Постанова

Іменем України

01 березня 2021 року

м. Київ

справа № 180/1735/16-ц

провадження № 61-18013сво18

Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Висоцької В. С., Гулька Б. І., Крата В. І., Синельникова Є. В., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Українська залізниця",

відповідач - ОСОБА_1,

третя особа - Кіровський відділ державної виконавчої служби м. Дніпропетровськ Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Українська залізниця"), яке є правонаступником державного підприємства "Придніпровська залізниця" (далі - ДП "Придніпровська залізниця"), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - Кіровський відділ державної виконавчої служби м. Дніпропетровськ Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 березня 2014 року (справа № 189/149/14-ц) на користь ОСОБА_1 стягнуто у солідарному порядку з ДП "Придніпровська залізниця" та ОСОБА_2 97 450,00 грн на відшкодування моральної шкоди, з приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" - 2 550,00 грн. Рішення суду набрало законної сили 03 червня 2014 року.

18 серпня 2014 року ДП "Придніпровська залізниця" на виконання рішення суду та в установлений державним виконавцем строк здійснило сплату на відшкодування шкоди в розмірі 97 450,00 грн, з яких: 81 127,10 грн перерахувало особисто ОСОБА_1,16 322,90 грн - до державного бюджету як податок з доходів фізичних осіб (з суми моральної шкоди) відповідно до розділу 4 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Проте державний виконавець Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції 06 листопада 2014 року виніс постанови ВП № 44364939 про стягнення виконавчого збору у розмірі 1 632,29 грн, а також про арешт майна ДП "Придніпровська залізниця" та оголошення заборони на його відчуження у межах суми звернення стягнення в розмірі 883 401,33 грн у зв'язку з тим, що підприємством у наданий для добровільного виконання строк судове рішення не виконано.

Оскільки у Кіровському відділі державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції перебували й інші виконавчі документи щодо стягнення з боржника - ДП "Придніпровська залізниця", державним виконавцем прийнято постанову від 06 листопада 2014 року про приєднання виконавчого провадження № 44364939 до зведеного виконавчого провадження № 45370429.

Позивач зазначав, що ДП "Придніпровська залізниця" є підприємством стратегічного значення у залізничному сполученні, за наведеної ситуації можливе виникнення загрози нормальному, стабільному функціонуванню залізниці та заподіяно істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам, тому з метою запобігання незаконному стягненню додаткових сум ПАТ "Укрзалізниця" було змушене перерахувати залишок нестягнутих грошових коштів на розрахунковий рахунок Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2014 року (справа № 804/19273/14) визнано незаконною та скасовано постанову державного виконавця від 06 листопада 2014 року у виконавчому провадженні № 44364939про стягнення виконавчого збору.

Таким чином, ДП "Придніпровська залізниця" відповідно до пункту 14.1.180 статті 14 ПК України виступила податковим агентом, на якого покладено обов'язок перерахування сум податку на доходи фізичних осіб, від імені та за рахунок ОСОБА_1 з доходу, отриманого нею у вигляді суми на відшкодування моральної шкоди на підставі рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 березня 2014 року (справа № 189/149/14-ц).

Ураховуючи викладене, ПАТ "Українська залізниця" вважало, що ОСОБА_1 отримала грошові кошти в розмірі 16 322,90 грн без будь-яких правових підстав, тому просило стягнути їх з відповідача на свою користь, посилаючись на положення статті 1212 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 19 січня 2017 року у складі судді Хомченко С. І. у задоволенні позову ПАТ "Українська залізниця" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно зі статтею 1212 ЦК України особа зобов'язана повернути майно, якщо отримала його без достатньої правової підстави. Враховуючи, що виплата грошових коштів, які просив повернути позивач, здійснена добровільно, відсутня рахункова помилка, а також презюмується добросовісність набувача, то відсутні правові підстави для задоволення позову.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ "Українська залізниця" задоволено.

Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 19 січня 2017 року скасовано та позов ПАТ "Українська залізниця" задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Українська залізниця" безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 16 322,90 грн.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 1212 ЦК України. При цьому суд зазначив, що набувач, ОСОБА_1,завідомо знаючи про те, що ДП "Придніпровська залізниця" виступила податковим агентом та перерахувала податок із суми моральної шкоди на її користь, а також про обов'язок сплатити податок з отриманих доходів, прийняла та утримує грошові кошти з депозитного рахунку державної виконавчої служби без будь-яких правових підстав. Суд указав, що преюдиційним судовим рішенням в адміністративній справі доведено, що виконавець безпідставно нарахував до стягнення з боржника, позивача, суму виконавчого збору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справкасаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2017 року та залишити в силі рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 19 січня 2017 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 21 серпня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2018 року справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law60~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law61~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law62~.

Ураховуючи, що касаційна скарга подана у квітні 2017 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law63~.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року справу передано на розгляд Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з метою відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати (частина 1 статті 403 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2020 року справу передано на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Станом на день розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 колегія суддів, яка здійснювала перегляд справи № 180/849/16 (провадження № 61-12258св18), не входить до персонального складу Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, а судді цієї колегії входять до складу Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, тому Перша судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для передачі справи на розгляд Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки наведені приклади свідчать про застосування судом касаційної інстанції різного підходу до вирішення схожих справ, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці розгляду подібних спорів Верховним Судом.

На підставі вказаного, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважав, що справа підлягає розгляду Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2021 року прийнято до розгляду справу за позовом ПАТ "Українська залізниця" до ОСОБА_1, третя особа - Кіровський відділ державної виконавчої служби м. Дніпропетровськ Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2017 року.

Призначено справу до розгляду Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтовується порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зазначає, що апеляційний суд неповно встановив фактичні обставини справи, а також помилково застосував до спірних правовідносин статтю 1212 ЦК України та не застосував положення статті 1215 ЦК України, яка підлягала застосуванню, оскільки перерахування позивачем спірних грошових коштів було добровільним, в її діях недобросовісності немає. Правова підстава, за якою вона отримала кошти, не відпала, що є обов'язковою умовою для застосування статті 1212 ЦК України, а в платіжному дорученні вказано - на виконання рішення суду, яке є чинним.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

ПАТ "Українська залізниця" просить відхилити касаційну скаргу ОСОБА_1 та залишити без змін оскаржуване судове рішення. Зазначило, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі та помилкового тлумачення заявником норм матеріального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 березня 2014 року у цивільній справі № 180/149/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ДП "Придніпровська залізниця", ОСОБА_2, приватного акціонерного товариства Страхової групи "ТАС" про відшкодування моральної шкоди стягнуто солідарно з ДП "Придніпровська залізниця" та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 97 450,00 грн на відшкодування моральної шкоди, з приватного акціонерного товариства Страхової групи "ТАС" - 2 550,00 грн, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 12 жовтня 2010 року на залізничному переїзді у с. Городище, поблизу м. Марганець, за наслідками якої загинув батько ОСОБА_1

31 липня 2014 року Марганецьким міським судом Дніпропетровської області на виконання зазначеного рішення суду видано виконавчий лист № 2/180/398/2014 про стягнення солідарно з ДП "Придніпровська залізниця" та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 97 450,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

12 серпня 2014 року старшим державним виконавцем Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Біловолом В. О. відкрито виконавче провадження ВП 44364939 з примусового виконання судового рішення про стягнення з ДП "Придніпровська залізниця" на користь ОСОБА_1 97
450,00 грн на відшкодування моральної шкоди та надано строк для виконання судового рішення у добровільному порядку до 18 серпня 2014 року.

У добровільному порядку ДП "Придніпровська залізниця" на зазначений державним виконавцем розрахунковий рахунок платіжним дорученням від 18 серпня 2014 року № 2527 перерахувало на користь ОСОБА_1 81 127,10 грн на відшкодування моральної шкоди із зазначенням призначення платежу: "Відшкодування моральної шкоди по справі від 12.08.2014 року, виконавчий лист № 2/180/398/2014, виданий 31.07.14 року Марганецьким міськсудом. Без ПДВ".

18 серпня 2014 року іншим платіжним дорученням № 2528 ДП "Придніпровська залізниця" перерахувало до державного бюджету податок з доходів фізичних осіб у розмірі 16 322,90 грн із призначенням платежу "*101/01074377/01 прибутковий податок із суми моральної шкоди ОСОБА_1 згідно з ВП № 44364939 від 12.08.14 року по виконавчому листу № 2/180/398/2014. Термін сплати 18.08.2014 року".

18 серпня 2014 року ДП "Придніпровська залізниця" своїм листом повідомило державного виконавця про добровільне виконання вимог виконавчого документа № 2/180/398/2014.

Державний виконавець Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Біловол В. О., вважаючи, що є неповним виконання виконавчого листа ДП "Придніпровська залізниця" у наданий строк для добровільного виконання (на користь стягувача надійшли кошти у розмірі 81 127,10 грн, а не 97 450,00 грн), 06 листопада 2014 року виніс постанову ВП № 44364939 про стягнення з ДП "Придніпровська залізниця" виконавчого збору у розмірі 1 632,29 грн.

Державним виконавцем 06 листопада 2014 року винесено постанову про арешт майна залізниці та оголошення заборони на його відчуження у межах суми звернення стягнення в розмірі 883 401,33 грн.

У зв'язку з тим, що у Кіровському відділі державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції перебували й інші виконавчі документи щодо стягнення сум з одного й того самого боржника, державним виконавцем винесено постанову від 06 листопада 2014 року про приєднання виконавчого провадження № 44364939 до зведеного виконавчого провадження № 45370429 та розпочаті заходи примусового стягнення.

ДП "Придніпровська залізниця" з метою запобігання арешту розрахункових рахунків та активів підприємства, у рамках зведеного виконавчого провадження, платіжним дорученням від 06 листопада 2014 року № 15723 перерахувало кошти на депозитний рахунок Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції у сумі 1 162 841,89 грн з призначенням платежу: "Документ СКБ Оплата по виконанню рішень суду про стягнення моральної шкоди внаслідок ДТП у м. Марганець 12.10.2010 року згідно з реєстром 4/1046 від
06.11.2014 року без ПДВ".

Згідно з розпорядженням виконавця на банківську картку ОСОБА_1 перераховано 16
322,90 грн.

Вважаючи свої дії, вчинені протягом строку добровільного виконання судового рішення, правомірними, ДП "Придніпровська залізниця" оскаржило дії (бездіяльність) державного виконавця та постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору до суду.

10 грудня 2014 року старшим державним виконавцем Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Біловолом В. О. винесено постанову ВП 44364939 про закінчення виконавчого провадження №
44364939.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2015 року, визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Біловола В. О. про стягнення з боржника виконавчого збору від 06 листопада 2014 року у виконавчому провадженні № 44364939 (справа № 804/19273/14).

Підстави та мотиви передачі справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.

Ухвала Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2020 року про передачу справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду мотивована тим, що позивач на виконання вимог ПК України, як податковий агент, змушений був сплатити за відповідача податок за рахунок власних коштів, тому апеляційний суд дійшов висновку, що ПАТ "Українська залізниця" має право на підставі статті 1212 ЦК України стягнути з відповідача ці кошти як зайво отримані всупереч вимогам закону.

При цьому Верховний Суд врахував, що у справі, яка переглядається, у частині висновків преюдиційне значення має постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2014 року у справі № 804/19273/14, якою встановлено, що ДП "Придніпровська залізниця", виплачуючи добровільно відшкодування моральної шкоди, правомірно діяла як податковий агент, а сума відшкодування моральної шкоди підлягала оподаткуванню відповідно до норм та правил ПК України, винятків щодо звільнення від оподаткування адміністративним судом не встановлено.

Крім того, Верховний Суд вважав, що справляння і сплата прибуткового податку з громадян саме за рахунок фізичної особи - отримувача такого доходу - є обов'язком боржника за виконавчим провадженням, який є податковим агентом.

Незазначення у резолютивній частині судового рішення, що сума, яка підлягала стягненню, визначається судом без утримання податку й інших обов'язкових платежів, не дає підстав отримати цю суму набувачу, ураховуючи обов'язок сплати податків та інших обов'язкових платежів, а також їх сплату позивачем, що підтверджено доказами у справі. Кошти, щодо яких виник спір у справі, - це та частина стягнутих коштів на користь відповідача рішенням суду, з яких позивач сплатив податок з доходів, не є сумою відшкодування моральної шкоди, що належить до виплати ОСОБА_1.

Встановивши, що Придніпровська залізниця діяла як податковий агент у спірних правовідносинах, суму, сплачену як податок, повторно 06 листопада 2014 року сплатила ОСОБА_1 у межах виконавчого провадження у зв'язку з ухваленням постанов про стягнення виконавчого збору та накладення арешту на майно боржника, дії з виплати грошових коштів у справі, що переглядається, не можна вважати добровільними.

У зв'язку зі скасуванням постанови про стягнення виконавчого збору у заявника відпали правові підстави для виплати стягувачу грошових коштів, які вже були сплачені на користь держави та за рахунок платника податків ОСОБА_1 та які ПАТ "Українська залізниця" просить стягнути як безпідставно набуті відповідачем в порядку статті 1212 ЦК України.

Враховуючи, що законна підстава виплати грошових кошів боржником стягувачу відпала, то наявні правові підстави для повернення їх боржнику як безпідставно набуті відповідно до статті 1212 ЦК України.

Разом з тим Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду встановив наявність інших, протилежних за змістом висновків щодо застосування тих самих норм права у подібних правовідносинах, сформульованих та викладених в раніше ухвалених рішеннях суду касаційної інстанції.

Зокрема, інший правовий висновок викладено у постановах: від 07 листопада 2018 року у справі № 180/142/16-ц (провадження № 61-20445св18), від 27 грудня 2018 року у справі № 180/849/16 (провадження № 61-12258св18), від 25 вересня 2019 року у справі № 180/1094/16-ц (провадження № 61-31583св18), ухвалених Верховним Судом у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

У наведених постановах зроблено висновок, що за відсутності недобросовісності набуття грошових коштів особою, які є виплатою в межах відшкодування шкоди згідно з рішенням суду, а також за відсутності рахункової помилки, сплачена сума не підлягає поверненню відповідно до статті 1215 ЦК України.

Отже, судом касаційної інстанції під час перегляду оскаржуваних судових рішень констатується наявність різних за змістом застосувань положень статті 1215 ЦК України.

Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважав за необхідне відступити від правових висновків, викладених у постановах: від 07 листопада 2018 року у справі № 180/142/16-ц (провадження № 61-20445св18), від 27 грудня 2018 року у справі № 180/849/16 (провадження № 61-12258св18), від 25 вересня 2019 року у справі № 180/1094/16-ц (провадження № 61-31583св18), ухвалених Верховним Судом у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

Також Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що виплата боржником грошових коштів у межах виконавчого провадження на будь-якій його стадії не є добровільною передачею майна. Під час застосування правил статті 1215 ЦК України як винятку із статті 1212 ЦК України суди зобов'язані встановлювати наявність не двох, а трьох критеріїв для відмови у поверненні безпідставно набутого майна: добровільність дій боржника, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів.

При цьому відсутність недобросовісності набуття грошових коштів особою, які є виплатою з відшкодування шкоди згідно з рішенням суду, а також відсутність рахункової помилки, не можуть бути достатньою підставою для відмови у поверненні грошових коштів, сплачених боржником не добровільно, а у зв'язку з примусовим виконанням рішення суду.

Таким чином, Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що не підлягають поверненню безпідставно набуті кошти за умови наявності одночасно таких умов, як здійснення виплати добровільно, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. У разі якщо відсутня одна із наведених умов, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 1215 ЦК України, то грошові кошти, виплачені набувачу, підлягають поверненню платнику.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про задоволення касаційної скарги з таких мотивів.

У справі, що переглядається, до правових питань, які необхідно вирішити Об'єднаній палаті, належить з'ясувати:

(а) що є підставою виникнення зобов'язання між сторонами;

(б) що є належним виконанням зобов'язання між сторонами;

(в) чи виникло кондиційне зобов'язання між сторонами.

Щодо підстави виникнення зобов'язання між сторонами

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховний Суд нагадує, що у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено висновок, що "юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків. Тлумачення частини 3 статті 11 ЦК України свідчить, що правові норми самі по собі не можуть створювати суб'єктивних прав та обов'язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту".

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).

Відповідно до частини 3 статті 23 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Тлумачення положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

У справі, що переглядається, з урахуванням встановлених судами обставин, підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди між сторонами є факт її завдання відповідачу, а рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 березня 2014 року у справі № 180/149/14-ц конретизовано її розмір (97 450,00 грн) та визначено спосіб компенсації (грошові кошти).

Щодо належного виконання зобов'язання

Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад.

Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина 1 статті 599 ЦК України).

Усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов'язань розуміються загальні засади згідно яких здійснюється виконання зобов'язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов'язань, серед яких: належне виконання зобов'язання; реальне виконання зобов'язання; справедливість добросовісність та розумність (частина 3 статті 509 ЦК України).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

У справі, що переглядається, з урахуванням того, що рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 березня 2014 року у справі № 180/149/14-ц конретизовано розмір компенсації моральної шкоди (97 450,00 грн) та визначено спосіб її компенсації (грошові кошти), то боржник в зобов'язанні про компенсацію моральної шкоди мав сплатити на користь кредитора (відповідача) саме 97 450,00 грн.

Щодо виникнення кондиційного зобов'язання між сторонами

Згідно з частиною 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що "предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України".

У справі, що переглядається, з урахуванням того, що належним виконанням зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є сплата боржником 97 450,00 грн, рішення суду, на підставі якого визначено розмір і спосіб компенсації моральної шкоди на користь ОСОБА_1, не скасовано й не змінено, тому Об'єднана палата вважає, що між сторонами у справі не виникло кондиційне зобов'язання (адже підстава не відпала і кошти сплачувалися з наявністю правової підстави).

Тобто, відсутні умови, які необхідні для виникнення кондикційного зобов'язання.

Оскільки кондикційне зобов'язання між сторонами не виникло, то підстави для застосування до відносин сторін норм глави 83 ЦК України відсутні.

Посилання позивача й висновки суду апеляційної інстанції про те, що такою умовою, тобто відсутністю правової підстави для збереження відповідачем у себе коштів, є преюдиційна постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2014 року у справі № 804/19273/14, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2015 року, якою визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Біловола В. О. про стягнення з боржника виконавчого збору від 06 листопада 2014 року у виконавчому провадженні № 44364939 (справа № 804/19273/14), є помилковими, оскільки підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є факт її завдання та рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 березня 2014 року у справі № 180/149/14-ц, яким конретизовано розмір компенсації моральної шкоди (97 450,00 грн) та визначено спосіб її компенсації (грошові кошти).

За таких обставин Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, який з дотриманням вимог статей 89, 263, 264, 265 ЦПК України правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, та застосував закон, який їх регулює, дійшовши обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ПАТ "Українська залізниця", а суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду, яке відповідає закону.

Відповідно до частини 1 статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Щодо відсутності підстав для відступу

Верховний Суд під час розгляду касаційної скарги встановив наявність висновків щодо застосування тих самих норм права у подібних правовідносинах, сформульованих та викладених в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

Зокрема, висновок викладено у постановах: від 07 листопада 2018 року у справі № 180/142/16-ц (провадження № 61-20445св18), від 27 грудня 2018 року у справі № 180/849/16 (провадження № 61-12258св18), від 25 вересня 2019 року у справі № 180/1094/16-ц (провадження № 61-31583св18), ухвалених Верховним Судом у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень вказано, що судді повинні послідовно застосовувати закон.

Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.

Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду виходить із того, що задля гарантування юридичної визначеності вона має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної правової підстави.

З метою забезпечення єдності судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах можуть бути: вади попереднього висновку (його неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цьому висновку підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.

За наявності певної з цих підстав Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду може або повністю відмовитися від висловленого раніше висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм.

Отже, з огляду на наведені вище мотиви відсутні підстави для відступу від висновків у вищевказаних постановах, ухвалених Верховним Судом у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, практика застосування яких є незмінною.

Висновок про застосування норми права

Тлумачення положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина 1 статті 599 ЦК України).

Усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов'язань розуміються загальні засади згідно яких здійснюється виконання зобов'язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов'язань, серед яких: належне виконання зобов'язання; реальне виконання зобов'язання; справедливість добросовісність та розумність (частина 3 статті 509 ЦК України).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктами "б ", "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Враховуючи те, що касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова апеляційного суду скасуванню, а рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позову - залишенню в силі, то з ПАТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги у розмірі 1 653,60 грн.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2017 року скасувати, рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 19 січня 2017 року залишити в силі.

Стягнути з публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1 653,60 грн (одна тисяча шістсот п'ятдесят три грн 60 коп. ).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник В. С. Висоцька Б. І. Гулько В. І. Крат Є. В.

Синельников І. М. Фаловська М. Є. Червинська