ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2017 року Справа № 910/15309/16

Вищий господарський суд України у складі: суддя Палій В.В. - головуючий (доповідач), судді Бондар С.В. і Селіваненко В.П.

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ,

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2017

у справі № 910/15309/16

за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України"), м. Київ,

до товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВОБЛГАЗ ЗБУТ" (далі - ТОВ "КИЇВОБЛГАЗ ЗБУТ"), м. Київ,

про стягнення 5 350 025,08 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - Демчук О.В. предст. (дов. від 14.04.2017)

відповідача - Богдан С.В. предст. (дов. від 30.12.2016)

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "КИЇВОБЛГАЗ ЗБУТ" про стягнення 4 748 278,54 грн. пені, 284 342,32 грн. інфляційних втрат, 317 404,22 грн. - 3% річних, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання з оплати отриманого природного газу за договором від 30.06.2015 № 15-741-Н на купівлю-продаж природного газу (далі - Договір № 15-741-Н).

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.11.2016 у справі № 910/15309/16 (суддя Підченко Ю.О.) позов задоволено повністю з посиланням на його обґрунтованість.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 (судді Руденко М.А. - головуючий, Кропивна Л.В., Пономаренко Є.Ю.) рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення про відмову в позові.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що: сторони у Договорі № 15-741-Н визначили акт приймання-передачі газу істотним елементом встановлених ними правовідносин, проте доказів направлення відповідачу підписаних актів приймання-передачі газу для здійснення розрахунків позивачем не надано; підписавши спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок загального фонду державного бюджету на надання пільг, субсидій і компенсацій населенню, сторони тим самим змінили порядок і строки проведення розрахунків за природний газ, який поставлений за Договором № 15-741-Н, що не було враховано у прийнятті рішення судом першої інстанції.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі. Скаргу мотивовано прийняттям оскаржуваного судового акту з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "КИЇВОБЛГАЗ ЗБУТ" просило залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- 30.06.2015 ПАТ "НАК "Нафтогаз України" як продавцем та ТОВ "КИЇВОБЛГАЗ ЗБУТ" як покупцем укладено Договір № 15-741-Н, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити його;

- на виконання умов Договору № 15-741-Н у період з липня 2015 року по грудень 2015 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1 154 706 766,27 грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін актами приймання-передачі природного газу;

- згідно з пунктом 6.1 Договору № 15-741-Н встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць;

- у відповідності до пункту 6.2 Договору № 15-741-Н (в редакції додаткової угоди від 18.12.2015 № 3) кошти, які надійшли від покупця, будуть зараховані як передплата за умови відсутності заборгованості за цим договором або якщо погашення такої заборгованості передбачено спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, підписаними сторонами відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005 № 20;

- згідно з пунктом 7.2 Договору № 15-741-Н у разі, якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині реалізації газу (розділ XI Договору), покупець не здійснить повну оплату фактично отриманого за договором природного газу, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу;

- договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін і діє: в частині реалізації газу до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення;

- станом на момент звернення позивача з позовом до суду відповідач за поставлений природний газ розрахувався повністю. У зв'язку з тим, що виконання зобов'язання з оплати одержаного природного газу виконано відповідачем з порушенням строків, які встановлені умовами Договору № 15-741-Н, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 4 748 278,54 грн. пені, 284 342,32 грн. інфляційних втрат, 317 404,22 грн. - 3% річних.

Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що:

- 18.09.2015, 16.10.2015, 20.11.2015, 18.12.2015 та 20.01.2016 Головне управління Державної казначейської служби України в Київській області (сторона 1), Департамент фінансів Київської обласної державної адміністрації (сторона 2), ТОВ "КИЇВОБЛГАЗ ЗБУТ" (сторона 3) та ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (сторона остання) уклали спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, предметом яких є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій";

- за умовами пунктів 2.2 спільних протокольних рішень Державна казначейська служба України перераховує кошти загального фонду Державного бюджету України стороні 1 з приміткою: "Постанова Уряду від 11.01.2005 року № 20";

- пунктами 2.5 спільних протокольних рішень передбачено, що сторона 3 перераховує стороні останній кошти за природний газ, наданий в 2015 році згідно договору від 30.06.2015 № 15-741-Н з таким записом в графі "призначення платежу": "Постанова Уряду від 11.01.2005 року № 20, дата і номер спільного протокольного рішення, за природний газ 2015 року, договір № 15-741-Н від 30.06.2015 в т.ч. ПДВ …";

- сторони домовилися перераховувати кошти наступній стороні, а остання - до загального фонду Державного бюджету України не пізніше наступного дня після їх зарахування на рахунок;

- на виконання спільних протокольних рішень здійснювалося погашення заборгованості за природний газ за Договором № 15-741-Н.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом у вирішенні даного спору, положення Договору № 15-741-Н не ставлять зобов'язання з оплати за фактично поставлений природний газ у залежність від повернення продавцем підписаних актів приймання-передачі природного газу (реального підписання актів приймання-передачі). Акти приймання-передачі природного газу підписані сторонами, скріплені печатками та не містять будь-яких зауважень.

Акти приймання-передачі газу лише фіксують остаточний обсяг переданого газу за минулий місяць, а тому, виходячи з показників своїх комерційних вузлів обліку газу, відповідач мав усі дані щодо фактичних щомісячних обсягів отриманого природного газу для своєчасного проведення розрахунків з постачальником. Крім того, пункт 3.4 Договору № 15-741-Н зобов'язує саме покупця надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства два примірники акта приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість.

Отже, несвоєчасне повернення позивачем актів приймання-передачі природного газу не є відкладальною умовою в розумінні приписів статті 212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та не є простроченням кредитора в розумінні приписів статті 613 ЦК України, а тому наявність або відсутність актів не звільняє відповідача від обов'язку сплатити вартість фактично поставленого природного газу. Зазначене не було враховано у вирішенні спору судом апеляційної інстанції.

Водночас, місцевий господарський суд, зазначаючи про обґрунтованість заявлених позовних вимог та задовольняючи позов у повному обсязі не врахував умов підписаних сторонами спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання №№ 1957, 2118, 2520, 2976, 127 за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, предметом яких є організація проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій".

Так, відповідно до статті 7 Господарського кодексу України (далі - ГК України) відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Згідно зі статтею 12 ГК України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного та соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Зокрема, засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.

З огляду на це, запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу (далі - ПЕК), визначений Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг, субсидій та компенсацій (Постанова КМУ № 20 від 11.01.2005), держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

Фактично, визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами ПЕК, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює цим самим характер регулювання відповідних правовідносин, що склалися між сторонами на підставі укладених між ними договорів.

Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині зазнають імперативного регулюючого впливу держави, шляхом прийняття, зокрема, Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Закону про державний бюджет на відповідний рік, нормами яких передбачено виділення субвенцій на фінансування пільг та субсидій, та інших законодавчих актів, на виконання яких, у свою чергу, було прийнято підзаконні нормативні акти і, зокрема, згадану вище Постанову КМУ № 20 від 11.01.2005.

Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного) застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачили сторони у договорі відповідні умови, чи навпаки.

Тому, при визначенні обсягу грошових зобов'язань, до яких слід застосовувати норми того чи іншого законодавства, суд повинен виходити з величини компенсації, яку буде перераховано за рахунок державного бюджету.

З огляду на таке, оформлення та підписання документів, зокрема таких як протоколи взаєморозрахунків, а в даному випадку - спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків, слід вважати лише елементами оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету, процедурою реалізації права, дотримання якої є передумовою безпосереднього виділення коштів та фактичних розрахунків за рахунок бюджетних коштів. Дані документи є вторинними та похідними від факту надання відповідних пільг та субсидій певним категоріям юридичних та фізичних осіб, оскільки правовідносини, що регулюються нормами відповідного законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), виникають саме з моменту надання відповідних пільг та субсидій і з цього ж моменту виникає формальне право на отримання бюджетного відшкодування.

Як вірно встановлено апеляційним господарським судом, підписавши спільні протокольні рішення сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений за Договором № 15-741-Н. Отже, для застосування санкцій та наслідків порушення грошового зобов'язання, встановлених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, визначених спільними протокольними рішеннями.

Проте судом апеляційної інстанції не враховано, що така зміна порядку і строку проведення розрахунків за природний газ стосується виключно тієї заборгованості, яка є предметом регулювання спільних протокольних рішень.

З огляду на вимоги частини першої статті 47 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійснених позивачем нарахувань. При цьому якщо їх обчислення помилкове, - суд зобов'язує позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або може зробити це самостійно.

Не здійснивши такої перевірки, суди попередніх інстанцій тим самим не з'ясували правової природи тієї суми заборгованості, на яку позивачем нараховано пеню, інфляційні втрати та 3% річних, не встановили, чи є така сума (у повному обсязі) предметом регулювання за спільними протокольними рішеннями, чи входили до такої заборгованості суми, що були сплачені відповідачем за рахунок власних коштів, але з простроченням платежу, у зв'язку з чим, як висновок місцевого господарського суду про обґрунтованість заявлених позовних вимог (без урахування умов спільних протокольних рішень), так і висновок суду апеляційної інстанції про необґрунтованість заявлених позовних вимог і відмову у задоволенні позову в цілому є передчасними.

Не встановивши, таким чином, обставин, які являють собою істотні складові предмета доказування в даній справі, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Касаційна ж інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду (частина друга статті 1115 ГПК України).

Відповідно до статті 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 02.11.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 зі справи № 910/15309/16 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Суддя В. Палій

Суддя С. Бондар

Суддя В. Селіваненко