Історія справи

Постанова КЦС ВП від 24.09.2025 року у справі №501/2884/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 501/2884/23

провадження № 61-269св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача Литвиненко І. В.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Компанія GELLAR EQUITIES CORP (ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП),

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 15 лютого 2024 року під головуванням судді Петрюченко М. І., додаткове рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 22 березня 2024 року під головуванням судді Петрюченко М. І., постанову Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року у складі колегії судів: Громіка Р. Д., Дришлюка А. І., Драгомерецького М. М. (ухвалена за результатами перегляду рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 15 лютого 2024 року), постанову Одеського апеляційного суду від 19 листопада

2024 року (прийняту за результатами перегляду додаткового рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 22 березня 2024 року), у справі за позовом Компанії GELLAREQUITIES CORP (ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП) до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, завданих заходами забезпечення позову,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2023 року представник Компанії GELLAR EQUITIES CORP (ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 в якому просив суд стягнути з ОСОБА_1 збитки, завдані забезпеченням позову, в розмірі 3 704 000 доларів США, з яких 3 654 000 доларів США збитки, завдані забезпеченням позову та 50 000 доларів США моральна шкода.

Позов обґрунтований тим, що 10 грудня 2015 року до Іллічівського міського суду Одеської області звернувся громадянин російської федерації ОСОБА_1 з цивільним позовом до Публічного акціонерного товариства «Іллічівський судноремонтний завод» про витребування майна з чужого незаконного володіння, а саме судна «EXCALIBUR», НОМЕР_1 , що на той час знаходилось в акваторії Іллічівського морського порту. У позовній заяві ОСОБА_1 вказав, що судно ніби-то зареєстроване та є власністю компанії BEYOND EXPECTATION INC в особі ОСОБА_1 та просив суд: витребувати судно з чужого незаконного володіння Публічного акціонерного товариства «Іллічівський судноремонтний завод» на користь BEYOND EXPECTATION INC, в особі власника (100 % акцій) та директора громадянина рф ОСОБА_1 ; зобов`язати Публічне акціонерне товариство «Іллічівський судноремонтний завод» безперешкодно пропускати на судно представників ОСОБА_1 та членів екіпажу судна, яких найняв ОСОБА_1.

Представник позивача вказує у позові, що разом із позовною заявою до суду була подана заява від 09 грудня 2015 року про забезпечення позову шляхом накладення арешту на судно.

Іллічівський міський суд Одеської області ухвалою від 04 січня 2016 року відкрив провадження у справі № 501/5202/15-ц, задовольнив заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та наклав арешт на судно «EXCALIBUR», ІМО № НОМЕР_2 шляхом заборони його виходу за межі акваторії Іллічівського морського торговельного порту, в якому воно знаходилось.

Іллічівський міський суд Одеської області рішенням від 29 лютого 2016 року позов ОСОБА_1 у справі № 501/5202/15-ц про витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнив у повному обсязі.

Компанія GELLAR EQUITIES CORP (ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП) 10 березня 2016 року звернулась до Апеляційного суду Одеської області з апеляційними скаргами на рішення від 29 лютого 2016 року та ухвалу про арешт від 04 січня 2016 року у справі № 501/5202/15-ц.

За результатами розгляду апеляційної скарги 17 травня 2016 року Апеляційний суд Одеської області задовольнив апеляційну скаргу представника компанії GELLAR EQUITIES CORP (ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП) у повному обсязі та скасував ухвалу про накладення арешту від 04 січня 2016 року у справі № 501/5202/15-ц.

Позивач стверджує, що суд апеляційної інстанції встановив, що арешт судна, накладений за заявою ОСОБА_1 в межах цивільної справи № 501/5202/15-ц був незаконний та необґрунтований, а тому скасований судом апеляційної інстанції повністю.

Також, 17 травня 2016 року Апеляційний суд Одеської області задовольнив апеляційну скаргу представника компанії GELLAR EQUITIES CORP (ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП), скасував рішення від 29 лютого 2016 року у справі № 501/5202/15-ц та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у справі № 501/5202/15-ц, ухвалою від 19 жовтня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилив.

Верховний Суд України ухвалою від 30 січня 2017 року у допуску до провадження Верховного Суду України справи № 501/5202/15-ц відмовив.

До Верховного Суду України 06 лютого 2017 року надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2016 року з передбаченої пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права, зокрема пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України.

Однак, ухвалою Верховного Суду України від 10 лютого 2017 року заява ОСОБА_1 була повернута.

Обґрунтовуючи завдання збитків, заподіяних внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, представник позивача вказував, що 01 грудня 2015 року між компанією GELLAR EQUITIES CORP (ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП), як власником Судна (Власник/Судновласник), та компанією ЛАРТРОС ОВЕРСІЗ ІНК (LARTROS OVERSEAS INC), як фрахтувальником (фрахтувальник) був укладений договір бербоут-чартеру Судна за формою БЕРКОН-2001 (далі - Договір фрахтування або Чартер), умови якого регулюються Додатками № 1 та № 2 до Типового бербоут-чартера «БЕРКОН 2001» від 01 грудня 2015 року.

Відповідно до пунктів 1-3 Частини II Чартеру, що застосовується з відповідними графами Частини І Договору фрахтування, сторони домовились, що позивач, погодився надати в оренду (фрахт) судно EXCALIBUR (ЕКСКАЛІБУР), ІМО НОМЕР_2, а компанія ЛАРТРОС ОВЕРСІЗ ІНК (LARTROS OVERSEAS INC) погодилась взяти в оренду (фрахт) судно строком на п`ять календарних років, починаючи з дати здачі та прийняття судна, але не пізніше 29 лютого 2016 року. Договір фрахтування судна укладений строком на п`ять календарних років, починаючи з дати здачі судна у фрахт Судновласником (позивачем) та отриманням судна у фрахт Фрахтувальником, що повинно було відбутися не пізніше 29 лютого 2016 року.

Договір фрахтування судна укладений на період з 29 лютого 2016 року по 28 березня 2021 року (5 років). Сторони погодили, що розмір фрахту за Чартером складає 2 000 доларів США за день кожного місяця авансом згідно з рахунком.

З урахуванням узгодженої та встановленої сторонами ставки фрахту загальна сума фрахтових платежів за договором фрахтування (Чартеру) повинна складати З 654 000 доларів США (1 827 днів * 2000 доларів США).

Судновласник дізнався про накладення арешту на судно та зрозумівши, що арешт може мати негативний вплив на його зобов`язання, передбачені умовами Чартеру, звернувся до фрахтувальників з листом від 01 лютого 2016 року № 1/2/16-4, в якому повідомив про обставини накладення арешту у справі № 501/5202/15-ц та зобов`язався зробити все можливе для якнайшвидшого зняття арешту з судна, щоб належним чином забезпечити доставку судна і його передачу у фрахт до встановленої дати канцелінгу, тобто до 29 лютого 2016 року.

Однак попри всі дії позивач не усунув перешкоди у передачі судна для фрахту внаслідок чого фрахтувальники заявили про порушення позивачем як судновласником своїх зобов`язань і повідомили про скасування та розірвання чартеру з негайним набранням цим повідомленням законної сили.

Обґрунтовуючи підстави відшкодування і розмір моральної шкоди, представник позивача посилається на те, що застосування ОСОБА_1 заходів забезпечення позову у вигляді арешту судна позивача, що мало ознаки недобросовісної поведінки та зловживання відповідачем процесуальними правами було грубим і зухвалим втручанням у право позивача на мирне володіння своїм майном, що є порушенням статті 1 Протоколу 1 до Конвенції. Судновласник оцінив моральну шкоду у грошовому еквіваленті в розмірі 50 000 доларів США.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Іллічівський міський суд Одеської області рішенням від 15 лютого 2024 року позов Компанії GELLAR EQUITIES CORP (ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП) до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, завданих заходами забезпечення позову задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь компанії GELLAR EQUITIES CORP (ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП) збитки, завдані забезпеченням позову, в розмірі 3 654 000 доларів США. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Додатковим рішенням від 22 березня 2024 року Іллічівський міський суд Одеської області заяву представника Компанії GELLAR EQUITIES CORP (ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП) про ухвалення додаткового рішення у цій справі задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь компанії GELLAR EQUITIES CORP (ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП) судовий збір, сплачений при зверненні з позовом у розмірі 738,10 грн. Стягнув з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 925 980 грн.

Одеський апеляційний суд постановами від 19 листопада 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 15 лютого 2024 року та додаткове рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 22 березня 2024 року залишив без змін.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції вважав, що в межах розгляду цивільної справи № 501/5202/15-ц ОСОБА_1 , зловживаючи своїм правом на звернення до суду, посилаючись на надумані і неправдиві обставини, не маючи законних підстав на звернення до Іллічівського міського суду Одеської області, не маючи належно оформлених документів на підтвердження повноважень представників та документів про право власності на судно, порушуючи правила суб`єктної підсудності, маючи на меті виключно заподіяти шкоду правам та інтересам судновласника - позивача, діючи недобросовісно, вводячи суд в оману, звернувся до Іллічівського міського суду Одеської області із завідомо безпідставним і необґрунтованим позовом та ініціював забезпечення позову шляхом накладення арешту на судно, внаслідок чого судновласнику - позивачу, завдані збитки.

Вказані обставини, в тому числі, щодо підстав відхилення позову та скасування заходів його забезпечення, були належним чином встановлені судами апеляційної та касаційної інстанцій за результатами розгляду справи № 501/5202/15-ц.

На підставі досліджених у ході розгляду справи доказів, позивач зазнав збитків внаслідок того, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на судно унеможливило виконання позивачем договору фрахтування судна. Внаслідок цього позивач не одержав доходи у вигляді фрахтових платежів за договором фрахтування, які міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене внаслідок застосування заходів забезпечення позову за заявою відповідача (упущена вигода).

Здійснюючи розподіл судових витрат суди вказували, що представник компанії GELLAR EQUITIES CORP (ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП) 26 липня 2023 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, завданих заходами забезпечення позову. У позовній заяві позивач просив суд відстрочити сплату судового збору до ухвалення рішення у справі.

Ухвалою від 12 вересня 2023 року місцевий суд відстрочив позивачу сплату судового збору.

При подачі позову до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 13 420 грн.

Врахувавши ціну позову, приписи Закону України «Про судовий збір», обставини відстрочення сплати судового збору та максимальну суму судового збору, яка підлягала сплаті, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції вважав, що розмір судового збору, який підлягав сплаті позивачем при подачі позову до суду становить 939 400 грн з яких 13 420 грн підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, а решта - 925 980 грн у дохід держави.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У поданій у січні 2025 року до Верховного Суду касаційній скарзі представник

ОСОБА_1 адвокат Скок В. Л. просив рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 15 лютого 2024 року, додаткове рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 22 березня 2024 року, постанови Одеського апеляційного суду

від 19 листопада 2024 року скасувати, а у справі ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Представник заявника вказує, що суди помилково взяли до уваги та надали оцінку договору фрахтування за типовою формою бербоут-чартеру «БЕРКОН-2001»

від 01 грудня 2015 року та копії листа компанії ЛАРТРОС ОВЕРСІЗ ІНК (LARTROS OVERSEAS INC) від 02 березня 2016 року, оскільки за відсутності оригіналів неможливо встановити достовірність таких доказів.

Попри задоволення клопотання сторони відповідача та постановлення місцевим судом ухвали про зобов`язання відповідача надати оригінали доказів, які були поставлені під сумнів позивач фактично надав письмові пояснення про те, що договір фрахтування укладений з використанням усіх електронних телекомунікаційних систем. Після його укладення та обміну сканованими копіями за допомогою інформаційно-технологічних систем сторони не мали об`єктивної потреби у збереженні таких документів, оскільки такі копії були прирівняні сторонами до оригіналів, а тому, з урахуванням тривалого проміжку часу могли бути знищені.

Нормами статей 95 та 100 ЦПК України не передбачено жодних виключень в залежності від причин відсутності оригіналів доказів, а тому договір бербоут-чартера та листування до даного договору сторона відповідача вважає неналежними та недопустимими доказами через відсутність їх оригіналів.

Помилковість висновків судів у цій частині підтверджується правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 21 червня 2023 року у справі

№ 916/3027/21, від 26 липня 2023 року у справі № 509/7127/21, від 15 липня року у справі № 914/1003/21, від 03 серпня 2022 року у справі № 910/5408/21, від 04 грудня 2024 року у справі № 761/35043/21, від 24 червня 2022 року у справі № 463/1166/19,

від 12 квітня 2023 року у справі № 466/4209/17, від 14 лютого 2024 року у справі

№ 372/1213/21, від 14 лютого 2024 року у справі № 761/22018/17, від 10 липня

2024 року у справі № 459/1507/23, від 02 листопада 2021 року у справі № 237/4569/17, від 29 вересня 2021 року у справі № 190/1097/18, від 12 липня 2022 року у справі

№ 761/15392/19, від 23 грудня 2020 року у справі № 757/28231/13-ц, від 27 жовтня

2021 року у справі № 523/1712/18, від 21 березня 2019 року у справі № 568/879/17,

від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі

№ 914/1003/21.

Суди також допустили неправильне застосування приписів статті 8 Закону України «Про міжнародне приватне право» у зв`язку із чим, не встановлюючи зміст норм права Англії та Уельсу, згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі в частині укладення договору чартеру, дійшли безпідставного висновку про те, що існує звичайна практика укладення чартерів за допомогою обміну електронними листами і факсимільними повідомленнями та навіть в усній формі. Висновки судів про те, що заявами свідків та афідевітом можуть підтверджуватись такі обставини, як факт укладення Типового бербоут-чартера кодова назва «БЕРКОН-2001» від 01 грудня 2015 року помилкові також.

Висновки судів у цій частині не узгоджуються із правими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19,

від 20 березня 2024 року у справі № 466/674/18, від 08 листопада 2021 року у справі

№ 761/38133/19, від 19 травня 2021 року у справі № 501/1350/17, від 16 вересня

2020 року у справі № 642/3886/18.

Аргументом касаційної скарги також є вказівка, що позивач не довів належними та допустимими доказами те, що він вживав заходів щодо одержання доходів від здачі судна у фрахт третім особам за ставкою фрахту 2 000 доларів США за день, а тому суди дійшли помилкового висновку про наявність підстав для застосування приписів статті 22 ЦК України, що узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06 грудня 2019 року у справі № 908/2486/18,

від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/3669/19, від 16 червня 2021 року у справі

№ 910/14341/18 та від 30 жовтня 2024 року у справі № 757/27686/22-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц, від 10 червня 2020 року у справі № 910/12204/17, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18.

Касаційна скарга також містить посилання на те, що суди, під час ухвалення оскаржених рішень, не врахували висновків Верховного Суду, які викладені у постановах

від 12 квітня 2022 року у справі № 463/166/19, від 09 лютого 2022 року у справі

№ 200/10900/18, від 27 вересня 2023 року у справі № 501/3560/19.

Представник заявника вважає, що суди під час вирішення питання про поновлення строку давності не врахували висновку Верховного Суду, викладеного у постанові

від 06 жовтня 2021 року у справі № 359/4206/19, від 06 лютого 2024 року у справі

№ 525/397/21, від 21 лютого 2024 року у справі № 761/4564/19, від 13 грудня 2023 року у справі № 638/17380/19, від 10 січня 2024 року у справі № 314/1612/22 та не звернули уваги, що право вимоги у позивача до ОСОБА_1 виникло 17 травня 2016 року.

Додатково представник заявника зауважує, що у позивача були відсутні об`єктивно- непереборні обставини, які б завадили йому звернутися із позовом у межах позовної давності.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У лютому 2025 року представник Компанії GELLAR EQUITIES CORP (ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП) адвокат Сафоніков А. П. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому просив у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржені судові рішення залишити без змін.

Представник позивача вказує, що суди належним чином встановили фактичні обставини справи на підставі належних, допустимих та достовірних доказів, які підтверджують реальність укладення договору фрахтування. Суди правильно вважали, що обставина укладення договору фрахтування підтверджується не лише наданою до суду самою копією договору, а і сукупністю інших належних, допустимих та достовірних доказів, які долучені до матеріалів справи та взаємопов`язані у своїй сукупності. Під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій сторона відповідача неодноразово намагалась заперечити реальність існування договору фрахтування судна, однак такі твердження зроблені виключно на припущеннях.

Вважає, що не вважається порушенням норм процесуального права недослідження оригіналу електронного доказу за наявності у матеріалах справи паперових копій цих доказів та за відсутності обґрунтованих сумнівів у їх відповідності оригіналу, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах

від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, від 18 червня 2021 року у справі

№ 234/8079/20.

Зауважує, що відповідно до приписів частини третьої статті 8 Закону України «Про міжнародне приватне право» особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтування своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм.

З огляду на викладене вважає, що позивач правильно застосував норми права Англії та Уельсу. Відповідач висновків експертів про те, що позивач неправильно застосував такі норми не надав.

Суди належним чином встановили факт заподіяння позивачу шкоди внаслідок застосування заходів забезпечення позову, а також розмір такої шкоди. Крім того суди встановили протиправність (необґрунтованість) дій відповідача та причинно- наслідковий зв`язок із заподіяною шкодою.

Представник позивача зауважує, що невирішення господарського спору № 916/1349/16 за позовом ОСОБА_1 та підконтрольної йому компанії та закриття кримінального провадження, яке мало місце 31 грудня 2022 року свідчить про остаточне вирішення спору щодо права володіння, користування та розпорядження судном.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 16 січня 2025 року відкрив провадження у цій справі та витребував справу із Іллічівського міського суду Одеської області.

Справа № 501/2884/23 надійшла до Верховного Суду 24 лютого 2025 року.

Верховний Суд ухвалою від 05 червня 2025 року справу призначив до розгляду колегією у складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

18 грудня 2015 року до Іллічівського міського суду Одеської області звернувся

ОСОБА_1 з цивільним позовом до Публічного акціонерного товариства «Іллічівський судноремонтний завод» про витребування майна з чужого незаконного володіння, а саме судна «EXCALIBUR», ІМО № НОМЕР_2, що на той час знаходилось в акваторії Іллічівського морського порту (а. с. 11-16, том 1; а. с. 109, 110, том 3).

У позовній заяві ОСОБА_1 вказав, що судно зареєстроване та є власністю компанії BEYOND EXPECTATION INC в особі ОСОБА_1 та просив суд:

- витребувати судно з чужого незаконного володіння Публічного акціонерного товариства «Іллічівський судноремонтний завод» на користь BEYOND EXPECTATION INC, в особі власника (100 % акцій) та директора громадянина рф ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Публічне акціонерне товариство «Іллічівський судноремонтний завод» безперешкодно пропускати на судно представників ОСОБА_1 та членів екіпажу судна, яких найняв ОСОБА_1 .

Разом із позовною заявою до суду надійшла заява від 09 грудня 2015 року про забезпечення позову шляхом накладення арешту на судно (а. с. 26-28, том 1; а. с. 119, 120, том 3).

ОСОБА_1 21 грудня 2015 року звернувся до суду з доповненням до позовної заяви (а. с. 121, том 3) та уточненою позовною заявою про витребування майна з чужого незаконного володіння (а. с.122, 123, том 3).

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 04 січня 2016 року було відкрите провадження у справі № 501/5202/15-ц (а. с.182, том 3).

Публічне акціонерне товариство «Іллічівський судноремонтний завод» надало до суду заперечення проти позову (а. с. 124,125, том 3).

Представник ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП (GELLAR EQUITIES CORP) 22 лютого 2016 року надав до суду заяву про участь у справі третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - компанії ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП (GELLAR EQUITIES CORP) (а. с. 126, 127, том 3).

Представник ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП (GELLAR EQUITIES CORP) 24 лютого 2016 року звернувся до суду із заявою про залучення до справи третьої особи -компанії ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП (GELLAR EQUITIES CORP) (а. с. 141-143, том 3).

ОСОБА_1 надав до суду заперечення на заяву про залучення до справи третьої особи компанії ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП (GELLAR EQUITIES CORP) (а. с. 163-165, том 3).

Іллічівський міський суд Одеської області ухвалою від 29 лютого 2016 року відмовив у задоволенні заяви представника ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП (GELLAR EQUITIES CORP) про залучення компанії до участі у справі у якості третьої особи (а. с. 173, 174, том 3).

Іллічівський міський суд Одеської області ухвалою від 04 січня 2016 року задовольнив заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, якою наклав арешт на судно «EXCALIBUR», ІМО № НОМЕР_2 шляхом заборони його виходу за межі акваторії Іллічівського морського торговельного порту, в якому воно знаходилось (а. с. 30, том 1; а. с. 29, 171, том 3).

Іллічівський міський суд Одеської області рішенням від 29 лютого 2016 року позов ОСОБА_1 у справі № 501/5202/15-ц про витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнив у повному обсязі (а. с. 31-34, том 1; а. с. 175-177, том 3).

Компанія ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП (GELLAR EQUITIES CORP) 10 березня 2016 року звернулась до Апеляційного суду Одеської області з апеляційними скаргами на рішення від 29 лютого 2016 року та ухвалу про арешт від 04 січня 2016 року у справі

№ 501/5202/15-ц.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2016 року задоволено апеляційну скаргу представника компанії ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП (GELLAR EQUITIES CORP) у повному обсязі та скасовано ухвалу про арешт від 04 січня 2016 року у справі № 501/5202/15-ц (а. с. 36-38, том 1; а. с. 178, 179, том 3).

Апеляційний суд Одеської області рішенням від 17 травня 2016 року задовольнив апеляційну скаргу представника компанії ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП (GELLAR EQUITIES CORP), скасував рішення від 29 лютого 2016 року у справі № 501/5202/15-ц та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив (а. с. 40-45, том 1; а. с. 181-183, том 3).

Апеляційний суд Одеської області ухвалою від 17 травня 2016 року ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 29 лютого 2016 року про відмову у залученні третьої особи скасував (а. с. 185,186, том 3).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові ОСОБА_1 , Апеляційний суд Одеської області дійшов висновку про те, що компанія ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП (GELLAR EQUITIES CORP) є добросовісним набувачем та законним власником спірного судна на підставі купчої (акта передачі права власності на судно) від 22 червня 2015 року, апостильованої у встановленому законом і міжнародними договорами порядку.

Також суд апеляційної інстанції встановив, що особою (суб`єктом спірних правовідносин), чиї права та законні інтереси могли бути порушені в частині реалізації права власності, є компанія BEYOND EXPECTATION INC (суб`єкт спірних правовідносин), а не ОСОБА_1 , як фізична особа, учасник та директор вказаної компанії.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 19 жовтня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 у справі

№ 501/5202/15-ц (а. с. 129-229, том 1) відхилив (а. с. 47-52, том 1; а. с. 30, 31, 187-189, том 3).

Верховний Суд України ухвалою від 30 січня 2017 року у допуску до провадження Верховного Суду України справи № 501/5202/15-ц відмовив (а. с. 32, 191, том 3).

Ухвалою Верховного Суду України від 10 лютого 2017 року заява ОСОБА_1 була повернута заявнику (а. с. 32 (зворотній бік), том 3, а. с. 192, том 3).

Суди встановили, що 01 грудня 2015 року між компанією ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП (GELLAR EQUITIES CORP), як власником судна (Власник/Судновласник), та компанією ЛАРТРОС ОВЕРСІЗ ІНК (LARTROS OVERSEAS INC), як фрахтувальником (фрахтувальники) був укладений договір бербоут-чартеру судна за формою БЕРКОН 2001 (далі - Договір фрахтування або Чартер), умови якого регулюються Додатком № 1 та № 2 до Типового бербоут-чартера «БЕРКОН 2001» від 01 грудня 2015 року (а. с. 54-68, том 1; а. с. 211-219, том 3).

Відповідно до змісту Договору фрахтування/чартеру суди встановили.

Відповідно до пунктів 1-3 Частини II чартеру, що застосовується з відповідними графами Частини І Договору фрахтування, сторони домовились, що компанія ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП (GELLAR EQUITIES CORP), діючи в якості власника або фрахтівника, погодилась надати в оренду (фрахт) судно EXCALIBUR (ЕКСКАЛІБУР), ІМО НОМЕР_2, а компанія ЛАРТРОС ОВЕРСІЗ ІНК (LARTROS OVERSEAS INC) погодилась взяти в оренду (фрахт) судно строком на п`ять календарних років, починаючи з дати здачі та прийняття судна, але не пізніше 29 лютого 2016 року. Судно здається власниками та приймається Фрахтувальниками у фрахт в порту або місці, зазначеному у графі 13, тобто на Іллічівському судноремонтному заводі, Україна, на умовах «як є» на готовому безпечному причалі, який можуть вказати Фрахтувальники, але Власники надають Фрахтувальникам 10-12 днів безкоштовної стоянки в доку судноремонтного заводу за свій рахунок.

Таким чином, договір фрахтування судна укладений строком на п`ять календарних років, починаючи з дати здачі судна у фрахт Судновласником (позивачем) та отриманням судна у фрахт Фрахтувальником, що повинно було відбутися не пізніше

29 лютого 2016 року. Відтак суди встановили, що договір фрахтування судна укладений на період з 29 лютого 2016 року по 28 березня 2021 року.

Відповідно до графи 22 Частини І чартеру, розмір фрахту за чартером складає 2 000 (дві тисячі) доларів США за день кожного місяця авансом згідно з рахунком.

Відповідно до пункту 28(b) «Невиконання зобов`язань Власниками» Частини II чартеру, якщо Власники своїми діями або бездіяльністю порушують свої зобов`язання за цим Чартером настільки, що фрахтувальники позбавлені можливості користуватися судном, фрахтувальники мають право негайно скасувати цей чартер, письмово повідомивши власників.

Відповідно до пункт 4 Додатку № 1 до чартеру, судно здається у фрахт на Іллічівському судноремонтному заводі (Україна) 20-29 лютого 2016 року, без непогашених боргів перед судноремонтним заводом або іншими третіми особами з боку власників, включаючи агентські витрати. Судно не має знаходитися під арештом та/або бути предметом судових розглядів, арбітражу, кримінальних справ або будь-яких інших морських вимог, прямо або опосередковано пов`язаних з судном (графа 5) та правом власності на нього або володіння ним, які можуть обґрунтовано призвести до його арешту або дати законні підстави обґрунтовано очікувати його арешту, незалежно від юрисдикції. Невиконання цього пункту означає нездачу судна у фрахт, що призводить до порушення власниками своїх зобов`язань та розірвання цього чартеру (а. с. 67,

том 1).

Додаток від 20 грудня 2015 року № 2 до чартеру передбачає наступні умови: власники повинні підтвердити доставку з поточним статусом класу та поточними заборгованостями із виплати/умовами класу, якщо є. Судно буде доставлене на умовах «у поточному стані, незалежно від місцезнаходження» (п. 4); бербоут-фрахтувальники приймають поточні умови та нові умови доставки на умовах «у поточному стані, незалежно від місцезнаходження» відповідно до пункту 4 Додатку № 2 вище (п. 5); цей Додаток № 2 вважається невід`ємною частиною Типового бербоут-чартера «БЕРКОН 2001» від 01 грудня 2015 року і регулюється та тлумачиться відповідно до права Англії та Уельсу (п. 6); сторони погодилися та прийняли те, що всі документи, складені в рамках цього Типового бербоут-чартера «БЕРКОН 2001» від 01 грудня 2015 року, включаючи, але не обмежуючись, саму Угоду, доповнення, листування тощо, якими обмінюються (через брокерів або безпосередньо) за допомогою електронних засобів зв`язку, вважаються оригіналами, якщо інше окремо не вимагають Власники та/або фрахтувальники (п. 7); за винятком поправок, внесених у цьому документі, інші положення та умови Чартерної сторони залишаються в повній силі (п. 8). Цей Додаток № 2 набирає чинності після належного виконання його всіма сторонами та обміну документами Чартерної сторони «БЕРКОН» за допомогою електронного зв`язку між сторонами.

Згідно із розрахунком збитків, який надав позивач до позову, з урахуванням узгодженої та встановленої Сторонами ставки фрахту у розмірі 2 000 доларів США за день та зважаючи на узгоджений Сторонами загальний строк договору, що мав складати

5 календарних років або 60календарних місяців або 1 827 календарних днів, загальна сума фрахтових платежів за договором фрахтування (чартеру) повинна складати

З 654 000 доларів США (1 827 днів * 2000 доларів США) (а. с. 13, том 1).

Судновласник звернувся до фрахтувальників з листом від 01 лютого 2016 року

№ 1/2/16-4, в якому повідомив про обставини накладення арешту у справі

№ 501/5202/15-ц та зобов`язався зробити все можливе для якнайшвидшого зняття арешту з судна, щоб належним чином забезпечити доставку судна і його передачу у фрахт до встановленої дати канцелінгу, тобто до 29 лютого 2016 року (а. с. 68, 69, том 1; а. с. 221-222, том 3).

У відповідь листом від 05 лютого 2016 року № б/н фрахтувальники повідомили позивача про свою глибоку стурбованість фактом арешту судна за ухвалою суду у справі № 501/5202/15, що ставить під загрозу можливість виконання умов Чартеру. З посиланням на положення чартеру в частині підстав його розірвання (зокрема, п.4 Додатку до чартеру) фрахтувальники попередили позивача про необхідність зняття арешту з судна та завершити судові процеси, що тривають, до дати канцелінгу, інакше Фрахтувальники залишають за собою право скасувати та розірвати чартер (а. с. 70, 71, том 1; а. с. 223-225, том 3).

Листом від 21 лютого 2016 року № 21/2/16-3 Судновласник (позивач) повідомив фрахтувальників про предмет спору у справі № 501/5202/15 за позовом ОСОБА_1 , запевнив Фрахтувальників про незаконність та безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 , а також про вчинення cудновласником всіх можливих дій для зняття арешту з судна та припинення судового процесу. Крім того, позивач просив фрахтувальників продовжити термін передачі судна в оренду (фрахт) та відкласти дату передачі судна у фрахт до фактичного зняття арешту з судна та завершення судового процесу у справі № 501/5202/15, що підтверджується копією листа (а. с. 72, 73, том 1;

а. с. 226-228, том 3).

У листі фрахтувальників від 02 березня 2016 року № б/н останні повідомили позивача, що за даними призначених ними місцевих адвокатів в Україні, 29 лютого 2016 року Іллічівський міський суд Одеської області у повному обсязі задовольнив позов ОСОБА_1 у справі № 501/5202/15. Крім того, рішення (ухвала) суду про арешт судна від 04 січня 2016 року також залишається в силі; вказані обставини порушують умови чартеру та позбавляють фрахтувальників права і можливості користування судном. Зважаючи на вказані обставини, посилаючись на положення пункту 4 «Час здачі», підпунктів 5 (а), 5 (с) пункту 5 «Розірвання», пункту 28(b) «Невиконання зобов`язань Власниками» Частини II чартеру, а також пункту 4 Додатку до чартеру, фрахтувальники заявили про порушення позивачем як судновласником своїх зобов`язань і повідомили про скасування та розірвання чартеру з негайним набранням цим повідомленням законної сили (а. с. 74-78, том 1; а. с. 230, 231, том 3). Вказані обставини підтверджуються копіями відповідних листів між судновласником (позивачем) і фрахтувальником, які містяться в матеріалах даної цивільної справи з нотаріально засвідченим перекладом українською мовою.

У подальшому позивач неодноразово звертався до фрахтувальників з листами, в яких пропонував укласти новий договір фрахтування судна на тих же умовах, що і договір бербоут-чартеру судна від 01 грудня 2015 року (Чартер), що підтверджується копіями заяв від 19 травня 2016 року (а. с. 28, том 4), від 21 жовтня 2016 року (а. с. 29, том 4), від 07 лютого 2016 року (а. с. 30, том 4), від 09 березня 2016 року (а. с. 31, том 4),

від 11 липня 2016 року (а. с. 32, том 4), 24 жовтня 2017 року (а. о. 33, том 4), 05 лютого 2018 року (а. с. 34, том 4), 19 червня 2018 року (а. с. 35, том 4), від 01 серпня 2018 року (а. о. 36, том 4), від 30 листопада 2018 року (а. с. 37, том 4), 04 лютого 2018 року (а. с. 38, том 4), від 04 квітня 2019 року (а. с. 39, том 4), від 09 вересня 2019 року (а. с. 40, том 4), від 20 листопада 2019 року (а. с. 41, том 4), від 15 січня 2019 року (а. с. 42, том 4),

від 04 березня 2020 року (а. с. 43, том 4), від 02 червня 2020 року (а. с. 44, том 4),

від 02 листопада 2020 року (а. с. 45, том 4), від 22 листопада 2018 року (а. с. 46, том 4), від 15 березня 2021 року (а. с. 47, том 4), від 01 липня 2018 року (а. с. 48, том 4),

від 21 вересня 2021 року (а. с. 49, том 4), від 06 грудня 2019 року (а. с. 50, том 4),

від 17 січня 2022 року (а. с. 51, том 4), від 29 липня 2019 року (а. с. 52, том 4),

від 21 листопада 2022 року (а. с. 53, том 4), від 02 грудня 2022 року (а. с. 54, том 4),

від 07 грудня 2022 року (а. с. 55, том 4).

Суди встановили, що фрахтувальники відхилили всі пропозиції позивача укласти такий договір. Дана обставина підтверджується листуванням позивача ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП (GELLAR EQUITIES CORP) з компанією ЛАРТРОС ОВЕРСІЗ ІНК (LARTROS OVERSEAS INC) в період з 19 травня 2016 року по 07 грудня 2022 року (зворотній бік а. с. 28-55, том 4), які додані до корпоративної заяви ЛАРТРОС ОВЕРСІЗ ІНК (LARTROS OVERSEAS INC)

від 13 листопада 2023 року з додатками у вигляді листів належним чином апостильована з нотаріально засвідченим перекладом українською мовою (а. с. 70-94, том 5).

Також, вказані листи додані до заяви свідка від 29 листопада 2023 року пана ОСОБА_6 (а. с. 220-290, том 5). Заява свідка з додатками належним чином апостильована 30 листопада 2023 року та надана суду з нотаріально засвідченим перекладом українською мовою.

У заяві свідка пан ОСОБА_7 повідомив наступне.

«Відповідь на питання 1: Відповідно до корпоративних записів та наданої інформації

01 грудня 2015 року був укладений договір фрахтування за проформою ВІМСО Стандартний бербоут-чартер BARECON 2001 між компанією ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП (GELLAR EQUITIES CORP) (Панама) в якості Власників та компанією ЛАРТРОС ОВЕРСІЗ ІНК (LARTROS OVERSEAS INC) (Кіпр) в якості фрахтувальників стосовно судна EXCALIBUR, номер ІМО: 895914 (надалі - «договір фрахтування»), У подальшому сторони узгодили та підписали Додаток 1 та Додаток 2 до договору фрахтування. Договір фрахтування та Додатки були у належному порядку укладені уповноваженими працівниками (представниками) Власників та фрахтувальників, які мали увесь обсяг повноважень на такі дії, про що свідчили попередньо перевірені корпоративні повноваження компаній ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП (GELLAR EQUITIES CORP) та ЛАРТРОС ОВЕРСІЗ ІНК (LARTROS OVERSEAS INC)

Відповідь на питання 2: Відповідно до корпоративних записів та наданої інформації Договір фрахтування був укладений з використанням усіх інформаційно- телекомунікаційних електронних систем, доступних на той момент, включаючи, серед іншого, електронну пошту, месенджери, телефонний зв`язок, тощо, що відповідає належній морській та судноплавній практиці. За законодавством Англії зазначення місця укладання договору фрахтування не є обов`язковим і не впливає на чинність та юридичну силу договору для сторін. Відповідно до корпоративних записів та наданої інформації представники компаній ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП (GELLAR EQUITIES CORP)та ЛАРТРОС ОВЕРСІЗ ІНК (LARTROS OVERSEAS INC) (через брокерів, юристів, адвокатів) обмінялися підписаним примірником Договору фрахтування з використанням доступних інформаційно-телекомунікаційних електронних систем, що повністю відповідає належній морській та судноплавній практиці та застосовному англійському праву.

Відповідь на питання 3: Відповідно до корпоративних записів та наданої інформації обмін кореспонденцією між компаніями ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП (GELLAR EQUITIES CORP) та ЛАРТРОС ОВЕРСІЗ ІНК (LARTROS OVERSEAS INC) (через брокерів, юристів, адвокатів) стосовно укладання та припинення договору фрахтування здійснювався з використанням усіх інформаційно-телекомунікаційних електронних систем, доступних на той момент, включаючи, серед іншого, електронну пошту, месенджери, тощо, а також особисті зустрічі представників, що повністю відповідає належній морській та судноплавній практиці та застосовному англійському праву».

Згідно зі звітом від 23 березня 2023 року про ставку фрахту за чартером т/х «EXCALIBUR», ІМО № 895914, що ставка фрахту, зазначена у графі 22 чартеру, є комерційно обґрунтованою, справедливою та звичайною для такого класу суден (пункт 2.1 Звіту) на час укладення чартеру, що означає, що ставка фрахту за чартером відповідає умовам фрахтового ринку, що склалися орієнтовно станом на грудень

2015 року (а. с. 85-90, том 1; а. с. 238-244, том 3).

Представник компанії ЛАРТРОС ОВЕРСІЗ ІНК (LARTROS OVERSEAS INC) зробив письмові урочисті заяви під присягою у формі афідевіту від 05 квітня 2015 року, в яких заявив та підтвердив під присягою, що між Судновласником (позивачем) та Фрахтувальником дійсно був укладений Чартер від 01 грудня 2015 року щодо фрахтування судна на наведених вище умовах, однак він був розірваний фрахтувальником в односторонньому порядку у зв`язку з арештом судна у справі № 501/5202/15-ц (а. с. 93-100, том 1;

а. с. 245-254, том 3).

Афідевіт компанії ЛАРТРОС ОВЕРСІЗ ІНК (LARTROS OVERSEAS INC) був адресований компетентним судам та органам України, а також всім зацікавленим особам, його посвідчено нотаріусом міста Лімасол (Кіпр) 31 березня 2023 року та апостильовано

04 квітня 2023 року.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 23 грудня 2021 року у справі

№ 916/2484/18, яке набрало законної сили, стягнуто з ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП (GELLAR EQUITIES CORP) на користь Публічного акціонерного товариства «Іллічівський судноремонтний завод» причальний збір у розмірі 145 721,55 доларів США за стоянку судна «EXCALIBUR», IMO НОМЕР_2 (а. с. 41, том 3).

Компанія BEYOND EXPECTATIONS INC (БЕЙОНД ЕКСПЕКТЕЙШНС INK), директором і засновником якої виступав ОСОБА_1 25 травня 2016 року звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом про усунення перешкод у користуванні майном до відповідача - Публічного акціонерного товариства «Іллічівський судноремонтний завод» (справа № 916/1349/16), що підтверджується копією позовної заяви від 17 травня 2016 року (а. с. 195, 196, том 3) та інформацією щодо стану розгляду судових справ (а. с. 193, 194, том 3).

Господарський суд Одеської області ухвалою від 10 червня 2016 року у справі

№ 916/1349/16 заяву компанії BEYOND EXPECTATIONS INC (БЕЙОНД ЕКСПЕКТЕЙШНС ІНК) задовольнив частково та заборонив Публічному акціонерного товариства «Іллічівський судноремонтний завод» та іншим особам вчиняти дії, спрямовані на заміну місцезнаходження судна «EXCALIBUR», IMO НОМЕР_2 (а. с. 197, том 3).

Господарський суд Одеської області ухвалою від 18 липня 2016 року у справі

№ 916/1349/16 у прийнятті позовної заяви ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Іллічівський судноремонтний завод» про усунення перешкод у користуванні майном відмовив (а. с. 198, том 3).

Одеський апеляційний господарський суд ухвалою від 25 липня 2016 року у справі

№ 916/1349/16 апеляційну скаргу повернув ОСОБА_1 (а. с. 199, том 3).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 06 жовтня 2016 року відмовлено у прийнятті касаційної скарги ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали господарського суду Одеської області від 18 липня 2016 року у справі № 916/1349/16 (а. с. 200, 201, том 3).

Господарський суд Одеської області ухвалою від 18 червня 2018 року у справі

№ 916/1349/16 залишив без розгляду позов компанії BEYOND EXPECTATIONS INC (БЕЙОНД ЕКСПЕКТЕЙШНС ІНК) до (GELLAR EQUITIES CORP), Публічного акціонерного товариства «Іллічівський судноремонтний завод» про усунення перешкод у користуванні майном (а. с. 202, том 3).

Господарський суд Одеської області ухвалою від 31 липня 2018 року у справі

№ 916/1349/16 скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Одеської області від 10 червня 2016 року (а. с. 203, том 3).

До Єдиного реєстру досудових розслідувань 02 липня 2016 року внесені відомості за

№ 12016160000000417 за заявою ОСОБА_1 „ що вбачається з дослідженої судом копії ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2018 року у справі № 522/16835/18 (а. с. 125-128, том 4). В своїй заяві ОСОБА_1 посилався на протиправне заволодіння судном «EXCALIBUR», IMO НОМЕР_2, яке на праві власності належало компанії BEYOND EXPECTATIONS INC (БЕЙОНД ЕКСПЕКТЕЙШНС ІНК) (а. с. 132, том 4).

Відповідно до копії постанови старшого слідчого відділення ВП № 1 ОРУП № 2 ГУНП в Одеській області від 05 серпня 2022 року залучено директора компанії «GELLAR EQUITIES CORP» - ОСОБА_5 в якості потерпілого до кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань

№ 12016160000000417 від 02 липня 2016 року (а. с. 129-131, том 4).

Постановою від 31 грудня 2022 року вказане кримінальне провадження було закрите за відсутності складу кримінального правопорушення.

Суди встановили та вказували, що обставини укладання договору фрахтування підтверджуються наступними доказами, що наявні в матеріалах справи:

- апостильованою корпоративною заявою компанії ЛАРТРОС ОВЕРСІЗ ІНК (LARTROS OVERSEAS INC) від 13 листопада 2023 року та додатками до неї, а саме: договором фрахтування за типовою формою бербоут-чартеру «БЕРКОН-2001» від 01 грудня

2015 року, укладеним між компанією ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП (GELLAR EQUITIES CORP), як судновласником, та компанією ЛАРТРОС ОВЕРСІЗ ІНК (LARTROS OVERSEAS INC), як фрахтувальником, підписаними сторонами Додатком № 1 та Додатком № 2, а також листами між представниками компаній ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП (GELLAR EQUITIES CORP) та ЛАРТРОС ОВЕРСІЗ ІНК (LARTROS OVERSEAS INC) (а. с. 70-94, том 5). Вказана заява з додатками до неї нотаріально засвідчені перекладом українською мовою;

- апостильованою спільною корпоративною заявою від 13 листопада 2023 року компанії ЛАРТРОС ОВЕРСІЗ ІНК (LARTROS OVERSEAS INC) та компанії ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП (GELLAR EQUITIES CORP), з додатком до неї - договором фрахтування за типовою формою бербоут-чартеру «БЕРКОН 2001» від 01 грудня 2015 року, укладеним між компанією ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП (GELLAR EQUITIES CORP) як судновласником, та компанією ЛАРТРОС ОВЕРСІЗ ІНК (LARTROS OVERSEAS INC), як фрахтувальником, а також підписаними сторонами Додатком № 1 та Додатком № 2 (а. с. 232-257, том 4). Вказана заява та договір нотаріально засвідчені перекладом українською мовою.

- заявою свідка від 29 листопада 2023 року пана ОСОБА_6, який діючи у якості директора та президента компанії ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП (GELLAR EQUITIES CORP), будучи попередженим про кримінальну відповідальність за надання неправдивих свідчень, що передбачена статтею 384 КК України, у порядку статті 93 ЦПК України надав відповіді на питання, поставлені позивачу представниками відповідача у відзиві на позовну заяву у справі № 501/2884/23 (а. с. 230-233, том 5).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Встановивши, що накладеним ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області

від 04 січня 2016 року у справі № 501/5202/15-ц за позовом ОСОБА_1 арештом, який згодом був скасований та недобросовісними діями ОСОБА_1 позивачу спричинена матеріальна шкода, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції', вважав, що наявні підстави для задоволення позову.

Колегія суддів не може в повній мірі погодитись із такими висновками з огляду на наступне.

Згідно з Законом України «Про приєднання України до Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна» № 3702-VI, що набув чинності 10 жовтня 2011 року, Конвенція набирає чинності для України через шість місяців з дати одержання Міністерством закордонних справ Бельгії повідомлення про приєднання України до Конвенції відповідно до статті 15 Конвенції. Відповідно до частини першої статті 6 Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна 1952 року, усі питання щодо відповідальності позивача за збитки, заподіяні внаслідок арешту судна, або за витрати, пов`язані із наданням застави або іншого виду забезпечення з метою звільнення судна або запобігання його арешту, будуть вирішуватися за правом Договірної Держави, у межах юрисдикції якої був здійснений арешт чи було подано клопотання щодо його здійснення.

Згідно з частиною першою статті 46 Кодексу торговельного мореплавства України, особа, на вимогу якої судно арештовано, несе відповідальність за будь-які збитки, завдані власнику судна або фрахтувальнику його за бербоут-чартером у результаті необґрунтованого арешту судна або надання надмірного забезпечення морської вимоги.

Відповідно до приписів частини першої статті 159 ЦПК України, у випадку закриття провадження або залишення позовної заяви без розгляду з інших, ніж зазначені у частині першій статті 155 цього Кодексу підстав або у випадку ухвалення рішення суду (третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу) щодо повної або часткової відмови у задоволенні позову відповідач або інша особа, чиї права або охоронювані законом інтереси порушені внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, має право на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживалися.

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (частина перша та друга статті 22 ЦК України).

Отже, відшкодування шкоди, заподіяної забезпеченням позову, є способом захисту прав та інтересів і одночасно мірою юридичної відповідальності.

При цьому в усіх правовідносинах з відшкодування шкоди діє презумпція завдавача шкоди.

У зв`язку з цим до предмета доказування у цих правовідносинах і, відповідно, до предмета оцінки судом належать обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, а саме умови і підстави застосування частини першої статті 159 ЦПК України, якими є те, що ризик здійснення процесуальних дій лежить виключно на учасниках спору, при цьому за відповідачем у справі (за основним позовом) закріплено спеціальне право вимагати відшкодування збитків, які йому заподіяні у результаті застосування забезпечення позову.

Скористатися цим правом він може, якщо вимоги позивача (за основним позовом) не будуть задоволені (повністю або частково) судом (третейським судом, міжнародним комерційним арбітражем), у випадку закриття провадження або залишення позовної заяви без розгляду з інших підстав, ніж зазначені у частині першій статті 155 ЦПК України.

При цьому до предмета доказування не входить безумовне встановлення вини особи, яка ініціювала застосування заходів забезпечення позову.

Право на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, ґрунтуються на прямій вказівці закону (частина перша статті 159 ЦПК України).

У цій категорії справ принцип вини трансформується через принцип добросовісності. Недодержання принципу добросовісності перетворюється на винну поведінку, оскільки протиправне порушення суб`єктивних цивільних прав особи є прямим наслідком дій зобов`язаної особи, яка з огляду на конкретні обставини могла усвідомлювати характер своїх дій як таких, що можуть завдати шкоди.

Безпідставна відмова у відшкодуванні таких збитків означає відсутність необхідного попереджувального впливу на осіб, які заявили безпідставну вимогу про забезпечення позову.

До підстав та умов застосування частини першої статті 159 ЦПК України належать:

1) добросовістність/недобросовістність дій особи (відповідача) при заявленні клопотань про забезпечення позову;

2) зловживання/незловживання правом;

3) підстави відмови (відповідачу у спірних правовідносинах) у пред`явленому ним позові до позивача, підстави закриття провадження або залишення позовної заяви без розгляду, чи було зловживання при заявлені клопотання про забезпечення позову.

Отже, підставою цивільно-правової відповідальності особи, яка заявила клопотання про вжиття заходів забезпечення позову, є сам факт заподіяння іншій особі (протилежній стороні у основному спорі) шкоди внаслідок вжиття судом таких заходів. Особливістю такої відповідальності є опосередкований характер завдання шкоди, оскільки самі процесуальні дії, які безпосередньо завдають шкоди, вчиняє суд (накладає арешт та забороняє вчиняти певні дії), однак до відповідальності притягується особа, за ініціативою якої судом були вчинені такі дії.

При з`ясуванні, чи є доведеним причинний зв`язок між виникненням збитків та вжиттям судом заходів забезпечення позову, підлягають встановленню такі обставини: чи реалізація свого суб`єктивного процесуального права на позов була протиправною, лише з метою завдати шкоди позивачу, оскільки учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України), а до основних засад (принципів) цивільного судочинства віднесено неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункт 11 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Отже, для встановлення причинного зв`язку суду слід з`ясувати протиправність дій відповідача, які повинні передувати настанню збитків, і шкідливі наслідки протиправної поведінки.

Вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 200/10900/18, від 02 березня 2020 року у справі № 922/1742/20 та від 09 лютого 2022 року у справі № 200/10900/18.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Добросовісність (пункт 6 статті З ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту (постанова Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17).

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17 викладений висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(ІІ)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

У постанові від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19 Верховний Суд вказував, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди).

Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

З урахуванням наведеного, здійснивши аналіз на підставі наданих сторонами доказів місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив існування цілої низки конкретних обставин, які у своїй сукупності чітко і однозначно свідчать про недобросовісність та протиправність дій відповідача, що призвели до завдання шкоди правам та законним інтересам позивача.

Такі обставини суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, проаналізував у співвідношенні з діями та поведінкою ОСОБА_1 .

Суди встановили та надали оцінку тій обставині, що позов у справі № 501/5202/15-ц був поданий ОСОБА_1 як фізичною особою, проте він був повністю відхилений судами апеляційної та касаційної інстанцій з тих підстав, що ОСОБА_1 не був і не міг бути суб`єктом спірних правовідносин, адже такою особою могла бути лише компанія «BEYOND EXPECTATION INC».

Суди встановили, що про обізнаність ОСОБА_1 та/або його уповноваженого представника щодо пред`явлення позову неналежним позивачем свідчать встановлені обставини про те, що під час розгляду справи № 501/5202/15-ц у всіх трьох інстанціях правова позиція ОСОБА_1 зводилась до того, що власником судна є компанія «BEYOND EXPECTATION INC», а не сам ОСОБА_1 як фізична особа, що автоматично виключає юридичну можливість та підставність звернення ним до суду з позовом та заявою про забезпечення.

З тексту судових рішень у справі № 501/5202/15-ц суди встановили, що ОСОБА_1 заявляв та надавав відповідні документи на підтвердження того, що власником судна є саме компанія «BEYOND EXPECTATION INC».

У якості підтвердження своїх повноважень у справі № 501/5202/15-ц представник ОСОБА_1 адвокат Бахарєв І. В. надав «спеціальну довіреність» від 23 листопада 2015 року, підписану ОСОБА_1 , який діяв саме в якості генерального директора компанії «BEYOND EXPECTATION INC» (а. с. 113, 114, том 3), а не фізичної особи.

Таким чином колегія суддів вважає правильними висновки судів про те, що на момент пред`явлення ОСОБА_1 позову та подання ним (його представниками) заяви про забезпечення позову у справі № 501/5202/15-ц ОСОБА_1 та його представники чітко розуміли та усвідомлювали, що ОСОБА_1 не є і не може бути належним позивачем, тобто суб`єктом звернення до суду загальної юрисдикції, однак, діючи недобросовісно та на шкоду інтересам судновласника ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП (GELLAR EQUITIES CORP), ОСОБА_1 в особі своїх представників продовжували підтримувати вимоги сторони позивача по суті спору.

Колегія суддів зауважує, що місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано відхилив доводи відповідача про відсутність у нього спеціальних знань у сфері права, внаслідок чого він вважав, що як одноособовий власник та директор компанії BEYOND EXPECTATION INC має право подати позов від власного імені, оскільки під час розгляду справи № 501/5202/15-ц інтереси

ОСОБА_1 представляли фахівці в галузі українського права: адвокат Бахарєв І. В., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 02 березня 2004 року

№ 1243, видане Одеською обласною КДКА; та адвокат Шпагін К. Д., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 02 жовтня 2007 року № 865, видане Одеською обласною КДКА.

Отже, від імені і за дорученням ОСОБА_1 у справі № 501/5202/15-ц діяли досвідчені фахівці в галузі права, які повинні були знати та надати ОСОБА_1 відповідні роз`яснення про принцип майнової самостійності (відокремленості) майна юридичної особи від майна засновників цієї юридичної особи та від майна інших власників, а також правила щодо підсудності цивільних і господарських спорів.

Під час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанцій, дослідивши ухвалені у справі № 501/5202/15-ц рішення, суди встановили недобросовісність поведінки ОСОБА_1 , який своїми процесуальними діями - діями в особі своїх представників демонстрував відсутність зацікавленості у повному, об`єктивному і всебічному розгляді справи на підставі дослідження, аналізу та правової оцінки доказів на підтвердження права власності на судно. Суди вказували, що ОСОБА_1 фактично перешкоджав представникам компанії GELLAR EQUITIES CORP приймати участь у судових засіданнях, ознайомлюватися з матеріалами справи та користуватися іншими правами, передбаченими законом для учасника судового процесу.

З огляду на наведене колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недобросовісну поведінку ОСОБА_1 та його намір заподіяти шкоду інтересам позивача шляхом подання завідомо необґрунтованого позову та заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на судно.

Суди вказали, що після ухвалення Апеляційним судом Одеської області рішення

від 17 травня 2016 року у справі № 501/5202/15-ц, ОСОБА_1 ініціював подання схожого за предметом та суб`єктним складом позову до суду господарської юрисдикції - Господарського суду Одеської області.

Вказали, що компанія BEYOND EXPECTATIONS INC (БЕЙОНД ЕКСПЕКТЕЙШНС ІНК), директором і засновником якої є ОСОБА_1 , 25 травня 2016 року пред`явила до Господарського суду Одеської області позов до Публічного акціонерного товариства «Іллічівський судноремонтний завод», про усунення перешкод у користуванні майном (справа № 916/1349/16).

У подальшому адвокат Шпагін К. Д. від імені ОСОБА_1 як фізичної особи звернувся до Господарського суду Одеської області, як третя особа з самостійними вимогами на предмет спору у справі № 916/1349/16.

Суди встановили, що Господарський суд Одеської області відкрив провадження у справі № 916/1349/16 та прийняв позовну заяву до розгляду.

В ухвалі Господарського суду Одеської області від 10 червня 2016 року у справі

№ 916/1349/16 суд зазначав, що позивач звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача про: усунення перешкод компанії «BEYOND EXPECTATIONS INC» у здійсненні права користування судном «EXCALIBUR» (IMO

№ НОМЕР_2), шляхом зобов`язання Публічного акціонерного товариства «Іллічівський судноремонтний завод» безперешкодно випускати судно «EXCALIBUR» з його території; усунення перешкод компанії «BEYOND EXPECTATIONS INC» у здійсненні права користування судном «EXCALIBUR» (ІМО № НОМЕР_2), шляхом зобов`язання Публічного акціонерного товариства «Іллічівський судноремонтний завод» безперешкодно пропускати на судно «EXCALIBUR» представників компанії «BEYOND EXPECTATIONS INC» та членів екіпажу судна, яких найняла компанія «BEYOND EXPECTATIONS INC».

З позовною заявою позивач подав до суду заяву про забезпечення позову (вх.

№ 2-2788/16 від 25 травня 2016 року), в якій просив суд забезпечити позов шляхом заборони відповідачеві та іншим особам вчиняти дії, а саме: змінювати технічний стан судна «EXCALIBUR» (ІМО № НОМЕР_2); знаходитись на судні «EXCALIBUR» (ІМО

№ НОМЕР_2); змінювати місцезнаходження судна «EXCALIBUR» (ІМО № НОМЕР_2) та вчиняти будь-які правочини стосовно судна «EXCALIBUR» (ІМО № НОМЕР_2).

В обґрунтування поданої заяви у господарській справі позивач зазначив, що судно «EXCALIBUR» (ІМО № НОМЕР_2) належить позивачу на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності та відсутність заставних зобов`язань, виданим реєстратором суден Управління з морських справ та реєстрації суден Республіки Того, форма № TG/ONE/139-38512/175. Це судно знаходиться біля причалу № 12 Публічного акціонерного товариства «Іллічівський судноремонтний завод». Відповідач створює перешкоди позивачу у здійсненні права користування цим судном та відмовляє позивачу у доступі до цього судна, у зв`язку з чим останній не може контролювати стан судна та його місцезнаходження.

Відповідач пояснив суду, що дійсно судно «EXCALIBUR» (ІМО № НОМЕР_2) знаходиться в акваторії Іллічівського морського порту біля причалу № 12 Публічного акціонерного товариства «Іллічівський судноремонтний завод», проте, згідно з рішенням Апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2016 року у справі

№ 22-Ц/785/3234/16 це судно належить іншій особі, а саме ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП (GELLAR EQUITIES CORP). Ремонтні роботи на цьому судні вже виконані та наразі не проводяться, судно може змінити своє місцезнаходження на розсуд власника.

Відповідно до інформації щодо стадії розгляду справи № 916/1349/16 та зі змісту ухвали Господарського суду Одеської області від 18 липня 2016 року (а. с. 198, том 3) про відмову у прийнятті позовної заяви суди встановили, що ОСОБА_1 в особі адвоката Шпагіна К. Д. звернувся до господарського суду Одеської області, як третя особа з самостійними вимогами на предмет спору з позовною заявою до відповідача (Публічного акціонерного товариства «Іллічівський судноремонтний завод») про: усунення перешкод Компанії «BEYOND EXPECTATIONS INC» у здійсненні права користування судном «EXCALIBUR» (ІМО № НОМЕР_2) шляхом зобов`язання Публічного акціонерного товариства «Іллічівський судноремонтний завод» безперешкодно випускати судно «EXCALIBUR» з його території; усунення перешкод компанії «BEYOND EXPECTATIONS INC» у здійсненні права користування судном «EXCALIBUR» (ІМО

№ НОМЕР_2) шляхом зобов`язання Публічного акціонерного товариства «Іллічівський судноремонтний завод» безперешкодно пропускати на судно «EXCALIBUR» представників Компанії «BEYOND EXPECTATIONS INC» та членів екіпажу судна, яких найняла Компанія «BEYOND EXPECTATIONS INC».

Відмовляючи у прийнятті позовної заяви ОСОБА_1 , суд зазначив, що у цьому випадку до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача звернулася третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - 0С0БА_1 (ОСОБА_1) як фізична особа, що не є суб`єктом підприємницької діяльності. Стаття 12 ГПК України не передбачає, що справи за позовом фізичної особи до юридичної особи про усунення перешкод у користуванні майном у спірних відносинах підлягають розгляду у господарських судах України.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою суду, 21 липня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою та уточненнями до неї, в яких просив скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 18 липня 2016 року та передати справу на розгляд місцевого господарського суду.

Одеський апеляційний господарський суд ухвалою від 25 липня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 повернув у зв`язку з несплатою судового збору у розмірі

1 378 грн (а. с. 199, том 3).

Оцінивши наведене у сукупності з іншими доказами у справі суди вважали, що ця обставина додатково свідчить про недобросовісність дій ОСОБА_1 , адже, ініціюючи спір щодо права власності на судно, який, вочевидь, має бути значущим для сторін такого спору і є істотним з фінансово-економічної (матеріальної) точки зору, особа має бути готовою нести судові витрати. Відтак несплата судового збору у розмірі 1 378 грн у спорі щодо права власності на судно вбачається непослідовною, необґрунтованою і такою, що свідчить про штучний характер спору.

Дослідивши відомості сайту «Судова влада України» суди встановили, що відповідно до ухвали Вищого господарського суду України від 06 жовтня 2016 року (а. с. 200, 201,

том 3) 28 липня 2016 року (згідно з відміткою суду апеляційної інстанції) ОСОБА_1 звернувся до суду з касаційною скаргою на ухвалу господарського суду Одеської області від 18 липня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 25 липня 2016 року.

Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для прийняття до розгляду касаційної скарги в частині оскарження ухвали господарського суду Одеської області від 18 липня 2016 року, оскільки оскаржена ухвала суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядалася, до скарги не надано доказів сплати судового збору та надсилання копії скарги на адресу Публічного акціонерного товариства «Іллічівський судноремонтний завод».

Господарський суд Одеської області ухвалою від 26 жовтня 2016 року залучив до участі у справі іншого відповідача - ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП (GELLAR EQUITIES CORP).

Представник компанії BEYOND EXPECTATION INC 06 червня 2018 року подав заяву про залишення позову без розгляду.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 18 червня 2018 року у справі

№ 916/1349/16 позов компанії BEYOND EXPECTATION INC до GELLAR EQUITIES CORP, Публічного акціонерного товариства «Іллічівський судноремонтний завод» про усунення перешкод у користуванні майном залишив без розгляду (а. с. 202, том 3).

Суди встановили, що компанія BEYOND EXPECTATION INC зверталася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Іллічівський судноремонтний завод» та компанії ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП (GELLAR EQUITIES CORP), посилаючись на порушення своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження судном «EXCALIBUR» (IMO НОМЕР_2).

Компанія BEYOND EXPECTATION INC подала клопотання про залишення позову без розгляду, внаслідок чого місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що такі дії можуть свідчити про відсутність предмета спору та/або втрату вказаною компанією та ОСОБА_1 , як одноосібним засновником та директором, інтересу до свого позову.

Суди вважали, що процесуальна поведінка та дії ОСОБА_1 , в сукупності, свідчать про те, що він чітко усвідомлював та розумів, що в межах розгляду справи

№ 501/5202/15-ц він не є і не може бути суб`єктом спірних правовідносин, адже спір виник виключно між юридичними особами. Незважаючи на це, ОСОБА_1 продовжував підтримувати позов в межах розгляду справи № 501/5202/15-ц в суді касаційної інстанції та Верховному Суді України.

Суди також встановили, що 02 липня 2016 року були внесені відомості до ЄРДР за

№ 12016160000000417 за заявою ОСОБА_1 , який посилався на протиправне заволодіння судном «EXCALIBUR», яке на праві власності ніби-то належало компанії «BEYOND EXPECTATIONS INC».

Постановою від 31 грудня 2022 року вказане кримінальне провадження було закрите за відсутності складу кримінального правопорушення.

Суди встановили, що після ухвалення Апеляційним судом Одеської області рішення

від 17 травня 2016 року, яким підтверджено право власності компанії GELLAR EQUITIES CORP на судно та яке набрало законної сили того ж дня, ОСОБА_1 не лише вчинив дії щодо зміни підсудності справи шляхом подання схожого позову до Господарського суду Одеської області (справа № 916/1349/16), але й ініціював кримінальне провадження № 12016160000000417, повідомивши завідомо неправдиву інформацію про кримінальне правопорушення та порушення права власності, адже ОСОБА_1 було відомо, що дійсним власником судна є позивач, як вбачається зі встановлених вище обставин.

З комплексного аналізу вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зробив правильний висновок, що в межах розгляду цивільної справи № 501/5202/15-ц ОСОБА_1 , зловживаючи своїм правом на звернення до суду, звернувся до Іллічівського міського суду Одеської області із завідомо безпідставним і необґрунтованим позовом та ініціював забезпечення позову шляхом накладення арешту на судно, внаслідок чого судновласнику - позивачу завдані збитки. Вказані обставини, в тому числі, щодо підстав відхилення позову у справі де скасовувались заходи забезпечення позову, були належним чином встановлені судами апеляційної та касаційної інстанцій за результатами розгляду справи № 501/5202/15-ц.

Таким чином, враховуючи встановлені судами обставини справи, що підтверджуються доказами, які долучені до матеріалів справи, дії ОСОБА_1 свідчать про зловживання ним своїми процесуальними правами та намір завдати шкоди правам та законним інтересам позивача, зокрема, шляхом пред`явлення штучного позову та подання заяви про застосування заходів забезпечення позову у справі

№ 501/5202/15-ц з метою блокування господарської діяльності компанії GELLAR EQUITIES CORP та вільної експлуатації судна.

Разом із тим Верховний Суд зауважує, що суди не надали належної оцінки тій обставині, що під час розгляду справи № 916/1349/16 Господарський суд Одеської області ухвалою від 10 червня 2016 року заяву компанії BEYOND EXPECTATION INC про забезпечення позову задовольнив частково. Заборонив Публічному акціонерному товариству «Іллічівський судноремонтний завод» та іншим особам вчиняти дії, спрямовані на зміну місцезнаходження судна «EXCALIBUR» (ІМО № НОМЕР_2), яке знаходиться в акваторії Іллічівського морського порту біля причалу № 12 Публічного акціонерного товариства «Іллічівський судноремонтний завод». В іншій частині заяви компанії BEYOND EXPECTATION INC про забезпечення позову відмовив.

Позивачем у цій справі та ініціатором застосування заходів забезпечення позову була саме компанія BEYOND EXPECTATION INC Господарський суд Одеської області ухвалою

від 18 липня 2016 року, постановленою у цій справі, у прийнятті позовної заяви ОСОБА_1 відмовив.

Зі змісту постанови апеляційного суду вбачається та апеляційний суд зауважував, щопісля ухвалення Апеляційним судом Одеської області рішення від 17 травня 2016 року у справі № 501/5202/15-ц, саме ОСОБА_1 ініціював подання схожого за предметом та суб`єктним складом позову до суду господарської юрисдикції - Господарського суду Одеської області, проте з матеріалів справи відомо, що позивачем у цій справі була компанія BEYOND EXPECTATION INC, вимог до якої позивач у справі, яка є предметом касаційного перегляду, не заявляв.

З огляду на викладене колегія суддів не може у повній мірі погодитись із висновками судів про існування достатніх підстав для покладення на відповідача матеріальної відповідальності в частині обґрунтування позову, пов`язаних із вжиттям заходів забезпечення позову у справі № 916/1349/16, де позивачем була компанія BEYOND EXPECTATION INC

Наведене залишилось поза увагою суду апеляційної інстанції, тому обґрунтованими його висновки щодо наявності підстав для задоволення позову у цій частині Верховний Суд вважати не може.

Суди не встановили чи міг позивач, після скасування заходів забезпечення позову, які були застосовані в межах розгляду цивільної справи № 501/5202/15-ц, розпоряджатись належним йому майном (судном) та чи перебуває така правомочність у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку із діями ОСОБА_1 .

Колегія суддів також зауважує, що суди вважали, що позивач довів факт вжиття ним заходів щодо одержання доходів, а також те, що мінімізувати розмір упущеної вигоди позивачу не вдалося з незалежних від позивача причин. Тобто позивач вчиняв всі можливі та залежні від себе дії для мінімізації своїх збитків.

Повністю погодитись із такими висновками Верховний Суд не може з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив, що відповідно до листа компанії ЛАРТРОС ОВЕРСІЗ ІНК (LARTROS OVERSEAS INC) від 02 березня 2016 року, основною і єдиною причиною для розірвання бербоут-чартеру від 01 грудня 2015 року була наявність арешту судна відповідно до ухвали Іллічівського міського суду Одеської області від 04 січня 2016 року, яка була постановлена в межах розгляду справи № 501/5202/15.

Зі змісту означеного листа місцевий суд встановив та вказував, що у ньому зазначено наступне: цим повідомляємо, що власники порушують чартер на таких підставах: (і) в Україні триває судовий процес № 501/5202/15 щодо права власності на моторне судно «EXCALIBUR» (ЕКСКАЛІБУР), ІМО НОМЕР_2, що означає порушення п. 4 додатка до чартеру; (іі) є рішення про арешт Іллічівського міського суду Одеської області

від 04 січня 2016 року, яке залишається в силі та позбавляє Фрахтувальників права користування судном, що означає порушення п. 4 чартеру та п. 4 додатка до чартеру. Інших причин для розірвання бербоут-чартеру від 01 грудня 2015 року не зазначено, що свідчить про наявність прямого причинно-наслідкового зв`язку між недобросовісними діями відповідача та збитками у вигляді упущеної вигоди, завданими позивачу.

Відтак, суд відхилив доводи відповідача про існування інших причин для розірвання та припинення дії чартеру, ніж існування заходів забезпечення позову у вигляді арешту судна та судовий розгляд справи № 501/5202/15.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановив, що після розірвання компанією ЛАРТРОС ОВЕРСІЗ ІНК (LARTROS OVERSEAS INC), як фрахтувальником договору фрахтування судна, позивач підтримував зв`язок з фрахтувальниками та робив постійні спроби укладання нового договору фрахтування Судна.

Проте, компанія ЛАРТРОС ОВЕРСІЗ ІНК (LARTROS OVERSEAS INC) відхилила всі пропозиції позивача укласти новий договір фрахтування, обґрунтовуючи відмови наявністю спору про право власності на судно та відкритим кримінальним провадженням, що несе в собі ризики для безперешкодного користування судном.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав до суду листування з компанією ЛАРТРОС ОВЕРСІЗ ІНК (LARTROS OVERSEAS INC).

Згідно із частинами першою, другою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником (пункт 5.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17).

Збитки як правова категорія включають в себе упущену (втрачену) вигоду (lucrumcessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnumemergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

Таким чином, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника);

2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди не настає (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 908/2261/17,

від 31 липня 2019 року у справі № 910/15865/14).

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

Враховуючи, що за правилами статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання, звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Також позивач (кредитор) має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня

2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 910/12204/17, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18).

У цивільному праві протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою полягає в тому, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, а також немайнова шкода, заподіяна юридичній особі, що полягає у втратах немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків (див.: постанову Верховного Суду у справі № 378/631/22 від 01 квітня 2024 року, провадження № 61-18190св23).

При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення (див.: постанови Верховного Суду від 02 березня 2021 року у справі

№ 922/1742/20, від 17 лютого 2021 року у справі № 916/450/20, від 10 листопада

2022 року у справі № 910/7511/20).

Обов`язок доведення наявності порушення з боку відповідача покладено чинним законодавством України на позивача, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками.

При цьому позивач повинен не тільки точно підрахувати розмір збитків, але і підтвердити їх документально.

При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов`язання було виконано боржником належним чином, тобто довести ту обставину, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу та що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків.

Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення (див.: постанову Верховного Суду у справі № 910/2488/21 від 17 січня 2023 року).

Разом із тим з матеріалів справи відомо, що позивач неодноразово звертався до Фрахтувальника з листами, в яких пропонував укласти новий договір фрахтування судна на тих же умовах, що і договір бербоут-чартеру судна від 01 грудня 2015 року (чартер), що підтверджується копіями заяв від 19 травня 2016 року (а. с. 28, том 4),

від 21 жовтня 2016 року (а. с. 29, том 4), від 07 лютого 2016 року (а. с. 30, том 4),

від 09 березня 2016 року (а. с. 31, том 4), від 11 липня 2016 року (а. с. 32, том 4),

24 жовтня 2017 року (а. о. 33, том 4), 05 лютого 2018 року (а. с. 34, том 4), 19 червня 2018 року (а. с. 35, том 4), від 01 серпня 2018 року (а. о. 36, том 4), від 30 листопада

2018 року (а. с. 37, том 4), 04 лютого 2018 року (а. с. 38, том 4), від 04 квітня 2019 року (а. с. 39, том 4), від 09 вересня 2019 року (а. с. 40, том 4), від 20 листопада 2019 року

(а. с. 41, том 4), від 15 січня 2019 року (а. с. 42, том 4), від 04 березня 2020 року (а. с. 43, том 4), від 02 червня 2020 року (а. с. 44, том 4), від 02 листопада 2020 року (а. с. 45,

том 4), від 22 листопада 2018 року (а. с. 46, том 4), від 15 березня 2021 року (а. с. 47,

том 4), від 01 липня 2018 року (а. с. 48, том 4), від 21 вересня 2021 року (а. с. 49, том 4), від 06 грудня 2019 року (а. с. 50, том 4), від 17 січня 2022 року (а. с. 51, том 4),

від 29 липня 2019 року (а. с. 52, том 4), від 21 листопада 2022 року (а. с. 53, том 4),

від 02 грудня 2022 року (а. с. 54, том 4), від 07 грудня 2022 року (а. с. 55, том 4).

Всі означені листи з пропозиціями укласти договір були надіслані на адресу компанії ЛАРТРОС ОВЕРСІЗ ІНК (LARTROS OVERSEAS INC).

Доказів надсилання пропозицій позивачем іншим особам, які могли б бути потенційними контрагентами позивача матеріали справи не містять.

Крім того з матеріалів справи відомо, що кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за тривало починаючи з 02 липня 2016 року та було закрите 31 грудня 2022 року за встановленою відсутністю в діях посадових осіб складу кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 364 КК України.

Обставин того, що під час досудового слідства в межах кримінального провадження

№ 12016160000000417, починаючи з 31 липня 2018 року слідчим вживались заходи, які б створювали позивачу перешкоди на розпорядження спірним судном, суди не встановили, мотивувальні частини оскаржених судових рішень таких висновків не містять.

З огляду на викладене колегія суддів вважає частково обґрунтованими арґументи касаційної скарги з посиланням на неврахування судами правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06 грудня 2019 року у справі

№ 908/2486/18, від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/3669/19, від 16 червня

2021 року у справі № 910/14341/18 та від 30 жовтня 2024 року у справі

№ 757/27686/22-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц, від 10 червня

2020 року у справі № 910/12204/17, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18, адже зі змісту оскаржених судових рішень та матеріалів справи достеменно не відомо, чи вжив позивач усі можливі заходи для укладення договору фрахтування судна з іншими особами та, відповідно, вживав достатніх заходів для мінімізації розміру упущеної вигоди.

Звертаючись із касаційною скаргою представник відповідача зазначав, що суди помилково взяли до уваги та надали оцінку договору фрахтування за типовою формою бербоут-чартеру «БЕРКОН-2001» від 01 грудня 2015 року та копію листа компанії ЛАРТРОС ОВЕРСІЗ ІНК (LARTROS OVERSEAS INC) від 02 березня 2016 року, оскільки за відсутності оригіналів неможливо встановити достовірність таких доказів.

Аналогічні за змістом арґументи містили відзив на позов та апеляційна скарга.

Суд апеляційної інстанції вважав, що місцевий суд вмотивовано відхилив як необґрунтовані твердження відповідача про нереальність укладання договору фрахтування, оскільки відповідач не надав до суду жодних доказів, які б це підтверджували.

Місцевий суд вказав, що позивач надав докази, що спростовують такі доводи відповідача та підтверджують реальність укладання договору фрахтування, а саме: письмову урочисту заяву під присягою у формі афідевіту від 05 квітня 2023 року уповноваженого представника компанії ЛАРТРОС ОВЕРСІЗ ІНК (LARTROS OVERSEAS INC), в якій останній заявив та підтвердив під присягою дійсні обставини укладення, виконання та розірвання договору фрахтування від 01 грудня 2015 між судновласником (позивачем) та фрахтувальником.

Апеляційний суд надав оцінку та вказав, що суд першої інстанції правильно встановив, що даний афідевіт адресований компетентним судам та органам влади України, а також всім зацікавленим особам. Афідевіт підписаний паном ОСОБА_9 , який діяв в якості уповноваженого представника компанії-фрахтувальника ЛАРТРОС ОВЕРСІЗ ІНК (LARTROS OVERSEAS INC), вчинений у формі нотаріально посвідченої заяви у присутності уповноваженого представника Окружного суду міста Лімасол.

Додатковим доказом, наданим позивачем, що підтверджує обставини укладання договору фрахтування, є афідевіт від 31 березня 2023 року аналогічного змісту, посвідчений нотаріусом міста Лімасол (Кіпр) та апостильований 04 квітня 2023 року.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що факт засвідчення афідевітів уповноваженими суб`єктами Республіки Кіпр, де документи підписані і оформлені, підтверджує відповідність афідевітів за формою та змістом вимогам кіпрського права, а також свідчить про те, що пан Вадим Есипович несе юридичну відповідальність за надання завідомо неправдивої інформації.

Суд першої інстанції врахував, що компанії ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП (GELLAR EQUITIES CORP) та ЛАРТРОС ОВЕРСІЗ ІНК (LARTROS OVERSEAS INC) погодилися та прийняли те, що всі документи, складені в рамках договору фрахтування, включаючи, але не обмежуючись, самим договором, доповненнями, листуваннями тощо, якими сторони обмінюються (через брокерів або безпосередньо) за допомогою електронних засобів зв`язку, вважаються оригіналами, якщо інше окремо не вимагають Власники та/або Фрахтувальники.

Відтак, суди погодилися з доводами сторони позивача, що сторони договору фрахтування обґрунтовано та об`єктивно не мали необхідності і будь-якої потреби зберігати екземпляри договору, додатків до нього та/або листування, здійсненого в межах виконання договору, з оригінальними підписами і печатками, оскільки такі копії були прирівняні сторонами договору до оригіналів. Крім того, з моменту укладення договору фрахтування та його розірвання пройшов тривалий час - близько 8 років, протягом якого оригінальні екземпляри договору фрахтування і листування могли бути знищені.

Верховний Суд не може повністю погодитись із такими висновками судів та частково вважає прийнятними арґументи касаційної скарги в цій частині з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановив, що укладення та обмін підписаним договором фрахтування від 01 грудня 2015 року здійснювався представниками cудновласника (позивача) та фрахтувальника за допомогою всіх доступних інформаційно-телекомунікаційних систем, що підтверджується заявою свідка, а також афідевітами керівників позивача та фрахтувальником. Вказані докази є взаємопов`язаними у своїй сукупності та є достатніми для встановлення обставини укладання договору фрахтування. У матеріалах справи відсутні будь-які інші докази, що спростовують дану обставину.

Представник відповідача адвокат Зозулянський Д. О. 04 жовтня 2023 року звернувся до суду із заявою в якій поставив під сумнів докази, які були подані стороною позивача у копіях та просив витребувати оригінали документів (а. с. 183-185, том 1).

04 грудня 2023 року Іллічівський міський суд Одеської області постановив ухвалу, якою визнав поважними причини неподання позивачем компанією GELLAR EQUITIES CORP (ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП) доказів у встановлений законом строк та поновив позивачу строк для надання доказів.

Долучив до матеріалів справи докази відповідно до переліку додатків до заяви представника позивача компанії GELLAR EQUITIES CORP (ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП)

від 04 грудня 2023 року.

Зобов`язав компанію GELLAR EQUITIES CORP (ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП) виконати вимоги статті 93 ЦПК України та надати відповіді на питання, поставлені ОСОБА_1 у відзиві на позов у формі заяви свідка, роз`яснивши позивачу вимоги статей 70 71 ЦПК України.

Витребував у Компанії GELLAR EQUITIES CORP (ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП) наявні в її розпорядженні оригінали доказів, які поставлені відповідачем під сумнів для огляду в суді.

19 грудня 2023 року представник Компанії GELLAR EQUITIES CORP (ГЕЛЛАР ЕКВІТІЗ КОРП) адвокат Сафоніков А. П. надав до місцевого суду письмові пояснення в яких зазначав, що порядок укладення договору фрахтування регулюється та тлумачиться відповідно до права Англії та Уельсу. Звичайною практикою є укладення чартерів за допомогою обміну електронними листами і факсимільними повідомленнями. Схожий підхід до укладення таких договорів використовується і в національному законодавстві.

Пояснив, що після обміну електронними документами у сторін була відсутня об`єктивна потреба зберігати екземпляри договору та додатків до нього. Крім того вказував на значний проміжок часу - 8 років, який пройшов з моменту укладення та розірвання договору фрахтування.

Просив суд взяти до уваги апостильовану заяву та апостильовану спільну корпоративну заяву компанії ЛАРТРОС ОВЕРСІЗ ІНК (LARTROS OVERSEAS INC) до яких також був долучена перекладена на українську мову копія договору фрахтування

від 01 грудня 2015 року, яка також була апостильована (а. с. 5-8, том 6).

Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої, восьмої статті 83 ЦПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до положень статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено у порядку, встановленому законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Якщо подано копію (електрону копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Аналізуючи зміст цієї статті, слід дійти висновку, що: 1) письмові докази подаються в оригіналі або копіях; 2) копії поданих документів мають бути засвідчені у порядку, встановленому законодавством; 3) учасник справи, який подає письмові докази в копіях, зазначає про наявність у нього оригіналу такого документа і засвідчує копію такого доказу своїм підписом із зазначенням дати засвідчення копії; 4) якщо в учасника справи немає оригіналу, він подає наявну у нього копію письмового доказу і може заявити клопотання про витребування цього доказу у відповідного учасника справи;

5) за відсутності такого клопотання таке витребування може зробити суд з власної ініціативи. Зазначена норма не містить вимог щодо будь-якого засвідчення копій документів, оригіналів яких позивач не має, а загальне правило щодо подачі копій, засвідчених належним чином, слід тлумачити у контексті усієї зазначеної статті ЦПК України.

Таким чином, позивач разом з позовом повинен надати засвідчені власноручним підписом копії письмових доказів, оригінали яких у нього є; подати за наявності копії письмових доказів, яких у нього немає, зазначивши, в якого учасника такі докази можуть бути витребувані судом, або заявити клопотання про витребування таких доказів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 170/129/21 (провадження № 14-97цс22)).

Відповідно до статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

З огляду на викладені вище приписи процесуального закону паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, а учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Як вже зазначалось вище, місцевий суд ухвалю від 04 грудня 2023 року витребував у позивача наявні у нього оригінали доказів, які поставлені відповідачем під сумнів для огляду у суді.

З огляду на ту обставину, що представник заявника вказував, що обмін документами та укладення договору відбувалося з використанням усіх інформаційно-телекомунікаційних систем, доступних на той момент, включаючи, серед іншого електронну пошту, месенджери, телефонний зв`язок, тощо, а суди такі докази у осіб у яких вони перебувають не витребовували та не досліджували, позивач про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового/електронного доказу не повідомляв хоча і долучив апостильовані копії документів, колегія суддів вважає передчасним висновок місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції про те, що матеріалами справи підтверджені обставини укладання договору фрахтування від 01 грудня

2015 року.

Суди також не врахували, що подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.

З огляду на викладене колегія судів також частково приймає арґумент касаційної скарги про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах

від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21, від 26 липня 2023 року у справі

№ 509/7127/21, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21, від 03 серпня 2022 року у справі № 910/5408/21, від 04 грудня 2024 року у справі № 761/35043/21, від 24 червня 2022 року у справі № 463/1166/19, від 12 квітня 2023 року у справі № 466/4209/17,

від 14 лютого 2024 року у справі № 372/1213/21, від 14 лютого 2024 року у справі

№ 761/22018/17, від 10 липня 2024 року у справі № 459/1507/23, від 02 листопада

2021 року у справі № 237/4569/17, від 29 вересня 2021 року у справі № 190/1097/18,

від 12 липня 2022 року у справі № 761/15392/19, від 23 грудня 2020 року у справі

№ 757/28231/13-ц, від 27 жовтня 2021 року у справі № 523/1712/18, від 21 березня

2019 року у справі № 568/879/17, від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20,

від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21.

Також Верховний Суд звертає увагу на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 200/17947/16-ц де зазначено, що окрім того, в основу висновків суду були покладені показання свідків, надані свідками суду у нотаріальній конторі та були посвідчені нотаріусом. Такого порядку надання показань свідків цивільно-процесуальним законодавством України не передбачено. Зокрема, статті 90-93 ЦПК України встановлює спеціальний порядок допиту свідків, що передбачає виклик свідків у судове засідання з наданням права задати питання свідкам усім учасникам справи.

Арґумент касаційної скарги про те, що суди допустили неправильне застосування приписів статті 8 Закону України «Про міжнародне приватне право» у зв`язку із чим, не встановлюючи зміст норм права Англії та Уельсу, згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі в частині укладення договору чартеру, дійшли безпідставного висновку про те, що цими нормами дозволено приймати в якості звичайної практики укладення чартерів за допомогою обміну електронними листами і факсимільними повідомленнями та навіть в усній формі колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

За приписами частин першої, третьої статті 8 Закону України «Про міжнародне приватне право» при застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм.

Враховуючи, що місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції лише оцінював зібрані у справі докази у їх сукупності і лише взяв до уваги пояснення позивача стосовно того, що договір фрахтування регулюється і тлумачиться відповідно до Англійського права (право Англії та Уельсу), яке дозволяє і приймає в якості звичайної практики укладення чартерів за допомогою обміну електронними листами і факсимільними повідомленнями та навіть в усній формі, що підтверджує укладання чартеру, проте зміст оскаржених рішень не містить вказівок та висновків з посиланням на норми права іноземної держави, колегія суддів вважає означений арґумент касаційної скарги необґрунтованим.

Щодо суперечності, на думку представника заявника, висновків судів правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, від 20 березня 2024 року у справі № 466/674/18, від 08 листопада 2021 року у справі № 761 /38133/19, від 19 травня 2021 року у справі № 501/1350/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 642/3886/18 колегія суддів зазначає, що суди не застосовували під час розгляду цієї справи правові норми інших країн, а тому означений аргумент відхиляє.

Крім того колегія суддів зауважує, що в рамках розгляду цієї справи вирішувалось питання встановлення факту саме укладення договору фрахтування судна (його наявність), правова оцінка його умовам не надавалась.

Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з приписами частини другої-п`ятої статті 267 ЦК України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі

№ 904/3405/19 вказувала, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

Питання поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Саме позивач повинен довести поважність характеру тієї чи іншої причини, а не інші учасники, адже це в його інтересах, щоб суд визнав поважними причини пропуску позовної давності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що питання поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц, від 19 листопада

2019 року у справі № 911/3680/17).

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог (постанова Верховного Суду від 04 квітня 2022 року у справі № 523/15572/16-ц).

До висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі (постанова Верховного Суду від 10 серпня 2022 року у справі № 303/6079/17).

Дослідивши усі фактичні обставини справи та оцінивши докази, надані сторонами, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що причини пропущення позивачем позовної давності є поважними.

Суди вважали, що позивач довів існування обставин, які об`єктивно перешкоджали зверненню до суду з позовом раніше.

Місцевий суд зважував на існування господарського спору у справі № 916/1349/16 за позовом компанії «BEYOND EXPECTATIONS INC» (засновником та директором якої є ОСОБА_1 ) до Публічного акціонерного товариства «Іллічівський судноремонтний завод» про усунення перешкод у користуванні майном (судном), а також кримінального провадження № 12016160000000417 від 02 липня 2016 року за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Публічного акціонерного товариства «Іллічівський судноремонтний завод», які виразились у протиправному заволодінні теплоходом «EXCALIBUR» ІМО НОМЕР_2 шляхом підроблення офіційних документів за ознаками складу злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України, спір про право володіння, користування та розпорядження судном залишався невирішеним після ухвалення остаточного судового рішення у справі № 501/5202/15-ц, його остаточно вирішено лише після закриття провадження у господарській справі

№ 916/1349/16 та закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за

№ 12016160000000417 від 02 липня 2016 року, тобто 31 грудня 2022 року.

Місцевий суд погодився з доводами позивача про те, що зверненню до суду раніше йому перешкоджала також необхідність вжиття заходів, направлених на зменшення розміру упущеної вигоди.

Суд врахував, що згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (включаючи загальну позовну давність тривалістю у три роки). Відповідно, трирічний строк позовної давності було продовжено на строк дії карантину з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Крім того, згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії (включаючи загальну позовну давність тривалістю у три роки).

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого

2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року

№ 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі дія воєнного стану в Україні неодноразово продовжувалася.

З наведених вище підстав місцевий суд вважав, що трирічний строк давності продовжений на строк дії воєнного стану, а саме з 24 лютого 2022 року до 16 листопада 2023 року.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп, відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмеженим.

ЄСПЛ наголошував на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі De Geouffre de la Pradelle v. France від 16 грудня 1992 року, заява

№ 12964/87).

ЄСПЛ у §53 рішення від 19 червня 2001 року у справі «Kreuz v. Poland» констатував, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Разом з тим такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Проявом цього права є забезпечення для кожної особи можливості звернутися до суду.

У рішеннях від 13 січня 2000 року у справі «Miragall Escolanoandothers v. Spain» та

від 28 жовтня 1998 року у справі «Perezde Rada Cavanilles v. Spain» ЄСПЛ зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У справі «llhan v. Turkey» ЄСПЛ зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, необхідно звертати увагу на обставини справи.

Суди вважали, що існували обставини, які об`єктивно перешкоджали зверненню позивача до суду.

Верховний Суд зазначає, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно з нормами частини п`ятої статті 267 ЦК України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску строку позовної давності, саме на позивача покладено обов`язок доведення тієї обставини, що зазначений строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права (подібна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц та від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17).

Поряд з цим, на відміну від визначення дати початку перебігу позовної давності, що є юридичним фактом, який встановлюється шляхом надання юридичної оцінки (кваліфікації) встановленим фактичним обставинам справи, визнання поважними причин пропуску позовної давності належить до процесуальних повноважень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки за змістом наведених норм права щодо «інституту позовної давності» в сукупності із нормами ЦПК України, що обмежують повноваження касаційного суду в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин, касаційний суд має право лише здійснити перевірку застосування судами правових норм глави 19 ЦК України на предмет правильності такого застосування встановленим обставинам.

З матеріалів справи відомо та суди встановили, що заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області у справі

№ 501/5202/15-ц тривали з 04 січня 2016 року (дата постановлення ухвали місцевим судом про застосування заходів забезпечення позову) до 17 травня 2016 року (дата постановлення судом апеляційної інстанції ухвали про скасування ухвали місцевого суду про забезпечення позову.)

В межах розгляду справи № 916/1349/16 Господарський суд Одеської області ухвалою від 10 червня 2016 року задовольнив саме заяву компанії BEYOND EXPECTATION INC, яка була позивачем, про забезпечення позову. Позовні вимоги в рамках означеної справи були пред`явлені до Публічного акціонерного товариства «Іллічівський судноремонтний завод». ОСОБА_1 позивачем у означеній справі не був.

Кримінальне провадження № 12016160000000417 було внесене 02 липня 2016 року до ЄРДР на підставі заяви відповідача та 31 грудня 2022 року було закрите. Суди не встановили та зі змісту оскаржених рішень не відомо чи вживались в рамках цього кримінального провадження забезпечувальні заходи щодо спірного судна.

Таким чином, здійснивши перевірку застосування судами правових норм глави 19 ЦК України на предмет правильності такого застосування встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає висновки апеляційного суду про те, що позивач пропустив позовну давність з поважних причин передчасними, адже апеляційний суд не перевірив висновки місцевого суду в частині визначення дати початку перебігу позовної давності, що є юридичним фактом, самостійно не надав належної оцінки обставинам початку, перебігу та спливу позовної давності за наслідками вжиття заходів забезпечення позову у справі № 501/5202/15-ц, у справі № 916/1349/16 та кримінальному провадженні № 12016160000000417. Не надав оцінки складу сторін спорів у наведених справах та не надав оцінки вчиненим процесуальним діям сторін.

З огляду на наведене колегія суддів вважає обґрунтованими арґументи касаційної скарги заявника в цій частині також.

Верховний Суд також звертає увагу, що апеляційний суд вказав, що позовна давність підлягає поновленню, проте не врахував, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 вже вказувала, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу.

Верховний Суд також зазначає, що касаційна скарга містить вимоги про скасування додаткового рішення місцевого суду та постанови суду апеляційної інстанції, ухваленої за наслідками його перегляду, проте не містить мотивів чому представник заявника вважає такі рішення помилковими, лише зазначає вказівку на правову позицію Великої Палати Верховного Суду відносно того, що у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд керується межами касаційного розгляду справи, передбаченими у статті 400 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції не має повноважень здійснювати дослідження доказів у справі, надавати їм оцінку, залучати до участі у справі третіх осіб тощо.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

У зв`язку з наведеним, враховуючи неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, а також порушення норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанов апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції повинен надати оцінку підставам заявленого позову у цій справі з урахуванням суб`єктного складу у справі

№ 916/1349/16, з огляду на приписи статей 95 100 ЦПК України встановити ступінь достовірності та достатності наданих позивачем доказів укладення договору фрахтування з урахуванням вказівок Верховного Суду, які наведені у мотивувальній частині цієї постанови, надати правову оцінку діям позивача спрямованим на вчинення заходів для укладення договору фрахтування судна з іншими особами та, відповідно, вжиття позивачем заходів для мінімізації розміру упущеної вигоди, а також встановити час, з якого позивач дізнався чи повинен був дізнатись про порушення свого права з урахуванням суб`єктного складу цієї справи.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Вирішення питання про поновлення виконання оскаржуваних судових рішень

За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Верховний Суд ухвалою від 30 січня 2025 року зупинив виконання рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 15 лютого 2024 року, додаткового рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 22 березня 2024 року та двох постанов Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року до закінчення касаційного розгляду справи.

З огляду на висновок Верховного Суду про скасування постанов Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року та направлення справи на новий апеляційний розгляд відсутні підстави для поновлення виконання судових рішень.

Щодо клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Скока В. С. про закриття провадження у справі та доповнень до цього клопотання, поданих представником ОСОБА_1 адвокатом Лайтаренком О. В.

У поданому у серпні 2025 року до Верховного Суду клопотанні про закриття провадження у справі представник ОСОБА_1 адвокат Скок В. С. просив визнати поважними причини несвоєчасного подання до суду у цій справі доказів, визначених у пункті 2 прохальної частини цього клопотання та поновити строк для їх подання та просив долучити до матеріалів справи перелічені у пункті 2 прохальної частини цього клопотання докази.

Також представник заявника просив скасувати оскаржені судові рішення та закрити провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

У поданих до Верховного Суду у серпні 2025 року та вересні 2025 року доповненнях до клопотання представник ОСОБА_1 адвокат Лайтаренко О. В. просив визнати поважними причини несвоєчасного подання до суду у цій справі доказів, визначених у пунктах 2 прохальних частин цих клопотань та поновити строк для їх подання, долучити додатково подані докази до матеріалів справи. Також представник заявника просив скасувати оскаржені судові рішення та закрити провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Клопотання в частині закриття провадження у справі представники відповідача мотивують тим, що на їх думку, Законом України «Про санкції» та постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2022 року № 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації» (далі - Постанова № 187) запроваджено мораторій на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов`язань, водночас не припиняє їх.

Вважають, що ця справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, адже позивач є компанією, яка утворена відповідно до законодавства іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, яких є російська федерація, громадянин російської федерації.

Вказують, що кінцевим бенефіціарним власником з часткою у 100 % компанії GELLAR EQUITIES CORP є громадянин російської федерації ОСОБА_4 .

Щодо вимог клопотання в частині долучення доказів у справі.

За приписами частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином, оскільки Верховний Суд переглядає в касаційному порядку судові рішення і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним у задоволенні клопотання представників ОСОБА_1 про долучення до матеріалів справи нових доказів слід відмовити.

Щодо вимог клопотання в частині закриття провадження у справі.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до преамбули Закону України «Про санкції» метою його ухвалення, зокрема, є гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України та потреба невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам і національній безпеці України, включаючи ворожі дії, збройний напад інших держав чи недержавних утворень, завдання шкоди життю та здоров`ю населення.

За приписами статті 1 Закону України «Про санкції» з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи.

Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність.

Застосування санкцій не виключає застосування інших заходів захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної самостійності, прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави.

Відповідно до пункту 1 частини першої, частини другої статті 3 Закону України «Про санкції» підставами для застосування санкцій є: дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб`єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод. Застосування санкцій ґрунтується на принципах законності, прозорості, об`єктивності, відповідності меті та ефективності.

Згідно з частиною третьою статті 5 Закону України «Про санкції» рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1, 2 - 21, 23 - 25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов`язковим до виконання.

Отже, Радою національної безпеки та оборони України приймаються рішення про обмежувальні заходи (санкції) щодо певних фізичних та юридичних осіб і таке рішення вводиться в дію відповідним указом Президента України.

Статтею 53 Закону України «Про санкції» визначено, що державний реєстр санкцій (далі - Реєстр) - це інформаційно-комунікаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, захист, облік, відображення, оброблення та надання інформації про всіх суб`єктів, щодо яких застосовано санкції. Реєстр створюється з метою надання безоплатного публічного доступу до актуальної та достовірної інформації про всіх суб`єктів, щодо яких застосовано санкції. Дані Реєстру є відкритими і загальнодоступними, крім випадків, передбачених законом.

У постанові від 06 липня 2023 року у справі № 9901/376/21 Велика Палата Верховного Суду вже формулювала висновок про те, що санкції, передбачені Законом України «Про санкції», не є видом покарання чи відповідальності. Вони виконують функції обмежувального економічного заходу щодо осіб, які, зокрема, становлять для України загрозу посягання на її національні інтереси, національну безпеку, суверенітет і територіальну цілісність. Однією з підстав для застосування такого обмежувального заходу є дії, які створюють об`єктивні підозри для відповідних органів влади щодо терористичної діяльності цієї особи, і саме ці органи, як у цьому випадку СБУ та КМУ, надають РНБО відповідні пропозиції

Санкції як економічні обмежувальні заходи є лише тимчасовими обмеженнями, що стосуються здебільшого втручання у право власності особи та носять превентивний характер.

Тимчасове обмеження права позивача користуватися та розпоряджатися належним йому майном дійсно є втручанням держави у його право на мирне володіння майном. Водночас, таке втручання держави у вказане право ґрунтується на вимогах, зокрема, Закону України «Про санкції» та має легітимну мету забезпечити контроль за власністю особи, яка може нести загрозу національним інтересам України. Такий контроль за Законом України «Про санкції» є необхідним для ефективного реагування держави на загрози її безпеці в умовах агресії росії проти України. Зокрема він є заходом, який наша держава вживає, перебуваючи у стані самооборони згідно зі статтею 51 Статуту ООН.

В умовах збройної агресії російської федерації та введеного у зв`язку з цим воєнного стану на підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 (з подальшим продовженням дії воєнного стану на підставі відповідних Указів), затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (з подальшим продовженням дії воєнного стану на підставі відповідних Законів), запровадження певних обмежень у цивільному обороті, особливо щодо певних учасників такого обороту, є в цілому допустимим.

У підпункті 1 пункту 1 Постанови КМУ № 187 зазначено, що для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією російської федерації установити до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на:

- виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація або такі особи (далі - особи, пов`язані з державою-агресором):

- громадяни російської федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах;

- юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації;

- юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації;

- юридичні особи, утворені відповідно до законодавства іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, яких є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації, - у випадку виконання зобов`язань перед ними за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті.

Отже, дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов`язань, водночас не припиняє їх.

З моменту запровадження вказаного мораторію суб`єктивне право осіб-кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений в Постанові № 187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов`язаної сторони, у тому числі шляхом звернення за судовим захистом. Також мораторій хоча і не припиняє суб`єктивне право, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізуватися шляхом виконання.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30 травня 2023 року у справі № 925/1248/21 і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від них у цій справі.

Верховний Суд зауважує, що спір у цій справі виник між юридичною та фізичною особою з приводу приватно-правових відносин, а представник заявника не довів, що позивач - юридична особа приватного права, шляхом звернення із цим позовом створює реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяє терористичній діяльності та/або порушує права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводить до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання представників відповідача ОСОБА_1 про закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Керуючись статтями 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні клопотання представників ОСОБА_1 адвокатів Скока Володимира Сергійовича та Лайтаренка Олексія Вікторовича та доповнень до нього про долучення додаткових доказів та закриття провадження у справі відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанови Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Литвиненко

Судді А. І. Грушицький

А. А. Калараш

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська