Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.03.2018 року у справі №644/4407/17

Постанова

Іменем України

21 березня 2018 року

м. Київ

справа № 644/4407/17

провадження № 61-703 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Міністерство оборони України, Головне управління Національної гвардії України, Державна казначейська служба України, Антитерористичний центр при Службі безпеки України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова у складі судді Сітало А. К. від 17 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області у складі колегії суддів: Сащенка І. С., Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., від 21 листопада 2017 року

В С Т А Н О В И В :

У липні 2017 року ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Головного управління Національної гвардії України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України, в якому просили стягнути на їх користь у рахунок відшкодування завданої їм внаслідок скоєння злочинів під час проведення у м. Дебальцеве Донецької області антитерористичної операції, неправомірних дій та бездіяльності органів державної влади та правоохоронних органів, майнову шкоду за втрату житла у сумі 2 541 783 грн, 401 736 грн - за втрату іншого майна, 288 тис. грн - упущеної вигоди, 135 950 грн - втрат, які вони понесли на оренду житла, 150 тис. грн. - шкоди, завданої їм ненаданням реабілітації та лікування, а також 1 млн грн на відшкодування завданої їм моральної шкоди.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 17 жовтня 2017 року позовну заяву ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 повернуто позивачам та роз`яснено їм право на звернення до суду за місцезнаходженням майна, щодо якого виник спір.

Повертаючи позовну заяву позивачам, суд першої інстанції виходив із того, що позов не підсудний Орджонікідзевському районному суду м. Харкова, оскільки спір виник з приводу нерухомого майна і в силу положень процесуального закону про виключну підсудність позов має бути пред`явлений за місцем його знаходження.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 21 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 відхилено, ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 17 жовтня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позовна заява містить вимоги, пов`язані з відшкодування шкоди, завданої нерухомому майну, розташованому у м. Дебальцеве Донецької області, яке, на думку позивачів, знищено з вини відповідачів, чим завдано їм майнової та моральної шкоди, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що у цьому випадку мають застосовуватись правила про виключну підсудність.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року, ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просять скасувати вказані судові рішення, передати справу до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд безпідставно повернув їх позовну заяву, помилково не застосував положення цивільного процесуального законодавства щодо альтернативної підсудності, частини третьої статті 110 ЦПК України 2004 року (частина четверта статті 28 ЦПК України), чим порушив права позивачів на судовий захист, гарантований статтею 55 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У лютому 2018 року Антитерористичний центр при Службі безпеки України та у березні 2018 року Кабінет Міністрів України подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані судові рішення без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)».

Відповідно до частини другої статті 109 ЦПК України 2004 року позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням.

Відповідно до частини третьої статті 110 ЦПК України 2004 року (частина третя статті 28 ЦПК України) позови про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, чи шкоди, завданої внаслідок скоєння злочину, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача, або за місцем завдання шкоди.

Згідно з частиною чотирнадцятою статті 110 ЦПК України 2004 року (частина шістнадцята статті 28 ЦПК України) позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 114 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 114 ЦПК України 2004 року (частина перша статті 30 ЦПК України) позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходження майна або його основної частини.

Зазначену норму процесуального права застосували суди, проте невірно її витлумачили.

Згідно з пунктом 41 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» (далі - Постанова) перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність (стаття 114 ЦПК України 2004 року) є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об`єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності.

Пунктом 42 Постанови судам роз`яснено, що виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК України 2004 року). Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Звертаючись до суду з позовом, позивачі просили стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Головного управління Національної гвардії України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України на їх користь на відшкодування завданої їм внаслідок скоєння злочинів під час проведення у м. Дебальцеве Донецької області антитерористичної операції, неправомірних дій та бездіяльності органів державної влади та правоохоронних органів, майнову шкоду за втрату житла у сумі 2 541 783 грн, 401 736 грн - за втрату іншого майна, 288 тис. грн - упущеної вигоди, 135 950 грн - втрат, які вони понесли на оренду житла, 150 тис. грн - шкоди, завданої їм ненаданням реабілітації та лікування, а також 1 млн грн на відшкодування завданої їм моральної шкоди.

Позивачі вважали, що їм спричинено майнову та моральну шкоду внаслідок скоєння злочинів і пред`явлений позов не є спором, що виник з приводу нерухомого майна.

При цьому, словосполучення «з приводу» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, в яких об`єктом спірного матеріального правовідношення є нерухоме майно.

Натомість, об`єктом позову у цій справі є шкода, а не нерухоме майно.

Повертаючи позовну заяву позивачам, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, належним чином не перевірив позовні вимоги, не врахував вимоги частини третьої статті 110 ЦПК України 2004 року, а тому дійшов передчасного висновку про застосування правил про виключну підсудність.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 проживає у АДРЕСА_1 ), що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданою 22 листопада 2016 року Управлінням праці та соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради, місцезнаходження відповідачів - місто Київ.

Отже, саме позивачам належить право вибору між судами, яким згідно із правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна дана справа.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, а справу передати на розгляд суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 406, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 17 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 21 листопада 2017 року скасувати, справу передати на розгляд суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк