Постанова
Іменем України
31 липня 2020 року
м. Київ
справа № 201/3811/18
провадження № 61-8733св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 10 грудня 2018 року у складі судді
Федоріщева С. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня
2019 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу.
Позовна заява мотивована тим, що 14 січня 2014 року між ОСОБА_1 та публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», зараз АТ КБ «ПриватБанк», було укладено договір № SAMDNWFD0070058208000 вклад «Приват-Вклад» на суму 500 000,00 доларів США зі сплатою 4 % річних строком по 14 січня 2015 року. Після цього, позивач неодноразово звертався до АТ КБ «ПриватБанк» з вимогою про повернення йому грошових коштів, але отримував відмови. Вважаючи вказані дії протиправними, ОСОБА_1 у травні 2014 року звернувся до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська з позовною заявою до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача, дострокове розірвання договорів банківського вкладу і видачу вкладу, компенсацію понесених витрат та відшкодування моральної шкоди. 23 грудня 2014 року у вищезазначеній справі було ухвалено рішення, яким у задоволенні позовних вимог було відмовлено. Однією з підстав відмови у задоволенні позову було зазначено що позивачем на підтвердження укладення депозитного договору із відповідачем було надано лише копію договору, а документа, що підтверджує внесення грошової суми і відповідає вимогам, установленим законом, позивач не надав. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2015 року було скасовано рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 23 грудня 2014 року в частині відмови задоволенні позову про захист прав споживача, дострокове розірвання договорів банківського вкладу і видачу вкладу, стягнення суми за порушення грошового зобов`язання та задовольнила ці вимоги. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 21 жовтня 2015 року скасувала рішення апеляційного суду Дніпропетровської області в частині задоволення позовних вимог та залишила в силі в цій частині рішення першої інстанції, після чого позивач звернувся до Верховного Суду України, який рішенням від 06 липня 2016 року дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Позивач зазначає, що усі вищезазначені рішення судів виходили з факту відсутності у позивача банківської квитанції щодо внесення коштів на депозитний рахунок, та звертає увагу суду, що в матеріалах справи № 201/6056/14-ц міститься довідка з поліції Крима, про викрадення оригіналів документів. Також зазначено, що за місяць до подання позовної заяви співробітники поліції Крима зателефонували позивачу та повідомили що були знайдені оригінали вищевказаних документів і тому просить суд не вважати даний позов поданим до цього ж відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав та поновити строк позовної давності.
ОСОБА_1 просив стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на його користь за договором
№ SAMDNWFD0070058208000 суму банківського вкладу у розмірі
500 000,00 доларів США, невиплачені відсотки у розмірі 20 054,80 доларів США, а також 3 % річних за користування грошовими коштами у розмірі
60 205,50 доларів США.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 10 грудня
2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач у порушення вимог статей 77, 81 ЦПК України не надав суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували у встановленому законом порядку обставини внесення ним грошових коштів, оскільки надана квитанція від 14 січня 2014 року про внесення грошових коштів не містить відбитків печатки банку та не містить усіх необхідних реквізитів. Суд першої інстанції вирішуючи спір, застосував правові позиції Верховного Суду України, викладені у постановах від 29 січня
2014 року у справі № 6-149цс13, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14 та від 16 листопада 2006 року у справі № 6-128цс16.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 10 грудня
2018 року залишено без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
26 квітня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 10 грудня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не повно з?ясовано усі фактичні обставини справи та не досліджено і не надано належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам. Суди не сприяли повному, об?єктивному та неупередженому розгляду справи, судові рішення не відповідають фактичним обставинам справи є необґрунтованими та незаконними.
Доводи інших учасників справи
14 червня 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 10 грудня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 03 квітня 2019 року залишити без змін.
Відзив мотивовано відсутністю підстав для скасування оскаржуваних судових рішень у справі, що переглядається, оскільки при розгляді справи, судом були встановлені обставини, які підтверджуються матеріалами цивільної справи
№ 201/6056/14-ц, тобто є вже встановленими та не можуть переоцінюватися іншим судом.
Додаткові аргументи заявника
05 червня 2019 року та 23 серпня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку надіслав до Верховного Суду додаткові пояснення щодо судової практики у яких просить при розгляді цієї справи врахувати постанови Верховного Суду
від 12 вересня 2018 року у справі № 127/5002/16-ц, від 24 січня 2019 року у справі № 707/3132/14-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 07 серпня
2019 року у справі № 500/2867/18 та постанову великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19).
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.
У червні 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 10 грудня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону
від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, врахувавши аргументи, наведені у додаткових поясненнях заявника, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Короткий зміст фактичних обставин справи
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 звернуся до суду з цим позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу.
В обґрунтування свої позовних вимог зазначав, що він надав заяву
№ SAMDNWFD0070058208000 вклад «Приват-Вклад» від 14 січня 2014 року з якої вбачається, що 14 січня 2014 року ОСОБА_1 у відділенні, що розташоване у
АР Крим місто Севастополь, просив оформити депозитний вклад у розмірі
500 000,00 доларів США із встановленням відсоткової ставки у розмірі 4 % річних строком до 14 січня 2015 року та оригінал квитанції про внесення суми (а. с. 13).
ОСОБА_1 у травні 2014 року вже звертався до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська із позовною заявою до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача, дострокове розірвання договорів банківського вкладу і видачу вкладу, компенсацію понесених витрат та відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 23 грудня
2014 року ОСОБА_1 в задоволенні позову до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача, дострокове розірвання договорів банківського вкладу і видачу вкладу, компенсацію понесених витрат та відшкодування моральної шкоди відмовлено (а. с.18-23).
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 23 грудня
2014 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову про захист прав споживача, дострокове розірвання договорів банківського вкладу і видачу вкладу, стягнення суми за порушення грошового зобов`язання.
Позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача, дострокове розірвання договорів банківського вкладу і видачу вкладу, стягнення суми за порушення грошового зобов`язання задоволено частково.
Розірвано договір № SAMDNWFD0070058208000 від 14 січня 2014 року та договір № SAMDNWFD0070062883800 від 20 січня 2014 року, які укладені між
ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк».
Стягнуто із АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором
№ SAMDNWFD0070058208000 від 14 січня 2014 року 500 000,00 доларів США, за договором № SAMDNWFD0070062883800 від 20 січня 2014 року 250 000,00 доларів США, а всього - 750 000,00 доларів США на повернення депозитних вкладів, а також 3 % річних за прострочення зобов`язання у розмірі 25 966,98 грн.
Стягнуто із АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі
3 654,00 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін (а. с. 24-27).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2015 року в частині часткового задоволення вимог позову про захист прав споживача, дострокове розірвання договорів банківського вкладу і видачу вкладу, стягнення коштів за порушення термінів виконання грошового зобов?язання скасовано та залишено в силі в цій частині рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 23 грудня 2014 року.
Постановою Верховного суду України від 06 липня 2016 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року відмовлено (а. с. 28-29).
Тобто, ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позовних вимог у справі
№ 201/6056/14-ц у повному обсязі. Відмова була мотивована судами не відсутністю квитанції про внесення коштів, а через відсутність у ній обов`язкових реквізитів - відбитку печатки/штампу банку.
Судами попередніх інстанцій було дослідження матеріали цивільної справи
№ 201/6056/14-ц, з якої вбачається, що ОСОБА_1 зазначає про втрату квитанції за іншим договором, а саме: № SAMDNWFD0070062883800 від 20 січня 2014 року про внесення 250 000,00 доларів США.
В заяві про перегляд судового рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року ОСОБА_1 зазначає, що в матеріалах справи міститься фотокопія квитанції від 14 січня
2014 року, видана Центральним офісом Севастопольської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» за адресою: АР Крим, м. Севастополь, пр. Генерала Острякова, 15.
Відповідно до даної квитанції були внесені на рахунок № НОМЕР_1 грошові кошти у сумі 500 000,00 доларів США, зазначено: плтаник - ОСОБА_1 , призначення - відкриття депозиту та стоїть підпис касира САБ - ОСОБА_2 .
Згідно із звукозаписом судового засідання апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2015 року, дослідженого у судовому засіданні
від 16 листопада 2018 року, апеляційним судом Дніпропетровської області було досліджено оригінал квитанції за договором № SAMDNWFD0070058208000
від 14 січня 2018 року у сумі 500 000,00 доларів США.
Верховний Суд України в своїй постанові від 06 липня 2016 року при розгляді заяви ОСОБА_1 зазначив, що у справі, яка переглядається, суди встановили, що не було дотримано письмової форми договорів банківського вкладу від 14 і 20 січня 2014 року укладених між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк».
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.
За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
Таким чином, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою правління НБУ від 03 грудня 2003 року № 516 і чинного на час укладення договору банківського вкладу (далі - Положення), передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов`язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10).
Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.
Пунктом 2.9 глави 2 «Приймання готівки» розділу IV «Касові операції банків (філій, відділень) з клієнтами» Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою правління НБУ від 01 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція № 174), передбачено, що банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом системи автоматизації банку.
Виходячи з положень статті 1059 ЦК України, пункту 1.4 Положення, пункту 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції № 174, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.
Зазначена правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-149цс13 та від 29 жовтня 2014 року
№ 6-118цс14, від яких не вбачав підстав для відступу Верховний Суд у постановах від 29 січня 2020 року у справі № 757/52212/18-ц, від 29 січня 2020 року у справі
№ 757/53464/18 та від 18 березня 2020 року у справі № 757/56287/18-ц.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження
№ 61-11сво17) зроблено висновок, що «преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта».
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Отже висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про недоведеність позивачем договірних відносин з відповідачем, які виникли на підставі укладеного між сторонами договору, за умовами якого він вніс кошти на депозит за ним, є обґрунтованим, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували у встановленому законом порядку обставини внесення позивачем грошових коштів, оскільки надана квитанція від 14 січня 2014 року про внесення грошових коштів не містить відбитків печатки банку та не містить усіх необхідних реквізитів (а. с. 65). Вказане також підтверджується судовими рішеннями по справі № 201/6056/14-ц за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача, дострокове розірвання договорів банківського вкладу і видачу вкладу, компенсацію понесених витрат та відшкодування моральної шкоди, що згідно частини четвертої статті 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.
Аргументи заявника про врахування судової практики Верховного Суду є безпідставними, оскільки фактичні обставини справи, яка переглядається, та фактичні обставини справ, на які посилається заявник є різними.
Інші доводи касаційної скарги, не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 10 грудня
2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня
2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 10 грудня
2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня
2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
С. Ю. Бурлаков
М. Є. Червинська