Історія справи

Постанова КЦС ВП від 25.07.2018 року у справі №554/6517/16ц

Постанова

Іменем України

23 липня 2018 року

м. Київ

справа № 554/6517/16-ц

провадження № 61-33963св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А.С., Усика Г.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

треті особи: територіальний сервісний центр МВС України № 5344, Товариство з обмеженою відповідальністю «Шишацьке інкубаторно-птахівниче підприємство»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20 квітня 2017 року у складі судді Андрієнко Г. В. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 12 червня 2017 року у складі колегії суддів: Панченка О. О., Пікуля В. П., Прядкіної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на ? його частку, скасування реєстрації транспортного засобу.

Позовна заява мотивована тим, що у період перебування із відповідачем ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі з 28 вересня 2002 року до 14 серпня 2013 року ними було придбано за спільні кошти квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль марки «Volkswagen Tiguan», 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, а також накопичені за час шлюбу кошти в сумі 94 539 грн інвестовані у зареєстроване 14 грудня 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Шишацьке інкубаторно-птахівниче підприємство» (далі - ТОВ «Шишацьке інкубаторно-птахівниче підприємство»).

Посилаючись на відсутність згоди з боку відповідачів щодо поділу вищевказаного рухомого та нерухомого майна, ОСОБА_4 просила визнати таке майно спільною сумісною власністю подружжя, визнати за нею право власності на ? частку квартири АДРЕСА_1; визнати частково недійсним договір купівлі-продажу автомобіля в кредит, укладений 16 вересня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Автодім Полтава» (далі - ТОВ «Автодім Полтава») та ОСОБА_6 в частині визнання покупцем ОСОБА_6 та перевести право покупця за вказаним договором на ОСОБА_5 з відповідними наслідками та визнати за нею право власності на ? частину вказаного транспортного засобу; стягнути з ОСОБА_5 на її користь ? частину грошових коштів інвестованих у ТОВ «Шишацьке інкубаторно-птахівниче підприємство» у сумі 47 269,50 грн.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_5 у жовтні 2016 року звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про встановлення факту припинення шлюбних стосунків до розірвання шлюбу та визнання майна особистою власністю.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що квартиру АДРЕСА_1 він придбав за власні кошти у період коли з ОСОБА_4 були фактично припинені будь-які сімейні стосунки, у зв'язку з чим просив визнати вказану нерухомість його особистою власністю.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 20 квітня 2017 року первісний позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільним майном подружжя та визнано за ОСОБА_4 право власності на ? її частку. У задоволенні решти позовних вимог та зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки спірна квартира була набута сторонами під час шлюбу, за їхньої спільної участі, то вона є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу у встановленому законом порядку. Інші позовні вимоги ОСОБА_4 та зустрічний позов ОСОБА_5 є безпідставними.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 12 червня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_4, ОСОБА_5 відхилено, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20 квітня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції повно і всебічно встановлено обставини справи й визначено правовідносини, зумовлені встановленими фактами, правильно застосовано правові норми та ухвалено законне й справедливе рішення.

28 червня 2017 року ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення в частині часткового задоволення первісного позову та відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісних позовних вимог відмовити та задовольнити зустрічний позов у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано те, що з травня 2013 року сторони не підтримають ні сімейних ні подружніх стосунків, й саме в цей період відповідачем була придбана квартира за особисті кошти. Крім того, судами безпідставно не застосовано до спірних правовідносин положення статті 376 ЦК України та статті 100 ЖК України, оскільки перепланування спірної квартири здійснено ним самочинно без належного дозволу та затвердженого проекту.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

05 червня 2018 року справа № 554/6517/16-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: територіальний сервісний центр МВС України № 5344, ТОВ «Шишацьке інкубаторно-птахівниче підприємство», про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на ? його частку, скасування реєстрації транспортного засобу надійшла до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзивів (заперечень) на касаційну скаргу не надходило.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права; рішення відповідають вимогам статей 213, 214, 315 ЦПК України 2004 рокущодо законності та обґрунтованості.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 вересня 2002 року до 14 серпня 2013 року, від якого мають доньку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно договору купівлі-продажу від 25 липня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_8 П, ОСОБА_5 придбав квартиру АДРЕСА_1.

Згідно з частинами першою та другою статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зі змісту статті 57 СК України вбачається, що майно, набуте чоловіком, дружиною за час шлюбу, але за кошти, які належать їй, йому особисто, являються майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.

Частинами першою, другою та четвертою статті 65 СК України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Відповідно до статей 69, 70 СК Українидружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Задовольняючи первісний позов ОСОБА_4 та відмовляючи у зустрічному позові ОСОБА_5, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог статей 10, 60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно виходив з того, що оскільки спірна квартира була набута сторонами під час шлюбу, за їх спільною участю, то вона є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу у встановленому законом порядку.

Вирішуючи спір та задовольняючи частково первісний позов й відмовляючи в задоволенні решти вимог та зустрічного позову, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог статей 303, 304 ЦПК України 2004 рокуперевірив у повному обсязі доводи апеляційної скарги, постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам статті 315 ЦПК України 2004 року.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_5 про те, що квартира АДРЕСА_1 придбана за кошти, які він позичив у ОСОБА_9, а тому є його особистою приватною власністю, не заслуговують на увагу суду, оскільки указані обставини не були підтверджені належними та допустимими доказами в ході розгляду справи, тому суди попередніх інстанцій обґрунтовано не прийняли їх до уваги.

Доводи касаційної скарги про незастосування судами до спірних правовідносин положень статті 376 ЦК України та статті 100 ЖК України, оскільки перепланування спірної квартири здійснено ним самочинно без належного дозволу та затвердженого проекту є необґрунтованими та висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, оскільки питання поділу в натурі спірної квартири судами не вирішувалося, за сторонами визнано право власності лише на ідеальні частки квартири.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині часткового задоволення первісного позову та відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог - без змін. У іншій частині ухвалені у справі судові рішення не оскаржуються.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 12 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов А.С. Олійник Г.І. Усик