Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.07.2019 року у справі №206/3939/18

Постанова

Іменем України

16 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 206/3939/18-ц

провадження № 61-13320св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду

від 05 червня 2019 року в складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О.

П., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, припинення права спільної сумісної власності та визнання права власності на 1/2 частини домоволодіння та земельних ділянок.

Позов обґрунтовував тим, що у період з квітня 2002 року до 18 квітня 2003 року він та ОСОБА_2 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний бюджет. У період з 18 квітня 2003 року до 18 грудня 2015 року вони перебували у зареєстрованому шлюбі.

Зазначав, що під час спільного проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу у них народилася донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Також до реєстрації шлюбу, а саме - 31 грудня 2002 року він та відповідач за його кошти придбали житловий будинок (незавершене будівництво) з господарськими побутовими будівлями і спорудами та земельну ділянку площею 0,10 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Після добудови та прийняття до експлуатації домоволодіння виконавчим комітетом Самарської районної у місті Дніпропетровську ради було видано свідоцтво про право власності та здійснено державну реєстрацію домоволодіння за відповідачем.

У лютому 2003 році позивачем була придбана ще одна земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2, право власності на яку було зареєстровано на відповідача.

Після припинення фактичних шлюбних відносин, відповідач виїхала з будинку, але згодом повернулась, змінила замки та чинить перешкоди позивачу в користуванні та володінні належною йому частиною спірного будинку, посилаючись на те, що об'єкт незавершеного будівництва вона придбала за власні кошти, проте на час придбання спірного будинку відповідач доходу не мала.

Посилаючись на те, що він та відповідач не можуть досягти згоди щодо поділу спільного майна подружжя, ОСОБА_1 просив встановити факт спільного проживання його та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період

з травня 2002 року до квітня 2003 року. В порядку поділу спільного майна подружжя, припинити право спільної сумісної власності та визнати за ним право власності на 1/2 частини домоволодіння, яке складається з одного житлового будинку, господарчих будівель та споруд та розташоване за адресою:

АДРЕСА_1, одночасно припинивши таке право за ОСОБА_2

В порядку поділу спільного майна подружжя, припинити право спільної сумісної власності та визнати за ним право власності на 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,12 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських і будівельних споруд, що розташована за зазначеною вище адресою, одночасно припинивши таке право за ОСОБА_2

В порядку поділу спільного майна подружжя, припинити право спільної сумісної власності та визнати за ним право власності на 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,10 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських і будівельних споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_2, одночасно припинивши таке право за ОСОБА_2.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 04 лютого

2019 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 20,5 % житлового будинку А-3 загальною площею 361,1 кв. м, житловою площею

155,3 кв. м та на 1/2 частини насосної літ. Б площею 10,1 кв. м, що розташовані за адресою АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини земельної ділянки площею 0,10 га, що розташована за адресою

АДРЕСА_2. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні вимоги позивача про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з травня 2002 року до квітня 2003 року, суд першої інстанції виходив з її безпідставності, оскільки до 11 вересня 2002 року позивач перебував в іншому зареєстрованому шлюбі.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволенні інших позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що сторони не заперечували факт придбання ними у зареєстрованому шлюбі земельної ділянки площею 0,10 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, а тому вона підлягає поділу між позивачем та відповідачем в порядку, передбаченому Сімейним кодексом України (далі - СК України).

Також суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання за позивачем права власності в порядку поділу майна подружжя на 20,5 % житлового будинку та на 1/2 частини насосної літ. Б площею 10,1 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, оскільки ОСОБА_2 до реєстрації шлюбу з позивачем було придбано 59 % готовності незакінченого будівництвом житлового будинку, а під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі зазначений вище будинок було добудовано та введено в експлуатацію, отже 41% житлового будинку є спільною сумісною власністю подружжя і підлягають поділу. Оскільки право власності на насосну літ. Б виникло у відповідача під час зареєстрованого з позивачем шлюбі, цей об'єкт також слід вважати спільною сумісною власністю подружжя, який підлягає поділу між колишнім подружжям.

Судом першої інстанції відхилено заперечення відповідача про те, що домоволодіння є її особистою власністю, оскільки добудовано його також за її власні кошти, адже ОСОБА_2 зазначені нею обставини не доведені.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частини земельної ділянки АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив з того, що право власності на спірну земельну ділянку не було зареєстровано за відповідачем у встановленому законом порядку, а отже не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку в частині часткового задоволення позову ОСОБА_1.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Самарського районного суду

м. Дніпропетровська від 04 лютого 2019року в частині визнання за

ОСОБА_1 права власності на 20,5 % житлового будинку А-3 загальною площею 361,1 кв. м, житловою площею 155,3 кв. м, на 1/2 частини насосної Б площею

10,1 кв. м, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1, а також в частинні стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 1 000,00 грн скасовано, та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволені позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив з того, що сам по собі факт введення спірного житлового будинку до експлуатації та оформлення права власності на нього та на насосну літ Б в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя. Відповідачем доведено, що добудова житлового будинку була здійснена за її особисті кошти, оскільки після придбання будинку відповідачем, з метою його добудови, було відчужено належну їй на праві власності квартиру. Позивач в свою чергу не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту участі в будівництві будинку та іншого нерухомого майна для обслуговування спірного будинку.

Посилаючись на наведене, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання 20,5 % житлового будинку А-3 загальною площею 361,1 кв. м, житловою площею 155,3 кв. м, на 1/2 частини насосної Б площею 10,1 кв. м, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та поділу цього майна порядку, передбаченому положеннями СК України. Разом з тим, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини земельної ділянки площею 0,10 га, що розташована за адресою

АДРЕСА_2, оскільки спірна земельна ділянка була придбана відповідачем в період шлюбу за спільні кошти сторін, що ними не заперечувалось.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У липні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду

від 05 червня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суд першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що відповідач не скористалась своїм правом не подачу відзиву на позовну заяву та надання доказів на спростування позовних вимог позивача в суді першої інстанції, натомість, в суді апеляційної інстанції відповідач надала 17 нових доказів, які були безпідставно долучені апеляційним судом до матеріалів справи.

Надаючи нові докази під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, відповідач посилалась на відсутність можливості надати їх в суді першої інстанції через перебування у лікарні у зв'язку із пологами, однак з обмінної картки відповідача вбачається, що вона народила дитину у серпні 2018 року, тоді як розгляд справи судом першої інстанції будо закінчено у лютому 2019 року. Наведене свідчить про помилковість висновків суду апеляційної інстанції, оскільки вони зроблені на підставі неналежних доказів.

У серпні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу позивача, у якому зазначила про безпідставність її доводів та правильність висновків суду апеляційної інстанції. Зазначає, що вона надала суду належні та допустимі докази на підтвердження того, що добудова спірного житлового будинку та іншого нерухомого майна для його обслуговування здійснювалась за рахунок відповідача, яка відчужила належну їй на праві власності квартиру, а кошти від її продажу витратила на проведення ремонтних робіт у спірному будинку.

Відповідач надала докази особистої участі у добудові та покрашення умов у спірному будинку лише в суді апеляційної інстанції, через перебування у лікарні у зв'язку із вагітністю та пологами під час розгляду справи районним судом.

Натомість, ані в суді першої інстанції, ані в апеляційному суді, позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що після придбання відповідачем спірного будинку як об'єкт незавершеного будівництва до реєстрації з ним шлюбу, будинок було добудовано та введено в експлуатацію за рахунок чи за участю позивача.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2019 року, витребувано справу та надано строк для подання відзиву.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувана постанова апеляційного суду - без змін, оскільки її прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі в період з 18 квітня 2003 року до 18 грудня 2015 року.

З інвентаризаційної справи на будинок

АДРЕСА_1 вбачається, що рішенням Виконавчого комітету Самарської районної у м.

Дніпропетровську ради від 20 грудня 2002 року № 737 дозволено ОСОБА_6 продаж незавершеного будівництвом житлового будинку (59 % готовності), розташованого за зазначеною вище адресою.

31 грудня 2002 року ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_6 незакінчений будівництвом житловий будинок, розташований за адресою:

АДРЕСА_1.

Рішенням Самарської районної у місті Дніпропетровську ради від 26 січня 2007 року № 18 затверджено акт державної приймальної комісії від 10 січня 2007 року "Про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків", зокрема, житлового будинку з прибудовами та надвірною будовою, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. Оформлено право приватної власності з видачею свідоцтва на домоволодіння

АДРЕСА_1, яке складається з житлового будинку А-3 загальною площею 361,1 кв. м, житловою площею 155,3 кв. м, насосної літ. Б за ОСОБА_2

05 березня 2007 року ОСОБА_2 видано свідоцтво на право власності на домоволодіння АДРЕСА_1.

03 квітня 2007 року право приватної власності в цілому на домоволодіння АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 23 липня 2004 року ОСОБА_2 була власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3.

Як встановлено апеляційним судом, ОСОБА_2 відчужила зазначену вище квартиру, грошові кошти від продажу використала на добудову спірного будинку.

Нормативно-правове обґрунтування

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном.

Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.

Володіння та розпорядження об'єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини 1 статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, придбане нею чи ним за час шлюбу, але за кошти, які належали йому особисто.

Частиною 1 статті 70 СК Українивстановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми законусвідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Частиною 1 статті 76 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 81 ЦПК України.

За приписами частини 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що ОСОБА_2 придбала спірний житловий будинок, який був незавершений будівництвом, ще до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1, а його добудову здійснила за особисті кошти, тобто спростувала презумпцію спільності майна подружжя, апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції, яким визнано спірне домоволодіння об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. При цьому апеляційним судом враховано, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він брав участь у добудові спірного житлового будинку.

Посилання позивача у касаційній скарзі на те, що показаннями свідків підтверджено факт придбання саме ОСОБА_1 незавершеного будівництвом житлового будинку для ОСОБА_7 та те, що позивач мав дохід на час придбання спірного будинку, а відповідач не працювала, не заслуговують на увагу, оскільки не підтвердженні належними доказами та ґрунтуються на припущеннях.

Разом з тим, відповідач довела, що придбала незавершений будівництвом будинок до реєстрації шлюбу з позивачем, за особисті кошти, а для добудови зазначеного вище нерухомого майна відчужила належну їй на праві власності квартиру та брала грошові кошти у борг, про що свідчать відповідні розписки, надані позивачем в суді апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно долучив до справи на стадії апеляційного перегляду та надав правову оцінку доказам відповідача, не звернувши уваги та не, що ОСОБА_2 не довела, що вона була позбавлена можливості надати такі докази в суді першої інстанції, не заслуговують на увагу, оскільки з обмінної картки пологового будинку вбачається, що ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_2 народила дитину, а тому під час розгляду справи в суді першої інстанції об'єктивно не мала можливості бути присутньою в судових засіданнях та надавати докази. При цьому, після надходження апеляційної скарги, позивач ознайомлювався з матеріалами справи та мав можливість подати відзив, в якому міг спростувати доводи ОСОБА_2 та її посилання на відповідні докази.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд задовольнив клопотання відповідача, поданого в судовому засіданні 05 червня 2019 року, та долучив до матеріалів справи нові докази, позбавивши позивача права на ознайомлення з ними, спростовуються журналом судового засідання, з якого вбачається, що позивач не заперечував проти задоволення такого клопотання та долучення до матеріалів справи нових доказів.

Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, апостанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик