Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" січня 2015 р. м. Київ К/9991/75660/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Веденяпін О.А., Зайцев М.П.,

за участю секретаря Стадницької Ю.Є.,

та представників сторін:

позивача - не з'явились,

відповідача - Денисенка Ю.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду м.Києва від 06.08.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2012

у справі № 2а-7153/12/2670

за позовом приватного акціонерного товариства "Ондулін Будівельні Матеріали" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 06.08.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2012, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 15.12.2011 № 00001312340, від 15.12.2011 № 00001322304, від 20.03.2012 № 0000292340 та від 20.03.2012 № 000302340.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з реальності поставки рекламних послуг позивачеві у рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Реклама і маркетинг» (далі - ТОВ «Реклама і маркетинг») та спрямованості операцій з придбання Товариством послуг з організації просування товарів у мережі магазинів товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» (далі - ТОВ «Епіцентр К») на досягнення економічного ефекту саме для позивача.

Не погоджуючись з наведеними висновками судів інстанцій, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти попередніх інстанцій та прийняти рішення про відмову в задоволенні позову. На обґрунтування цих вимог скаржник зазначає про фіктивний характер операцій між позивачем та ТОВ «Реклама і маркетинг» та наголошує, що заходи з просування товарів у ТОВ «Епіцентр К» викликають корисний ефект саме для цього контрагента, збільшуючи обсяги його продажів.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги ДПІ з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, ДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 по 30.09.2011, а також валютного та іншого законодавства за цей самий період. За наслідками цієї перевірки відповідачем складено акт від 01.12.2011 № 554/1-23-40-24588148 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.12.2011 № 0001322304, згідно з яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 290 053 із застосуванням 72513 грн. штрафних санкцій, а також податкове повідомлення-рішення від 15.12.2011 № 00001312340, за яким Товариству визначено суму завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування ПДВ за січень, вересень 2011 року в загальній сумі 386 942 грн. із накладенням 96736 грн. штрафних санкцій.

За результатами оскарження позивачем цих актів індивідуальної дії в адміністративному порядку їх було скасовано податковим органом в частині застосування штрафних санкцій, у зв'язку з чим ДПІ було прийнято: податкове повідомлення-рішення від 20.03.2011 № 0000292340, за яким Товариству визначено суму завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування ПДВ за січень, вересень 2011 року в загальному розмірі 386 942 грн.; податкове повідомлення-рішення від 20.03.2011 № 000302304 про зобов'язання позивача сплатити 290 053 грн. з податку на прибуток.

Підставою для прийняття цих податкових повідомлень-рішень став висновок ДПІ про незаконне формування позивачем витрат та податкового кредиту з ПДВ за операціями з придбання рекламних послуг у ТОВ «Реклама і маркетинг», позаяк ці операції не опосередковувалися реальним виконанням.

Також ДПІ не визнала право позивача на відображення у податковому обліку результатів операцій з придбання послуг з просування товарів у мережі торговельних об'єктів ТОВ «Епіцентр К» з тих мотивів, що вказані послуги знаходяться поза межами господарської діяльності Товариства.

За правилами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, належать, зокрема, витрати операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, та за змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

В силу вимог пункту 138.2 цієї ж статті Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, та включає як прямі матеріальні витрати, так і вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Пунктом 138.4 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на прибуток на суму понесених витрат є правомірними за умови реального понесення цих витрат у процесі господарської діяльності платника, документальної підтвердженості цих витрат, а також декларування доходу, отриманого як результат понесення цих витрат.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 цієї ж статті Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, умовами виникнення у платника права на податковий кредит є реальність виконання господарської операції та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Досліджуючи відповідність сформованих позивачем витрат та податкового кредиту за операціями з ТОВ «Реклама і маркетинг» наведеним вимогам, суди встановили, що відповідно до договору про надання рекламних послуг від 23.11.2010 № 23/11/10 названий контрагент зобов'язався надати позивачеві послуги з розміщення рекламних матеріалів замовника в ефірі телеканалів ТРК «Україна», Студія « 1+1», «Футбол», «Сіті», « 2+2», «Тет», « 5 канал».

На підтвердження фактичного виконання цього договору позивачем подано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), ефірні довідки про розміщення реклами на вказаних телеканалах, податкові накладні. Наведені докази було об'єктивно визнано судами належним підтвердженням реальності виконання спірних операцій.

Заперечення ДПІ проти права позивача на податковий кредит та витрати за цими операціями ґрунтуються на наявності ознак фіктивного підприємництва у діяльності товариства з обмеженою відповідальністю «КПТ Міг», яке, за твердженням відповідача, було залучено ТОВ «Реклама і маркетинг» для виконання розглядуваних операцій.

Втім, по-перше, за відсутності доказів змови платника з його постачальниками по ланцюгу, здійснення ними узгоджених, не обумовлених ринковими механізмами дій з метою досягнення вигідних для одного з суб'єктів результатів у сфері оподаткування, правовідносини постачальника позивача з іншими особами не можуть впливати на податковий облік Товариства. По-друге ж, допитана у судовому засіданні як свідок директор ТОВ «Реклама і маркетинг» ОСОБА_2 зазначила, що товариство з обмеженою відповідальністю «КПТ Міг» залучалося виключно для власних потреб і лише в частині визначення рейтингового часу в ефірі; наведене спростовує твердження ДПІ про істотну участь вказаного суб'єкта господарювання у виконанні спірних операцій.

Правильною є і надана судами правова оцінка по епізоду, пов'язаному з формуванням позивачем податкового кредиту за операціями з просування товару у торговельній мережі ТОВ «Епіцентр К».

Адже спірні послуги фактично спрямовані на забезпечення ефективного збуту товарів позивача у торгівельних мережах названого суб'єкта господарювання шляхом популяризації продукції Товариства серед споживачів та стимулювання споживчого попиту, що і обумовлює господарський характер цих послуг для позивача. При цьому вказані дії з просування товару мають економічну цінність самі по собі, незалежно від їх результату, який не охоплюється предметом операції з надання дистриб'юційних та мерчендайзингових послуг.

Посилання податкового органу на те, що відповідні операції з просування товарів здійснюються покупцями продукції у відношенні товару, право власності на який перейшло до ТОВ «Епіцентр К», не спростовує їх економічну цінність саме для позивача. Адже хоча діяльність з просування товарів у торговельних мережах названого контрагента передбачає і їх економічний інтерес у зростанні торгового обороту, однак просування певного, конкретного товару має переважне економічне значення саме для його постачальника (виробника).

Слід також зазначити, що чинне податкове законодавство України не пов'язує можливість обліку витрат по сплаті ПДВ з наявністю або відсутністю права власності на товари, щодо яких здійснюються відповідні дії, що тягнуть такі витрати.

У той же час суди безпідставно задовольнили позовні вимоги в частині скасування податкових повідомлень-рішень від 15.12.2011 № 00001312340 та від 15.12.2011 № 00001322304.

Адже в силу вимог підпункту 5.1.2 пункту 5.1 розділу V Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 985 (який діяв на час прийняття оскаржуваних актів індивідуальної дії) податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним, якщо орган державної податкової служби зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Отже, оскільки податкові повідомлення-рішення від 15.12.2011 № 00001312340 та від 15.12.2011 № 00001322304 є відкликаними у процесі їх адміністративного оскарження, то їх скасування в судовому порядку не сприяє відновленню порушеного права платника.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції, відмовивши у відповідній частині позову, та скасувати ухвалу апеляційного суду, як того вимагає пункт 4 статті 223 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на реорганізацію відповідача у справі Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне замінити відповідача у справі його правонаступником - державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Керуючись статтями 55, 160, 167, 220, 221, 223, 225, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Замінити державну податкову інспекцію у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби її правонаступником - державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

2. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задовольнити частково.

3. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2012 у справі № 2а-7153/12/2670 скасувати.

4. Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 06.08.2012 у справі № 2а-7153/12/2670 змінити в частині визнання протиправним і скасування податкових повідомлень-рішень від 15.12.2011 № 00001312340 та від 15.12.2011 № 00001322304.

У цій частині позову відмовити.

5. В решті постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 06.08.2012 у справі № 2а-7153/12/2670 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:О.А. Веденяпін М.П. Зайцев