Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.09.2022 року у справі №216/718/18

Постанова

Іменем України

22 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 216/718/18

провадження № 61-6469св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Криворізький економічний інститут Державного вищого навчального закладу «Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана» та Державний вищий навчальний заклад «Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана», правонаступником яких є Державний університет економіки і технологій,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 липня 2021 року у складі судді Бутенко М. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст вимог позовної заяви

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Криворізького економічного інститута Державного вищого навчального закладу «Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана» (далі - Криворізький економічний інститут ДВНЗ «КНЕУ ім. В. Гетьмана»; інститут) та ДВНЗ «КНЕУ ім. В. Гетьмана», правонаступником яких є Державний університет економіки і технологій, про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 29 грудня 2003 року вона працювала у Криворізькому економічному інституті ДВНЗ «КНЕУ ім. В. Гетьмана» на посаді сторожа.

На підставі наказу інститута від 01 вересня 2016 року з 02 вересня 2016 року її прийнято в порядку переведення на посаду сторожа навчального корпусу інституту.

31 грудня 2017 року її звільнено із займаної посади згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату працівників.

Вважала, що її звільнення з роботи проведено з порушенням вимог частини третьої статті 32, пункту 1 частини першої статті 40, статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та виключно з особистих мотивів, оскільки фактично відповідач мав намір звільнити її та примусити написати заяву про звільнення за власним бажанням.

Вона категорично відмовилася від ознайомлення з наказом про зміну в штатному розписі та скороченню посад, про що було складено акт від 30 жовтня 2017 року, який, на її переконання, також не відповідає чинному законодавству.

До останнього моменту вона сподівалася на мирне врегулювання спору, у зв`язку з чим не забирала трудову книжку, однак 22 січня 2018 року звернулася до відповідача для отримання трудової книжки, про що розписалася у відповідних журналах.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 18 грудня 2017 року № 55-К про її звільнення з посади сторожа Криворізького економічного інституту ДВНЗ «КНЕУ ім. В. Гетьмана», правонаступником якого є Державний університет економіки і технологій;

- поновити її на посаді сторожа Державного університету економіки і технологій;

- стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішень та постанови судів попередніх інстанцій

Ухвалою Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 березня 2021 року замінено відповідачів - Криворізький економічний інститут ДВНЗ «КНЕУ ім. В. Гетьмана» та ДВНЗ «КНЕУ ім. В. Гетьмана» на їх правонаступника - Державний університет економіки і технологій

Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмова у задоволенні позову мотивована тим, що:

- при звільненні позивачки відповідач дотримався вимог статей 40 42 49-2 КЗпП України. У зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, а саме скорочення чисельності штату працівників, позивачку завчасно за два місяці попереджено про звільнення, що підтверджується актом комісії від 30 жовтня 2017 року про відмову ОСОБА_1 від ознайомлення з наказом від 31 жовтня 2017 року № 136 про тимчасове припинення експлуатації гуртожитків та навчального корпусу;

- повідомлення позивачки про наступне вивільнення відбулося 27 жовтня 2017 року і до моменту звільнення ОСОБА_1 , тобто до 31 грудня 2017 року, відповідач не здійснював набір нових працівників на роботу, оскільки вакантні посади були відсутні;

- фінансування інституту здійснюється відповідно до штатного розпису, який затверджується Міністерством освіти і науки України на календарний рік; з метою зменшення витрат на утримання гуртожитків тимчасово припинено експлуатації гуртожитків та навчального корпусу № 1;

- трудовий договір, укладений з позивачкою, розірваний Криворізьким економічним інститутом ДВНЗ «КНЕУ ім. В. Гетьмана», правонаступником якого є Державний університет економіки і технологій, через те, що відбулися зміни в організації виробництва і праці: скорочення на 11 штатних посад сторожів;

- встановлено, що позивачка не була членом будь-якої профспілкової організації (т. 1, а. с. 217);

- доводи позивачки про те, що відповідачем при звільненні не було додержано вимог статті 49-2 КЗпП України щодо її переважного права на залишення на роботі, є необґрунтованими, оскільки її звільнено у зв`язку зі скороченням штату, а не чисельності. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачці встановлено інвалідність третьої групи, можливості роботодавця щодо пропонування працівникові іншої роботи були обмеженими;

- посилання позивачки на те, що вона має переважне право залишення на роботі у разі скорочення чисельності чи штату працівників відповідно до пункту 3 статті 42 КЗпП України, є безпідставними, оскільки наявність переважного права має значення, коли звільненню у зв`язку зі скороченням підлягають декілька працівників, і роботодавець у такому випадку зобов`язаний враховувати наявність переважного права при працевлаштуванні працівника, чия посада скорочується, та інших працівників, які такого права не мають, але їх посади також скорочуються. Однак у цьому випадку скорочувалися одинадцять посад сторожів, одну з яких обіймала позивачка, при цьому в університеті не було інших вакантних посад;

- оскільки вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення і поновлення на роботі є необґрунтованими, то похідна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також задоволенню не підлягає;

- додатково суди зазначили, що позивачка пропустила строк звернення до суду з цим позовом.

Аргументи учасників

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У липні 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій вона, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення її вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що:

- як у випадку скорочення чисельності, так і у випадку скорочення штату працівників, переважне право на залишення на роботі є невід`ємним правом працівника, що кореспондується з обов`язком роботодавця його дотриматись. Суди неправильно застосували положення статті 42 КЗпП України до спірних правовідносин;

- у цій справі роботодавець замість того, щоб запросити працівника для отримання документів, 29 грудня 2017 року надіслав йому засобами поштового зв`язку повідомлення про отримання документів. Жодного разу відповідач не спростував обставину отримання трудової книжки та наказу про звільнення саме 22 січня 2018 року. Вона звернулася до суду з цим позовом 14 лютого 2018 року, тобто у місячний строк. Тому суди дійшли помилкового висновку про пропуск строку звернення до суду;

- суди не врахували, що, застосовуючи переважне право на залишення на роботі, роботодавець має залишити працівника з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці;

- суд першої інстанції у порушення норм процесуального права не допитав усіх свідків, яких вона просила допитати;

- матеріали справи не містять усіх аудіозаписів судових засідань;

- у матеріалах справи наказ відповідача від 18 грудня 2017 року № 255-к «Про звільнення у зв`язку зі скороченням штату працівників» міститься не в повному обсязі (відсутня сторінка), у зв`язку з чим достеменно неможливо встановити, кого саме скоротили і яка кількість сторожів дійсно була скорочена;

- поза увагою судів залишилася та обставина, що 23 січня 2018 року (одразу після її звільнення) на посаду сторожа інституту була прийнята ОСОБА_2 .

Короткий зміст відзиву

У серпні 2022 року до Верховного Суду від Державного університету економіки і технологій надійшов відзив, у якому його представник просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, посилаючись на обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову. Представник університету вказує, що з 01 січня 2018 року приміщення гуртожитку № 4, у якому позивачка працювала сторожем, були законсервовані та до цього часу не експлуатуються. У порівнянні зі штатним розписом на 2017 рік у 2018 році скороченню підлягали 12 штатних посад сторожів. Відповідно до довідки від 16 квітня 2018 року № 03/01-38, в якій надано поіменний перелік працівників, станом на 01 січня 2018 року кількість сторожів у штаті інституту становила 22 штатні одиниці. Відповідно до наказу від 27 жовтня 2017 року № 133 виведено із штатного розпису 46 штатних одиниць (у тому числі 12 штатних одиниць сторожів, які працювали в гуртожитку № 1, гуртожитку № 4 та навчальному корпусі № 1, що підлягали консервації (під систему охоронної сигналізації), водночас введено до штатного розпису 23 штатні одиниці (серед яких сторожі відсутні). Відповідно до довідки МСЕК від 03 квітня 2017 року позивачці з 01 квітня 2017 року була встановлено ІІІ групу інвалідності по загальному захворюванню, пов`язаному із зором, та встановлено дату переосвідчення - 15 березня 2018 року. Через визначення умов та характеру праці, зазначених у довідці МСЕК від 03 квітня 2017 року - сторож, вахтер, продавець та чітке обмеження - протипоказана фізична праця, роботодавець не мав можливості запропонувати іншу роботу позивачці в зв`язку з відсутністю вакантних посад сторожа станом на 01 січня 2018 року, а також відсутністю посад вахтера і продавця в штатному розписі на 2018 рік. У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що замість 12 свідків позивача, заяву про виклик яких суд задовольнив у судовому засіданні 17 травня 2021 року, судом було допитано лише двох свідків позивача. Однак забезпечити явку осіб для надання пояснень в якості свідка у судове засідання було в інтересах саме ОСОБА_1 , яка цього не зробила. Як в апеляційній, так і в касаційній скарзі, позивачка зазначає, що на час її звільнення на посаду сторожа було прийнято іншу особу. Однак таке твердження не відповідає фактичним обставинам. У судовому засіданні 18 червня 2021 року під час допиту свідків свідок ОСОБА_3 заперечила факт прийняття працівника за основним місцем роботи на посаду сторожа до 31 грудня 2017 року, зазначивши, що одна особа дійсно звільнилась за власним бажанням з займаної посади сторожа до 31 грудня 12017 року, однак ця посада також підлягала скороченню і її не було в штатному розписі на 2018 рік, в зв`язку з чим цю штатну одиницю сторожа не можливо було запропонувати позивачці.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 березня 2021 року у справі № 600/121/19, від 03 листопада 2021 року у справі № 387/326/20, від 07 лютого 2018 року у справі № 758/5386/15-ц, від 20 серпня 2018 року у справі № 537/1621/17, від 26 червня 2019 року у справі № 641/5330/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 756/5243/17.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що з 29 грудня 2003 року ОСОБА_4 працювала в Криворізькому економічного інституту ДВНЗ «КНЕУ ім. В. Гетьмана», правонаступником якого є Державний університет економіки і технологій (т. 2, а. с. 7-24), на посаді сторожа навчального корпусу інституту (т. 1, а. с. 6-10).

Згідно з наказом відповідача від 31 жовтня 2017 року № 136 з 01 січня 2018 року тимчасово припинено експлуатацію гуртожитків № 1, № 4 та навчального корпусу № 1 (т. 1, а. с. 67), внесено зміни до штатного розпису на 2018 рік та скорочено посади сторожів на 11 штатних посад у порівнянні зі штатним розписом на 2017 рік, що підтверджується штатними розписами на 2017 та 2018 роки, наявними в матеріалах справи (т. 1, а. с. 68-75).

30 жовтня 2017 року комісією у складі начальника відділу кадрів ОСОБА_3 в ауд. 201 навчального корпусу № 2 у присутності заступника директора з ФГР ОСОБА_5 , головного інженера ОСОБА_6 сторожу гуртожитку № 4 ОСОБА_1 було запропоновано ознайомитися з наказом від 27 жовтня 2017 року № 133 «Про зміну в штатному розписі та скорочення посад» з попередженням про її вивільнення 31 грудня 2017 року, однак остання відмовилася від ознайомлення, про що 30 жовтня 2017 року комісією було складено акт про відмову ОСОБА_1 від ознайомлення (т. 1, а. с. 76).

Відповідно до наказу від 18 грудня 2017 року № 255-к ОСОБА_1 звільнено з посади сторожа навчального корпусу інституту у зв`язку зі скороченням штату працівників згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України (т. 1, а. с. 10).

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААА № 645623 ОСОБА_1 встановлена третя група інвалідності з 01 квітня 2017 року, в якому міститься висновок про умови та характер праці, а саме їй дозволено обіймати посади: сторож, вахтер, продавець, протипоказання до фізичної роботи. Дата чергового перегляду 15 березня 2018 року (т. 1, а. с. 77).

Відповідно до довідки відділу кадрів та управління персоналом від 16 квітня 2018 року № 03/01-138 станом на 01 січня 2018 року кількість штатних одиниць сторожів у штаті складала 22 особи, щодо посад вахтера та продавця, то у штатному розписі на 2018 рік не передбачено їх узагалі (т. 1, а. с. 78).

У листопаді 2017 році Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області було здійснено позапланове інспекційне відвідування інституту, за результатами якого було складено акт перевірки додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування № 317/4.2-3, згідно з яким порушень вимог чинного законодавства щодо працюючих осіб з інвалідністю не встановлено та зазначено, що працівників інституту своєчасно і належним чином попереджено про майбутнє вивільнення та ознайомлення про можливу подальшу роботу відповідно до нового штатного розпису на 2018 рік, а також враховані медичні рекомендації щодо праці осіб з інвалідністю (т. 1, а. с. 79-81).

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 20 серпня 2018 року у справі №537/1621/17 (провадження № 61-11983св18) зазначено, що «власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України. При визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо. Доказами більш високої продуктивності праці можуть бути: виконання значно більшого обсягу робіт порівняно з іншими працівниками, які займають аналогічну посаду чи виконують таку ж роботу, накази про преміювання за високі показники у роботі тощо».

У постанові Верховного Суду від 08 лютого 2021 року у справі № 761/15273/19 (провадження № 61-14636св20) вказано, що «однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Розглядаючи трудові спори, пов`язані із звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Згідно з положеннями статей 12 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не надано належних та допустимих доказів про те, що він має більш високу продуктивність праці порівняно з іншими працівниками. Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, дійшли обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з додержанням вимог чинного трудового законодавства України. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема у постановах від 15 листопада 2018 року у справі № 761/26743/16 (провадження № 61-29311св18) та від 05 грудня 2018 року у справі № 761/30122/16-ц (провадження № 61-34043св18)».

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається, через недостатність бюджетного фінансування для відповідного здійснення фінансово-господарської діяльності наказом відповідача від 13 жовтня 2017 року № 129 створено комісію з підготовки пропозицій щодо оптимізації структури Криворізького економічного інституту ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана», яка до 19 жовтня 2017 року мала розробити та надати в.о. директора ОСОБА_7 відповідні пропозиції. В зв`язку з проведеним аналізом щодо завантаження (кількість осіб, що проживають) мешканцями гуртожитку № 1 і гуртожитку № 4 та використання аудиторного фонду навчального корпусу № 1 з метою ефективного використання коштів на їх утримання відповідно до наказу від 31 жовтня 2017 року № 136 «Про тимчасове припинення експлуатації гуртожитків та навчального корпусу № 1» з 01 січня 2018 року експлуатація зазначених корпусів була припинена.

Наказом відповідача від 27 жовтня 2017 року № 133 «Про зміну в штатному розписі та скорочення посад» у зв`язку зі зменшенням кількості здобувачів освіти та оптимізацією структури і штатного розпису в частині адміністративно-управлінського та господарського-обслуговуючого персоналу з 01 січня 2018 року внесені зміни до штатного розпису, а саме: виведено зі штатного розпису 46 штатних одиниць (у тому числі 12 штатних одиниць сторожів, які працювали у гуртожитках № 1 і № 4 (де позивачка працювала сторожем), навчальному корпусі № 1, що підлягали консервації; введено до штатного розпису 23 штатні одиниці (провідний енергетик, завідувач гуртожитку, муляр, прибиральник територій та службових приміщень, робітник з комплексного обслуговування й ремонту будинків, вантажник, серед яких сторожі відсутні) (т. 1, а. с. 25);

Відповідно до акта від 30 жовтня 2017 року позивачка відмовилася від ознайомлення з наказом від 27 жовтня 2017 року № 133.

Позивачка є особою з інвалідністю ІІІ групи та відповідно до висновку МСЕК їй протипоказана фізична робота, у зв`язку з чим відповідач не пропонував їй посади, які були введені до штатного розпису, оскільки в неї були наявні обмеження щодо можливості обіймати нововведені посади.

Позивачка не довела, що вона мала більш високу продуктивність праці порівняно з працівниками, які залишилися працювати на посаді сторожів, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Висновки судів про те, що переважне право на залишення на роботі має перевірятися лише у разі скорочення чисельності штату працівників не узгоджуються зі змістом частини першої статті 42 КЗпП України, якою визначено, що переважне право на залишення на роботі працівника враховується при скороченні чисельності чи штату працівників. Однак такий помилковий висновок не призвів до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення, оскільки позивачка не довела наявності у неї переважного права на залишення на роботі.

Суди вважали, що позивачка пропустила строк звернення до суду, обґрунтовуючи свій висновок тим, що вона не довела, що трудову книжку отримала 22 січня 2018 року. В матеріалах справи наявний список ознайомлених із наказом від 18 грудня 2017 року № 255-к «Про звільнення у зв`язку зі скороченням штату працівників» (т. 1, а. с. 61), в якому є відмітка про те, що ОСОБА_1 ознайомлена з цим наказом 22 січня 2018 року. Оскільки даних про те, що їй раніше було вручено наказ про звільнення чи трудову книжку, позивачка з огляду на положення статті 233 КЗпП України не пропустила місячний строк, звернувшись до суду із зазначеним позовом 14 лютого 2018 року. Вказаний висновок судів також не призвів до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення, оскільки у задоволенні позову відмовлено за необґрунтованістю, а не через пропуск строку звернення до суду.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка її подала.

Керуючись статтями 400 409 401 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 липня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко

І. О. Дундар