Історія справи

Постанова ВГСУ від 15.12.2015 року у справі №916/2295/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2015 року Справа № 916/2295/15

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О. - доповідача, Чернова Є.В.,розглянувши касаційну скаргу

Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 24.09.2015у справі№ 916/2295/15 Господарського суду Одеської областіза позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мономах"доПриватного акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство"

простягнення 1737279,27 грн. основного боргу, 1501643,42 грн. інфляційних втрат, 464154,39 грн. 3% річних, 100000 грн. витрат на оплату послуг адвоката

за участю представників сторін від позивача:не з'явились, від відповідача:Комарова О.В. (довіреність від 21.04.2015 № Д/ЮС-26),

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Мономах" у червні 2015 року звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство" про стягнення, з урахуванням уточнень, 1737279,27 грн. основної заборгованості, 1501643,42 грн. інфляційних втрат, 464154,39 грн. 3% річних, 100000 грн. витрат на оплату послуг адвоката та повернення судових витрат.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.08.2015 (суддя Волков Р.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.09.2015 у справі № 916/2295/15 (у складі колегії суддів: Петрова М.С. - головуючого, Разюк Г.П., Колоколова С.І.) позов частково задоволено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мономах" 1737279,27 грн. основного боргу, 1282270,14 грн. інфляційних втрат, 176497,80 грн. 3% річних, 63073,80 грн. витрат з оплати судового збору, 22648,91 грн. витрат з оплати послуг адвоката. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.09.2015 у справі № 916/2295/15 Господарського суду Одеської області, Приватне акціонерне товариство "Українське Дунайське пароплавство" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 20.08.2015 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.09.2015 у справі № 916/2295/15 Господарського суду Одеської області, і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі заявник посилається на порушення судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника відповідача, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що між Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Мономах" (страховик) та Відкритим акціонерним товариством "Українське Дунайське пароплавство" (страхувальник) 16.02.2009 укладено договір страхування №"07.0042".

Сторонами підписані додаток до договору страхування № 1, адендум № 1 від 30.04.2009, адендум № 2 від 20.08.2009, адендум № 3 від 20.08.2009, адендум № 4 від 01.10.2009, адендум № 5 від 25.01.2010.

У наданих позивачем ксерокопії договору надруковано номер договору "07.0042" та міститься рукописна дописка, "/053 ОС". В ксерокопіях додатку № 1 до договору та у адендумах не міститься така дописка.

В екземплярах відповідача рукописна дописка до номеру договору "/053 ОС" міститься у договорі та у адендумах. У додатку № 1 до договору не міститься дописки.

Внесення таких змін не може розглядатися як вчинення узгоджених сторонами дій щодо внесення змін до договірної документації.

Доказів наявності інших договірних відносин між сторонами у період підписання договору від 16.02.2009 суду не надано.

Суд першої інстанцїї, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку, що незалежно від наявності чи відсутності рукописної дописки у номері договору "/053 ОС", йдеться про один і той самий договір.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судами встановлено, що відповідно до пункту 1.1 договору, його предметом є страхування майнових інтересів відповідача, пов'язаних з його обов'язком в порядку, встановленим цивільним законодавством України, та/або нормами міжнародного права, відшкодувати шкоду, заподіяну ним третім особам в результаті настання страхового випадку, передбаченого договором, або обов'язком понести додаткові витрати які виникли в процесі експлуатації застрахованих суден, які перелічені в правилах страхування і договорі.

Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 989 Цивільного кодексу України, страхувальник зобов'язаний своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у розмірі, встановленому договором. Аналогічна норма міститься у статті 21 Закону України "Про страхування".

Судами встановлено, що пунктом 1.2 договору на відповідача (страхувальник) покладено обов'язок сплатити страхову премію в розмірі і строк, які передбачені договором.

Такий розмір і строк сплати передбачений пунктом 6.1 договору: 4-ма платежами по 1640000 грн. кожний до 20.03.2009, 20.06.2009, 20.09.2009, 20.12.2009.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься у статті 193 Господарського кодексу України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 525 Цивільного Кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або зміну його умов не, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судами встановлено, що в порушення наведених норм закону, а також умов договору відповідач свої зобов'язання щодо оплати виконав частково.

В якості доказів часткової оплати позивач вказує на здійснення відповідачем платежів протягом 2009 року на загальну суму 746686,47 грн. (07.05.2009 на суму 126075,95 грн., 02.06.2009 на суму 124610,52 грн., 04.08.2009 на суму 126000 грн., 13.08.2009 на суму 145000 грн., 18.08.2009 на суму 55000 грн., 07.09.2009 на суму 100000 грн., 09.10.2009 на суму 70000 грн.), згідно з оборотною відомістю. Відповідач заперечень щодо розміру вказаних платежів та строку їх здійснення не надав, доказів здійснення додатково будь-яких платежів суду не надано.

Відповідач не надав доказів, які б звільняли його від виконання умов договору щодо повної оплати страхової премії.

Крім цього, зменшення заборгованості відбувалось шляхом укладення між сторонами адендумів до договору страхування.

Відповідно до адендуму № 2 від 20.08.2009, 3-й та 4-й платежі страхової премії за згодою сторін зменшені на 75053,69 грн. та складають 1565046,31 грн. кожний.

Адендумом № 3 від 20.08.2009 сторони встановили, що 3-й та 4-й платежі страхової премії за згодою сторін зменшені на 126075,95 грн. та складають 1438970,36 грн. кожний.

Адендумом № 4 від 01.10.2009 сторони встановили, що 3-й платіж страхової премії зменшується на 36928,67 грн., 4-й платежі страхової премії зменшується на 57357,30 грн.

Адендумом № 5 від 25.01.2010 у зв'язку з частковим виведенням деяких суден зі складу застрахованих сторони констатували заборгованість відповідача з оплати страхової премії у розмірі 2938887,18 грн.

Зменшення розміру зобов'язань внаслідок підписання вказаних адендумів відповідачем не заперечується.

Внаслідок вказаних дій заборгованість відповідача з оплати страхової премії склала 2938887,18 грн. Доказів зменшення вказаної суми внаслідок оплати або будь-яких інших дій сторін відповідач суду не надав.

Крім цього, вказаний розмір заборгованості визнаний сторонами у тексті адендуму № 5 від 25.01.2010.

Доказів дострокового припинення дії договору страхування та невиконання позивачем умов договору немає.

З врахуванням вказаних строків оплати, відповідач вважає, що позивач пропустив строк позовної давності, тому ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство" у відзиві на позовну заяву заявив про застосування строків позовної давності. Відповідач вказує на закінчення строків позовної давності щодо чотирьох платежів за договором 20.03.2012, 20.06.2012, 20.09.2012 та 20.12.2012.

Відповідно до статті 256 Цивільного Кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного Кодексу України, загальний строк позовної давності тривалістю у три роки.

Згідно з пунктом 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно з пунктом 5 вказаної статті, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до пункту 1 статті 260 Цивільного кодексу України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Наслідки спливу позовної давності встановлені статтею 267 Цивільного кодексу України відповідно до якої, особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. 2. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. 3. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. 4. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. 5. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту

Стаття 264 Цивільного кодексу України містить певні підстави для переривання перебігу позовної давності, зокрема, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. 2. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. 3. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Правила переривання перебігу позовної давності, вказані у статті 264 Цивільного кодексу України, застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина 1 статті 264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

При цьому, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, в тому числі: письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу;часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

З врахуванням наявних матеріалів справи, листування між сторонами та вчинення певних дій, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення основного боргу, виходячи з наступного.

Відповідачем протягом 2009 року здійснено оплату у сумі 746686,47 грн., яка зарахована в оплату першого платежу, строк сплати, з якого встановлений сторонами до 20.03.2009. Вказані дії у розумінні статті 264 Цивільного кодексу України є діями, що свідчать про визнання відповідачем свого боргу та тягнуть за собою переривання перебігу позовної давності.

Суди, дослідивши лист в. о. голови правління-президента відповідача № ОС-09/69 від 18.03.2010 про визнання заборгованості за договором № 07.0042/053-ОС від 16.02.2009 та викладені пропозиції щодо її погашення, лист в. о. голови правління відповідача № ГС 09/27 від 22.05.2012 про наявність та розмір заборгованості за договором № 07.0042 від 16.02.2009 з пропозиціями щодо порядку її погашення дійшли до правильного висновку, що вказані листи є діями, які свідчать про визнання відповідачем боргу, і переривають перебіг позовної давності.

Листом відповідача № ГС 09/27 від 22.05.2012 строк позовної давності перервався 22.05.2012. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Таким чином, строк позовної давності з врахуванням вказаного листа, щодо заявлених позивачем вимог про стягнення основного боргу закінчується 22.05.2015.

Акт звірки взаємних розрахунків від 01.11.2013 (т.1 а.с.19), з урахуванням того що таке переривання відбувалось до його підписання шляхом вчинення сторонами вказаних дій, є доказом переривання строку позовної давності.

З врахуванням акта звірки взаємних розрахунків від 01.11.2013, в якому сторони підтвердили заборгованість у сумі 1737279,27 грн., строк позовної давності перервався 01.11.2013 і закінчується 01.11.2016, тобто позивач звернувся з позовними вимогами про стягнення основного боргу в межах строку позовної давності.

Відповідач не визнає акт звірки взаємних розрахунків від 01.11.2013, посилаючись на зазначення в акті договору № 07.0042, а не № 07.0042/053 ОС, підписання акта поза межами строку позовної давності, підписання акта поза межами строку дії договору, помилку у найменуванні відповідача в акті звірки, неможливість підтвердження актом обставин, які повинні бути підтверджені первинними документами.

Проте вказані доводи відповідача є необґрунтованими, виходячи з наступного. Підписання акта звірки від 01.11.2013 відбулось в межах строку позовної давності з урахуванням переривання перебігу позовної давності вказаними листами відповідача з подальшим початком перебігу позовної давності заново відповідно до вимог статті 264 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково в розмірі 1282270,14 грн. інфляційних втрат та 176497,80 грн. 3% річних з урахуванням 3-річного строку позовної давності та заявленого позивачем періоду для стягнення.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку, що вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню за період з червня 2012 року по липень 2015 року включно. Станом на час прийняття рішення, 20.08.2015, індекс інфляції за серпень 2015 року не застосовується, оскільки він публікується Державною службою статистики до 10-го числа місяця, що настає за звітним. Період для стягнення 3% річних з урахуванням викладених обставин становить з 04.06.2012 по 20.08.2015. В решті заявленого періоду вимоги про стягнення інфляційних та 3% річних не підлягають задоволенню у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Судами встановлено, що між Приватним акціонерним товариством "Українське Дунайське пароплавство" (замовник) та адвокатом Шкуренко Л.В. (виконавець) 01.01.2013 укладено договір (угода про надання правової допомоги) відповідно до пункту 1.1 якого, предметом договору є правова допомога, що надається виконавцем на території України за дорученням замовника.

За період з 19.03.2015 до 20.08.2015 адвокат Шкуренко Л.В. надав замовнику послуги з правової допомоги в Господарському суді Одеської області у справі № 916/2295/15-г вартістю 26241,60 грн., що підтверджується акт приймання-передачі виконаних послуг за договором про надання правової допомоги.

Позивач сплатив адвокату 26242 грн., що підтверджується розрахунковими квитанціями.

Доказів сплати адвокату 100000 грн. суду не надано.

Відповідно до пункту 6.3. постанови Пленум Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з пунктом 6.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 63073,80 грн. витрат з оплати судового збору та 22648,91 грн. витрат з оплати послуг адвоката, які є обґрунтованими.

Таким чином, постанова Одеського апеляційного господарського суду від 24.09.2015 у справі № 916/2295/15 Господарського суду Одеської області підлягає залишенню без змін.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими, і такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Відповідно до пункту 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.09.2015 у справі № 916/2295/15 Господарського суду Одеської області залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.09.2015 у справі № 916/2295/15 Господарського суду Одеської області залишити без змін.

Головуючий, суддя Овечкін В.Е. Судді:Корнілова Ж.О. Чернов Є.В.