Постанова КЦС ВП від 23.06.2025 року у справі №235/3240/23

Друк

Пошук

127

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.06.2025 року у справі №235/3240/23

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2025 року

м. Київ

справа № 235/3240/23

провадження № 61-6767св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року

у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Зубакової В. П., Тимченко О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства

з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» (далі -

ТОВ «Шахтобудівельна компанія») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю чоловіка, який загинув при виконанні трудових обов`язків.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивачка була дружиною ОСОБА_2 , 1986 року народження, який із грудня 2019 року перебував

у трудових відносинах із ТОВ «Шахтобудівельна компанія» до 30 липня 2023 року, за вказаний період він обіймав різні посади, в тому числі прохідником підземним

з повним робочим днем в шахті. Під час виконання трудових обов`язків чоловік позивачки ОСОБА_2 отримав смертельні травми в результаті нещасного випадку, які підтверджуються актом розслідування цього випадку від 12 вересня 2023 року, згідно з формою Н-1/П.

Згідно з висновком комісії зі спеціального розслідування причин аварії, що сталася 30 липня 2023 року о 19 год 35 хв у північному конвеєрному штреку центральної панелі блока 11 ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське», відповідно до

підпункту 2 пункту 52 «Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 337, груповий нещасний випадок, що стався 30 липня 2023 року о 19 год 35 хв з працівниками

ТОВ «Шахтобудівельна компанія», в тому числі прохідником ПГПД № 5

ОСОБА_2 , пов`язаний з виробництвом.

На підставі викладеного позивачка просила стягнути на її користь на відшкодування моральної шкоди, завданої їй загибеллю чоловіка на виробництві, 800 000,00 грн та розподілити судові витрати.

Короткий зміст рішення суду

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 08 січня 2024 року у складі судді Філь О. Є. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Шахтобудівельна компанія» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 300 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, та витрати за надання правничої допомоги у розмірі 5 000,00 грн. Стягнуто

з ТОВ «Шахтобудівельна компанія» на користь держави судовий збір у розмірі

3 000,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції вважав за можливе, враховуючи глибину моральних та душевних страждань, перенесених у зв`язку зі смертю чоловіка, вжиття додаткових зусиль для організації свого життя, інших обставин справи, з урахуванням вимог розумності і справедливості, стягнути

з відповідача на користь позивачки в рахунок відшкодування моральної шкоди 300 000,00 грн, без утримання податку та обов`язкових платежів.

Районний суд виходив із того, що у зв`язку зі смертю чоловіка позивачці заподіяна моральна шкода, оскільки внаслідок отримання смертельної травми її чоловіком під час нещасного випадку, пов`язаним з виробництвом, позивачка зазнала психічний та моральний біль, хворобливі відчуття, а також страждання у зв`язку

з втратою близької людини, зміна способу життя позивачки вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя, вона отримала психологічну травму, через яку має постійний біль та дискомфорт, а отже, як наслідок, беззаперечно настали зміни у її життєвих зв`язках. При втраті чоловіка позивачки, яке є наслідком смерті під час нещасного випадку на роботі, повне психічне та моральне одужання неможливе, і перспектива в майбутньому переносити болі, постійні згадки про чоловіка спричиняє їй моральні страждання. Все наведене і є підтвердженням душевних переживань позивачки, що призводять до значних

і постійних моральних страждань.

Не погодившись із таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив оскаржене рішення скасувати і відмовити у позові в повному обсязі.

08 квітня 2024 року до Дніпровського апеляційного суду подано спільну заяву про затвердження мирової угоди у справі, в тексті якої сторони погодили таке:

«1. Керуючись статтями 23 1168 ЦК України сторони по справі №235/3240/23 вважають, що достатнім відшкодуванням моральних страждань (моральної шкоди) Позивача у зв`язку зі смертю чоловіка - ОСОБА_2 внаслідок нещасного випадку на виробництві (що стався ІНФОРМАЦІЯ_2 та підтверджується свідоцтвом про смерть, Актом форми Н-1 від 12.09.2023), є сума 300 000 гривень (триста тисяч).

2. Відповідно до Цивільного кодексу України (ст.1168) ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю чоловіка внаслідок нещасного випадку на виробництві.

3. Позивач всебічно, оцінивши характер та ступінь своїх моральних страждань, які перенесені на момент підписання цієї мирової угоди та будуть перенесені в майбутньому (фізичних, душевних, психічних та ін.), характер немайнових втрат (їх тривалість, можливість відновлення та ін.) та з урахуванням інших обставин, керуючись критеріями розумності, вважає, що завдана їй моральна шкода у зв`язку зі смертю чоловіка внаслідок нещасного випадку на виробництві може бути повністю компенсована Відповідачем у разі виплати суми зазначеної в цій мировій угоді.

4. Відповідач визнає, що у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 внаслідок нещасного випадку на виробництві, його дружині ОСОБА_1 було завдано моральної шкоди та добровільно погоджується відшкодувати цю шкоду шляхом сплати Позивачу 300 000 грн.

5. Позивач усвідомлює, що зазначена сума відшкодування моральної шкоди є повною компенсацією моральної шкоди, завданої смертю чоловіка внаслідок нещасного випадку на виробництві та виплачується Відповідачем один раз.

6. Відповідач зобов`язується компенсувати Позивачу на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю чоловіка внаслідок нещасного випадку на виробництві - 300 000 (триста тисяч) з утриманням з цієї суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Підчас проведення виплати зазначеної у цій угоді суми Відповідач виконує, передбачені Податковим кодексом України функції/обов`язки податкового агента та зобов`язаний нарахувати, утримати та сплатити за рахунок коштів Позивача передбачені законом податки та збори до бюджету.

7.Перерахування грошових коштів проводиться Відповідачем протягом 15 банківських днів після набрання чинності цієї мирової угоди на рахунок Позивача в банку з одночасним відрахуванням із визначеної цією мировою угодою суми відшкодування моральної шкоди, передбачених законом податків і зборів, які Відповідач, як податковий агент зобов`язаний перерахувати в бюджет.

8. Позивач відмовляється від вимог про стягнення з Відповідача витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі.

9. Виплата суми відшкодування моральної шкоди здійснюється за банківськими реквізитами Позивача, зазначеними у п.15 цієї мирової угоди, з наступним призначенням платежу: «Моральна шкода за мировою угодою, затвердженою ухвалою Дніпровського апеляційного суду у справі №235/3240/23».

10. Позивач ознайомлена зі змістом частини 5 статті 23 ЦК України з приводу того, що моральна шкода відшкодовується одноразово та усвідомлює, що після виплати сум відшкодування, обов`язок Відповідача щодо відшкодування моральної шкоди вважається виконаним.

11. Позивач заявляє, що при належному виконанні Відповідачем умов цієї Мирової угоди, вона не буде мати жодних претензій до Відповідача з приводу відшкодування моральної шкоди, у зв`язку зі смертю чоловіка від нещасного випадку на виробництві.

12. Цю мирову угоду складено в 3-х примірниках, які мають однакову юридичну силу, по одному примірнику для кожної із Сторін і один примірник для затвердження судом, і доручення до матеріалів справи.

13. Ухвала суду про затвердження мирової угоди є виконавчим документом згідно з частиною 2 статті 208 ЦПК України.

14. Сторони заявляють, що умови цієї мирової угоди не порушують права чи охоронювані законом інтереси третіх осіб. Сторони підтверджують, що вищевикладені умови відповідають їх волевиявленню і породжують настання бажаних наслідків, які відповідають їх дійсним інтересам.

15. Адреси та банківські реквізити сторін: Позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , Банківські реквізити: НОМЕР_2 в АТ КБ «Приватбанк»; Відповідач ТОВ «ШАХТОБУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ», Донецька область, 85302, м.Покровськ, вул.Залізнична, буд.82, Код ЄДРПОУ 40162326, засоби зв`язку: т. НОМЕР_3».

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року спільну заяву позивачки ОСОБА_1 та відповідача ТОВ «Шахтобудівельна компанія» про затвердження мирової угоди у справі залишено без задоволення; продовжено розгляд справи в апеляційному порядку.

Апеляційний суд відмовив у затвердженні мирової угоди між сторонами, посилаючись на те, що умова угоди про стягнення з суми моральної шкоди, призначеної позивачці до виплати відповідачем, податків та інших обов`язкових платежів суперечить вимогам закону, що є підставою для відмови у затвердженні мирової угоди.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року апеляційну скаргу ТОВ «Шахтобудівельна компанія» залишено без задоволення, рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 08 січня 2024 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки моральної шкоди, завданої смертю чоловіка на виробництві, так як таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що сума моральної шкоди, підлягає стягненню без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Апеляційний суд окремо вказав, що доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди із рішенням суду, який стягнув розмір моральної шкоди із підприємства-відповідача без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів. Доводів щодо суті заявлених вимог про відшкодування моральної шкоди апеляційна скарга не містить.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У травні 2024 року ТОВ «Шахтобудівельна компанія» звернулося через систему «Електронний суд» до Верховного Суду з касаційною скаргою (у червні 2024 року - уточненою касаційною скаргою на виконання постанови Верховного Суду

від 21 травня 2024 року) на постанову Дніпровського апеляційного суду

від 09 квітня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та закрити провадження у справі у зв`язку з затвердженням мирової угоди. У касаційній скарзі також викладає доводи щодо незгоди з ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року про залишення без задоволення заяви сторін про затвердження мирової угоди, яку просить скасувати. Касаційна скарга містить клопотання про здійснення розгляду справи за участю представника відповідача.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, заявник посилається на неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах 15 лютого 2021 року у справі № 310/1834/19, від 29 травня 2023 року у справі № 607/14106/13, від 24 квітня 2024 року у справі № 463/6134/20 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Крім того, посилається на порушення судами норм процесуального права (пункт 4 частини другої

статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі заявник також вказує, що апеляційний суд, керуючись статтями 49 207 255 ЦПК України, повинен був затвердити мирову угоду на тих умовах, на яких сторони домовилися між собою та закрити провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 255 ЦПК України, але суд апеляційної інстанції,

в порушення принципу законності, вимог статей 23 1168 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 49 207 ЦПК України, відмовив в укладенні мирової угоди і став надалі здійснювати апеляційне провадження - розглядати по суті апеляційну скаргу відповідача та приймати постанову у справі, що зі сторони апеляційного суду є грубим порушенням прав відповідача та позивачки у справі; між сторонами у справі вже не існувало спору - він був вирішений сторонами

у добровільному порядку шляхом укладення мирової угоди; сторони у справі відмовились від судового захисту, ліквідували наявний правовий конфлікт через самостійне врегулювання розбіжностей на погоджених умовах шляхом укладення мирової угоди. Апеляційний суд, в порушення статей 19 55 Конституції України, обмежив право позивачки та відповідача у справі, передбачене вимогами

статті 49 ЦПК України. Умови мирової угоди в дійсності повністю відповідали вимогам податкового законодавства.

Податки і збори із суми, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню та виплаті при добровільному виконанні відповідного судового рішення. У випадку, якщо особа відшкодовує на користь фізичної особи моральну шкоду, вона виступає щодо такої фізичної особи податковим агентом та зобов`язана утримувати і перерахувати податок із суми такого доходу та за рахунок фізичної особи, якій виплачується такий дохід. Отже, з 23 травня 2020 року (тобто після набрання чинності Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві») звільняється від оподаткування податком на доходи фізичних осіб відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Станом на 01 січня 2023 року розмір мінімальної заробітної плати згідно зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» становить

6 700,00 грн, отже, якщо сума відшкодовування моральної шкоди за рішенням суду перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати (6 700,00 грн х 4 = 26 800,00 грн), то необхідно стягнути моральну шкоду з утриманням податків та загальнообов`язкових платежів.

У судів відсутні повноваження для визначення порядку та розмірів сплати податків. Питання, чи стягувати податки, а також питання розміру стягнутих податків залежить не від резолютивної частини рішення суду на час ухвалення рішення, а від змісту податкового законодавства на час виплати доходу, тобто на час виконання рішення (добровільного/примусового) - на визначену дату

в майбутньому, оскільки згідно з вимогами податкового законодавства податковий агент тільки в момент виплати доходу здійснює одночасно стягнення податку на дохід фізичних осіб та воєнний збір (заздалегідь він це не робить),

і саме в цей момент податковий агент (відповідач) повинен керуватися вимогами чинного законодавства, яке буде діяти саме в цей час. Підприємство виконує функцію податкового агента, а платником такого податку залишається сам позивач.

Стягнувши з відповідача на користь позивачки моральну шкоду, спричинену нещасним випадком на виробництві, з формулюванням «без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів», суди попередніх інстанцій не врахували зміст та не застосували до спірних правовідносин норми підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14, підпункту 162.1.3 пункту 162.1 статті 162 та підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України), статті 19 67 92 Конституції України.

Відзиви на касаційну скаргу станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ТОВ «Шахтобудівельна компанія» передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення недоліків, зокрема подати уточнену касаційну скаргу та сплатити судовий збір.

У визначений строк заявник подав матеріали на усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2024 року продовжено строк на усунення недоліків касаційної скарги.

У визначений строк заявник усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 235/3240/23 із Красноармійського міськрайонного суду Донецької області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 235/3240/23.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Позивачка ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .

Із 04 грудня 2019 року ОСОБА_2 , згідно з наказом № 1989, перебував у трудових відносинах з ТОВ «Шахтобудівельна компанія» до 30 липня 2023 року, за вказаний період обіймав різні посади, в тому числі прохідником підземним з повним робочим днем в шахті.

Під час виконання трудових обов`язків чоловік позивачки ОСОБА_2 отримав смертельну травму в результаті нещасного випадку, що підтверджується актом розслідування цього випадку від 12 вересня 2023 року, згідно з формою Н-1/П.

Відповідно до копії лікарського свідоцтва про смерть від 01 серпня 2023 року № 330, смерть потерпілого настала в результаті механічної асфіксії внаслідок здавлення органів грудної клітини та живота, удушення внаслідок засипання породою.

ТОВ «Шахтобудівельна компанія», в тому числі прохідником ПГПД № 5

ОСОБА_2 , пов`язаний з виробництвом.

08 квітня 2024 року до Дніпровського апеляційного суду сторонами подано спільну заяву про затвердження мирової угоди у справі, в тексті якої сторони погодили наступне:

7. Перерахування грошових коштів проводиться Відповідачем протягом 15 банківських днів після набрання чинності цієї мирової угоди на рахунок Позивача в банку з одночасним відрахуванням із визначеної цією мировою угодою суми відшкодування моральної шкоди, передбачених законом податків і зборів, які Відповідач, як податковий агент зобов`язаний перерахувати в бюджет.

9. Виплата суми відшкодування моральної шкоди здійснюється за банківськими реквізитами Позивача, зазначеними у п.15 цієї мирової угоди, з наступним призначенням платежу:»Моральна шкода за мировою угодою, затвердженою ухвалою Дніпровського апеляційного суду у справі №235/3240/23».

14.Сторони заявляють, що умови цієї мирової угоди не порушують права чи охоронювані законом інтереси третіх осіб. Сторони підтверджують, що вищевикладені умови відповідають їх волевиявленню і породжують настання бажаних наслідків, які відповідають їх дійсним інтересам.

Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постанова апеляційного суду зазначеним вимогам в оскаржуваній частині відповідає з огляду на таке.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно з частинами першою та п`ятою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Частинами першою та другою статті 153 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до статті 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (стаття 2371 КЗпП України).

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 2371 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Суди попередніх інстанцій установили, що ІНФОРМАЦІЯ_2 о 19 год 35 хв із чоловіком позивачки стався нещасний випадок, пов`язаний із виробництвом,

в результаті чого він помер. Внаслідок цього нещасного випадку позивачці завдано моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню відповідачем.

Зазначені обставини ТОВ «Шахтобудівельна компанія» не заперечуються.

Таким чином, колегія суддів виходить із доведеності факту завдання позивачці, зокрема, втрат немайнового характеру та обов`язку ТОВ «Шахтобудівельна компанія» відшкодувати ці втрати.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині визначення розміру моральної шкоди не оскаржуються, а тому відповідно до статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядаються.

ТОВ «Шахтобудівельна компанія» не погоджується з порядком стягнення судами попередніх інстанцій моральної шкоди в частині формулювання «без утримання

з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів», а також незатвердженням апеляційним судом мирової угоди сторін.

Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Доводи касаційної скарги на те, що відшкодування моральної шкоди у цій справі без утримання податків суперечить положенням закону, відхиляються, оскільки відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або у розмірі, визначеному законом.

У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю.

Тобто з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом».

Граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Водночас пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом», однак застосування сполучника «а також» підтверджує, що згаданий перелік був доповнений новою нормою права, яка не змінює зміст інших складових частин пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

Оскільки шкода, завдана життю та здоров`ю, може бути як майновою, так і немайновою (моральною) та до цієї частини пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зміни законодавцем не внесені, зокрема не зазначено, що лише відшкодування майнової шкоди, завданої життю та здоров`ю, не підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, тому немає підстав для ототожнення відшкодування моральної шкоди, завданої життю та здоров`ю, з іншим відшкодуванням моральної шкоди, яке підлягає оподаткуванню в разі перевищення її розміром чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року.

Отже, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню доповнення до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України, внесені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей

у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року.

З урахуванням наведеного, суди дійшли правильного висновку про те, що суми, стягнуті з відповідача на користь позивачки на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із заподіянням її чоловіку шкоди життю та здоров`ю на виробництві не підлягають оподаткуванню.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

від 25 січня 2023 року у справі № 598/438/21 (провадження № 61-283св22) та

від 06 січня 2025 року у справі № 212/4843/24 (провадження № 61-13530св24).

Тобто в питанні включення стягнутих за рішенням суду сум на відшкодування шкоди життю та здоров`ю до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку Верховним Судом сформовано усталену практику щодо застосування норм ПК України.

Доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до неправильного тлумачення заявником норм матеріального права.

Посилання заявника на правові позиції Верховного Суду у справі № 180/505/20-ц (провадження № 61-5св21) та у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18) не приймаються, оскільки обставини у наведених постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що апеляційний суд ухвалив судове рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

З приводу неправильності ухвали Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року суд касаційної інстанції зазначає таке.

Договір є універсальним регулятором приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).

Мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. До ухвалення судового рішення у зв`язку

з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі (частини перша-четверта статті 207 ЦПК України).

Виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і в строки, передбачені цією угодою. Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом і має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження». У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень (стаття 208 ЦПК України).

Мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору та на умовах, погоджених сторонами. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне врегулювання розбіжностей на погоджених умовах.

Мирова угода є вираженням взаємного волевиявлення сторін, що спрямоване на вирішення спору між ними на основі компромісу та припинення його подальшого судового розгляду. У ній можуть вирішуватися питання, що стосуються виключно прав і обов`язків сторін.

Таким чином, сторонам надано можливість комплексно врегулювати відносини між собою в тому числі не обмежуючись обсягом вимог, що були заявлені у позові.

До основних завдань та переваг мирової угоди належать процесуальна економія, спрощення роботи суду, можливість сторонам самостійно врегулювати основні питання пов`язані із захистом порушених прав, за умови комплексного врахування інтересів всіх сторін.

У такий спосіб мирова угода є однією з форм прояву свободи (диспозитивності)

в реалізації сторонами господарського процесу своїх прав, що проявляється

в укладенні між ними угоди про заміну зобов`язання, на підставі якого й виник спір, іншим зобов`язанням з метою врегулювання такого спору.

Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2020 року

у справі № 911/427/19.

На відміну від звичайного договору мирова угода в позовному провадженні укладається у процесі розгляду справи в суді у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; підлягає затвердженню судом; припиняє процесуально-правові відносини сторін; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового рішення.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 19 січня 2021 року у справі № 916/661/20 та у постановах Верховного Суду

від 21 березня 2023 року у справі № 914/3014/20, від 12 травня 2021 року у справі № 910/11213/20.

У постанові Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у cправі № 914/1789/19, разом із іншим, указано, що спір може бути врегульовано укладенням мирової угоди на будь-якій стадії процесу, у тому числі на стадії виконання судового рішення.

Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. У цьому випадку це суми відшкодування збитків, завданих платнику податків (позивачці) внаслідок смерті чоловіка, а отже, заподіяння шкоди життю та здоров`ю найвищого ступеня.

З урахуванням наведених норм та обставин справи, апеляційний суд правильно залишив без задоволення спільну заяву ОСОБА_1 та ТОВ «Шахтобудівельна компанія» про затвердження мирової угоди та продовжив розгляд справи

в апеляційному порядку. Підстав для скасування ухвали Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року, в межах доводів заявника, немає. Відповідно немає підстав і для задоволення клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з затвердженням мирової угоди, про що просив

у касаційній скарзі заявник.

Незгода заявника із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).

Посилання заявника на загальні висновки у постановах Верховного Суду

від 15 лютого 2021 року у справі № 310/1834/19, від 29 травня 2023 року у справі № 607/14106/13, від 24 квітня 2024 року у справі № 463/6134/20 щодо мирових угод не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права при постановлені оскаржуваної постанови, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.

На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими

(пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року

у справі № 233/2021/19).

Верховний Суд також відхиляє доводи касаційної скарги про те, що постанова ухвалена з порушенням норм процесуального права з посиланням на

пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваного рішення апеляційного суду та спростовуються його змістом.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність оскаржених судових рішень не впливають та за своїм змістом переважно свідчать про незгоду із встановленими судами попередніх інстанцій обставинами та спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Суди належним чином виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів, дотримались вимог статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судових рішень і вирішили спір з урахуванням наданих доказів.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено,

а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Також Верховний Суд не уповноважений досліджувати нові докази, надані на стадії касаційного перегляду, оскільки це виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтею 400 ЦПК України.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі від 03 квітня 2008 року «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Оскаржені судові рішення по суті вирішення спору є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

Отже, апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють, та дійшов обґрунтованого висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

У межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суд ухвалив оскаржувані судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, судом касаційної інстанції не встановлено.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.

За змістом частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, а отже відсутні правові підстави для розгляду скарги в судовому засіданні за участі представника відповідача, про що просило ТОВ «Шахтобудівельна компанія».

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобудівельна компанія» залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник