Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.05.2021 року у справі №753/13140/17

Постанова

Іменем України

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 753/13140/17

провадження № 61-7964св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року у складі судді Шклянки М. П. та постанову Київського апеляційного суду від

07 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.,

Крижанівської Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення коштів за невиконання грошового зобов'язання.

Позов мотивовано тим, що 01 травня 2012 року між сторонами був укладений договір про фінансову допомогу, за умовами якого ОСОБА_2 отримав фінансову допомогу в розмірі 50 000,00 грн строком до 01 серпня 2012 року, а ОСОБА_3 не заперечила в отриманні фінансової допомоги під умови, визначені в договорі, та виступила поручителем. Зазначав, що відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача кошти у розмірі 30 000,00 грн, однак перелік робіт, визначених у договорі, не виконав та не повернув отримані кошти.

05 травня 2012 року між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір позики № 12, за умовами якого останній отримав кошти у сумі 557 000,00 грн або 69 192,00
доларів США за курсом 8,05 грн за 1 долар та зобов'язався повернути кошти до 31 грудня 2016 року або, за домовленістю сторін, виконати певні роботи. Поручителем за договором позики № 12 виступила відповідач ОСОБА_3. Позивач вказував, що виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі та надав ОСОБА_2 кошти визначені вищевказаними договорами, а останній кошти не повернув та визначені договорами перелік робіт не виконав, чим порушив права позивача.

ОСОБА_1 просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 587 000,00 грн заборгованості, 34 801,57 грн інфляційних збитків, 25 332,05 грн відсотків за користування грошовими коштами та сплачений судовий збір у розмірі 6 471,35 грн.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 13 грудня

2017 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь

ОСОБА_1 647 133,62 грн заборгованості.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 3 235,38 грн судових витрат з кожного.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі у строк обумовлені договорами свої зобов'язання не виконали та не повернули позивачу позичені ним кошти.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 26 листопада 2018 року в задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану від його імені та в його інтересах

ОСОБА_4, - залишено без задоволення.

Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 грудня

2017 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану від його імені та в його інтересах ОСОБА_4, без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

12 травня 2021 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга, мотивована тим, що апеляційним судом безпідставно було розглянуто справ за відсутності відповідачів по справі. Заявник вказує, що розписки є нікчемними.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 (провадження № 61-22682св19), постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 569/6427/16 (провадження № 61-39814св18), постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19), постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).

Доводи інших учасників справи

25 серпня 2021 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Дарницького районного суду міста Києва.

Зупинено виконання заочного рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року та постанови Київського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

10 серпня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи

01 травня 2012 року між сторонами був укладений договір про фінансову допомогу, за умовами якого ОСОБА_2 виявив бажання отримати фінансову допомогу в розмірі 50
000,00 грн строком до 01 серпня 2012 року та зобов'язався компенсувати отриману суму - 50 000,00 грн об'ємом перерахованих у Договорі робіт на об'єкті за адресою:

АДРЕСА_1, а ОСОБА_3 не заперечила в отриманні фінансової допомоги під умови, визначені в договорі, та виступила поручителем.

Згідно фінансової розписки від 01 травня 2012 року ОСОБА_2 отримав від позивача 30 000,00 грн відповідно до Договору про фінансову допомогу, що також засвідчила ОСОБА_3.

Крім того, 05 травня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір позики № 12, за умовами якого останній отримав кошти в сумі 557 000,00 грн або 69 192,00 доларів США за курсом 8,05 грн. за 1 долар та зобов'язався у строк до 31 грудня 2016 року у порядку та на умовах, передбачених цим договором, повернути позивачу таку ж суму грошових коштів, або, за домовленістю сторін, здійснити розрахунок з ним у натуральній формі, тобто виконанням робіт, у відповідності до актів виконаних робіт.

У відповідності до частини другої Договору позики № 12 передачу грошей було здійснено до підписання цього Договору, що підтверджується розпискою від

05 травня 2012 року про отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 557
000,00 грн або 69 192,00 доларів США за курсом

08,05 грн. за 1 долар у повному обсязі.

При цьому, згідно з частиною 7 Договору поручителем по договору виступила ОСОБА_3, яка надала згоду на укладення цього Договору та отримання цих коштів в інтересах сім'ї.

Разом з тим, як передбачено у частині 3 Договору позики, у разі неповернення ОСОБА_2 запозичених коштів у встановлений строк, позивач вправі стягнути заборгованість через суд в примусовому порядку.

У частині 9 Договору позики вказано, що якщо позичальник у строк, обумовлений пунктом 1 цього Договору не поверне позикодавцеві у повному обсязі суму грошей, позикодавець набуває права звернення стягнення на нерухоме майно, зазначено у пункті 5 цього договору, а саме: квартиру АДРЕСА_2.

Також, положеннями частини 10 Договору передбачено, що у випадку прострочення повернення суми позики позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцеві його суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 10 % річних від суми боргу.

Відповідно до висновку експертів КНІСЕ від 08 серпня 2019 року за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи, призначеної ухвалою суду апеляційної інстанції за клопотанням представника відповідача ОСОБА_2, підписи від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у договорі позики № 12 від 05 травня 2012 року у графах "Позичальник" ОСОБА_2 підпис", "Поручитель" ОСОБА_3підпис", а також у розписці від 05 травня

2012 року у графах "ОСОБА_2 підпис ", "ОСОБА_3 підпис" виконані самими ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Надаючи оцінку правовідносинам, які виникли між сторонами, Верховний Суд виходить із такого.

Звертаючись до суду з позовними вимогами про стягнення коштів за невиконання грошового зобов'язання в загальному розмірі 587 000,00 грн, ОСОБА_1 вказував, що 01 травня 2012 року між сторонами був укладений договір про фінансову допомогу, за умовами якого ОСОБА_2 отримав фінансову допомогу в розмірі 50 000,00 грн строком до 01 серпня 2012 року, а ОСОБА_3 не заперечила в отриманні фінансової допомоги під умови, визначені в договорі, та виступила поручителем. Зазначав, що відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача кошти у розмірі 30 000,00 грн, однак перелік робіт, визначених у договорі, не виконав та не повернув отримані кошти.

05 травня 2012 року між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір позики № 12, за умовами якого останній отримав кошти у сумі 557 000,00 грн або 69 192,00
доларів США за курсом 8,05 грн за 1 долар та зобов'язався повернути кошти до 31 грудня 2016 року або, за домовленістю сторін, виконати певні роботи.

Таким чином, зі змісту аргументів щодо заявлених вимог відомо, що між сторонами було укладено договір позики та договір фінансової допомоги.

Щодо договору позики

Правовідносини, які виникають між сторонами щодо договорів позики, регулюється Розділом ІІІ, Підрозділом 1, Главою 71, § 1 ЦК України.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною 2 статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Положеннями частини 1 статті 1051 ЦК України передбачено право позичальника оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня

2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.

Таким чином, установивши справжню юридичну правову природу договору позики від 05 травня 2012 року № 12, суди зробили правильний висновок про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору позики.

Щодо договору про фінансову допомогу

Верховний Суд України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 зроблено висновок про те, що відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною 2 статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Крім того, частиною 1 статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Документ, підписаний ОСОБА_2, ОСОБА_7 та ОСОБА_1 має назву "договор о финансовой помощи" та містить вказівку про те, що ОСОБА_2 бажає отримати фінансову допомогу в розмірі

50 000,00 грн зі строком до 01 серпня 2012 року. ОСОБА_1 в свою чергу не заперечує надавати фінансову допомогу в розмірі 50 000,00 грн при виконанні умов договору, а саме, виконання ремонтних та будівельних робіт ОСОБА_2.

Апеляційний суд належним чином не оцінив зміст "договору о финансовой помощи" від 01 серпня 2012 року і дійшов передчасного висновку, що він містить відомості щодо отримання ОСОБА_2 грошових коштів у позику, оскільки не встановив справжню правову природу вказаного правочину.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Перевірка доводів касаційної скарги, пов'язаних з установленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній, перебуває поза визначеними статтею 400 ЦПК України межами перегляду справи в касаційному порядку.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати та (або) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому немає правових підстав для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень у цій справі.

Відповідно до пункту 1 частини 3 та частини 4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев В. М. Коротун М.

Ю. Тітов