Історія справи

Постанова КЦС ВП від 25.06.2025 року у справі №205/1877/23

25 червня 2025 року

м. Київ

справа № 205/1877/23

провадження № 61-14775св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області,

відповідачі: ОСОБА_1 , Дочірнє підприємство «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча»,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 квітня 2024 року у складі судді Остапенко Н. Г., постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Петешенкової М. Ю., Красвітної Т. П., та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Петешенкової М. Ю., Красвітної Т. П.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2023 року перший заступник керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області звернувся позовом до ОСОБА_1 , Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (далі - ДП «Ілліч-Агро Донбас») про витребування земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди.

Позов мотивований тим, що 12 березня 2020 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором виконавчого комітету Сартанської селищної ради м. Маріуполя Донецької області Рогозною А. М. зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 1423986600:03:000:0655, площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів (номер запису про державну реєстрацію права власності 35944005).

Підставою для реєстрації права власності на земельну ділянку став, як зазначено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Донецькій області) № 1137-СГ від 02 березня 2020 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», яким ОСОБА_1 надано безоплатно у власність земельну ділянку площею 2,000 га, у тому числі, ріллі площею 2,000 га (кадастровий номер 1423986600:03:000:0655) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів, та копія якого міститься у реєстраційній справі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до наданої ГУ Держгеокадастру у Донецькій області копії наказу з аналогічними реквізитами (номером та датою), наказом № 1137-СГ від 02 березня 2020 року «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки», ОСОБА_2 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Криворізької сільської ради Добропільського району Донецької області.

Тобто, зміст наказу № 1137-СГ від 02 березня 2020 року, фактично прийнятого ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, не відповідає змісту наказу з тими ж реквізитами, що міститься у реєстраційній справі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1423986600:03:000:0655.

Згідно з листом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 10-5-0.3-106/2-23 від 20 січня 2023 року ОСОБА_1 02 жовтня 2019 року зверталася до Управління із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 4898-СГ від 02 жовтня 2019 року «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою», ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області.

У подальшому, ГУ Держгеокадастру у Донецькій області не приймалося ніяких наказів відносно ОСОБА_1 про затвердження проектної документації із надання у власність земельної ділянки, а наказ № 1137-СГ від 02 березня 2020 року було прийнято відносно іншої особи. Державою ніколи не ухвалювалося рішення про відчуження земельної ділянки з кадастровим номером 1423986600:03:000:0655, вона вибула з державної власності поза волею власника.

21 квітня 2020 року спірна земельна ділянка була передана ОСОБА_1 в оренду ДП «Ілліч-Агро Донбас» строком на 10 років на підставі договору оренди землі № 109 від 21 квітня 2020 року.

Оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 1423986600:03:000:0655 вибула з власності держави поза її волею, вона може бути витребувана від добросовісного набувача. За наявності орендних відносин між відповідачами скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на земельну ділянку з кадастровим номером 1423986600:03:000:0655 без судового рішення про припинення права оренди земельної ділянки неможливе.

Зазначав, що наявні підстави для подання позовної заяви прокурором в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області, яка мала б здійснити захист прав на земельні ділянки, а нездійснення захисту компетентним органом полягає у тому, що Мангушська селищна рада Маріупольського району Донецької області не вжила будь-яких заходів для витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння, однак, станом на сьогодні не заперечує проти представлення інтересів селищної ради в суді прокуратурою.

Прокурор просив:

витребувати від ОСОБА_1 та ДП «Ілліч-Агро Донбас» на користь Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області як власника в силу частини другої статті 83 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га, кадастровий номер 1423986600:03:000:0655, що розташована на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області;

скасувати рішення про державну реєстрацію права оренди ДП «Ілліч-Агро Донбас» на земельну ділянку із кадастровим номером 1423986600:03:000:0655, припинивши право оренди.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 квітня 2024 року відмовлено в задоволенні позовних вимог першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області до ОСОБА_1 , ДП «Ілліч-Агро Донбас» про витребування земельної ділянки площею 2,0 га та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди. Судові витрати зі сплати судового збору віднесено на рахунок позивача.

Рішення суду мотивоване тим, що:

органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Мангушська селищна рада Маріупольського району Донецької області. Матеріалами справи підтверджено, що прокурор в інтересах Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області звернувся до в. о. Мангушського селищного голови Маріупольського району Донецької області з повідомленням про представництво інтересів держави в особі Мангушської селищної ради та про звернення прокуратурою з позовною заявою до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки на користь власника. Заходи, спрямовані на звернення з позовом про визнання недійсним наказу, скасування запису про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки не вживалися, селищна рада не заперечує щодо представництва прокурором її інтересів у суді із позовом. Тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області;

позивачем не доведено належними та допустимими доказами незаконність та безпідставність вибуття з державної власності в особі територіальної громади Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області спірної земельної ділянки. Посилання позивача на те, що реєстрація права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 була вчинена на підставі підробленого наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Суд вказав, що матеріали справи містять дві копії наказів ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 02 березня 2020 року, зареєстровані під одним номером (№ 1137-СГ), однак різного змісту. В одному тексті наказу вирішено питання про надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області, в іншому тексті наказу за цим же номером вирішено питання про відмову іншій особі у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки. На думку суду, наявність двох наказів під одним номером та датою з різними текстами не доводить недійсність якогось із цих документів та незаконність набуття відповідачем права власності на земельну ділянку. При цьому з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зверталася до ГУ Держгеокадастру у Донецькій області щодо отримання дозволу на розроблення проекту щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2 га на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області, відповідний дозвіл було надано. У наказі про надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0000 га зазначено кадастровий номер земельної ділянки. Тобто, земельна ділянка була сформована і була об`єктом цивільних прав, зареєстрована в Державному реєстрі на праві власності за ОСОБА_1 . Засвідчення учасником справи копії доказу за умови відсутності оригіналу письмового доказу унеможливлено. При цьому, позивачем не заперечувався факт відсутності оригіналу наказу № 1137-СГ від 02 березня 2020 року. За таких обставин, копію наказу, подану як письмовий доказ, суд оцінив критично і визнав неналежним доказом. З огляду на викладене відстави для задоволення позову про витребування спірної земельної ділянки відсутні;

позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди є похідними від задоволення вимог про витребування земельної ділянки, а тому у їх задоволенні слід відмовити.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року апеляційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури залишено без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 квітня 2024 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову та вказав, що:

на час видання наказу про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки (02 березня 2020 року) уповноваженим органом розпоряджатись нею виступало ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, а з 28 січня 2021 року, за наказом № 26-ОТГ від 28 січня 2021 року, розпорядження спірною земельною ділянкою здійснюється Мангушською селищною радою Маріупольського району Донецької області. Обидва накази видані ГУ Держгеокадастру у Донецькій області в м. Краматорську за підписом в .о. начальника Тетяни Підгорної та внесені до електронної системи, що підтверджується штрих кодами на зазначених документах. Номер документа та його дата прийняття на печатному тексті в обох текстах дописані ручкою. Матеріали справи не містять роздрукованого із системи електронного документообігу «ДОК ПРОФ» наказу ГУ Держгеокадастру в Донецькій області зі змістом, який спростовує затвердження проєкту землеустрою щодо відведення та надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки з кадастровим номером 1423986600030000655, площею 2,0 га, сільськогосподарського призначення без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області та підтверджує підроблення такого документа. Доказів того, що один із наказів є підробленим чи визнаний недійсним не надано. Лист ГУ Держгеокадастру у Донецькій області про те, що ним не приймалося рішення щодо надання у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_1 , не свідчить про те, що саме зазначений наказ є підробленим чи недійсним.

Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року стягнено з Донецької обласної прокуратури на користь ДП «Ілліч-Агро Донбас» витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 4 000 грн.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що надання зазначених в акті прийому-передачі наданих послуг від 02 жовтня 2024 року (представництво інтересів в суді апеляційної інстанції (складення відзиву на апеляційну скаргу, представництво відповідача в судовому засіданні) у справі № 199/3265/23 - 4 000 грн) підтверджується матеріалами справи. Від прокурора будь-яких заперечень та клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу до суду апеляційної інстанції не надходило. Тому заява ДП «Ілліч-Агро Донбас» підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2024 року заступник керівника Донецької обласної прокуратури подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 квітня 2024 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року,ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, відмовити у задоволенні заяви ДП «Ілліч-Агро Донбас» про відшкодування витрат на правничу допомогу. Стягнути з відповідачів судові витрати.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована, зокрема тим, що:

суди проігнорували наданий ГУ Держгеокадастру у Донецькій області наказ від 02 березня 2020 року № 1137-СГ «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки», яким ОСОБА_2 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 142208400:01:000:1013, площею 2,0000 га, розташованої на території Криворізької сільської ради ДобропІльського району Донецької області для особистого селянського господарства (роздрукований з системи «ДОК ПРОФ» та долучений до позовної заяви); інформацію ГУ Держгеокадастру у Донецькій області про те, що Управлінням не приймався наказ від 02 березня 2020 року № 1137-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», яким ОСОБА_1 нібито надано у власність земельну ділянку. Суди не врахували, що ГУ Держгеокадастру у Донецькій області як першоджерело заперечило прийняття ним наказу від 02 березня 2020 року № 1137-СГ щодо безоплатного надання у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки;

суди ухилилися від дослідження обставин справи, у тому числі шляхом витребування доказів, забезпечення доступу до системи електронного документообігу «ДОК ПРОФ 3.0», електронних баз даних та реєстраційних справ, відмовили у задоволенні зазначених клопотань прокурора. Не дослідили додані прокурором до позовної заяви копії наказів, які дійсно приймало ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, що свідчить про ухилення судів від встановлення дійсних обставин справи;

суди ґрунтували свої висновки на припущеннях, а саме: припустили, що можуть існувати два накази ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 02 березня 2020 року № 1137-СГ з різними текстами, але під одним реєстраційним номером (про надання у власність земельної ділянки ОСОБА_1 , так і про відмову у затвердженні проекту землеустрою ОСОБА_2 ). Не врахували, що накази Держгеокадастру з одним номером, датою та посекундною відміткою на штрих-коді фізично не можуть існувати;

суд апеляційної інстанції зробив безпідставний висновок, що матеріали справи не містять роздрукованого з системи електронного документообігу «ДОК ПРОФ» наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 02 березня 2020 року № 1137-СГ зі змістом, який спростовує затвердження проекту землеустрою та відведення земельної ділянки ОСОБА_1 . Таким чином, хибним є посилання суду апеляційної інстанції на постанову Верховного Суду від 06 серпня 2024 року у справі № 205/2120/23, якою відмовлено у задоволенні касаційної скарги прокурора начебто за аналогічних обставин;

суди безпідставно обмежили поняття «оригінал наказу» лише паперовим документом, не врахували, що у системі «ДОК ПРОФ» є тільки один наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 02 березня 2020 року № 1137-СГ, яким ОСОБА_2 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 1422084400:01:000:1013, площею 2,0000 га, розташованої на території Криворізької сільської ради Добропільського району Донецької області для ведення особистого селянського господарства. Вважає, що вказаний доказ є оригіналом;

вказує, що ОСОБА_1 до суду не з`являлась, не надала будь-яких належних і допустимих доказів, які б підтверджували б дійсне отримання нею земельної ділянки, не подала жодних заяв по суті справи та документів з приводу предмету спору. Суди презюмували право власності ОСОБА_1 за відсутності доказів для цього та фактично звільнили її від доказування;

державна реєстрація спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі не має значення для вирішення спору. Вона не стосується набуття права власності на земельну ділянку, а лише визначає існування земельної ділянки як об`єкту цивільних прав, що не оспорюється;

суди безпідставно прирівняли презумпцію законності права власності до неспростовного факту. Сама по собі така презумпція не може бути підставою для звільнення від доказування та не є беззаперечним доказом законності набуття права власності;

відсутність вироку щодо підробки документів не спростовує того, що земельна ділянка вибула з власності держави без її волі та підлягає поверненню у цивільно-правовому порядку;

наявність інформації про земельну ділянку у Державному земельному кадастрі не може свідчити про правомірність набуття права власності;

суди першої та апеляційної інстанції по-різному оцінили фактичні обставини справи. Незважаючи на це, суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення суду першої інстанції. Наведене свідчить про порушення судами норм процесуального права.

суди проігнорували висновки, викладені зокрема у постановах Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 139/997/21, від 15 квітня 2020 року у справі № 373/1810/16-ц.

Позиція інших учасників справи

У грудні 2024 року ДП «Ілліч-Агро Донбас» через представника Сіріньок О. М. подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення без змін, стягнути з прокуратури судові витрати, в тому числі правничу допомогу.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що посилання на постанови Верховного Суду зроблено без аналізу та врахування обставин справи, за яких суд касаційної інстанції зробив ці висновки, не зазначено конкретних висновків суду у цій справі, які суперечать висновкам Верховного Суду, наведеним як підстава для касаційного перегляду; не наведено обґрунтування, в чому полягає подібність правовідносин у справах (у яких викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга), не наведено підстав для касаційного оскарження (постанов Верховного Суду) для всіх норм матеріального права, що зазначені в пункті 18 касаційної скарги як неправильно застосовані, а саме: норм статті 118 ЗК України, статей 5, 7 Закону України «Про електронні документи», пункту 8 частини першої статті 2, статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та частини другої статті 328 ЦК України. Прокурором не доведено належними доказами, що під час отримання ОСОБА_1 земельної ділянки у власність нею було порушено порядок безоплатної приватизації, передбачений статтею 118 ЗК України, та державний орган дійсно не мав волі на приватизацію землі. Посилання прокурора на порушення судами норм процесуального права є висловленням його незгоди з наданою судами правовою оцінкою обставин і досліджених доказів у справі, та не можуть вважатися належним правовим обґрунтуванням касаційної скарги.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції. У задоволенні клопотання заступника керівника Донецької обласної прокуратури про зупинення виконання додаткової постанови Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року відмовлено.

У грудні 2024 року матеріали справи № 205/1877/23 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2025 року у задоволенні клопотання заступника керівника Донецької обласної прокуратурипро розгляд справи з викликом прокурора відмовлено, справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 18 листопада 2024 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 522/3999/23, від 05 квітня 2023 року у справі № 139/997/21, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 15 квітня 2020 року у справі № 373/1810/16-ц, від 05 січня 2024 року у справі № 736/1435/21, від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 02 жовтня 2019 року звернулася до начальника ГУ Держгеокадастру у Донецькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 54898-СГ від 02 жовтня 2019 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває у запасі на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів, орієнтовний розмір 2,0000 га, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 1137-СГ від 02 березня 2020 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки кадастровий номер 1423986600:03:000:0655, площею 2,0000 га сільськогосподарського призначення без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області

Рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Сартанської селищної ради м. Маріуполя Донецької області Рогозною А. М. від 12 березня 2020 року право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1423986600:03:000:0655, площею 2,0000 га зареєстровано за ОСОБА_1 .

Відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 1137-СГ від 02 березня 2020 року «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки» ОСОБА_2 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0000 га, яка розташована на території Криворізької сільської ради Добропільського району Донецької області.

21 квітня 2020 року між ДП «Ілліч-Агро Донбас» та ОСОБА_1 укладений договір оренди землі № 109, за умовами якого ОСОБА_1 передала ДП «Ілліч-Агро Донбас» в платне користування земельну ділянку кадастровий номер 1423986600:03:000:0655 для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0000 га, строком на 10 років.

Сторонами також підписаний акт приймання-передачі до договору оренди землі № 109.

Рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Сартанської селищної ради м. Маріуполя Донецької області Рогозною А. М. від 24 жовтня 2020 року право оренди земельної ділянки, належної ОСОБА_1 , на підставі договору оренди землі від 21 квітня 2020 року зареєстровано за ДП «Ілліч-Агро Донбас» (номер запису про інше речове право 38894717).

ДП «Ілліч-Агро Донбас» 13 квітня 2022 року за вих. № 13-04/01 звернулося до ГУНП України та СБУ із заявою про вчинення кримінального правопорушення у зв`язку з тим, що в результаті бойових дій втратило доступ до офісу, в якому знаходилися всі установчі документи підприємства, печатка, штампи, всі дозволи, ліцензії та інша розпорядча документація, відомості про що були внесені до ЄРДР за № 22022050000001220.

Поземельна книга щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1423986600030000655 містить відомості щодо ознайомлення ОСОБА_1 із записами в ній, а також про право власності ОСОБА_1 та про право ДП «Ілліч-Агро Донбас» на оренду земельної ділянки.

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог про витребування у ОСОБА_1 земельної ділянки

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Відповідно до частин першої, третьої статті 388 ЦК України (у реакції, яка діяла на час вирішення спору судами), якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України в поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи виснувати про наявність підстав для втручання в мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20).

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Європейський Суд з прав людини щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном, наголосив, що на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Потреба державного органу виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див. рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04)).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23) зазначила, що:

«процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).

Подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постанові КГС ВС від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 (№ в ЄДРСР 94517830), постанові ОП КГС ВС від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21 (№ в ЄДРСР 105458813)), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати».

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду зауважувала, що наказ про передання земельної ділянки у власність, внесений до електронної системи (Електронний документообіг), існує як електронний документ, має юридичну силу оригіналу, якщо він оформлений відповідно до вимог чинного законодавства. Електронний документ, створений із дотриманням вимог законодавства, має таку ж юридичну силу, як і документ на паперовому носії. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях. Оцінка електронного доказу здійснюється судом на загальних підставах, передбачених статтею 89 ЦПК України (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 199/9897/22).

У справі, що переглядається:

прокурор просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 спірну земельну ділянку. В обґрунтування позову вказав, що наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 1137-СГ від 02 березня 2020 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», яким ОСОБА_1 надано безоплатно у власність спірну земельну ділянку, є підробленим, оскільки рішення про передання ОСОБА_1 такої земельної ділянки не приймалось. Відповідно до наданої ГУ Держгеокадастру у Донецькій області копії наказу з аналогічними реквізитами (номером та датою) ОСОБА_2 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Криворізької сільської ради Добропільського району Донецької області;

при відмові у задоволенні позовних вимог про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, вказав, що прокурор не довів належними, достатніми та допустимими доказами неправомірного набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку, зокрема на підставі підробленого (недійсного) наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 02 березня 2020 року № 1137-СГ;

колегія суддів погоджується із таким висновком судів та зазначає, що суди надали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності та встановили, що розробка проєктно-технічної документації, державна реєстрація земельної ділянки у Державному земельному кадастрі здійснювалися за ініціативою ОСОБА_1 , у справі наявна відповідна копія наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 02 березня 2020 року№ 1137-СГ, який був наданий державному реєстратору для реєстрації права власності відповідача.

Доводи прокурора щодо наявності в електронній системі ГУ Держгеокадастру «ДОК ПРОФ» електронного документа з відмінним змістом, що свідчить про підробку, наданого ОСОБА_1 , наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 02 березня 2020 року№ 1137-СГ та його неврахування судами, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до частини п`ятої статті 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

У зв`язку з військовою агресією та повномасштабним вторгненням держави-агресора на територію України, 24 лютого 2022 року було введено воєнний стан, який триває до цього часу. З 24 лютого 2022 року до 04 березня 2022 року на території Маріупольського району Донецької області, де територіально знаходиться спірна земельна ділянка, та документи щодо її передання у приватну власність, тривали активні бойові дії, а з 05 березня 2022 року ця територія є тимчасово окупованою рф (перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих, затверджений наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28 лютого 2025 року № 376).

Прокурор підтверджував факт відсутності оригіналів наявних у матеріалах справи копій наказів ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 02 березня 2020 року № 1137-СГ.

Згідно з положеннями частин шостої, сьомої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частини друга, четверта статті 83 ЦПК України).

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно встановив фактичні обставини справи, визначився з нормами матеріального та процесуального права, які підлягають до застосування, та надавши правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, з урахуванням зазначених вище критеріїв оцінки доказів та застосуванням балансу вірогідностей, дійшов загалом обґрунтованого висновку про недоведеність прокурором заявлених позовних вимог.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують, значною мірою зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України).

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до частин першої та другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

Щодо позовних вимог про витребування з незаконного володіння ДП «Ілліч-Агро Донбас» земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрацію права оренди ДП «Ілліч-Агро Донбас» на земельну ділянку з припиненням права оренди

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 6 частини першої статті 20 ГПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 199/9897/22 (провадження № 61-14436сво24) зазначено, що: «спір у справі, що переглядається, в частині позовних вимог, заявлених прокурором в інтересах органу місцевого самоврядування до ДП «Ілліч-Агро Донбас», є земельним спором між територіальною громадою та юридичною особою, а тому, виходячи із суб`єктного складу сторін, належить до господарської юрисдикції, що виключає її розгляд у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства».

Однією з підстав закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

У справі, що переглядається, спір в частині позовних вимог, заявлених прокурором в інтересах селищної ради до ДП «Ілліч-Агро Донбас» про витребування земельної ділянки та скасування реєстрації права оренди ДП «Ілліч-Агро Донбас» на земельну ділянку стосується правомірності набуття речового права між двома юридичними особами, тому за суб`єктним критерієм підлягає розгляду в порядку господарської юрисдикції.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині позовних вимог до ДП «Ілліч-Агро Донбас» слід скасувати, провадження у справі в цій частині закрити.

Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина перша та друга статті 414 ЦПК України).

Оскільки касаційний суд вирішив на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, то він відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України роз`яснює керівнику Маріупольської окружної прокуратури Донецької області його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.

Щодо додаткової постанови суду апеляційної інстанції

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зроблено висновок, що «за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у cправі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у cправі № 922/3289/21. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови Центрального апеляційного господарського суду від 27 вересня 2022 року у цій справі, то додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2022 року також слід скасувати».

Оскільки додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року стягнено з Донецької обласної прокуратури на користь ДП «Ілліч-Агро Донбас» витрати на професійну правничу допомогу, а касаційний суд зробив висновок про закриття провадження у справі за позовом прокурора в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області до ДП «Ілліч-Агро Донбас» відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, вказане судове рішення також підлягає скасуванню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги з урахуванням висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 199/9897/22 (провадження № 61-14436сво24), дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення щодо ДП «Ілліч-Агро Донбас» ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права, щодо вимог до ОСОБА_3 з додержанням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що:

касаційну скаргу слід задовольнити частково;

рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволення позовної вимоги про витребування з незаконного володіння ОСОБА_3 спірної земельної ділянки залишити без змін;

рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог до ДП «Ілліч-Агро Донбас» скасувати, провадження в цій частині закрити;

додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 рокускасувати.

Керуючись статтями 255 256 400 409 410 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 квітня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької областідо ОСОБА_4 про витребування земельної ділянки залишити без змін.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 квітня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року у в частині позовних вимог першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області до Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про витребування земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди з припиненням права оренди скасувати.

Провадження у справі № 205/1877/23 за позовом першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області до Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про витребування земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди з припиненням права оренди закрити.

Повідомити першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області що розгляд цієї справи в частині позовних вимог першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області до Дочірнього підприємства «Ілліч-АгроДонбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про витребування земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди з припиненням права оренди віднесений до юрисдикції господарського суду та протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення він може звернутися до Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року скасувати.

З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 квітня 2024 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року в скасованих частинах, додаткова постанова Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко