Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2015 року м. Київ К/9991/21369/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Чалого С. Я.

Гончар Л.Я.

Конюшка К.І.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Херсонської митниці на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2012 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія СІТ-Релайн" до Херсонської митниці, Головного управління Державного казначейства України у Херсонській області про скасування рішення, визнання незаконним та зобов'язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и л а :

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2010 року залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2012 року, позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія СІТ-Релайн" задоволено. Визнано нечинним та скасовано рішення Херсонської митниці про визначення митної вартості товару товариства з обмеженою відповідальністю «Сіт-Релайн» від 05 лютого 2010 року №508000009/2010/000045/1. Визнано нечинною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №508000009/0/000024, прийняту Херсонською митницею 03 лютого 2010 року. Визнано протиправними дії Херсонської митниці щодо визначення митної вартості товару та зобов'язано Херсонську митницю визначити митну вартість товару, який було розмитнено за вантажно-митною декларацією №508000009/2010/000378 від 30 січня 2010 року на рівні заявленої митної вартості, а саме 308024,20 грн., що еквівалентно 27500 євро. Визнано нечинною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 508000009/0/000047, прийняту Херсонською митницею 18 лютого 2010 року. Зобов'язано Головне управління Державного казначейства України в Херсонській області повернути товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія «Сіт-Релайн» надмірно сплачені кошти у сумі 140000 грн. за митне оформлення товару.

Не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями, митний орган звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою та просить вказані судові рішення скасувати та відмовити у позові.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 16 листопада 2009 року між ТОВ "Компанія "Сіт-Релайн" та компанією "МКР INVEST LLP" (Англія) укладений контракт, відповідно до умов якого позивач придбав електронну оптичну двухмодульну сортувальну машину моделі SORTEX Z+2В серійний номер №2923, що була у використанні - 1 шт. у розібраному стані, зі знятими деталями і запчастинами, необхідними для збирання машини, призначена для очищення насіння гірчиці.

Згідно виставленого продавцем Інвойсу №921857 від 21 грудня 2009 року вартість товару склала 27500 євро.

30.01.2010р. ТОВ Компанія "Сіт-Релайн" згідно вищевказаного зовнішньоекономічного договору було ввезено на митну територію України електронну оптичну двухмодульну сортувальну машину моделі SORTEX Z+2В, серійний №2923, що була у використанні, у розібраному стані, зі знятими деталями і запчастинами, необхідними для збирання машини, призначена для очищення насіння гірчиці.

В цей же день до митного оформлення декларантом ТОВ Компанія "Сіт-Релайн» заявлено вантажну митну декларацією ВМД від 30.01.2010 №508000009/10/000378 митною вартістю 27385 Євро (306736,1 грн.).

Для підтвердження правильності визначення митної вартості декларантом було надано зовнішньоекономічний договір та Інвойс на товар та товарно-транспортні документи.

Однак, не зважаючи на подані позивачем документи, 03 лютого 2010 року Херсонські митниця видала картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні в пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №508000009/0/000024, в якій зазначила як причину відмови те, що митна вартість товару не підтверджена документально.

05 лютого 2010 року Херсонською митницею самостійно проведена митна опіки товару на підставі резервного (шостого) методу визначення митної вартості, відповідно до якої митна вартість товару з заявлених 27500 євро, що становить 308024,20 грн., підвищена до 94350 євро, що становить 1039812,20 грн.

10 лютого 2010 року декларантом подано відповідачу вантажну митну декларацію №508000009/2010/000571, в якій митна вартість відображена позивачем як коригувала графі 45 ВМД за визначеною Херсонською митницею вартістю у розмірі 94350 євро. і становить 1039812,20 грн., того ж дня позивачем було зараховано на рахунок відповідача ще 128000 грн.

18 лютого 2010 року Херсонська митниця видала картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №508000009/0/000047 з огляду на невірне заповнення позивачем графи 31 ВМД.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що заявлена позивачем митна вартість товару, яка постачалася за вищевказаним контрактом, та була заявлена позивачем в поданій ним митній декларації та декларації митної вартості, підтверджується наданими позивачем митному органу документами, тобто, ціна договору була достатньо підтверджена декларантом. Крім цього, митним органом не надано доказів того, що документи, подані позивачем є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів в достовірності наданої інформації. Поряд з цим, суди прийшли до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про повернення надмірно сплачених коштів на користь позивача.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України частково погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч.1 ст.267 Митного кодексу України встановлено, що митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов'язаних з продавцем осіб. Такі платежі можуть бути здійснені прямо або опосередковано шляхом переказу грошей, акредитиву, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо). Термін "ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті" стосується тільки ціни оцінюваних товарів. Дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов'язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості. Додавання до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, згідно з цією статтею робляться лише на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.

Згідно зі статтею 266 МК визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість), 6) резервного. Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Аналіз наведених норм, а також положень Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року № 339, та Порядку декларування митної вартості товарів дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.

Разом з тим дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості.

Зі змісту норм п. 14 Порядку декларування митної вартості товарів та ч. 4 ст. 266 МК України вбачається, що позивач не зобов'язаний надавати повний перелік документів, визначених п. 11 зазначеного Порядку. При цьому витребування таких документів може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29 травня 2012 року у справі № 21-91а12.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, митний орган, витребувавши документи, передбачені п. 11 Порядку декларування митної вартості товарів, не зазначив, які саме обставини ці документи повинні підтвердити, а також не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, а відтак виключають визначення митної вартості товару за першим методом.

Тому, колегія суддів погоджує висновок судів попередніх інстанцій про протиправність рішень митниці щодо застосування резервного методу визначення митної вартості товару без послідовного застосування попередніх методів, як це встановлено ч. 5 ст. 266 МК України та скасування картки відмови.

Відносно повернення надміру сплачених митних платежів, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 року №618, для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/а надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювало оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою та відповідний перелік документів.

Заява може бути подана не пізніше 1095-го дня, наступного за днем зарахування коштів до Державного бюджету України.

Заява, зареєстрована в загальному відділі, після розгляду керівником (заступником керівника) митного органу разом з пакетом документів передається до Відділу для перевірки обґрунтованості повернення заявлених сум.

Відділ перевіряє факт перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до Державного бюджету України та наявність переплати.

Для підготовки висновку про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи (далі - Висновок про повернення), керівництвом Відділу за потреби ініціюється проведення перевірки в митному органі щодо правильності митного оформлення із залученням відповідних підрозділів митного органу.

Згідно з пунктом 7 Порядку взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справляння яких покладається на митні органи, затвердженого наказом Державної митної служби, Державного казначейства України від 20.07.2007 року №611/147, який був чинний на момент звернення позивача до суду, відповідний орган Державного казначейства України на підставі отриманого Висновку митного органу про повернення готує платіжні документи на перерахування коштів з рахунку з обліку доходів державного бюджету на рахунок, зазначений у Висновку про повернення, та протягом п'яти робочих днів від дати отримання Висновку про повернення здійснює повернення коштів з бюджету.

Виходячи з наведеного, нормативними актами встановлений порядок повернення надмірно сплачених митних платежів, який позивачем дотримано не було, а відтак позовні вимоги в цій частині є передчасними.

За правилами статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Керуючись статтями 220, 222, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу Херсонської митниці задовольнити частково.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2012 року змінити в частині, скасувавши в частині задоволення позову щодо стягнення з Державного бюджету України на користь позивача надмірно сплачені кошти у сумі 140000 грн.

В іншій частині постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2012 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку ст.ст. 235-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: