Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.10.2024 року у справі №753/25081/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 753/25081/21

провадження № 61-8693св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Козаєва Наталія Михайлівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1 від імені якої діє адвокат Капалкіна Ірина Олегівна, на рішення Дарницького районного суду

м. Києва від 13 лютого 2024 року у складі судді Коренюк А. М. та постанову Київського апеляційного суду від 01 травня 2024 року у складі колегії суддів: Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., Кафідової О. В., а також ОСОБА_1 на додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 березня

2024 року у складі судді Коренюк А. М. та постанову Київського апеляційного суду від 17 липня 2024 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І., і виходив з такого.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

1. У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Козаєва Н. М., про визнання договорів дарування недійсними.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що вона з відповідачем є рідними сестрою і братом ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

3. Незадовго до смерті, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 склала заповіт, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Босою Ю. П., за яким заповіла належне їй домоволодіння АДРЕСА_1 їй (у розмірі 1/4 частини) та ОСОБА_3 (у розмірі 3/4 частини). Інших спадкоємців у ОСОБА_4 не було.

4. Зазначала, що у квітні 2019 року, коли вона повернулась до місця свого проживання у будинку АДРЕСА_1 , частину якого заповіла їй померла сестра, відповідач заборонив їй там перебувати, посилаючись на те, що як будинок, так й прилегла до нього територія (земельна ділянка), перебувають у його власності на підставі договорів дарування, укладених між ним та померлою ОСОБА_4 . Оскільки іншого житла вона не мала, просила дозволу у відповідача пожити у будинку, проте він відмовив їй, внаслідок чого вона була вимушена звертатися до правоохоронних органів із заявами про злочин.

5. Крім того, ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 10 серпня 2020 року задоволено її заяву й витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Козаєвої Н. М. копію договору дарування земельної ділянки від 07 грудня 2018 року та копію договору дарування домоволодіння від 03 грудня 2018 року.

6. Посилалася на те, що вказані договори дарування були укладені протягом останнього місяця життя її сестри, коли та перебувала у важкому стані та не могла самостійно пересуватись, рухати руками у зв`язку з паралічем кінцівок. Зазначала, що ОСОБА_4 приймала за рецептом лікаря наркотичні лікарські засоби, зокрема морфін сульфат, та інші психотропні речовини з метою полегшення болю. Зазначене, на її думку, свідчить про те, що підписи померлої ОСОБА_4 у спірних договорах дарування підроблені, померла діяла під впливом наркотичних засобів, тобто під дією помилки внаслідок тяжкої хвороби, перебуваючи під дією морфіну, не усвідомлюючи значення своїх дій.

7. Вказувала, що під час укладення договорів дарування волевиявлення померлої ОСОБА_4 не відповідало її внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договорами дарування, що вказує на наявність підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними.

8. Зауважувала, що протягом останніх років саме вона опікувалась здоров`ям хворої сестри, оскільки відповідач відмовився доглядати за нею. Крім того, вона є спадкоємицею померлої за заповітом, а оскаржувані договори дарування позбавляють її законного права на спадкування, а відтак й на власне житло.

9. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсними договір дарування земельної ділянки, укладений 07 грудня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н. М., зареєстрований в реєстрі за № 5226, а також договір дарування домоволодіння, укладений 03 грудня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н. М., зареєстрований в реєстрі за № 5157.

Стислий виклад позиції відповідача

10. ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на їх безпідставність. Зауважував, що позивачка не є стороною оспорюваних договорів, а тому не може ставити питання про укладення оспорюваних правочинів під впливом помилки. Посилався на те, що оспорювані договори укладені між ним та його сестрою відповідно до вимог закону, за наявності вільного волевиявлення дарувальника, яка вдома уклала з ним оспорювані договори, що були посвідчені нотаріально. Свідомість ОСОБА_4 була ясною, вона усвідомлювала значення своїх дій, а волевиявлення було вільним та відповідало її волі. Належних та допустимих доказів на спростування зазначеного позивачка не надала. Більш того, посилався на невизначеність останньою правової підстави для визнання правочинів недійсними.

11. Додатково зазначав, що житловий будинок по

АДРЕСА_1 був придбаний ним та ОСОБА_4 , а згодом на підставі договору дарування від 02 червня 2000 року він подарував померлій свою 1/2 частину будинку. Незважаючи на зазначене, починаючи з 2000 року саме він здійснював реконструкцію та ремонт будинку за власні кошти, у зв`язку з чим житлова площа спірного будинку змінилася з 31 кв. м до 102, 8 кв. м. Акцентував увагу на тому, що за життя ОСОБА_4 домовилась з ним, що складе заповіт або подарує йому весь будинок та земельну ділянку.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

12. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13 лютого 2024 року

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

13. Рішення суду першої інстанції мотивовано необґрунтованістю заявлених позовних вимог. Зазначено, що позивачка не визначилася з правовою підставою для визнання правочинів недійсними та не надала жодного належного і допустимого доказу, які б підтверджували недійсність оспорюваних договорів.

14. Доводи позивачки про укладення її померлою сестрою договору дарування під впливом помилки суд вважав безпідставними. Посилання позивачки на підроблення підпису дарувальника не підтверджені належними й допустимими доказами, а тому ґрунтуються на припущеннях.

15. Додатковим рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 21 березня

2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 23 125,00 грн понесених витрат на професійну правничудопомогу.

16. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесену відповідачем у суді першої інстанції, суд виходив з того, що заявлені ОСОБА_2 витрати у розмірі 23 125,00 грн є фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Водночас, відмовляючи у стягненні гонорару за наслідками вирішення спору в сумі 30 000,00 грн, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів понесення відповідачем таких витрат.

17. Постановою Київського апеляційного суду від 01 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 лютого 2024 року залишено без змін.

18. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог. Встановив, що позивачка не є стороною оспорюваних договорів дарування, а отже не може стверджувати про те, яким чином сторони договорів розуміли суть правочинів та як усвідомлювали обставини. Посилання позивачки на підроблення підпису дарувальника в оспорюваних договорам дарування правильно було визнано судом першої інстанції необґрунтованими. Відмову суду першої інстанції у задоволенні клопотань позивачки про призначення посмертної судово-почеркознавчої експертизи, посмертної судово-медичної експертизи, посмертної судово-психіатричної експертизи та витребування оригіналів документів суд апеляційної інстанції вважав обґрунтованою, з огляду на їх подання з пропуском процесуального строку та без належного обґрунтування причин порушення таких строків. Крім того, з огляду на те, що позивачка не визначилась з правовими підставами недійсності договорів, заявлене нею клопотання про призначення трьох судових експертиз, які доводитимуть різні юридичні факти, суд вважав необґрунтованим та безпідставним.

19. Постановою Київського апеляційного суду від 17 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 березня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

20. Переглядаючи додаткове рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції вважав, що стягнутий судом розмір судових витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності щодо предмета спору, є неспівмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на складність справи (визнання недійсними договорів дарування), обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу здійснення представництва.

21. Проаналізувавши послуги, надані адвокатом, та їх вартість, заперечення позивачки, яка є пенсіонером, щодо заявленого відповідачем розміру витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відшкодування таких витрат у розмірі 10 000,00 грн відповідатиме критерію обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, обсягу вчинених процесуальних дій, обсягу виконаних адвокатом робіт, критерію розумності їхнього розміру (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Узагальнені доводи касаційних скарг

22. 14 червня 2024 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Капалкіна І. О., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 травня 2024 року, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

23. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16, у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 645/10160/15-ц, від03 травня 2018 рокуу справі № 334/7904/15-ц, від 03 травня 2018 року у справі № 465/826/13-ц, від 18 листопада 2020 рокуу справі № 202/2578/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки. Крім того зазначає, що у суді першої інстанції їй безпідставно відмовлено у задоволенні клопотань, зокрема: про призначення посмертної судово-почеркознавчої експертизи, посмертної судово-медичної експертизи та посмертної судово-психіатричної експертизи, про витребування оригіналів документів (доказів), про долучення доказів, про виклик свідків, про відвід судді. Суд апеляційної інстанції також відмовив у задоволенні зазначених клопотань та формально підійшов до вирішення цієї справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

24. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанції не урахували, що у тексті позовної заяви було чітко заявлено, що підставою для оспорювання спірних правочинів є їх вчинення ОСОБА_2 під впливом наркотичних засобів, тобто під дією помилки внаслідок тяжкої хвороби та перебування під дією морфіну, не усвідомлюючи значення своїх дій під час їх укладення. Зауважує, що вона із сестрою проживала у меншому будинку спірного домоволодіння, більший за житловою площею будинок був побудований відповідачем для себе на земельній ділянці, що належала ОСОБА_2 .

25. Вважає, що відповідач скористався хворобою і безпорадним станом сестри, а також тим, що вона приймала сильнодіючі ліки, з метою заволодіння спірним майном та позбавлення її права на частку у ньому.

26. Стверджує, що судами попередніх інстанцій не було надано належної правової оцінки обставинам укладення оспорюваних договорів, відсутності їх фактичного виконання, а також відсутності у померлої ОСОБА_2 наміру змінювати заповіт та позбавляти її житла.

27. Акцентує увагу на порушенні судами попередніх інстанцій норм процесуального права в частині відмови у задоволенні її клопотань про призначення судових експертиз, витребування доказів, виклик свідка, не урахування доводів клопотань про поновлення процесуальних строків на їх подання, а також проведенні допиту свідка відповідача поза межами часу, на який було призначено судове засідання та без надання можливості їй поставити такому свідку запитання. Вважає, що судами порушено принцип рівності сторін.

28. 18 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 липня 2024 року, ухвалити нове судове рішення, яким залишити без розгляду заяву представника ОСОБА_2 - Головченка А. О. про ухвалення додаткового судового рішення про розподіл судових витрат.

29. Підставами касаційного оскарження додаткового рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 березня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 17 липня 2024 року заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18, від 15 лютого 2022 року у справі № 904/5726/19, від 15 червня 2022 року у справі № 910/12876/19, у постановах Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 910/9111/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 910/23210/17, від 14 січня 2019 року у справі № 927/26/18, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 29 червня 2022 року у справі № 161/5317/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а також зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази, не надали їм належної правової оцінки та встановили обставини на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

30. На обґрунтування доводів касаційної скарги ОСОБА_1 послалася на неподання відповідачем доказів понесення відповідних витрат до закінчення судових дебатів чи розгляду справи. Зауважує, що відзив ОСОБА_2 не містив попередній (орієнтовний) розрахунок розміру судових витрат на професійну правничу допомогу. Відсутній також договір між відповідачем та його адвокатом, не підтверджено факту встановлення надання послуг саме адвокатом Головченком А. О. Крім того, посилається на недобросовісну поведінку відповідача та необхідність її урахування при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Зауважує, що розмір присуджених до стягнення з неї судових витрат становить для неї надмірний тягар.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

31. Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 лютого 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 01 травня 2024 року, відкрито касаційне провадження у справі

№ 753/25081/21 за її касаційною скаргою на зазначені судові рішення, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

32. Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2024 року заявлений

ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Головченко А. О., відвід колегії суддів Верховного Суду визнано необґрунтованим та передано заяву на розгляд судді, який не входить до складу суду, визначеному у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК України.

33. Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Головченко А. О., про відвід колегії суддів Верховного Суду відмовлено.

34. 26 липня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

35. Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 753/25081/21 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 березня 2024 рокута постанову Київського апеляційного суду від 17 липня 2024 року.

36. Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст відзивів на касаційні скарги

37. 08 липня 2024 року ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Головченко А. О. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргуОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 лютого 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 01 травня 2024 року.

38. Відзив обґрунтований посиланням на те, що суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи та застосували норми права до спірних правовідносин. Вважає, що заявлені позивачкою підстави для визнання недійсними оспорюваних договорів дарування є взаємовиключними. Посилання позивачки про підробку документів вважає необґрунтованими.

39. Зазначає, що судами попередніх інстанцій розглянуто справу з дотриманням норм процесуального права, у задоволенні клопотання позивачки про призначення експертизи було обґрунтовано відмовлено у зв`язку з пропуском процесуального строку, без належного обґрунтування причин такого пропуску. Вважає, що у позивачки та її представників було достатньо часу для підготовки клопотання про призначення експертизи та подання його на підготовчому судовому засіданні. Посилання касаційної скарги на не урахування заперечень щодо проведення підготовчого судового засідання без участі інших учасників процесу спростовується матеріалами протоколу судового засідання. Більш того, судом було відмовлено представнику позивача у задоволенні клопотання про надання строку для підготовки клопотання про призначення експертизи. Допит свідка без участі сторони позивача не позбавляв права останню заявити клопотання про повторний виклик такого свідка.

40. 11 вересня 2024 року ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Головченко А. О., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргуОСОБА_1 на додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 липня 2024 року, у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.

41. На обґрунтування доводів відзиву зазначає, що в останньому судовому засіданні стороною відповідача було заявлено про подання доказів понесення судових витрат на професійну правничу допомогу протягом п`яти днів з дня ухвалення судового рішення у справі. Заява про ухвалення додаткового рішення разом з доказами понесення судових витрат на професійну правничу допомогу подана 16 лютого 2024 року, а також направлена усім учасникам справи. Вважає, що ним було подано достатні докази на підтвердження факту надання професійної правничої допомоги адвокатом Головченком А. О. при розгляді справи в суді першої інстанції. Розмір таких витрат був визначений судом апеляційної інстанції з урахуванням майнового стану позивачки.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

42. 03 грудня 2018 року між ОСОБА_2 , 1962 року народження, та ОСОБА_2 , 1952 року народження, був укладений договір дарування домоволодіння, яке складається з двох жилих будинків, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за яким ОСОБА_2 передала у дар належне їй на праві власності вказане домоволодіння ОСОБА_2 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Казаєвою Н. М., підписаний у її присутності, особи сторін встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_2 відчужуваного майна перевірено. У зв`язку зі станом здоров`я дарувальника договір посвідчено за адресою:

АДРЕСА_1 . Договір зареєстровано в реєстрі № 5157.

43. 07 грудня 2018 року між ОСОБА_2 , 1962 року народження, та ОСОБА_2 , 1952 року народження. був укладений договір дарування земельної ділянки, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , за яким ОСОБА_1 передала у дар належну їй на праві власності вказане земельну ділянку площею 0, 09999, ОСОБА_2 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Казаєвою Н. М., підписано у її присутності, особи сторін встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_2 відчужуваного майна перевірено. У зв`язку зі станом здоров`я дарувальника договір посвідчено за адресою: АДРЕСА_1 . Договір зареєстровано в реєстрі № 5226.

Позиція Верховного Суду

44. Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

45. Згідно з положеннями пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

46. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

47. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

48. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

49. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

50. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

51. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

52. При зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 , як на підставу для визнання оспорюваних договорів дарування недійсними, посилалася на статті 229 230 ЦК України (укладення правочину під впливом помилки або обману), а також вказувала, що договори укладені за відсутності вільного волевиявлення сестри (частина третя статті 203 ЦК України), яка не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними (стаття 225 ЦК України).

53. Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

54. Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

55. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

56. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

57. Отже, виходячи зі змісту статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

58. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (пункт 53 постанови Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 лютого

2021 року у справі № 904/2979/20, постанова Верховного Суду України

від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16).

59. За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

60. Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

61. Правочини, вчинені внаслідок помилки, належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов`язків сторін.

62. Правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

63. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним з цих підстав, повинна довести наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення.

64. У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі

№ 759/17065/14-ц зроблено висновок щодо застосування статті 229 ЦК України та вказано, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності, уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину необхідно розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).

65. Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.

66. Правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені (частина перша статті 225 ЦК України).

67. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

68. Вказаний правовий висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі

№ 905/1227/17.

69. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

70. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

71. Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

72. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

73. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

74. Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

75. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, врахувавши відсутність у матеріалах справи належних, достатніх та достовірних доказів на підтвердження заявлених позивачкою підстав недійсності оспорюваних договорів дарування, дійшов загалом обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не спростовано презумпції правомірності договорів дарування.

76. Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій обставин укладення оспорюваних договорів дарування, а також на відсутність у ОСОБА_2 наміру на укладення таких правочинів, з урахуваннях відсутності у матеріалах справи достовірних доказів, є безпідставними.

77. Верховний Суд неодноразово зауважував, що належним доказом, який би міг засвідчити належність підпису особи на письмових документах, є саме висновок почеркознавчої експертизи. Інші докази, які суд оцінює у їх сукупності, не є беззаперечними доказами на спростування чи підтвердження наявності волевиявлення особи (постанови Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 601/2139/21, від 24 травня 2023 року у справі №567/792/22, від 19 червня 2023 року у справі № 601/1965/21, від 21 червня 2023 року у справі № 567/874/22, від 06 грудня 2023 року у справі № 369/5183/19, від 27 лютого 2024 року у справі № 754/3142/21).

78. В контексті доводів касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій принципів рівності сторін спору, необґрунтовану відмову у задоволенні клопотань позивачки про призначення судових експертиз, витребування доказів, виклик свідків, неврахування доводів клопотань про поновлення процесуальних строків, а також проведення допиту свідка відповідача поза межами призначеного часу, на який було призначено судове засідання, та без надання можливості їй поставити такому свідку запитання, колегія зауважує наступне.

79. Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність.

80. Відповідно до частин першої - третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

81. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

82. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

83. Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

84. На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

85. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 126 ЦПК України).

86. Згідно з частинами першою, четвертою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

87. Одночасно з поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк.

88. Відповідно до статті 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд, зокрема, вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста, вирішує заяви та клопотання учасників справи.

89. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

90. Згідно зі статтею 209 ЦПК України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

91. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позов у цій справі було подано 03 грудня 2021 року, провадження у справі відкрито 11 січня 2022 року, підготовче провадження у справі закрито 04 серпня 2022 року, клопотання про призначення посмертної судової почеркознавчої експертизи, посмертної судово-медичної експертизи, посмертної судово-психіатричної експертизи та витребування оригіналів документів (доказів), було подано позивачкою 19 грудня 2022 року, тобто майже через рік після подання позову про визнання недійсними оспорюваних договорів. Клопотання про поновлення процесуального строку для подання зазначеного клопотання ОСОБА_1 , разом з поданим з пропуском встановленого законом строку клопотанням, подано не було.

92. Крім того, позивачка 19 грудня 2022 року подала клопотання про виклик свідків разом з клопотанням про поновлення процесуального строку на його подання, а 26 січня 2023 року - клопотання про поновлення процесуального строк для подання клопотання про витребування доказів для проведення судових експертиз. На обґрунтування поважності причин пропуску процесуального строку для подання клопотання про витребування доказів позивачка зазначала відсутність можливості отримати оригінали медичних та нотаріальних документів, а для подання клопотання про виклик свідків - неможливість встановлення зв`язку зі свідками через введення в Україні воєнного стану.

93. Встановивши, що позивачка та її представник приймали участь у розгляді справи, зокрема у підготовчому засіданні, однак подали зазначені вище клопотання із значним пропуском процесуального строку та не заявляли про поновлення процесуального строку (клопотання по призначення судових експертиз), а також не навели належних та достатніх обґрунтувань поважності пропуску строку на подання клопотання про витребування доказів та виклик свідків, суд першої інстанції дійшов загалом обґрунтованого висновку про залишення зазначених вище клопотання без розгляду.

94. Зазначений висновок суду першої інстанції був предметом самостійної перевірки судом апеляційної інстанції (при розгляді апеляційної скарги позивачки на ухвалу суду першої інстанції від 02 березня 2023 року про відмову у задоволенні клопотання про поновлення процесуальних строків). Постановою Київського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року ухвалу суду першої інстанції від 02 березня 2023 року залишено без змін. Водночас, при апеляційному перегляді справи по суті суд апеляційної інстанції звернув увагу на відсутність належних обґрунтувань доцільності призначення у справі трьох різних судових експертиз, які спрямовані на доведення різних підстав недійсності правочину.

95. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

96. Колегія суддів зауважує, що сама по собі відмова у задоволенні клопотання про поновлення процесуального строку не свідчить про упереджене ставлення до заявниці або про надмірний формалізм зі сторони суду.

97. Формалізм у процесі є допустимим явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процедури розгляду справи, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя, у тому числі виконанню судового рішення.

98. З урахуванням наведених вище обставин та поведінки сторони позивача при реалізації своїх процесуальних прав, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій не було допущено надмірного формалізму.

99. Допит свідка сторони відповідача за відсутності позивачки, належним чином повідомленої про дату, час та місце судового розгляду, не позбавляло її можливості заявити у наступному судовому засіданні клопотання про повторний допит свідка (частина дванадцята статті 230 ЦПК України).

100. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, загалом правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, та урахувавши правові підстави заявленого ОСОБА_1 позову та надані докази на їх обґрунтування, а також своєчасність вчинення процесуальних дій, дійшов достатньо обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

101. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

102. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Щодо оскарження додаткового рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу

103. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).

104. Згідно з пунктом 2 частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.

105. Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

106. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

107. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку з реалізацією права на судовий захист або у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

108. Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

109. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

110. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

111. Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

112. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

113. Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

114. Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, виходить з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України від 23 січня 2014 року, заява № 19336/04, § 268).

115. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

116. Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

117. Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

118. Колегія суддів зауважує, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи додаткове рішення суду першої інстанції про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, надав належну правову оцінку поданим відповідачем доказам понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, та з урахуванням принципів реальності, необхідності та розумності розміру таких витрат дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для їх зменшення.

119. Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та реальності таких витрат, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

120. Колегія суддів зауважує, що факт надання відповідачу професійної правничої допомоги у суді першої інстанції адвокатом Головченком А. О. на підставі ордеру серії АН № 1078890, виданого на виконання договору про надання правової допомоги від 03 жовтня 2022 року, підтверджується матеріалами справи. Крім того, на підтвердження реальності наданих послуг відповідачем подано акт надання правової допомоги від 15 лютого 2024 року та рахунки- фактури на оплату послуг з відповідними квитанціями про їх оплату.

121. Посилання касаційної скарги на надмірний розмір таких витрат, з урахуванням зменшення суми за результатами апеляційного перегляду справи, колегія суддів відхиляє, з огляду на їх необґрунтованість.

122. Доводи касаційної скарги про невиконання відповідачем вимог частини восьмої статті 141 ЦПК України (не заявлення клопотання про надання доказів на підтвердження факту понесення судових витрат) спростовуються аудіозаписом судового засідання, яке відбулося 13 лютого 2024 року.

123. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційних скаргах, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанції про необґрунтованість та недоведеність заявлених позовних вимог.

124. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду України та Верховного Суду, на які посилається заявниця у касаційних скаргах.

125. Зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, ураховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

126. Крім того, безпідставним є посилання заявниці на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування права (розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу) у подібних правовідносинах.

127. Характер доводів касаційної скарги свідчить про необхідність здійснення переоцінки обставин, які підлягають урахуванню при вирішення питання про розподіл судових витрат, зокрема передбачених пунктом 3 частини третьої статті 141 ЦПК України, які суд апеляційної інстанції урахував при перегляді додаткового рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та зменшенні суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з позивачки.

128. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

129. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

130. З урахуванням доводів касаційних скарг ОСОБА_1 , які стали підставою для відкриття касаційних проваджень у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Керуючись статтями 402 403 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Капалкіна Ірина Олегівна, залишити без задоволення.

2. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 травня 2024 року, а також постанову Київського апеляційного суду від 17 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович