчиненні нотаріальної дії щодо спірної кватири з вищевказаних підстав, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про ефективність захисту порушеного права позивача шляхом пред`явлення віндикаційного позову до титульного володільця.

Враховуючи зазначені висновки Верховного Суду та встановлені судами обставини, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неналежний спосіб захисту порушеного права позивача.

При цьому Верховний Суд враховує, що касаційна скарга не містить доводів в частині вирішення судами першої та апеляційної інстанцій позовних вимог про визнання права власності на спірну квартиру та скасування державної реєстрації права власності на неї за ОСОБА_2 , у задоволенні яких відмовлено, тому з огляду на положення статті 400 ЦПК України не надає оцінки судовим рішенням у цій частині.

Суди встановили, що спірна квартира вибула з власності спадкодавця ОСОБА_3 за відплатним договором купівлі-продажу від 20 травня 2020 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського МНО Разумовою О. І. (запис у реєстрі за № 602), укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

01 червня 2020 року ОСОБА_3 , довідавшись, що право власності на належну їй квартиру зареєстровано за іншою особою, звернулась до Шевченківського УП ГУНП у м. Києві із заявою про вчинення кримінального правопорушення, відомості про яке внесено до ЄРДР за частиною четвертою статті 190 КК України, що підтверджується копією протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 02 червня 2020 року та витягу з ЄРДР від 03 червня 2020 року.

Оскільки позивач ставив під сумнів підписання ОСОБА_3 договору купівлі-продажу від 20 травня 2020 року, а відповідач вважав, що саме вона підписувала договір, у справі було проведено судові експертизи.

Відповідно до висновку експерта від 28 лютого 2025 року № СЕ-19/111-25/4669-ПЧ, складеного Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України за результатом проведення посмертної судово-почеркознавчої експертизи, підпис та рукописний текст (підпис та П. І. Б.) у графі «ПРОДАВЕЦЬ» договору купівлі-продажу квартири від 20 травня 2020 року, зареєстрованого в реєстрі за № 602, виконані не ОСОБА_3 , а іншою особою з наслідуванням підпису та почерку останньої.

Згідно з висновком експерта від 03 листопада 2023 року № 23340/23-35, складеного Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України за результатом проведення судово-портретної експертизи, у фотознімку, який зафіксований у копії паспорта на ім`я ОСОБА_3 , що містить посвідчувальний напис нотаріуса Київського МНО Разумової О. І. (а. с. 130, т. 1), та у фотознімку в копії паспорта на ім`я ОСОБА_3 , що містить посвідчувальний напис нотаріуса Київського МНО Пестич Л. В. (а. с. 69, т. 2), зображені різні особи. У фотознімку, який зафіксований у копії паспорта на ім`я ОСОБА_3 , що містить посвідчувальний напис нотаріуса Київського МНО Разумової О. І. (а. с.130, т. 1), та у фотознімку відцифрованого образу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , який міститься в Єдиному державному демографічному реєстрі (а. с. 197, т. 1), зображені різні особи (а. с. 176-181, т. 2).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2024 року у cправі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23) виклала такий правовий висновок щодо кваліфікації нотаріально посвідченого правочину купівлі-продажу нерухомого майна, який від імені продавця підписаний сторонньою особою та при нотаріальному посвідченні якого використано викрадені документи: «Обов`язковим елементом двостороннього правочину (в даному випадку купівлі-продажу) є дії його сторін щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто правочин не може бути визнаний таким, що відбувся, без цілеспрямованих дій його сторін, які є вираженням їх волевиявлення. […]

Отже, основним критерієм, за яким можна розмежувати укладені та неукладені правочини купівлі-продажу, є факт вираження сторонами правочину їх волевиявлення - зовнішньої об`єктивної форми виявлення волі особи, що проявляється у вчиненні цілеспрямованих дій з метою зміни цивільних правовідносин, що склалися на момент вчинення правочину. […]

Підпис на правочині, для якого визначено обов`язкову письмову форму, виконує функцію підтвердження волевиявлення сторони, зафіксованого у тексті цього правочину. При цьому підпис є обов`язковим атрибутом письмової форми правочину. […]

Неукладеність договору у зв`язку з недотриманням установленої для нього законом обов`язкової письмової форми, зокрема й щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину волевиявлення на його укладення, про що може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неуповноваженою особою (підроблення підпису). […]

Отже, відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв`язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. […]

Відсутність (підроблення) підпису сторони правочину, щодо якого передбачена обов`язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення свідчить про неукладеність такого правочину.

Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним у силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів, щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину, або ж їх відновлювати.

З огляду на наведене вище нотаріально посвідчений правочин купівлі-продажу нерухомого майна, який від імені продавця підписаний сторонньою особою та при нотаріальному посвідченні якого використано викрадені документи, а особу продавця встановлено на підставі підробленого документа, за умови невстановлення факту зловживання з боку продавця своїми правами потрібно кваліфікувати як неукладений.».

У справі, що переглядається, місцевий суд, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши, що підпис та рукописний текст (підпис та П. І. Б.) у графі «ПРОДАВЕЦЬ» договору купівлі-продажу квартири від 20 травня 2020 року виконані не ОСОБА_3 , а іншою особою з наслідуванням підпису та почерку останньої, а також, що у фотознімку, який зафіксований у копії паспорта на ім`я ОСОБА_3 , що містить посвідчувальний напис нотаріуса Київського МНО Разумової О. І., та у фотознімку в копії паспорта на ім`я ОСОБА_3 , що містить посвідчувальний напис нотаріуса Київського МНО Пестич Л. В., зображені різні особи, та що у фотознімку, який зафіксований у копії паспорта на ім`я ОСОБА_3 , що містить посвідчувальний напис нотаріуса Київського МНО Разумової О. І., та у фотознімку відцифрованого образу ОСОБА_3, який міститься в Єдиному державному демографічному реєстрі, зображені різні особи, дійшли висновку щодо кваліфікації оспорюваного правочину з відчуження квартири як неукладеного.

Колегія суддів погоджується з висновками судів щодо кваліфікації правочину як неукладеного, оскільки законна власниця майна фактично не була учасником спірних правовідносин купівлі-продажу та не виражала своєї волі на відчуження належної їй квартири.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2024 року у cправі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23) виснувала, що у разі, коли нерухоме майно, яке вибуло з фактичного володіння його власника за неукладеним договором купівлі-продажу, було зареєстровано за іншою особою без відповідної на те правової підстави, власник такого майна може витребувати його із чужого незаконного володіння у всіх випадках відповідно до статті 387 ЦК України. При цьому відсутністю правової підстави в цьому випадку потрібно розуміти: реєстрацію спірного нерухомого майна за стороною неукладеного правочину; реєстрацію спірного майна за третьою особою на підставі правочину, укладеного всупереч нормам чинного законодавства.

Судові рішення, ухвалені за відсутності перевірки добросовісності / недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19).

У справі, що переглядається, суди, встановивши відсутність волевиявлення ОСОБА_3 на укладення договору купівлі-продажу квартири від 20 травня 2020 року, набувачем за яким є відповідач ОСОБА_2 , обґрунтовано вважали наявними підстави для її витребування на користь позивача з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 .

При цьому рішенням суду першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не довів добросовісності набуття у власність спірної квартири, а зазначені ним у письмових поясненнях аргументи про те, що підписи в договорі купівлі-продажу (усіх примірниках) та в інших документах, які надавала для підпису нотаріусу власник квартири ОСОБА_3 та він, ставили особисто по черзі, а кошти, якими він розрахувався за продану квартиру, ОСОБА_3 особисто перерахувала і поклала собі в сумку в присутності нотаріуса, та що після підписання вказаного договору він більше не зустрічався з ОСОБА_3 , є необґрунтованими, не узгоджуються з його попередніми заявами та є суперечливими.

Зокрема, суд виснував, що під час допиту відповідача як свідка у кримінальному провадженні він надав свідчення, що, працюючи таксистом, погодився на пропозицію невідомого чоловіка на оформлення правоустановних документів на квартиру за винагороду у розмірі 500,00 доларів США, з ОСОБА_3 він не знайомий, у приміщенні нотаріуса 20 травня 2020 року підписав документи, які він не читав та не перевіряв. Вказане підтверджується копією протоколу допиту свідка у кримінальному провадженні від 14 жовтня 2020 року, письмовий дозвіл на використання матеріалів якого як доказів у цій справі надано слідчим.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 сформульовано такий висновок: «Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) базується на римській правовій максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.».

Наведене спростовує доводи касаційної скарги щодо порушення судами принципу змагальності цивільного судочинства, зокрема про ненадання судом першої інстанції оцінки письмовим поясненням ОСОБА_2 щодо обставин укладення спірного правочину у контексті встановлення його добросовісності як набувача майна.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні висновків Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах положень статей 387 388 ЦК України колегія суддів відхиляє, оскільки висновки, які викладено у наведених заявником постановах Верховного Суду, не суперечать висновкам апеляційного суду щодо вирішення спору по суті.

Щодо доводів касаційної скарги про необґрунтовану, на думку заявника, відмову апеляційного суду у задоволенні клопотання відповідача про проведення комплексної посмертної експертизи слід зазначити таке.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, підставою для скасування судового рішення відповідно до зазначеної норми права є необґрунтоване відхилення судом клопотання учасника справи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

З матеріалів справи убачається, що під час розгляду справи в суді першої інстанції за клопотанням позивача Київський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України провів судово-портретну експертизу (висновок експерта від 03 листопада 2023 року № 23340/23-35), а за клопотанням відповідача Київський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України провів посмертну судово-почеркознавчу експертизу (висновок експерта від 28 лютого 2025 року № СЕ-19/111-25/4669-ПЧ).

Також установлено, що, незважаючи на те, що відповідно до ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 26 вересня 2024 року про призначення посмертної судово-почеркознавчої експертизи витрати за її проведення покладено на заявника ОСОБА_2 , вартість її проведення сплатив позивач ОСОБА_1 з метою недопущення повернення від експертної установи матеріалів справи без проведення експертизи у зв`язку з несплатою за її проведення ОСОБА_2 у передбачений законом строк (а. с. 64, 65, т. 4).

ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Горбовий В. А., ознайомився із зазначеним експертним висновком, що підтверджується розпискою від 12 березня 2025 року (а. с. 151, т. 4), водночас клопотань про проведення комплексної посмертної експертизи в суді першої інстанції не заявляв.

Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Горбовий В. А., заявив клопотання про призначення комплексної судової посмертної комісійної експертизи (повторно).

Клопотання про призначення експертизи (повторно) відповідач обґрунтовував тим, що він та адвокат Горбовий В. А. мають сумніви щодо об`єктивності проведення посмертної судово-почеркознавчої експертизи та висновку експерта від 28 лютого 2025 року № СЕ-19/111-25/4669-ПЧ, оскільки такий висновок надійшов після здійснення ним оплати за її проведення та без витребування належної кількості зразків підписів та почерку ОСОБА_3 .

Враховуючи предмет та підстави позову, а також наявну в матеріалах справи сукупність доказів, зокрема зазначені експертні висновки, колегія суддів вважає, що заявлене у суді апеляційної інстанції клопотання відповідача про призначення комплексної судової посмертної комісійної експертизи не містить достатніх обґрунтувань щодо необхідності повторного встановлення обставин, які входять до предмета доказування.

Доводи касаційної скарги не містять належного обґрунтування про те, що наявні в матеріалах справи експертні висновки є неповними, неясними чи визнані необґрунтованими або такими, що суперечать іншим матеріалам справи, що могло бути підставою для проведення додаткової чи повторної експертизи відповідно до статті 113 ЦПК України.

З огляду на викладене Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права, допущених апеляційним судом під час вирішення зазначеного клопотання.

Колегія суддів погоджується з апеляційним судом, що відмова у задоволенні зазначеного клопотання не призвела до порушення принципу змагальності цивільного судочинства.

Враховуючи зазначене, Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland»), заява № 49684/99).

Обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи суди аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи зазначене, приписи статті 400 ЦПК України, які визначають межі розгляду Верховним Судом касаційної скарги відповідача, Верховний Суд не вбачає доведених підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Горбовий Володимир Анатолійович, залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. М. Фаловська

Судді А. І. Грушицький

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

О. М. Ситнік