Ухвала

03 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 643/17966/14-ц

провадження № 61-25465св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М.,

Штелик С. П.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" на рішення Апеляційного суду Харківської області від 25 жовтня 2017 року у складі колегії суддів:

Пилипчук Н. П., Колтунової А. І., Кругової С. С.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк",

відповідач - ОСОБА_4,

треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

У листопаді 2014 року публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ПАТ АБ "Укргазбанк", Банк) в особі Харківської обласної дирекції ПАТ АБ "Укргазбанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 26 грудня 2007 року між відкритим акціонерним товариством акціонерним банком "Укргазбанк" (далі - ВАТ АБ "Укргазбанк"), правонаступником якого є ПАТ АБ "Укргазбанк", та

ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 20, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 2 644 000,00 доларів США зі сплатою 12,5 % річних на строк до 25 грудня 2012 року. 09 червня 2008 року на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 26 грудня 2007 року між банком, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено договір іпотеки № 16/08-Б, предметом якого є багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_1. Позичальник узяті на себе зобов'язання не виконував з грудня

2008 року. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року договір іпотеки від 09 червня 2008 року № 16/08-Б, укладений між ВАТ АБ "Укргазбанк", ОСОБА_5 та ОСОБА_6, визнано недійсним, запис про іпотеку виключено з Державного реєстру іпотек. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 04 квітня 2012 року рішення суду першої інстанції від

11 вересня 2009 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_5 та

ОСОБА_6 про визнання недійсним договору іпотеки відмовлено. У період чинності рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня

2009 року власником квартири став відповідач ОСОБА_4, відповідно до договору АДРЕСА_1.

У зв'язку з викладеним та з урахуванням уточнених позовних вимог Банк просив в рахунок заборгованості ОСОБА_5 перед позивачем за зазначеним кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру, яка належить відповідачу на праві власності, шляхом надання ПАТ АБ "Укргазбанк" права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі покупцеві на підставі договору купівлі-продажу з початковою ціною

316 200,00 грн із наданням ПАТ АБ "Укргазбанк" повноважень продавця.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВИХ РІШЕНЬ

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 28 липня 2017 року у задоволенні позовних вимог ПАТ АБ "Укргазбанк" в особі Харківської обласної дирекції ПАТ АБ "Укргазбанк" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що умовами договору іпотеки не передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку шляхом надання банку права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі покупцеві на підставі договору купівлі-продажу, тому позивачем обрано неправильний спосіб захисту своїх прав.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 25 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ АБ "Укргазбанк" в особі Харківської обласної дирекції ПАТ
АБ "Укргазбанк" задоволено частково, рішення суду першої інстанції від

28 липня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення

У задоволенні позову ПАТ АБ "Укргазбанк" в особі Харківської обласної дирекції ПАТ АБ "Укргазбанк" до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено з інших підстав.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що спірна квартира на час укладення договору іпотеки №16/08-Б була невідокремленою складовою частиною предмета іпотеки, тому не має правових підстав вважати, що ця квартира стала самостійним предметом іпотеки. Той факт, що в Державному реєстрі іпотек та в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відображено, що об'єктом обтяження є квартири, розташовані в житловому будинку за адресою: м.

Харків, вул. Тимурівців, 31, не підтверджує набуття спірною квартирою статусу самостійного предмету іпотеки. Договір іпотеки, копія якого наявна у матеріалах справи передбачає право банку звернути стягнення та реалізувати предмет іпотеки (пункт 6.1 договору іпотеки), та не містить процедури звернення стягнення на квартиру, як складову частину предмета іпотеки.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

У касаційній скарзі ПАТ АБ "Укргазбанк", посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що факт того, що спірна квартира обтяжена іпотекою, оскільки є складовою частиною багатоквартирного будинку, який є предметом іпотеки, сторонами не заперечується та не потребує доказування. Спірна квартира відчужена без дозволу банку, тому на підставі статті 23 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель має право одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи, в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна. Законом встановлені підстави для припинення іпотеки, серед яких відсутня така підстава як набуття права власності іншою особою.

У березні 2019 року до Верховного Суду надійшло клопотання ПАТ АБ "Укргазбанк" про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, у зв'язку з тим, що в цій категорії справ є різна практика щодо застосування одних і тих самих норм матеріального права.

АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК Українисудом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

14 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, виходячи з наступного.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суди встановили, що 26 грудня 2007 року між ВАТ АБ "Укргазбанк", правонаступником якого є ПАТ АБ "Укргазбанк", і ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 20, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 2 644
000,00 доларів США зі сплатою 12,5 % річних на строк до 25 грудня 2012 року.

ОСОБА_5 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконував з грудня 2008 року.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 травня 2010 року, яке на даний час не виконано, на користь банку стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 1 664 543,02 грн та 2 630 252,33 доларів США, а також судові витрати у розмірі 1
700,00 грн та 120,00 грн.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та іпотекодавцями ОСОБА_5, ОСОБА_6 було укладено договір іпотеки від 09 червня 2008 року № 16/08-Б.

Відповідно до пункту 2.1.1. Договору предметом іпотеки є нерухоме майно - житловий будинок літ. В-5, загальною площею 6 422,9 кв. м, житловою площею

2 285,6 кв. м, (в житловому будинку розташовано 123 квартири), що находиться за адресою: АДРЕСА_1, серед яких є спірна квартира.

Відомості про іпотеку внесені до Державного реєстру іпотек, на відчуження нерухомого майна накладено заборону.

Пунктом 3.1.6 договору іпотеки визначено, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі одноразового чи неодноразового прострочення іпотекодавцем сплати процентів за користування кредитними коштами, неповернення кредиту або порушення інших умов кредитного договору та набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання кредитного договору, якщо іпотекодержатель і наступник іпотекодавців не досягнуть згоди про інше.

Відповідно до пункту 6.6. договору іпотеки №16/08-Б у випадку набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель набуває право від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу з дотриманням умов, визначених у Законі України "Про іпотеку".

При цьому ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою сторін між іпотекодавцем та іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Заборгованість позичальника по кредитному договору вважається погашеною в день отримання іпотекодержателем від покупця за договором купівлі-продажу ціни купівлі-продажу предмета іпотеки в повному обсязі. Іпотекодержатель, реалізувавши предмет іпотеки (в силу рішення суду або даного договору), має надіслати іпотекодавцям, (позичальнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця), та іншим іпотекодержателям звіт про розподіл коштів від продажу предмета іпотеки.

Заочним рішенням Московського районного суду міста Харкова від 11 вересня 2009 року договір іпотеки від 09 червня 2008 року № 16/08-Б визнано недійсним, виключено запис про іпотеку з Державного реєстру іпотек, знято заборону на відчуження житлового будинку літ. В-5, розташованого: АДРЕСА_1.

На підставі договору дарування, який посвідчено приватним нотаріусом ХМНО ЗвєрєвимА. М. 17 червня 2011 року за реєстровим № 1310, квартира

АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_4

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 04 квітня 2012 року заочне рішення Московського районного суду міста Харкова від 11 вересня 2009 року скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання недійсним договору іпотеки відмовлено.

Відомості у Державному реєстрі іпотек щодо предмету іпотеки поновлено, реєстраційний номер 12489264, що підтверджено Витягом з Державного реєстру іпотек № 36009183 від 14 травня 2012 року. Відомості у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна також поновлено, реєстраційний номер 12488862, що підтверджено Витягом від 14 травня 2012 року № 36008860.

Відповідно до статей 526, 527, 530, 531, 532 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статей 526, 527, 530, 531, 532 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого іпотекою, передбачені Законом України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку".

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (Законом України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку").

Згідно з частинами першою, третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки; звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з положеннями частини третьої статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому Законом України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано Законом України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку", якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов правильного висновку стосовно того, що Банк обрав правильний спосіб судового захисту його порушених прав, як кредитодавця, щодо виконання позичальником грошових зобов'язань, забезпечених іпотекою, а висновок суду першої інстанції про невідповідність обраного позивачем способу звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві умовам договору та вимогам закону є помилковим.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, відмовляючи Банку в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки дійшов неправильного висновку з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому Законом України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку".

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Частиною п'ятою статті 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Закінчення строку дії кредитного договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань (частина 4 статті 631 ЦК України).

Суди встановили, що строк дії договору на час звернення кредитора до суду не сплинув, основне зобов'язання боржник не виконав.

Статтею 23 Закону України "Про іпотеку" визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відомане доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону України "Про іпотеку" обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за Законом України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку", та їх обтяжень визначені Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - ~law21~).

Відповідно до ~law22~ права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Аналогічні положення містяться й у частині другій статті 3 Закону України "Про іпотеку", згідно з якою взаємні права й обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Крім того, державна реєстрація іпотек регулювалася Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410 (утратив чинність 31 січня 2013 року), та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868.

Відповідно до ~law23~ записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Пунктами 74,75 Порядку держаної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що рішення суду щодо обтяження прав на нерухоме майно, яке набрало законної сили, є документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно.

Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

За таких умов у разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису, який виключено на підставі незаконного рішення суду. Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.

Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, у зв'язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Тому ухвалення судом рішення про недійсність договору іпотеки, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов'язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек.

Отже, висновок суду апеляційної інстанції про те, що спірна квартира на час укладення договору іпотеки № 16/08-Б була невідокремленою складовою частиною предмета іпотеки, тому вона не є самостійним предметом іпотеки та без встановлення співвідношення предмета іпотеки з його частиною (квартирою) та визначення вартості всього будинку з вартістю спірної квартири позову Банку не може бути задоволеним, є необґрунтованим.

Установивши факт переходу до ОСОБА_4 права власності на спірну квартиру, суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин статтю 23 Закону України "Про іпотеку".

Та обставина, що спірна квартира не була самостійним предметом іпотеки, оскільки 09 червня 2008 року в іпотеку було передано будинок АДРЕСА_1 в цілому, який складається з 123 квартир, є безпідставними, оскільки квартира АДРЕСА_1 знаходиться в зазначеному будинку.

На момент укладання іпотечного договору банк та іпотекодавець не могли визначити окремі квартири як предмет договору, оскільки квартири не були виділені в натурі, не було оформлено майнові права на них. Тому в іпотеку передавався весь житловий будинок (включаючи усі 123 квартири, з яких він складався).

У зв'язку з викладеним суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку, що спірна квартира на час укладення договору іпотеки від 09 червня 2008 року №16/08-Б була невідокремленою складовою частиною предмета іпотеки, тому вона стала самостійним предметом іпотеки, на який може бути звернуто стягнення.

Вказаний висновок відповідає правовому висновку, викладеному в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої та Другої судових палат Касаційного цивільного суду від 10 травня 2018 року справа № 643/18839/13-ц (провадження № 61-4453св18), від 31 жовтня 2018 року справа № 643/5568/16-ц (провадження № 61-21204св18), від 23 січня 2019 року справа № 643/12557/16-ц (провадження № 61-18566св18).

Таким чином, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дійшов помилкового висновку, щодо відмови у задоволенні позовних вимог Банку, оскільки скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису, який виключено на підставі незаконного рішення суду. Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек та дія договору іпотеки поширюється на нового власника цього майна, в тому числі на власника квартири в будинку, який в цілому є предметом іпотеки.

Разом з тим, у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6 1193цс15 та від 05 жовтня 2016 року у справі № 643/9788/13-ц зроблено протилежний висновок. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції статті 23 Закону України "Про іпотеку" Верховний Суд України зазначив, що суди встановивши поширення норми статті 23 Закону України "Про іпотеку" на правовідносини сторін, не в повній мірі правильно застосували цю норму, оскільки не врахували положення статті 23 Закону України "Про іпотеку" Верховний Суд України зазначив, що суди встановивши поширення норми статті 23 Закону України "Про іпотеку" та не звернули уваги на інші обставини, які мають суттєве значення для її правильного застосування, зокрема, щодо визначення предмета іпотеки та його вартості. Зокрема зазначили, що суди не можуть звернути стягнення на квартиру як на частину об'єкта нерухомого майна (частину предмета іпотеки), не обґрунтувавши такого рішення та не встановивши, як співвідноситься предмет іпотеки з його частиною та вартість предмета іпотеки (будинку) з вартістю набутої відповідачем квартири.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що згідно положень статті 23 Закону України "Про іпотеку" суди мають враховувати сутність іпотеки та зміст правових механізмів забезпечення прав усіх сторін спірних правовідносин, а ефективним відновленням прав кредитора у зв'язку зі скасуванням незаконного рішення є саме застосування передбаченої угодою сторін процедури звернення стягнення на іпотечне майно, як однієї з умов надання (отримання) кредиту.

У зв'язку з наведеним Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному в постановах ВерховногоСуду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6 1193цс15 та від 05 жовтня 2016 року у справі № 643/9788/13-ц.

Крім того, Касаційним цивільним судом розглянуто та перебуває на розгляді понад двадцять справ за позовом ПАТ "Укргазбанк" до різних осіб за участю ОСОБА_5 та ОСОБА_6, в яких в одній і тій же категорії ухвалювалися рішення із різними правовими позиціями, а саме: справи № 643/11797/13-ц (провадження № 61-2906ск18), № 643/19761/13-ц (провадження № 61-5447зп18), № 643/5761/16-ц (провадження № 61-8278ск18), № 643/18751/14-ц (провадження № 61-8719ск18), № 643/21674/13-ц (провадження № 61-8520зп18), № 643/10533/13-ц (провадження № 61-12911ск18), № 643/12157/13-ц (провадження № 61-13581ск18), № 643/5572/16-ц (провадження № 61-14384ск18), № 643/13968/13-ц (провадження № 61-17927ск18), 643/4637/16-ц (провадження № 61-24708ск18), № 643/111/14-ц (провадження № 61-25203ск18), № 643/5575/16-ц (провадження № 61-36057св18), № 643/9788/13 (провадження № 61-35784ск18), № 643/14075/13-ц (провадження № 61-40980ск18), № 643/11626/13-ц (провадження № 61-6016зп18), № 643/19240/13 (провадження № 61-12942ск18), № 643/5757/16-ц (провадження № 61-1734ск19), № 643/10559/13-ц (провадження № 61-3081ск19), № 643/4636/16-ц (провадження № 61-5157ск19), № 643/5566/16-ц (провадження № 61-3403ск19), № 643/19763/13-ц (провадження № 61-4059ск19), № 643/113/14-ц (провадження № 61-627ск19).

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що вирішення цих правових питань з урахуванням наведеної правової позиції Верховного Суду України у подібних правовідносинах викликає необхідність формування єдиної правозастосовної практики, що підлягає вирішенню Великою Палатою Верховного Суду.

Однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у державі. Єдність у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому.

Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Керуючись частиною п'ятою статті 403, статтею 404, підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Справу за позовом публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" в особі Харківської обласної дирекції публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про звернення стягнення на предмет іпотеки передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий СуддіВ. С. Висоцька А. О. Лесько С. Ю. Мартєв В. М. Сімоненко С. П.

Штелик