Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2025 року

м. Київ

справа № 189/1099/23

провадження № 61-2314св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Дніпропетровська обласна прокуратура,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2023 року в складі судді Степанової О. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 січня 2024 року в складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Дніпропетровської обласної прокуратури та просив стягнути на його користь з Державного бюджету України 1 080 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та компенсацію суми сплаченої у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги, у розмірі 78 000,00 грн.

На обґрунтування позову зазначав, що органами досудового розслідування 06 травня 2015 року були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015040540000298 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 15, частиною третьою статті 185 КК України. В подальшому йому було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 15, частиною третьою статті 185 КК України та вручено обвинувальний акт.

Вироком Покровського районного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2020 року у справі №189/1493/15-к його було визнано невинуватим та виправдано. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року вирок суду першої інстанції було залишено без змін.

Таким чином, він незаконно перебував під слідством та судом з травня 2015 року по квітень 2021 року. Внаслідок його незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, взяття під варту і перебування в умовах ізоляції йому була спричинена моральна шкода, яка виразилася в порушенні його нормальних життєвих зв`язків, погіршенні стосунків з оточуючими. За період перебування в умовах ізоляції у нього погіршився стан здоров`я та взаємовідносини з рідними.

У зв`язку з наведеним, він визначив розмір заподіяної йому моральної шкоди у сумі 1 080 000, 00 грн з урахуванням 15 000,00 грн за кожний місяць перебування під судом та слідством.

Крім того, у зв`язку з його незаконним притягненням до кримінальної відповідальності він вимушений був звернутися до адвокатів з метою отримання юридичної (правничої) допомоги, внаслідок чого він поніс витрати у розмірі 78 000,00 грн.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 січня 2024 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 474 806,66 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 78 000,00 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з доведеності факту заподіяння позивачу моральної шкоди у зв'язку з незаконним його притягненням до кримінальної відповідальності, перебуванням під слідством та судом. Виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, суди дійшли висновку про стягнення на користь позивача 474 806,66 грн на відшкодування моральної шкоди, врахувавши строк перебування ОСОБА_1 під слідством та судом й розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законодавством на момент ухвалення судового рішення.

Оскільки позивач надав належні та достатні докази на підтвердження понесення ним витрат на правничу допомогу, надану адвокатами Рекунковою А. В., Турчинським М. І. під час розгляду кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанції, наявні підстави для стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У лютому 2024 року Дніпровська обласна прокуратура звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 січня 2024 року й ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16, від 20 вересня 2018 року в справі № 751/3840/15-ц, від 17 вересня 2019 року в справі № 810/3806/18, від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц, від 31 березня 2020 року в справі № 726/549/19, від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18, від 14 липня 2020 року в справі № 809/1466/15, від 03 лютого 2021 року в справі № 552/5808/17, від 22 грудня 2021 року в справі № 202/1722/19-ц, від 09 червня 2022 року в справі № 759/2952/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Позивач не надав жодних доказів на підтвердження протиправності поведінки органів досудового розслідування та прокуратури в ході досудового розслідування кримінального провадження чи його судового розгляду. Органи прокуратури діяли згідно вимог кримінально-процесуального закону, оскільки будь-які рішення чи дії Дніпропетровської обласної прокуратури щодо ОСОБА_1 незаконними в судовому порядку не визнавались.

Позивач не довів факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, необхідність застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків, відновлення стосунків з оточуючими.

Витрати позивача на правничу допомогу в розмірі 78 000,00 грн документально не підтверджені, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Покровського районного суду Дніпропетровської області.

03 квітня 2024 року справа № 189/1099/23 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що Покровським РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015040540000298 10 травня 2015 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 15, частиною третьою статті 185 КК України.

27 травня 2015 року ОСОБА_1 було вручено підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 15, частиною третьої статті 185 КК України.

06 травня 2016 року погоджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12015040540000298 від 10 травня 2015 року за ознаками вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 15, частиною третьої статті 185 КК України, та направлено справу до Покровського районного суду Дніпропетровської області.

Вироком Покровського районного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдано в зв`язку з недоведеністю вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 15, частиною третьою статті 185 КК України.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року вирок Покровського районного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2020 року залишено без змін.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частинами першою, другою статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Відповідно до статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Згідно зі статтею 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою.

У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 27 травня 2015 року по 22 квітня 2021 року, тобто 70 місяців 26 днів.

З урахуванням наведеного, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки Закону № 266/94-ВР.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди, суди врахували характер правопорушення, глибину душевних страждань ОСОБА_1 , тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках позивача, вимоги розумності та справедливості, а також гарантований Законом № 266/94-ВР мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом , та дійшов правильного висновку про стягнення на його користь 474 806,66 грн на відшкодування моральної шкоди.

За змістом пункту 4 статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України.

Положеннями КПК України визначено, що юридична допомога в кримінальному провадженні (кримінальній справі) включає дії адвоката як на стадії досудового розслідування, так і судового провадження.

До правової допомоги належать консультації, роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво в судах.

Встановлено, між ОСОБА_1 та адвокатами Рекунковою А. В., Турчинським М. І. 19 липня 2015 року було укладено договори про надання правничої допомоги.

На підставі цих договорів адвокати надавати ОСОБА_1 правничу допомогу в кримінальному провадження № 189/1493/15к в Покровському районному суді Дніпропетровської області та в Дніпровському апеляційному суді.

Встановивши, що документально підтверджені витрати позивача на юридичну допомогу у кримінальному провадженні становлять 78 000,00 грн, суди обґрунтовано задовольнили позов ОСОБА_1 в цій частині.

Висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених в касаційній скарзі постановах.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до власного тлумачення заявником норм законодавства та необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, й підстав для їх скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:М. Ю. Тітов А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко