ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2014 року Справа № 910/12219/13

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Алєєвої І. В. - головуючого, Данилової М.В. (доповідача), Данилової Т.Б.,за участю представників:позивачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлено належним чином)відповідачаТкаченко О.Г. (дов. від 22.07.2013 р.)розглянувши матеріали касаційної скаргиАкціонерного товариства "Сараджишвілі"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 26.12.2013 р.у справі у справі № 910/12219/13 господарського суду міста Києваза позовомАкціонерного товариства "Сараджишвілі"доПриватного товариства "Олєвєр"простягнення 189 452,04 дол. США, що еквівалентно 1514 290,16 грн.

В С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство "Сараджишвілі" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного товариства "Олєвєр" про стягнення 189 452,04 дол. США, що еквівалентно 1 514 290,16 грн., посилаючись на невиконання відповідачем взятого на себе грошового зобов'язання з оплати товару.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.09.2013 р. у справі №910/12219/13 (суддя - Босий В.П.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2013 р. (головуючий суддя - Мартюк А.І., судді - Зубець Л.П., Чорна Л.В.), у позові відмовлено повністю.

Мотивуючи прийняті судові акти у даній справи, суди виходили з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту отримання відповідачем товару згідно з інвойсами № 41/UK від 08.04.2010 р. та №42/UK від 07.06.2010 р. на загальну суму 173 624,70 дол. США, вимога про стягнення заборгованості за поставку якого заявлена у даній справі.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, Акціонерне товариство "Сараджишвілі" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти у даній справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на неповне з'ясування господарськими судами фактичних обставин справи, що призвело до порушення норм процесуального та матеріального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 12.02.2014 р. касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 26.02.2014 р.

Ухвалами Вищого господарського суду України від 26.02.2014 р. та 12.03.2014р. розгляд касаційної скарги у даній справі відкладався.

Згідно з розпорядженням в.о. голови Вищого господарського суду України від 18.03.2014 р. № 03-05/259 у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Корсака В.А. для розгляду касаційної скарги у даній справі було сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Алєєва І.В., судді - Данилова Т.Б., Данилова М.В.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні 19.03.2014 р. представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 14.08.2006 р. між Акціонерним товариством "Сараджишвілі" (продавець) та Приватним товариством "Олєвєр" (покупець) було укладено контракт № 08/06 193-06 (контракт), відповідно до пункту 1.1 якого продавець продає та поставляє, а покупець купує та приймає товар на умовах даного контракту.

Пунктом 4.2 контракту визначено, що оплата за кожну партію товару проводиться покупцем шляхом простих грошових переказів на банківський рахунок продавця, вказаний у рахунку-фактурі /інвойсі для даної партії товару.

Згідно з пунктом 4.3 контракту товар має бути оплачений повністю протягом 45 днів з моменту поставки товару на умовах DDU (м. Київ, Україна).

Відповідно до пункту 8.2 контракту приймання товару за кількістю та якістю (візуальна цілісність тари) здійснюється протягом 10 календарних днів з моменту приймання товару на складі покупця. За результатами приймання товару за кількістю та якістю, складається акт про якість та кількість отриманого товару.

Пунктом 13.2 контракту визначено, що у випадку, якщо сторони не зможуть дійти згоди, то усі спори та розбіжності, підлягають вирішенню в арбітражних судах за місцезнаходженням відповідача.

Обґрунтовуючи заявлену вимогу про стягнення заборгованості, Акціонерне товариство "Сараджишвілі" посилалося на те, що на виконання умов контракту згідно з інвойсами № 41/UK від 08.04.2010 р. та № 42/UK від 07.06.2010 р. ним було поставлено Приватному товариству "Олєвєр" продукцію на суму 173 624,70 дол. США.

Встановивши фактичні обставини справи та оцінивши надані позивачем докази, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відмову у позові, вказавши при цьому, що останнім не доведено факту отримання відповідачем товару згідно з вищевказаними інвойсами на загальну суму 173 624,70 дол. США.

Як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, укладений між позивачем та відповідачем у справі контракт за своєю природою є договором поставки, а відтак спірні правовідносини сторін підпадають під правове регулювання, зокрема, глави 54 Цивільного кодексу України.

Так, статтею 712 Цивільного кодексу України закріплено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з Офіційними правилами тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс в редакції від 01.01.2000 р. термін DDU "поставка без сплати мита" означає, що продавець здійснює поставку покупцю товару без проведення його митного очищення для імпорту та без розвантаження з будь-якого прибулого транспортного засобу в названому місці призначення. Продавець несе всі витрати та ризики, пов'язані з доставкою товару до цього місця, за винятком (у відповідних випадках) будь-яких "мит" (під словом "мито" тут розуміється відповідальність за виконання та ризики виконання дій з проходження митних процедур, а також оплата витрат митного очищення, податків, митних і інших зборів) на імпорт до країни призначення. Обов'язки щодо такого "мита" покладаються на покупця, так само як будь-які витрати і ризики, що виникнуть у зв'язку з тим, що він не здійснить своєчасно митного очищення товару для імпорту. Пунктом А.4 вказаного розділу визначено, що продавець зобов'язаний надати нерозвантажений товар у розпорядження покупця або іншої особи, названої покупцем, на будь-якому прибулому транспортному засобі, у названому місці призначення, в узгоджену дату або в межах періоду, узгодженого для поставки.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що факти здійснення господарських операцій фіксують первинні документи, які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, з огляду на положення наведених норм, суди попередніх інстанцій мотивовано виходили з того, що саме на позивача покладається тягар доведення обставин справи стосовно передання відповідачу та отримання останнім того товару, стягнення заборгованості за який є предметом спору у даній справі.

Разом з тим, оцінивши надані позивачем до матеріалів справи міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR), суди дійшли висновку, що останні не є належними і допустимими доказами на підтвердження факту отримання відповідачем товару за інвойсами № 41/UK від 08.04.2010 р. та № 42/UK від 07.06.2010 р. на суму 173 624,70 дол. США, зазначивши при цьому, що згідно з умовами пункту 8.2 контракту вказані обставини мають посвідчуватися шляхом складання акта про якість та кількість прийнятого товару, а також взявши до уваги, що наявні CMR не містять відмітки про доставку спірних партій товару в обумовлене пунктом 4.3 контракту місце призначення - м. Київ, Україна.

Водночас судом апеляційної інстанції мотивовано відхилене посилання позивача на акт звірки взаємних розрахунків сторін, оскільки останній у розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не є первинним документом, який би свідчив про здійснення спірної господарської операції (поставки товарів). Більше того, він не містить усіх обов'язкових реквізитів документа, що також не залишилося поза увагою судів при оцінці останнього.

Отже, враховуючи, що господарські суди попередніх інстанцій, оцінивши наявні у матеріалах справи доказам, дійшли висновку про недоведеність факту поставки відповідачу спірного товару, колегія суддів погоджується з твердженням про відсутність у відповідача обов'язку з оплати його вартості.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Доводи, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними доказами та матеріалами справи, а прийняту у справі постанову апеляційного суду такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Сараджишвілі" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2013 р. у справі № 910/12219/13 господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий суддя І. Алєєва

Судді: М. Данилова

Т. Данилова