Постанова

Іменем України

28 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 234/7160/20

провадження № 61-2903св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Займер",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 09 вересня 2020 року у складі судді Кравченко О. Ю. та постанову Донецького апеляційного суду від 09 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Корчистої О. І., Космачевської Т. В., Мальованого Ю. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Займер" (далі - ТОВ "Займер") про захист прав споживача, встановлення нікчемності кредитного договору і застосування наслідків його недійсності.

Позовна заява мотивована тим, що 14 березня 2020 року на його рахунок, відкритий у публічному акціонерному товаристві комерційному банку "Приватбанк" (далі - ПАТ
КБ "Приватбанк"), було зараховано грошові кошти у розмірі 4 000,00 грн, перераховані ТОВ "Займер".

З метою з'ясування обставин нарахування вказаних коштів він звернувся до ТОВ "Займер" та йому повідомили, що ним укладено з товариством кредитний договір від 14 березня 2020 року № 117762, за умовами якого йому й були перераховані вказані грошові кошти.

Для отримання тексту кредитного договору він звернувся до ТОВ "Займер" електронним листом та отримав електронний договір без підписів сторін та з нібито накладеним від його імені електронним підписом з одноразовим ідентифікатором.

Вказував, що він вказаний договір із ТОВ "Займер" не укладав, його не підписував, тому він не є зобов'язаною стороною цього договору, а тому має намір повернути товариству безпідставно отримані кошти у розмірі 4 000,00 грн після встановлення нікчемності цього правочину у судовому порядку.

Окрім вказаних порушень щодо форми кредитного договору вказував на несправедливість умов цього договору, зокрема, у пункті 3.13 договору визначено, що товариство залишає за собою право здійснити безспірне списання коштів з банківського рахунку позичальника для повного погашення заборгованості в разі виникнення простроченої заборгованості. Крім того, у договорі існує дисбаланс прав та обов'язків на користь кредитора.

Вважав, що кредитний договір від 14 березня 2020 року № 117762, укладений в електронній формі, є нікчемним в силу положень статті 1055 ЦК України, оскільки укладений не у письмовій формі і не містить автентичних підписів сторін. Крім того, даний договір не відповідає його внутрішній волі і є явно несправедливим.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просив суд встановити нікчемність кредитного договору від 14 березня 2020 року № 117762, укладеного між ним і ТОВ "Займер", та застосувати наслідки його недійсності.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 09 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 09 лютого 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження наявності обставин, які б свідчили про невідповідність умов оспорюваного договору вимогам законодавства та про несправедливість його умов. Кредитний договір містить усі істотні умови, характерні для договорів такого виду, та позичальник за допомогою електронного підпису погодився із запропонованою редакцією договору, чим погодив його умови.

Таким чином, підстав для встановлення нікчемності осопрюваного правочину немає.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У лютому 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 09 вересня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 09 лютого 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1.

Підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, не врахував, що ОСОБА_1 не підписував письмово або за допомогою електронного підпису та не мав наміру укладати оспорюваний кредитний договір, а тому цей договір не може вважатися таким, що укладений у письмовій формі. ОСОБА_1 не отримував і не застосовував одноразовий ідентифікатор (CМС-повідомлення) та не реєструвався в інформаційно-телекомунікаційній системі відповідача, а тому зобов'язальних правовідносин за кредитним договором між сторонами не виникало.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2021 року ТОВ "Займер" подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 16 серпня 2018 року № 1449 ТОВ "Займер" видано ліцензію на провадження діяльності з надання коштів у позику, у тому числі й на умовах фінансового кредиту.

14 березня 2020 року між ОСОБА_1 і ТОВ "Займер" було укладено договір про надання фінансового кредиту № 117762 у розмірі 4 000,00 грн, шляхом ідентифікації позичальника та використання ним електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором, який позичальник зобов'язався повернути, з урахуванням процентів за користування кредитом, у строк до 12 квітня 2020 року.

Згідно з умовами кредитного договору позивачу були надані кредитні кошти у розмірі 4 000,00 грн, фіксована процентна ставка за день користування - 2 %, сума нарахованих процентів за користування кредитом - 2 400,00 грн, сукупна сума кредиту складає 6 400,00 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини 2 статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог статті 6 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що оспорюваний договір був укладений сторонами в електронній формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію".

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому частиною 6 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію"; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому частиною 6 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію"; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному частини 8 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію", вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним частини 8 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію", є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним Закону України "Про електронний цифровий підпис"; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З указаного вбачається, що укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У справі, що переглядається, судом установлено, що договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому позивач через особистий кабінет на веб-сайті відповідача подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого відповідач надіслав позивачу за допомогою засобів зв'язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору.

З урахуванням вказаного, встановивши, що без здійснення вказаних дій позивачем, кредитний договір не був би укладений сторонами, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що цей правочин відповідно до Закону України "Про електронну комерцію" вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача.

Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну правову оцінку, дійшовши правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1.

Вказаний висновок судів попередніх інстанцій відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19 і від 16 грудня 2020 року у справі 561/77/19.

Твердження заявника про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, є безпідставним, оскільки висновки судів вказаному висновку Верховного Суду не суперечать.

Також безпідставним є твердження заявника про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, оскільки подані сторонами електронні докази не досліджувалися в оригіналі з огляду на наступне.

Так, у частинах 2 , 3 , 5 статті 100 ЦПК України визначено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Порушень порядку надання і отримання доказів у судах не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій. При цьому зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що у судів не було сумніву щодо відповідності паперової копії електронного доказу оригіналу. Крім того, позивач із клопотанням про витребування оригіналу електронного доказу до суду не звертався.

Вказане свідчить про відсутність підстав для дослідження оригіналу електронного доказу за наявності в матеріалах справи паперових копій цих доказів та за відсутності обґрунтованих сумнівів у їх відповідності оригіналу.

Таким чином, доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих судових рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо клопотання про виклик у судове засідання

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 заявив клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Відповідно до частин 1 , 3 -5 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Суд касаційної інстанції призначає справу до судового розгляду за відсутності підстав, встановлених частинами третьою, четвертою цієї статті. Справа призначається до судового розгляду, якщо хоча б один суддя із складу суду дійшов такого висновку. Про призначення справи до судового розгляду постановляється ухвала, яка підписується всім складом суду.

Водночас згідно з частиною 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо частиною 13 статті 7 ЦПК України не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Отже, клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про розгляд справи з викликом сторін задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 401, 402, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про розгляд у судовому засіданні з викликом сторін справи відмовити.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 09 вересня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 09 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. М. Осіян

Є. В. Синельников