Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.11.2018 року у справі №756/8840/17

Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 756/8840/17-ц

провадження № 61-30254св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Платинум Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 листопада 2017 року в складі колегії суддів: Кравець В. А., Махлай Л. Д., Мазурик О. Ф.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» (далі - ПАТ «Платинум Банк») про захист прав споживача, визнання положення кредитного договору недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 20 травня 2008 року між ним та ПАТ «Платинум Банк», яке є правонаступником закритого акціонерного товариства «Міжнародний іпотечний банк» було укладено договір про іпотечний кредит № 3.08052462, відповідно до умов якого банк надав позивачу кредит на власні потреби у сумі 130 000,00 дол. США, за користування якими встановлено процентну ставку у розмірі 12 % річних, строком користування 180 місяців.

На виконання пункту 2.5 кредитного договору, 20 травня 2008 року ним було сплачено банку комісію за надання кредиту у розмірі 8 206,25 грн.

Проте, вважав даний пункт договору недійсним, оскільки ним передбачено сплату позичальником кредитору комісії, що є порушенням вимог статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо включення у договорі умов, які є несправедливими, а саме наслідком яких є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Посилаючись на указані обставини, позивач просив суд визнати положення пункту 2.5 договору про іпотечний кредит від 20 травня 2008 року № 3.08052462, укладений між ним та ПАТ «Платинум Банк» несправедливим та недійсним з моменту укладення такого договору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 28 серпня 2017 року позов задоволено частково.

Визнано пункт 2.5 договору про іпотечний кредит від 20 травня 2008 року № 3.08052462, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Платинум Банк», яке є правонаступником закритого акціонерного товариства «Міжнародний іпотечний банк» недійсним.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що для оформлення і видачі кредиту та обліку сплачених процентів банк відкрив позивачу відповідний кредитний рахунок, а відкриття кредитного рахунку при наданні кредиту не є послугою банку, оскільки здійснено банком з метою встановлення правовідносин, зокрема укладення кредитного договору, а тому вважав, що пункт 2.5 відповідно до якого позивач сплатив банку комісію у розмірі 8 206,25 грн за отримання кредиту як за окрему послугу, є несправедливим відповідно до статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів»та підлягає визнанню недійсним.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 14 листопада 2017 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 28 серпня 2017 року скасовано та у задоволенні позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що відсутні порушення закону з боку відповідача при укладенні кредитного договору та відсутні підстави для визнання положення щодо комісійної винагороди за відкриття кредитного рахунку недійсними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2017 року ОСОБА_1 подавдо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просив скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення апеляційного суду ухвалено з порушенням норм матеріального права, за умов неповного з`ясування та недоведеності фактичних обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи та без належної оцінки наданих доказів. Зокрема, вважав, що пункт 2.5 кредитного договору є однією з несправедливих умов в договорі, суперечить актам цивільного законодавства у тому числі частині п`ятій статті 11 та частині другій статті 18 Закону України «Про захист прав споживача», що не враховано апеляційним судом.

Заперечення на касаційну скаргу не подано

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2018 року вказану цивільну справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом установлено, що 20 травня 2008 року між позивачем та ЗАТ «Міжнародний іпотечний банк», правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк» було укладено договір про іпотечний кредит № 3.08052462, згідно з умовами якого позивачу було надано 130000 дол. США під 12 % річних на 180 місяців.

Відповідно до пункту 2.5 договору про надання кредиту, позичальник оплачує кредитору комісію в розмірі згідно з тарифів за кредитними операціями, що діють на дату надання кредиту, яка сплачується позичальником шляхом внесення через касу кредитора (чи перерахування з іншого власного банківського рахунку), готівкових коштів із забезпеченням їх надходження в ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк» протягом операційного часу, але не пізніше 16-00 в національній валюті України відповідно до офіційного курсу гривні до долару США, встановленого Національним банком України на день видачі кредиту.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 листопада 2017 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

За змістом частини першої та третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Верховний Суд України в постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 дійшов до наступного висновку.

За змістом частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Апеляційний суд, спростовуючи доводи позивача про те, що спірний договір у зазначеній вище частині (обов`язку сплати позичальником на користь банку комісії за РКО) містить несправедливі та дискримінаційні умови, виходив з відсутності дискримінаційних умов в цій частині з посиланням на те, що умова пункту 2.5 кредитного договору, яка передбачає сплату комісії за отримання кредиту є законною, оскільки вона сплачена за відкриття кредитного рахунку, що у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживача» є послугою.

Такі висновки є помилковими, оскільки сплата комісії, визначена пунктом 2.5 кредитного договору є комісією за відкриття кредитного рахунку (укладення кредитного договору), тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, що за своєю природою є дискримінаційним, суперечить моральним засадам суспільства, а тому є незаконним.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

Отже, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для визнання недійсним кредитного договору в частині встановлення комісійної винагороди банку за обслуговування кредитної заборгованості, а тому доводи касаційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та порушення процесуального права в частині відмови у визнанні недійсним вищенаведеного пункту кредитного договору, є обґрунтованими.

Разом з тим, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач подав заперечення у якому просив про застосування позовної давності (а. с. 68-70).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Отже, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про недоведеність позовних вимог і як наслідок відмови у задоволенні заяви про застосування строку позовної давності.

Враховуючи те, що з позовом ОСОБА_1 звернувся лише у червні 2017 року, колегія суддів дійшла висновку про те, що ОСОБА_1 пропущено строк звернення до суду з даним позовом, визначений статтею 257 ЦК України, про застосування якої заявлено відповідачем.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог з інших підстав.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 листопада 2017 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» про захист прав споживача, визнання положення кредитного договору недійсним, відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнанні нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та у подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун

В. П. Курило