Історія справи

Постанова

Іменем України

28 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 727/3680/19

провадження № 61-9835св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Гіпербуд»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіпербуд» на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 11 травня 2021 року в складі колегії суддів: Лисака І. Н., Височанської Н. К., Владичана А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позов мотивований тим, що 17 вересня 2004 року між сторонами укладений шлюб, за час якого вони за спільні кошти придбали нежитлове приміщення № 221, загальною площею 20,5 кв. м, розташоване на АДРЕСА_1 .

Посилаючись на те, що позивач має бажання продати спірне нерухоме майно, на що відповідач висловив свою незгоду, просила визнати за сторонами право власності на 1/2 частини нежитлового приміщення № 221, загальною площею 20,5 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 липня 2019 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини нежитлового приміщення № 221, загальною площею 20,5 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини нежитлового приміщення № 221, загальною площею 20,5 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції, задовольнивши позов, врахував, що спірне нежитлове приміщення набуте ОСОБА_2 за час шлюбу з ОСОБА_1 , тому воно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя і підлягає поділу між сторонам у рівних частках.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 11 травня 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Гіпербуд» (далі - ТОВ «Гіпербуд») на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 липня 2019 року закрито.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не вирішував питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ТОВ «Гіпербуд».

Суд апеляційної інстанції погодився з доводами ТОВ «Гіпербуд», що на день ухвалення рішення суд першої інстанції не перевірив відомості, які були надані як доказ з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Проте з урахуванням того, що скасування реєстрації права не скасовує саме право власності, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, який укладений 14 березня 2017 року між ОК «ЖБК «Проспект» та ОСОБА_2 , який не оспорено, тобто відповідно до статті 204 ЦК України є правомірним, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що права ТОВ «Гіпербуд» не порушені.

Крім того, постановою Західного апеляційного господарського суду від 26 січня 2021 року, справа №926/1574/18,визнано незаконним і скасовано сертифікат серії ЧВ №164170531809, виданий Інспекцією ДАБК Чернівецької міської ради 22лютого 2017 року, який був однією із підстав підтвердження повноважень ОК «ЖБК «Проспект» для укладення договору купівлі-продажу, проте, згідно з презумпцією дійсності правочину це не вплинулона зміну власника спірного приміщення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2021 року ТОВ «Гіпербуд» звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 11 травня 2021 року, просило скасувати судове рішення, справу передати до суду апеляційної інстнції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що ТОВ «Гіпербуд» є власником нежитлового приміщення № 221, загальною площею 20,5 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 , оскільки товариство є користувачем земельної ділянки, на якій проводиться будівеництво, та його замовником.

Судовими рішеннями встановлено незаконність набуття ОК «ЖБК «Проспект» права власності на торгівельний центр на АДРЕСА_1 та нежитлові приміщення в ньому.

Оскільки ОК «ЖБК «Проспект» не мало права вланості на об'єкт будівництва, він не мав права відчужувати його ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції визнав за сторонами право власності на об'єкт, який не здавався в експлуатацію, та замовником будівництва якого є ТОВ «Гіпербуд».

У додаткових поясненнях ТОВ «Гіпербуд» посилається постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року у справі № 910/18647/19, у якій вказано, що для застосування способів захисту прав власника немає потреби визнавати недійсним договір купівлі-продажу майна.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 17 вересня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений шлюб.

14 березеня 2017 року між ОК «ЖБК «Проспект» та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення № 221, загальною площею 20,5 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності підставою для виникнення права власності за ОСОБА_2 є договір купівлі-продажу, а підставою внесення запису є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 34247896 від 14 березня 2017 року.

Наказом Міністерства юстиції України від 13 червня 2017 року № 1871/5 скасовано прийняті приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Макеєвою Н. В. рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зокрема, № 34247896 від 14 березня 2017 року.

Підставою для прийняття вищевказаного наказу є висновок Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 13 червня 2017 року за результатами розгляду скарги ТОВ «Гіпербуд» від 28 лютого 2017 року.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є:забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи (частина третя статті 352 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зазначено, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

При цьому, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (частина друга статті 362 ЦПК України).

Апеляційний суд, на виконання вимог процесуального закону, відкрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ТОВ «Гіпербуд» на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 липня 2019 року, яке не брало участі у справі, належним чином дослідив доводи апеляційної скарги та, встановивши, що суд першої інстанції не вирішував в оскаржуваному рішенні питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки заявника, дійшов правильного висновку про закриття апеляційного провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 ЦК України).

Згідно з пунктом 1 частини частини першої Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обияжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17).

Також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 та від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 зроблено висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Звертаючись з апеляційною скаргою ТОВ «Гіпербуд» посилалось на те, що ОК «ЖБК «Проспект» не мав жодних прав на об'єкт будівництва - торгівельний центр на АДРЕСА_1 , а тому не міг відчужувати спірне нежитлове приміщення № 221 ОСОБА_2 .

Вирішуючи питання щодо права ТОВ «Гіпербуд» на апеляційне оскарження рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 липня 2019 року, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що скасування реєстрації права не скасовує право власності, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу від 14 березня 2017 року, який не оспорювався, а тому відповідно до статті 204 ЦК України є правомірним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

З огляду на зазначене та з урахуванням змісту спору, вирішеного у цій справі рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 липня 2019 року, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду, що ТОВ «Гіпербуд» не може вважатись особою, права чи законні інтереси якої вирішено цим рішенням, а тому апеляційне провадження, відкрите за апеляційною скаргою заявника підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Факт встановлення судовими рішеннями незаконність набуття ОК «ЖБК «Проспект» права вланості на спірне нежитлове приміщення не впливає на правильність вирішення цієї справи за позовом одного з подружжя про поділ майна, а порушені, на думку ТОВ «Гіпербуд», права не підлягають захисту в межах розгляду цієї справи, яка переглядається, що спростовує доводи касаційної скарги.

Посилання ТОВ «Гіпербуд» на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року в справі № 910/18647/19 є безпідставними, оскільки її застосування Верховним Судом не вплине на права заявника, який, вважаючи себе власником, повинен захищати свої права у інший спосіб, ніж оскарження судового рішення про поділ майна подружжя.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної ухвали апеляційного суду без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіпербуд» залишити без задоволення.

Ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 11 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко