Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.04.2025 року у справі №204/4474/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 204/4474/22

провадження № 61-15811св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 ,

відповідачка - ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Жукова Юлія Юріївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Жукова Ю. Ю., про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 23 вересня 2013 року Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради, їй належала квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у якій вона проживала разом із сином ОСОБА_2 .

У лютому 2021 року ОСОБА_2 , який має інвалідність ІІ групи та потребує стороннього догляду, направлений для проживання до Комунального закладу «Дніпропетровський геріатричний пансіонат» Дніпропетровської обласної ради (далі - КЗ «Дніпропетровський геріатричний пансіонат»), у зв`язку з чим вона залишилася одинокою особою і за станом здоров`я потребувала стороннього догляду.

ОСОБА_4 є донькою її знайомої, яка проживає поряд з нею за адресою: АДРЕСА_2 , з якою вона була знайома протягом тривалого часу.

Вони із ОСОБА_4 домовилися про те, що вона разом з матір`ю будуть доглядати за позивачкою та сплачувати комунальні платежі за квартиру.

27 липня 2021 року між нею та відповідачкою укладений договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Жуковою Ю. Ю. (далі - приватний нотаріус Жукова Ю. Ю.), зареєстрований за № 363.

У розумінні позивачки між ними мав бути укладений договір довічного утримання. Підписуючи договір, вона вважала, що залишається власницею квартири, в якій буде проживати до смерті, а за нею будуть доглядати. Грошових коштів при укладенні договору купівлі-продажу від 27 липня 2021 року вона не отримувала.

Посилаючись на те, що неправильне сприйняття нею фактичних обставин вплинуло на її волевиявлення під час укладення договору купівлі-продажу

від 27 липня 2021 року, замість договору довічного утримання, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 27 липня 2021 року між нею та ОСОБА_5 , та повернути у її власність зазначену квартиру.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня 2023 року, з урахуванням ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2023 року про виправлення описки у рішенні суду, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачка не довела, що оспорюваний договір купівлі-продажу від 27 липня 2021 року укладений нею під впливом помилки, тобто, що вона неправильно сприйняла істотні умови договору, зокрема, у зв`язку з тим, що нотаріус не роз`яснив їй суті та змісту договору, її прав та обов`язків, наслідків укладання договору тощо, що вплинуло на її дійсне волевиявлення.

Позивачка знала та розуміла, який саме договір укладає. Вона добровільно, свідомо, особисто підписала договір, зауважень щодо його змісту не висловлювала, жодних перешкод, які б зумовлювали відмову від підписання договору, не зазначала.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 27 липня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Жуковою Ю. Ю., зареєстрований у реєстрі за № 363. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що наявність чи відсутність помилки неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору.

Позивачка є особою похилого віку, на час укладення договору купівлі-продажу від 27 липня 2021 року їй виповнився 81 рік. Зважаючи на стан її здоров`я та, відповідно, потребу у догляді та сторонній допомозі, а також те, що спірна квартира є її єдиним житлом, у якій вона зареєстрована та продовжує проживати після укладення оспорюваного договору, тобто фактичної передачі спірного нерухомого майна не відбулося, вона й надалі сплачує за комунальні послуги; грошові кошти за придбання квартири відповідачка їй не сплатила, апеляційний суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 не мала наміру продавати квартиру, тобто вчинила оспорюваний правочин під впливом помилки, що є підставою для визнання його недійсним.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про повернення їй у власність квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , апеляційний суд виходив з того, що такий спосіб захисту прав позивачки є неефективним.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У листопаді 2023 року ОСОБА_4 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 26 березня 2023 року в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц, від 22 грудня 2021 року

у справі № 339/409/20, від 22 листопада 2021 року у справі № 263/11684/18,

від 15 вересня 2021 року у справі № 161/17523/16-ц, від 09 вересня 2020 року

у справі № 494/1242/16-ц, від 04 жовтня 2023 року у справі № 291/1450/21, від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17, від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 904/1907/15, від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19, від 19 вересня 2023 року у справі № 910/19668/21, від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі -

ЦПК України)).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачка за станом здоров`я потребувала сторонньої допомоги, про що вона особисто зазначила у суді першої інстанції 05 січня 2023 року.

На час укладення договору купівлі-продажу квартири від 27 липня 2021 року ОСОБА_1 проживала разом із сином та особисто оформляла усі необхідні документи для укладення оспорюваного договору, а отже, була обізнана про укладення нею саме договору купівлі-продажу, на виконання умов якого вона отримала грошові кошти та самоусунулася від виконання обов`язків щодо утримання нерухомого майна та не сплачувала за комунальні послуги.

ОСОБА_4 протягом тривалого часу самостійно вирішувала питання щодо капітального ремонту відокремленої частини квартири. Позивачка не заперечувала щодо зазначеного та лише після зміни наміру переїздити до Комунального закладу КЗ «Дніпропетровський геріатричний пансіонат» звернулася до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 27 липня 2021 року, суд апеляційної інстанції не вирішив питання двосторонньої реституції, зокрема щодо повернення коштів, сплачених за придбання квартири та витрат на здійснення капітального ремонту.

У грудні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_6 , у якому вона просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що обставини, на які посилається ОСОБА_4 у касаційній скарзі, не відповідають дійсності, оскільки між ними була досягнута домовленість, що вона буде доглядати ОСОБА_1 , а саме: прибирати в квартирі, готувати їжу або приносити вже готову їжу, прати одяг, купати її, купувати необхідні речі, ліки, доглядати її під час стаціонарного лікування, а також сплачувати комунальні платежі за квартиру.

Натомість ОСОБА_4 разом з чоловіком будуть мешкати в окремій квартирі, якою раніше користувався ОСОБА_2 , де зроблять за власні кошти поточний ремонт.

Вони мали доглядати позивачку до кінця її життя, а після смерті - здійснити її поховання. Після чого ОСОБА_4 отримає у власністю всю квартиру.

Всі необхідні документи для укладення договору у нотаріуса готувала позивачка, вона позивачка надала їй лише копію паспорта, копію ідентифікаційного податкового номера, а також документи на квартиру.

На прохання позивачки приватний нотаріус Жукова Ю. Ю. прочитала їй лише окремі умови оспорюваного договору купівлі-продажу та навмисно не зачитала пункту договору про сплату їй ОСОБА_4 510 000 грн.

За таких умов вона вважала, що залишиться власником квартири та буде проживати у ній до смерті, за нею будуть доглядати, а після її смерті право власності на її нерухоме майно перейде до ОСОБА_4 .

Вона не мала наміру позбутися свого єдиного житла з метою переїзду до КЗ «Дніпропетровський геріатричний пансіонат», що також підтверджується листом Правобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради від 15 вересня 2022 року № 8/6-238.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 06 листопада 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року передано судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 204/4474/22 із Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У січні 2024 року матеріали справи № 204/4474/22 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року зупинено провадження у справі № 204/4474/22 до залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2025 року поновлено провадження у справі № 204/4474/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус

Жукова Ю. Ю., про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Залучено до участі у справі № 204/4474/22 правонаступника позивачки

ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою

статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 23 вересня 2013 року Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради, належала квартира, розташована за адресою:

АДРЕСА_1 .

Згідно з технічним паспортом, виданим Комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради, квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , складається з: 1 - кухня; 2, 3, 4 - житлові кімнати;

5 - санвузол; 6, 7 - побутові приміщення; 8 - коридор; 9 - кухня; 10 - санвузол;

11 - коридор. Загальна площа квартири становить - 91,1 кв. м, житлова площа - 38,7 кв. м.

27 липня 2021 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_5 (покупець) укладений договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою:

АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Жуковою Ю. Ю., зареєстрований у реєстрі за № 363.

Відповідно до пункту 2 зазначеного договору продаж квартири здійснюється за ціною 510 000,00 грн.

Згідно з пунктом 4 договору купівлі-продажу від 27 липня 2021 року квартира звільнена від будь-яких зайвих речей домашньої обстановки та вжитку на час підписання цього правочину, після чого буде здійснено передачу комплекту ключів від вищевказаної квартири.

Відповідно до пункту 5 зазначеного договору продавець отримав від покупця грошові кошти за продану квартиру у повному обсязі у безготівковій формі за допомогою банківської установи, фінансових або інших претензій з приводу розрахунку сторони не мають.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 27 липня 2021 року № 267725597 право власності на об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_7

10 червня 2022 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 укладений шлюб, після одруження ОСОБА_7 змінила прізвище на « ОСОБА_9 ».

Згідно з довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 16 червня 2022 року, виданою Департаментом адміністративних послух та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради, у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 з 27 травня 1983 року зареєстрована ОСОБА_1 . Відповідачка у квартирі не зареєстрована та значиться як уповноважений власник (незареєстрований власник).

Відповідно до розписки, складеної ОСОБА_4 31 травня 2022 року, ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , кошти за квартиру не отримувала (510 000,00 грн).

Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі

№ 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Позивач самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. До спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою

статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Зазначений правовий висновок узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17.

Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Правочини, вчинені внаслідок помилки, належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов`язків сторін.

Правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц, на яку посилається заявниця у касаційній скарзі, зроблено висновок щодо застосування статті 229 ЦК України та вказано, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності, уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину необхідно розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).

Наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору (постанова Верховного Суду від 29 травня 2023 року у справі).

Установивши, що на час укладення договору купівлі-продажу від 27 липня 2021 року ОСОБА_1 виповнився 81 рік; за станом здоров`я вона потребувала догляду та сторонньої допомоги; спірна квартира була її єдиним житлом, у якій вона була зареєстрована та продовжувала проживати після укладення оспорюваного договору; вона й надалі сплачувала за комунальні послуги; грошові кошти за придбання квартири відповідачка їй не сплатила, що підтверджується відповідною розпискою від 31 травня 2022 року, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що, укладаючи оспорюваний правочин,

ОСОБА_1 помилився щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема, щодо юридичної природи цього правочину, прав та обов`язків сторін

за цим договором та, відповідно, про наявність правових підстав для визнання договору купівлі-продажу від 27 липня 2021 року недійсним на підставі

статті 229 ЦК України.

Такий висновок апеляційного суду не суперечить висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 15 вересня 2021 року у справі № 161/17523/16-ц, на який посилається ОСОБА_4 у касаційній скарзі, про те, що лише з`ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров`я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі - без доведення наявності такої вади волі у дарувальника, як помилка під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним.

У справі, що є предметом касаційного перегляду, суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 помилилася щодо обставин договору купівлі-продажу, які мають істотне значення, зокрема, щодо юридичної природи оспорюваного правочину, прав та обов`язків сторін за цим договором, тобто встановив наявність такої вади волі у позивачки, як помилка під час укладення оспорюваного договору.

Недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним з таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo anteу фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину.

За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі № 918/1043/21 (провадження № 12-35гс23).

Зважаючи на наведене, доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції помилково не вирішив питання двосторонньої реституції, є необґрунтованими, оскільки суд апеляційної інстанції встановив, шо ОСОБА_4 на виконання умов договору купівлі-продажу квартири від 27 липня 2021 року не передавала ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 510 000,00 грн, про що склала відповідну розписку від 31 травня 2022 року, а тому відсутні підстави для застосування двосторонньої реституції у зв`язку із визнанням цього договору недійсним.

Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, надав належну правову оцінку порядку укладення оспорюваного правочину та з урахуванням загальних принципів цивільного судочинства дійшов загалом правильного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 27 липня 2021 року з підстав його укладення під впливом помилки.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків апеляційного суду не спростовують.

Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин щодо укладення оспорюваного договору, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається заявниця у касаційній скарзі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції повно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин, та надавши належну правову оцінку фактичним обставинам справи і наданим сторонами доказам, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 27 липня 2021 року.

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець