Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2014 року Справа № 922/3925/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіМалетича М.М.,суддів:Круглікової К.С. (доповідач), Мамонтової О.М. розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Фармстандарт-Біолік" на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 20.01.2014 рокуу справі№922/3925/13 Господарського суду Харківської області за позовом доМіністерства охорони здоров'я України в особі Державного підприємства "Укрвакцина" МОЗ України Публічного акціонерного товариства "Фармстандарт-Біолік" простягнення 274 979,10 грн.

За участю представників сторін:

позивача: Кравець І.В.,

відповідача: не з'явився,

В С Т А Н О В И В:

Міністерство охорони здоров'я України в особі Державного підприємства "Укрвакцина" МОЗ України звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача - Публічного акціонерного товариства "Фармстандарт-Біолік" пені в сумі 198 291,70 грн., штрафу в розмірі 76 687,40 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору №36/21-24 від 04.05.2012р. про закупівлю товарів за державні кошти.

Рішенням господарського суду Харківської області від 04.11.2013р., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.01.2014р. у справі №922/3925/13 позовні вимоги задоволено в повному обсязі, присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Фармстандарт-Біолік" на користь Міністерства охорони здоров'я України пеню у розмірі 198 291,70 грн., штраф у розмірі 76 687,40 грн. та 5 499,58 грн. витрат з оплати судового збору.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 04.05.2012 року між позивачем - Міністерством охорони здоров'я України (замовник) та відповідачем - ПАТ "Фармстандарт-Біолік" (постачальник), на підставі рішення Комітету з конкурсних торгів МОЗ України від 20.04.2012 року №12 був укладений Договір №36/21-24 про закупівлю товарів за державні кошти, відповідно до якого відповідач (постачальник) зобов'язався у 2012 році поставити препарати імунобіологічні, зазначені в Специфікації (Додаток 1), а замовник - Міністерство охорони здоров'я України, оплатити такий товар на умовах цього договору (п.1.1 Договору).

Товар поставляється уповноваженому підприємству замовника - Державному підприємству "Укрвакцина" з метою подальшої його поставки до закладів охорони здоров'я.

Відповідно до укладеного та погодженого між сторонами графіку поставки відповідач повинен був здійснити постачання товару: 24.42.2 Препарати фармацевтичні різні (препарати імунобіологічні) - Анатоксин або вакцина для профілактики дифтерії та правцю зі зменшеним вмістом антигену (АДП-М) у кількості 2 255 347 доз, на загальну суму 2616 202, 52 грн. - до 31 грудня 2012 року.

Згідно з пунктами 4.1., 4.2 договору розрахунки за товар здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника, наведений в реквізитах постачальника на підставі видаткової накладної. Оплата здійснюється замовником протягом семи робочих днів після поставки товару на склад уповноваженого підприємства, за повідомленням Уповноваженого підприємства про таку поставку, у разі відсутності фінансування - після поставки товару, по мірі надходження фінансування з Державного бюджету України. Замовник має право передбачати попередню оплату, яка здійснюється відповідно до постанови КМУ від 09.10.2006 року №1404 у термін 90 днів з моменту оплати у розмірі до 100% від ціни договору на підставі рахунку, виставленого постачальником. Постачальник протягом трьох місяців з дня надходження коштів, як попередньої оплати, підтверджує їх використання за призначенням згідно з актом про поставку (передачу) товару про використання коштів за призначенням.

Відповідно до п. 5.1. Договору, поставка товару здійснюється у відповідності до узгодженого Графіку поставки, що є невід'ємною частиною Договору.

Матеріали справи свідчать, що замовник (позивач) здійснив попередню оплату товару відповідно до умов Договору, та кошти були зараховані відповідачем 20.12.2012р.

Звертаючись з даним позовом, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в сумі 198 291,70 грн. та штраф в розмірі 76 687,40 грн., оскільки позивач стверджував, що постачальник (відповідач) не виконав у повному обсязі умови договору щодо поставки товару на суму 1 095 534,32 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний суд, зазначив про наявність у позивача правових підстав для нарахування до стягнення з відповідача пені та штрафу за невиконання останнім умов договору про закупівлю товарів за державні кошти №36/21-24 від 04.05.2012 року, оскільки відповідно до укладеного та погодженого графіку поставки відповідач повинен був здійснити постачання товару до 31 грудня 2012 року.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій з огляду на таке.

Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що відповідач на виконання умов договору від 04.05.2012 року здійснив часткову поставку товару на суму 1 520 668,20 грн., що підтверджується видатковою накладною №121306 від 07.12.2012 року.

В свою чергу позивач, з метою уникнення зриву державного замовлення за державною бюджетною програмою 12.12.2012 року, перерахував на рахунок відповідача передоплату за товар, будь - які зміни до графіку поставки сторонами внесені не були.

Судами також було встановлено, що відповідач повністю не виконав свої договірні зобов'язання, товар у повному обсязі не поставив, в зв'язку з чим за прострочення поставки товару (з 01.01.2013 року на суму 1 095 534,32 грн.) позивачем були нараховані відповідачу штрафні санкції.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного судочинства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання, або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно з положеннями ч.1 ст. 617 цього Кодексу, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано не взяли до уваги посилання відповідача на те, що порушення постачальником умов договору щодо поставки лікарських засобів в строк сталося внаслідок протиправних дій Держлікслужби України, якою було накладено, на підставі Розпорядження від 12.12.2012 року №27919-1.3/2.0/17-12, тимчасову заборону на реалізацію (торгівлю), зберігання та застосування всіх серій медичних імунобіологічних препаратів ПАТ "Фармстандарт-Біолік", оскільки вказані дії Держлікслужби України є за своєю правовою природою адміністративно-господарськими санкціями, які були застосовані до відповідача за порушення ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами та були виявлені при перевірці ПАТ "Фармстандарт-Біолік".

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій та вважає, що обставини, на які посилався відповідач, а саме винесення Державною службою України з лікарських засобів Розпорядження від 12.12.2012 року №27919-1.3/2.0/17-12, яким було обмежено діяльність відповідача з 12.12.12 р. по 14.06.13 р., в силу приписів ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України, не є дією непереборної сили (надзвичайних і невідворотних обставин), тобто, порушенням зобов'язання за відсутності вини, а отже, ці обставини виключають звільнення останнього від відповідальності.

Колегія суддів вважає, що відповідач мав можливість та був зобов'язаний виконувати ліцензійні умови провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів та їх торгівлі, однак зазначені ліцензійні умови порушив, що підтверджено актом перевірки №62-В від 06.12.2012 року.

Відповідно до положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Наслідки порушення зобов'язання передбачені ст. 611 ЦК України та ч. 1 ст. 230 ГК України. Згідно з нормами зазначених статей, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Поняття неустойки визначено у статті 549 ЦК України. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Судами було встановлено, що відповідач свої зобов'язання за Договором №36/21-24 від 04.05.2012 року щодо поставки товару в строк, передбачений графіком поставки (додаток № 2 до Договору) не виконав, чим порушив умови Договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Згідно з п. 7.2. Договору № 36/21-24 від 04.05.2012 року, у випадку затримки поставки товару понад термін, встановлений п. 5.1. Договору, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% відсотка від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення поставки товару, а за прострочення понад 30 календарних днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого (неприйнятого) товару, а у разі здійснення попередньої оплати постачальник, крім сплати зазначених штрафних санкцій, повертає замовнику кошти з урахуванням індексу інфляції.

На підставі вищевказаних умов Договору позивачем нарахована пеня у сумі 198 291,70 грн. та штраф в сумі 76 687,40 грн.

Оскільки відповідно до укладеного та погодженого графіку поставки, відповідач не здійснив постачання товару в строк до 31 грудня 2012 року, колегія суддів вважає, що на користь позивача слід стягнути пеню та штраф за неналежне виконання умов Договору.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій щодо задоволення позову.

Таким чином, суд апеляційної інстанції надав належну оцінку вказаним доказам, а відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду від 20.01.2014 року, ухваленої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Фармстандарт-Біолік" залишити без задоволення, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.01.2014 року у справі №922/3925/13 залишити без змін.

ГоловуючийМ. Малетич Судді:К. Круглікова О. Мамонтова