Постанова

Іменем України

06 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 359/4206/19

провадження № 61-12439св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Дідок Валентина Василівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 березня 2020 року в складі судді Борця Є. О. та постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2020 року в складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Пікуль А. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, приватного нотаріуса Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Дідок В. В. та просила:визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/5 частини квартири АДРЕСА_1, видане на ім'я ОСОБА_2, посвідчене приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Дідок В. В., реєстровий № 939 від 25 липня 2013 року; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказану частину квартири; стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 40 000 грн.

В обґрунтування позову зазначала, що 23 січня 2010 року уклала з ОСОБА_3 шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. На день смерті ОСОБА_3 належала 1/5 частки в квартирі АДРЕСА_1.

За час свого життя спадкодавець заповіт не склав, тому після його смерті спадкування здійснювалось за законом.

Вона є спадкоємицею першої черги за законом, вчасно подала заяву про прийняття спадщини до Бориспільської міської державної нотаріальної контори.

Однак постановою державного нотаріуса Бориспільської міської нотаріальної контори від 19 жовтня 2015 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку з тим, що 25 липня 2013 року приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу Дідок В. В. вже видала на ім'я ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом, на підставі якого за ним було зареєстровано право власності на 1/5 частину квартири АДРЕСА_1.

Відповідач не мав права на спадкування після смерті ОСОБА_3, оскільки він не є спадкоємцем першої черги за законом, відтак ОСОБА_2 незаконно набув право власності на спадкове майно.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 08 липня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 25 липня 2013 року приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Дідок В. В. на ім'я ОСОБА_2 щодо 1/5 частки в квартирі АДРЕСА_1, зареєстроване в реєстрі за № 939.

Скасовано державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на 1/5 частку в квартирі АДРЕСА_1, здійснену на підставі вказаного свідоцтва про право на спадщину за законом.

У задоволенні позову в частині вимог про стягнення моральної шкоди відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

Суд першої інстанції з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що про оспорюване свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_1 дізналась ще 19 жовтня 2015 року і з того дня розпочався трирічний строк позовної давності. Перебіг цього строку закінчився 19 жовтня 2018 року. З позовом до суду вона звернулася лише 16 травня 2019 року, тобто з пропуском позовної давності. Однак зі змісту пред'явленого позову вбачається, що у зв'язку зі скрутним матеріальним становищем позивач була позбавлена можливості скористатись ефективною та кваліфікованою правовою допомогою. Ця обставина об'єктивно перешкодила ОСОБА_1 вчасно пред'явити позов до суду та є поважною, тому позовна давність підлягає поновленню.

ОСОБА_1 як спадкоємець першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 в установленому законом порядку прийняла спадщину, відтак ОСОБА_2, який є спадкоємцем другої черги за законом, не набув права на спадкування після смерті ОСОБА_3, тому вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого на ім'я ОСОБА_2, та скасування державної реєстрації за ним права власності на 1/5 частині спірної квартири підлягають задоволенню.

Вимоги про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають у зв'язку з їх недоведеністю.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2020 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1.

В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 березня 2020 року в справі № 826/10808/18, від 06 березня 2018 року в справі № 819/1224/15-ц.

Також оскаржив судове рішення з підстав, передбачених частиною 3 статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Вказував, що визнаючи поважною причиною пропуску строку на звернення до суду той факт, що позивач була позбавлена можливості скористатись ефективною та кваліфікованою правовою допомогою у зв'язку зі скрутним матеріальним становищем, суди не врахували передбаченої законодавством можливості звернутися за отриманням безоплатної правової допомоги, а також звернутися до суду з клопотанням про відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати.

Позивач не зверталася до суду із заявою про поновлення позовної давності. Тому визначаючи поважною причину пропуску ОСОБА_1 позовної давності з власної ініціативи, суд першої інстанції порушив принцип диспозитивності цивільного судочинства.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

13 жовтня 2020 року справа № 359/4206/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 27 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини 1 статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 12 липня 2007 року ОСОБА_3 набув право власності на 1/5 частину квартири АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_2 від 12 липня 2007 року.

23 січня 2010 року ОСОБА_3 уклав з ОСОБА_1 шлюб, зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Бориспільського міськрайонного управління юстиції, про що в Книзі реєстрації шлюбів був зроблений актовий запис № 23.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Зі змісту інформаційної довідки зі спадкового реєстру № 34593105 від 19 липня 2013 року вбачається, що за час свого життя ОСОБА_3 не склав заповіт.

19 липня 2013 року ОСОБА_1 як дружина спадкодавця та спадкоємець першої черги за законом подала заяву про прийняття спадщини до Бориспільської міської державної нотаріальної контори. В той же день на підставі заяви позивача була заведена спадкова справа № 179/2013 та зареєстрована в Спадковому реєстрі. Вказана обставина підтверджується копією відповідного витягу № 34593208 від 19 липня 2013 року.

ОСОБА_2 був рідним братом спадкодавця та спадкоємцем другої черги за законом. Ця обставина підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_3 від 02 січня 1959 року та серії НОМЕР_4 від 14 липня 1970 року.

23 липня 2013 року ОСОБА_2 також подав заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Бориспільського міського нотаріального округу Дідок В. В. В той же день була заведена ще одна спадкова справа №12/2013 після смерті ОСОБА_3

25 липня 2013 року приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу Дідок В. В. видала відповідачу свідоцтво про право на спадщину, зареєстроване в реєстрі за № 939. В той же день на підставі цього правовстановлюючого документа за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на 1/5 частку в квартирі АДРЕСА_1. Ця обставина підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №6873634 від 25 липня 2013 року.

19 жовтня 2015 року державний нотаріус Бориспільської міської державної нотаріальної контори Бровченко С. О. винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку з тим, що на ім'я ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, на підставі якого за ним було зареєстровано право власності на 1/5 частину квартири АДРЕСА_1.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з частиною 1 статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статті 1223 ЦК України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно з частиною 1 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (стаття 1270 ЦК України).

Суди встановили, що спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, є його дружина ОСОБА_1, позивач у справі, яка в межах установленого законом строку звернулася до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті чоловіка.

Порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано статтею 1301 ЦК України, згідно з якою свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2- 1316/2227/11 зроблено висновок, що у статті 1301 ЦК України як підставу визнання свідоцтва недійсним прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім'я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; немає юридичних фактів, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у разі, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини, тощо.

Отже, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб, які в установленому законом порядку прийняли спадщину, є самостійною підставою для визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними.

Встановивши, що свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 було видано на ім'я відповідача у справі - ОСОБА_2, який був рідним братом померлого та спадкоємцем другої черги, незважаючи на те, що позивач як спадкоємець першої черги за законом в установленому законом порядку також прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3, але приватний нотаріус припустився помилки, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Разом з тим, при вирішенні спору суди не врахували наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі,

є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Частиною 5 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, у чинному законодавстві не наведено переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

Вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності необхідно враховувати, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними і пов'язані з дійсними труднощами для вчинення процесуальних дій у встановлений строк.

З матеріалів справи вбачається, що у відзиві на позовну заяву представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 заявив про застосування позовної давності.

Суд першої інстанції, зазначаючи про поважність причин пропуску ОСОБА_1 позовної давності, виходив з того, що у зв'язку зі скрутним матеріальним становищем вона була позбавлена можливості скористатися ефективною та кваліфікованою правовою допомогою.

Водночас доводи ОСОБА_1 про поважність причин пропуску позовної давності Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки позивач не була позбавлена можливості звернутися за отриманням безоплатної правової допомоги відповідно до Закону України "Про безоплатну правову допомогу". Обставина скрутного матеріального становища і неможливості у зв'язку з цим звернутися за правовою допомогою не пов'язана з дійсними труднощами для звернення до суду з позовом у встановлений законом строк.

Отже, враховуючи, що позивач звернулася до суду з позовом з пропуском позовної давності та за допомогою належних та допустимих доказів не довела поважність причин її пропуску, а відповідач в установленому законом порядку звернувся до суду із заявою про застосування позовної давності, помилковими є висновки судів про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, однак судами порушено норми процесуального права і неправильно застосовано норми матеріального права, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 березня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 08 липня 2020 року підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2020 року скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, приватного нотаріуса Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Дідок Валентини Василівни про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування державної реєстрації права власності та стягнення моральної шкоди відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська СуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М.

Ю. Тітов