Історія справи

Постанова КЦС ВП від 20.11.2024 року у справі №333/2766/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 333/2766/21

провадження № 61-1361св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі:Прокуратура Запорізької області, Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області, держава Україна в особі Державної казначейської служби України,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Остапенко Владислав Станіславович, на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2023 року в складі судді Кулик В. Б. та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року в складі колегії суддів Дашковської А. В., Бєлки В. Ю., Кочеткової І. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Запорізької області, Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області, держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Прокуратури Запорізької області, Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (далі - ГУ ДФС у Запорізькій області), Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що вироком Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 вересня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 05 вересня 2018 року, у кримінальній справі № 332/3995/15-к його визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 212, частиною першою статті 366, частиною третьою статті 358 Кримінального кодексу України (далі - КК України), у зв`язку з недоведеністю у його діях складу кримінального правопорушення.

Позивач зазначав, що, перебуваючи незаконно під слідством з 29 вересня 2011 року до 05 вересня 2018 року, він фактично з 2011 року був позбавлений права на роботу. Крім того, перебування під кримінальним переслідуванням з порушенням всіх розумних строків завдало йому значної моральної шкоди, призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, погіршення відносин з оточуючими, а також вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя. Після порушення щодо нього кримінальної справи, з метою збереження ділової репутації підприємства, він був вимушений звільнитися із займаної посади генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький індустріально-механічний завод» (далі - ТОВ «Запорізький індустріально-механічний завод»), де отримував високу заробітну плату. Фактично з моменту звільнення 26 вересня 2011 року та до 18 липня 2017 року він не мав постійної роботи. Відсутність у нього постійної роботи і, як наслідок, заробітної плати суттєво погіршило матеріальний стан його сім`ї. Він перебував у стані постійної тривоги, фрустрації, тривалого стресу, що призвело до формування у нього вираженої депресії, оскільки погіршилась не лише якість його життя, й можливість його активного соціального функціонування, що зумовило зміни як у професійній діяльності, так і у соціальному оточенні. Вказана ситуація спровокувала виникнення психосоматичних хвороб, які завдали шкоду його фізичному здоров`ю.

Моральну шкоду позивач оцінив у розмірі трьох мінімальних заробітних плат за кожен місяць перебування під слідством та судом, що становить 1 494 000,00 грн.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на його користь завдану ГУ ДФС у Запорізькій області, Прокуратурою Запорізької області моральну шкоду в розмірі 1 494 000,00 грн.

Комунарський районний суд м. Запоріжжя ухвалою від 10 квітня 2023 року замінив у справі первісного відповідача ГУ ДФС у Запорізькій області належним відповідачем Головним управлінням Державної податкової служби у Запорізькій області (далі - ГУ ДПСу Запорізькій області) та первісного відповідача Державну казначейську службу України належним відповідачем держава Україна в особі Державної казначейської служби України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Комунарський районний суд м. Запоріжжя рішенням від 24 квітня 2023 року позов задовольнив частково.

Стягнув з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, в загальному розмірі 529 300,00 грн.

Стягнув з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 22 137,50 грн.

В іншій частині позову відмовив.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що надані суду докази у їх сукупності підтверджують факт понесення позивачем моральних страждань та переживань у зв`язку з незаконним притягнення його як обвинуваченого, незаконним накладенням арешту на його майно, обранням щодо нього запобіжного заходу, порушенням кримінальної справи та тривалим розглядом кримінального провадження, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків.

Визначаючи період, за який підлягає відшкодуванню моральна шкода, суд керувався тим, що ОСОБА_1 перебував під слідством і судом з 16 лютого 2012 року (дата постанови про притягнення як обвинуваченого) до 05 вересня 2018 року (дата набрання законної сили виправдувальним вироком суду), тобто майже 6 років 7 місяців (79 місяців), у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення моральної шкоди у розмірі 529 300,00 грн (6 700,00 грн х 79 (кількість місяців перебування під слідством та судом).

Суд визнав, що розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 1 494 000,00 грн є завищеним, оскільки підписка про невиїзд була скасована судом, інші запобіжні заходи та заходи процесуального примусу, передбачені КПК України, до ОСОБА_1 не застосовувалися, позивач не перебував під вартою, до нього не застосовувалися інші обмеження особистих прав і свобод. Крім того, позивач не довів причинно-наслідкового зв`язку між противоправними діями правоохоронних органів та погіршенням сімейних стосунків, звільненням позивача і відсутністю його офіційного працевлаштування протягом тривалого періоду.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неналежну оцінку судом обставин справи щодо характеру та обсягу його страждань, тривале перебування під слідством та судом, обрання йому міри запобіжного заходу 20 листопада 2011 року, який скасовано лише 05 вересня 2018 року, постійний моральний тиск на нього з боку органів досудового слідства, перебування у постійному стресовому стані, обмеження вільного пересування, втрату роботи та неможливість протягом семи років знайти інше місце роботи, перебування на його утриманні двох неповнолітніх дітей, спричинення шкоди його здоров`ю, тривалий розгляд цивільної справи, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Державна казначейська служба подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на помилкове зазначення в рішенні суду про стягнення коштів з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, відсутність доказів оплати позивачем послуг адвоката, відсутність порушення прав позивача Державною казначейською службою України, просила змінити рішення суду в частині визначення стягнення з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, зазначивши про стягнення з Державного бюджету України, скасувати рішення суду в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу та відмовити в задоволенні цієї вимоги.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ГУ ДПС у Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що ГУ ДПС у Запорізькій області не є правонаступником ГУ ДФС у Запорізькій області в частині повноважень щодо розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, суд помилково застосував розмір мінімальної заробітної плати станом на час розгляду справи замість станом на 2018 рік. Просило скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Також просило скасувати ухвалу суду першої інстанції від 10 квітня 2023 року про заміну ГУ ДФС у Запорізькій області на ГУ ДПС у Запорізькій області.

Запорізький апеляційний суд постановою від 19 грудня 2023 року апеляційну скаргу ГУ ДПС у Запорізькій області задовольнив частково.

Ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня 2023 року у цій справі в частині заміни відповідача ГУ ДФС у Запорізькій області на ГУ ДПС у Запорізькій області скасував та прийняв у цій частині нову постанову про відмову в задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 про заміну неналежного відповідача в зазначеній частині.

В іншій частині ухвалу суду залишив без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що спір у цій справі виник у зв`язку із заподіянням позивачу шкоди незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Функції досудового розслідування Державній податковій службі України від Державної фіскальної служби України не переходили. Тому суд вважав, що відсутні підстави вважати, що Державна податкова служба України та її територіальні органи є правонаступниками Державної фіскальної служби України у спірних правовідносинах. Врахувавши предмет спору, суд дійшов висновку, що ГУ ДПС у Запорізькій області не може здійснювати права та виконувати обов`язки сторони у цій справі.

Постановою від 19 грудня 2023 року Запорізький апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнив частково.

Апеляційну скаргу ГУ ДПС у Запорізькій області задовольнив частково.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2023 року скасував та прийняв нову постанову.

Позов ОСОБА_1 до Прокуратури Запорізької області, ГУ ДПС у Запорізькій області, держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності залишив без задоволення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції керувався тим, що спір у цій справі виник у зв`язку із заподіянням позивачу шкоди незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Функції досудового розслідування Державній податковій службі України від Державної фіскальної служби України не переходили. Тому, врахувавши предмет спору, суд дійшов висновку, що ГУ ДПС у Запорізькій області не є уповноваженим органом на визначення розміру завданої позивачеві майнової шкоди та не може бути належним відповідачем у цій справі. Позовних вимог до належного відповідача ГУ ДФС у Запорізькій області Халькевич А. М. після остаточного визначення ним складу учасників справи не заявляв.Крім того, встановивши, що Державна фіскальна служба України та ГУ ДФС у Запорізькій області перебувають у стані припинення, водночас запис про державну реєстрацію їх припинення в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутній, суд вважав, що не має підстав стверджувати про наявність правонаступництва у цій справі.

Фактичне залучення до участі у справі держави Україна лише в особі Прокуратури Запорізької області та Державної казначейської служби України з огляду на зміст позовних вимог та встановлені обставини свідчить про неповноту з`ясування обставин у справі, невстановлення всіх фактичних обставин справи, які мають значення.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

22 січня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Остапенко В. С., через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року, а рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2023 року змінити у частині строку, за який проводиться відшкодування, та розміру моральної шкоди.

У касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції, визначаючи період, за який підлягає відшкодуванню моральна шкода, зробив помилковий висновок, що строк перебування під слідством та судом починає свій перебіг з дати прийняття постанови про притягнення позивача як обвинуваченого (16 лютого 2012 року), а не з дати порушення кримінальної справи щодо директора ТОВ «Запорізький індустріально-механічний завод» ОСОБА_1 (29 вересня 2011 року). Вказує на те, що він перебував під слідством та судом 6 років 11 місяців та 7 днів, що загалом становить 83 місяці та 7 днів (починаючи з часу порушення щодо нього кримінальної справи (29 вересня 2011 року) до дня набрання чинності виправдувальним вироком суду (05 вересня 2018 року).

Крім того, суд першої інстанції під час визначення розміру моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 20 вересня 2018 року в справі № 686/23731/15, від 31 жовтня 2018 року в справі № 383/596/15, а також Верховного Суду, викладених у постановах від 20 березня 2019 року в справі № 280/1107/16, від 17 квітня 2019 року в справі № 607/14606/17.

Позивач вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості. Визначення судом першої інстанції розміру моральної шкоди у мінімально гарантованому розмірі, встановленому статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», не відповідає засадам: розумності, об`єктивності, справедливості та співрозмірності. Вважає, що визначення мінімально гарантованого розміру відшкодування моральної шкоди можливе лише у випадку мінімально триваючого порушення та мінімальних наслідків порушення прав.

Щодо висновків апеляційного суду про те, що належним відповідачем у спірних правовідносинах є ГУ ДФС у Запорізькій області, а не держава Україна, заявник зазначає, що такі висновки є помилковими, прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20 листопада 2018 року в справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року в справі № 915/478/18, від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16, від 15 січня 2020 року в справі № 698/119/18, від 18 березня 2020 року в справі № 553/2759/18, від 06 липня 2021 року в справі № 911/2169/20, від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16, від 15 лютого 2022 року в справі № 910/6175/19, від 20 липня 2022 року в справі № 910/5201/19, від 05 жовтня 2022 року в справах № 923/199/21 та № 922/1830/19, від 14 грудня 2022 року в справі № 2-3887/2009, від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17, від 21 червня 2023 року в справі № 905/1907/21, від 12 липня 2023 року в справі № 757/31372/18, від 03 жовтня 2023 року в справі № 686/7081/21 та інших.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У лютому 2024 року Запорізька обласна прокуратура подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків судів не спростовують. Тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Також відзив на касаційну скаргу подало ГУ ДПС у Запорізькій області, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою від 06 лютого 2024 рокуВерховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Комунарського районного суду м. Запоріжжя.

23 лютого 2024 року витребувана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою від 13 листопада 2024 року Верховний Суд призначив справу до розгляду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

З`ясовано, що 29 вересня 2011 року слідчий СОГ СВ ПМ ДПА в Запорізькій області майор податкової міліції Близнюк Р. Є. прийняв постанову про порушення кримінальної справи щодо директора ТОВ «Запорізький індустріально-механічний завод» ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 212 КК України (т. 1, а. с. 11-14).

10 жовтня 2011 року і 21 жовтня 2011 року слідчий СОГ СВ ПМ ДПА в Запорізькій області майор податкової міліції Близнюк Р. Є. щодо ОСОБА_1 обрав запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд (т. 1, а. с. 141, 143).

16 лютого 2012 року постановою слідчого СОГ СВ ПМ ДПА в Запорізькій області майора податкової міліції Близнюка Р. Є. ОСОБА_1 притягнуто як обвинуваченого і пред`явлено йому обвинувачення за частиною третьою статті 212 КК України (т. 1, а. с. 145-148).

28 лютого 2012 року слідчий СОГ СВ ПМ ДПА в Запорізькій області майор податкової міліції Близнюк Р. Є. прийняв постанову про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_1 за частиною другою статті 366 і частиною третьою статті 358 КК України (т. 1, а. с. 15-21).

06 березня 2012 року постановою слідчого СОГ СВ ПМ ДПА в Запорізькій області майора податкової міліції ОСОБА_3 ОСОБА_1 притягнуто як обвинуваченого і пред`явлено йому обвинувачення за частиною другою статті 366 і частиною третьою статті 358 КК України (т. 1, а. с. 149-157).

Постановою від 26 березня 2012 року Заводський районний суд м. Запоріжжя кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 за частиною третьою статті 212, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 358 КК України, яка надійшла до суду 16 березня 2012 року, повернув прокурору Запорізької області для усунення виявлених недоліків (т. 1, а. с. 22, 23).

Ухвалою від 25 квітня 2014 року Заводський районний суд м. Запоріжжя, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 07 липня 2014 року, кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 за частиною третьою статті 212, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 358 КК України повернув прокурору для додаткового розслідування (т. 1, а. с. 24, 25).

19 серпня 2014 року відповідно до приписів КПК України (у редакції 2012 року) інформацію щодо вказаної кримінальної справи було внесено до ЄРДР за № 32014080020000087 (т. 1, а. с. 158).

Ухвалою від 26 жовтня 2015 року Заводський районний суд м. Запоріжжя обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 за частиною першою статті 212, частиною другою статті 366, частиною четвертою статті 358 КК України, який надійшов до суду 31 серпня 2015 року, повернув прокурору на підставі його невідповідності вимогам КПК України (т. 1, а. с. 26-30).

Ухвалою від 01 березня 2016 року Заводський районний суд м. Запоріжжя обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 за частиною першою статті 212, частиною першою статті 366, частиною третьою статті 358 КК України, який надійшов до суду 22 грудня 2015 року, повернув прокурору на підставі його невідповідності вимогам КПК України (т. 1, а. с. 31-36).

Вироком від 29 вересня 2017 року Заводський районний суд м. Запоріжжя у справі № 332/3995/15-к за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 212, частиною першою статті 366, частиною третьою статті 358 КК України, визнав ОСОБА_1 невинуватим у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 212, частиною першою статті 366, частиною третьою статті 358 КК України (у редакції, чинній станом на 01 вересня 2010 року), та виправдав його на підставі пункту 1 частини першої статті 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вчинення ним вказаних кримінальних правопорушень.

Апеляційний суд Запорізької області ухвалою від 05 вересня 2018 року вирок залишив без змін.

Ухвалою від 14 січня 2019 року Верховний Суд касаційну скаргу прокурора на вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 05 вересня 2018 року щодо ОСОБА_1 разом з усіма доданими до неї матеріалами повернув особі, яка її подала.

Відповідно до висновку спеціаліста - психолога від 10 березня 2021 року за результатами проведення психологічного обстеження ОСОБА_1 встановлено, що фізичні і душевні страждання, що відчуває останній, свідчать про той факт, що йому заподіяно моральну шкоду, внаслідок незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності та тривалим часом досудового слідства (т. 1, а. с. 41-48).

Згідно з даними трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 останній 26 вересня 2011 року звільнився із займаної посади генерального директора ТОВ «Запорізький індустріально-механічний завод» за власним бажанням і до 18 липня 2017 року офіційно працевлаштований не був (т. 1, а. с. 49-54).

Позивач одружений з ОСОБА_1 , має двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 57-59).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції повною мірою не відповідає з огляду на таке.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У частині другій статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у передбачених цим законом випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

У статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (стаття 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом (постанова Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 199/1800/22 (провадження № 61-12515св22)).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Аналіз вказаної норми свідчить, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його посадовою або службовою особою, є саме держава як учасник цивільних відносин.

Саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, тому належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (пункти 43, 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19)).

У постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-501цс17 зазначено, що обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції задовольнив частково позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та приймаючи нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог, керувався тим, що ОСОБА_1 пред`явив позов до неналежного відповідача.

Апеляційний суд не врахував, що у тих відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу (постанова від 20 листопада 2018 року в справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22). У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова від 27 лютого 2019 року в справі № 761/3884/18 (пункт 35). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанова від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16-ц (пункт 27). У спірних правовідносинах органи держави є представниками її інтересів під час вирішення питання про відшкодування завданої нею шкоди, а не суб`єктами владних повноважень, які здійснюють щодо позивача публічно-владні управлінські функції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 липня 2023 року в справі № 757/31372/18-ц (пункт 39).У справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоби заявити відповідний позов до держави Україна, не є обов`язковою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 30)).

Верховний Суд вважає, що апеляційний суд не врахував, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, та зробив помилковий висновок про пред`явлення позову до неналежного відповідача.Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів органу прокуратури чи іншого органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 24 січня 2024 року в справі № 495/10543/21 (провадження № 61-7968св23), від 27 березня 2024 року в справі № 593/207/22 (провадження № 61-1109св23), від 11 жовтня 2023 року в справі № 361/9386/21 (провадження № 61-12289св23).

За таких обставин суд апеляційної інстанції, обмежившись посиланням на пред`явлення позову до неналежного відповідача, не здійснив перегляд рішення суду першої інстанції по суті та не мотивував відхилення аргументів апеляційної скарги щодо наявності підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу, тому оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Крім того, під час нового розгляду справи апеляційному суду слід звернути увагу на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10 листопада 2021 року в справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21), від 14 вересня 2022 року в справі № 415/1009/21 (провадження № 61-18055св21), від 07 грудня 2022 року в справі № 461/9982/19 (провадження № 61-4162св22), від 05 липня 2023 року в справі № 757/45290/21-ц (провадження № 61-11090св22), щодо визначення порядку стягнення грошових коштів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, та переоцінювати докази у справі з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки апеляційний суд порушив наведені норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене цим судом рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Остапенко Владислав Станіславович, задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. В. Пророк

О. М. Ситнік