Постанова

Іменем України

03 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 759/17065/14-ц

провадження №61-2779св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2, правонаступником якої є ОСОБА_3;

відповідачі: ОСОБА_4, товариство з обмеженою відповідальністю «Експерт Центр»;

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу КовальчукСергій Павлович,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4, яка підписана представником ОСОБА_6, на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 березня 2017 року у складі судді: Ул'яновської О. В. та рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року у складі суддів: Ратнікової В. М., Левенця Б. Б., Борисової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Експерт Центр», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу КовальчукС. П. про визнання недійсним результатів оцінки майна, звіту про визначення ринкової вартості майна, договору купівлі-продажу квартири.

Позовна заява обґрунтована тим, що 29 листопада 2013 року між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Ковальчуком С.П. На підставі вказаного договору позивач продала, а відповідач придбала спірну квартиру за ціною 260 100 грн. Позивач вказувала, що є особою похилого віку, має поганий зір, а тому вона не бачила тексту документу який вона підписує, вважала, що підписує договір про соціальне обслуговування, а не договір про відчуження квартири. Оспорюваний договір нею підписано внаслідок помилки, її волевиявлення на вчинення саме такого правочину не було, сам договір носив формальний характер і фактичної передачі коштів та придбаного майна за ним не відбулося. Договорів щодо оцінки належної їй квартири не укладала, звіт про оцінку майна та визначення ринкової вартості майна містить помилки щодо кількості кімнат спірної квартири та складений з порушенням норм закону.

Позивач просила:

- визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 29 листопада 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Ковальчуком С. П.;

- визнати недійсними та скасувати результати оцінки майна - квартири АДРЕСА_1, здійсненої ТОВ «Експерт Центр» 25 жовтня 2013 року;

- визнати недійсним та скасувати з моменту складення звіт про визначення ринкової вартості майна - квартири АДРЕСА_1, складений ТОВ «Експерт Центр» 25 жовтня 2013 року;

- визнати недійсним та скасувати висновок про визначення ринкової вартості майна - квартири АДРЕСА_1, складений ТОВ «Експерт Центр» 25 жовтня 2013 року.

Справа розглядалась неодноразово.

Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16 березня 2017 року позов задоволено. Визнано недійсними та скасовано результати оцінки майна квартири АДРЕСА_1, що здійснена ТОВ «Експерт Центр» 25 жовтня 2013 року. Визнано недійсним та скасовано звіт про визначення ринкової вартості майна квартири АДРЕСА_1, складений ТОВ «Експерт Центр» 25 жовтня 2013 року. Визнано недійсним та скасовано висновок про визначення ринкової вартості майна квартири АДРЕСА_1, складений ТОВ «Експерт Центр» 25 жовтня 2013 року. Визнано недійсним та скасовано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 29 листопада 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Ковальчуком С. П. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у розмірі 2601 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при вчиненні правочину позивач не усвідомлювала значення своїх дій, тобто відсутнє її волевиявлення, а тому договір купівлі-продажу має бути визнаним недійсним.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_4 задоволено частково. Заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 березня 2017 року в частині правового обґрунтування підстав задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 29 листопада 2013 року змінено, виключено з мотивувальної частини посилання на статтю 225 ЦК України. Заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 березня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними і скасування результатів оцінки майна, звіту про визначення ринкової вартості майна та висновку про визначення ринкової вартості майна - квартири АДРЕСА_1, здійснених ТОВ «Експерт центр», скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог. Заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 березня 2017 року в частині вирішення питання про відшкодування судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3, який є правонаступником ОСОБА_2, 2421,07 грн судових витрат. В іншій частині заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 березня 2017 року залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_2 при підписанні договору купівлі-продажу квартири від 29 листопада 2013 року помилялася щодо його дійсної правової природи та наслідків, що ним зумовлюються, а саме, вважала, що нею укладається договір, подібний за характером і своєю природою на договір соціального обслуговування, який спрямований на забезпечення її доглядом і матеріальною підтримкою взамін на належне їй житло. Дійсного волевиявлення на вчинення правочину купівлі-продажу і відчуження своєї квартири ОСОБА_4 позивач не мала, а тому є підстави вважати укладений договір недійсним на підставі статті 229 ЦК України. Факт отримання чи неотримання коштів за договором не впливає на висновок суду про існування помилки з боку позивача щодо істотних обставини при його вчиненні, оскільки іншими, наявними у справі доказами, оціненими судом в єдності та взаємозв'язку. Підтверджується, що ОСОБА_2 не мала дійсного наміру вчиняти правочин з купівлі-продажу.

У грудні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, яка підписана представником ОСОБА_6, в якій просить оскаржені рішення скасувати в частині задоволення позову та винести нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Суди при вирішенні справи не врахували те, що: відповідачем було подано достатньо доказів на підтвердження того, що з метою укладення оспорюваного договору позивач вчиняла ряд дій, які нехарактерні для вчинення договору соціального обслуговування, а спрямовані саме на відчуження квартири шляхом її продажу; за формою, змістом, порядком укладення та правовими наслідками договір соціального обслуговування і договір купівлі-продажу є абсолютно відмінними. Доводи позивача, що вона помилялася щодо дійсної природи вчиненого правочину і прав та обов'язків сторін, що виникають в зв'язку з ним, є необґрунтованими. Суди не звернули уваги на те, що при посвідченні договору нотаріус роз'яснив сторонам його суть і наслідки, що свідчить про усвідомлення позивачем на момент його підписання змісту правочину, який вона вчиняє. Посилання позивача на наявність у неї вад зору є безпідставними, так як вона самостійно підписувала подані до суду документи, отримувала пошту, оформляла нотаріальну довіреність на ім'я свого представника і жодних перешкод у вчиненні таких дій, пов'язаних з хворобою очей, не мала. Висновки судів першої та апеляційної інстанції суду про недоведеність факту дійсної передачі коштів при укладенні договору є помилковими, так як його умовами було передбачено розрахунок шляхом безготівкового переведення на особистий рахунок продавця і на підтвердження проведення такої операції в матеріалах справи наявний ряд доказів.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що рішення суду першої та апеляційної інстанції оскаржуються тільки в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

У квітні 2018 року представник позивача ОСОБА_7 надав письмові пояснення на касаційну скаргу ОСОБА_4, в яких просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Пояснення мотивовані тим, що оскаржені рішення ухвалені із дотриманням норм матеріального та процесуального права. Вказується, що ОСОБА_2 була людиною похилого віку, мала слабкий стан здоров'я та потребувала внаслідок цього матеріальної підтримки, стороннього догляду і допомоги. При вчиненні оспорюваного правочину позивач вважала, що відповідач буде надавати їй допомогу та підтримку, тобто, укладаючи договір, помилялася щодо його правової природи, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між нею і покупцем.

Ухвалою Верховного Суду 12 вересня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Колегія суддів приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України (зокрема: постанова Верховного Суду України від 25 грудня 2013 у справі № 6-78цс13; постанова Верховного Суду України від 11 травня 2016 у справі № 6-806цс16).

Аналіз статті 229 ЦК України дозволяє стверджувати, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов'язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення.

Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій:

а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування);

б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).

Протокольною ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 грудня 2016 року було задоволено клопотання представника ОСОБА_3 - ОСОБА_8 та залучено ОСОБА_3 до участі у справі як правонаступника позивача ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Суди встановили, що 28 листопада 2013 року позивач ОСОБА_2 уклала з ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» договір про відкриття банківського рахунку та обслуговування платіжної картки фізичної особи № 040000376107. 28 листопада 2013 року ОСОБА_4 також уклала з ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» договір про відкриття банківського рахунку та обслуговування платіжної картки фізичної особи № 040000376076.

29 листопада 2013 року між позивачем ОСОБА_2, як продавцем та відповідачкою ОСОБА_4 В, як покупцем укладено договір купівлі-продажу, на підставі якого продавець передає, а покупець приймає у власність належну продавцю на праві власності квартиру АДРЕСА_1, що складається з однієї жилої кімнати, жилою площею 14,9 кв.м., загальною площею 28,30 кв.м.

У пункті 2 договору купівлі-продажу квартири передбачено, що продаж майна вчиняється за 260 100 грн, які покупець повністю сплатив продавцю до підписання цього договору шляхом безготівкового перерахунку на поточний рахунок продавця. Продавець своїм підписом на цьому договорі підтверджує факт повного розрахунку та відсутність будь-яких претензій до покупця.

Суди встановили, що 29 листопада 2013 року ОСОБА_4 внесла грошові кошти на відкритий нею в ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» поточний рахунок грошові кошти в розмірі 260 100,00 грн, що підтверджується відповідним чеком. ОСОБА_4 перерахувала зі свого рахунку № 040000376076, відкритого в ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» на рахунок позивача ОСОБА_2 № 040000376107, відкритий в ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» грошові кошти в розмірі 260100,00 грн з призначенням платежу: згідно договору купівлі-продажу від 29 листопада 2013 року, продавець ОСОБА_2

Встановивши, що ОСОБА_2 уклала з ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» договори про відкриття банківських рахунків та обслуговування платіжних карток, ОСОБА_2, зняла грошові кошти з банківського рахунку в розмірі 259 579,80 грн за продану квартиру, суди зробили неправильний висновок, що ОСОБА_2, укладаючи договір купівлі-продажу квартири та здійснюючи його виконання, помилялася щодо природи вчиненого правочину та вважала, що укладає договір соціального обслуговування.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині постановлено без додержання норм матеріального права. У зв'язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, судові рішення в частині задоволення позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним скасувати, постановити нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог в оскарженій частині.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, що підписана представником ОСОБА_6, задовольнити.

Заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 29 листопада 2013 року скасувати.

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2, правонаступником якої є ОСОБА_3, до ОСОБА_4, в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року в скасованій частині втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В.І. Крат

В. П. Курило