Історія справи

Постанова КЦС ВП від 18.10.2024 року у справі №363/1306/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 363/1306/19

провадження № 61-3369св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк», після перейменування - Акціонерне товариство «Сенс Банк»,треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк», подану адвокаткою Луньовою Анною Геннадіївною, на постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року у складі колегії суддів Гуля В. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк», банк), після перейменування - АТ «Сенс Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Чуловський В. А., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню з дня його вчинення.

Позов обґрунтовано тим, що 20 серпня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку (далі - АКБ) «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії, в межах максимального кредитного ліміту у 70 000,00 доларів США, зі сплатою відсотків у розмірі 15 % річних та комісії відповідно до графіку зниження максимального ліміту заборгованості рівними частинами з кінцевою датою погашення - 19 серпня 2018 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 20 серпня 2008 року між ОСОБА_3 (майновим поручителем) та АКБ «Укрсоцбанк» укладено договір іпотеки № 04/І-468, предметом якого є нерухоме майно - земельна ділянка загальною площею 0,1540 га (кадастровий номер 3221887801:03:123:0113), з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована адресою: АДРЕСА_1 (далі - земельна ділянка).

У зв`язку із неналежним виконанням умов кредитного договору 07 червня 2017 року приватний нотаріус Чуловський В. А. вчинив виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 10380, яким було звернено стягнення на земельну ділянку (далі - виконавчий напис).

ОСОБА_1 вказував, що спірний виконавчий напис є незаконним та таким, що не підлягає виконанню з дня його вчинення, оскільки у зв`язку з простроченням виконання позивачем умов кредитного договору, а саме не сплати банку чергового платежу, 02 лютого 2011 року направлено вимогу про погашення кредиту в повному обсязі та сплати процентів за користування кредитом.

Відповідно до законодавства та умов договору строк виконання зобов`язань за кредитним договором вважається таким, що настав 03 травня 2011 року, тобто на 91-й день з моменту пред`явлення такої вимоги, отже, відповідач мав право вчиняти виконавчий напис з 03 травня 2011 року до 03 травня 2014 року. Проте банк звернувся до нотаріуса лише 07 червня 2017 року, з пропуском строку на звернення. Нотаріус цю обставину не перевірив і незаконно вчинив виконавчий напис.

Після спливу строку кредитного договору - з 03 травня 2011 року відповідач не мав права нараховувати проценти за користування кредитом, оскільки з цієї дати мало припинитися нарахування процентів за користування кредитом.

Просив суд визнати таким, що не підлягає виконанню з дня його вчинення виконавчий напис, яким звернено стягнення на земельну ділянку.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Вишгородський районний суд Київської області ухвалою від 18 вересня

2019 року залучив до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Вишгородський районний суд Київської області ухвалою від 07 серпня

2020 року залучив АТ «Альфа-Банк»до участі у справі як правонаступника Акціонерного товариства «Укрсоцбанк».

Вишгородський районний суд Київської області рішенням від 09 листопада 2021 року у позові відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач обрав неналежний спосіб захисту порушених прав, оскільки знаючи про наявність заборгованості за кредитним договором, не вчиняючи належних дій щодо погашення заборгованості або щодо оспорювання кредитного договору та договору іпотеки, звернувся до суду з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню з дня його вчинення, не конкретизувавши свої права, які були порушені внаслідок вчинення виконавчого напису.

Під час апеляційного розгляду справи від АТ «Альфа-Банк» до апеляційного суду надійшла заява, зі змісту якої випливає, що банк перейменовано на АТ «Сенс Банк».

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що до вчинення виконавчого напису підлягає застосуванню строк позовної давності, який становить три роки з дня виникнення права вимоги.

Позивач зазначає, що: суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про переривання строків позовної давності; на час вчинення виконавчого напису заборгованість не була безспірною; суд першої інстанції не встановив фактичних обставин справи, не надав їм неналежної оцінки.

Київський апеляційний суд постановою від 02 лютого 2023 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 09 листопада 2021 року скасував, ухвалив нове рішення про задоволення позову.

Визнав таким, що не підлягає виконанню з дня його вчинення виконавчий напис, яким звернено стягнення на земельну ділянку.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що банк у встановленому законом порядку не довів, що для вчинення нотаріальної дії та встановлення безспірності заборгованості він надав всі необхідні документи та на момент вчинення оспорюваного виконавчого напису заборгованість за кредитним договором була безспірною, а також, що дотримано строк на звернення до нотаріуса з відповідною вимогою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у березні 2023 року, АТ «Сенс Банк» просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судових рішень банк зазначає

пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, провадження № 12-278гс18, від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, провадження № 14-680цс19, від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, провадження № 12-84гс20, постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 910/3337/17.

Касаційна скарга мотивована тим, що строк на звернення до нотаріуса про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, відраховується не з 03 травня 2011 року, а 19 серпня 2018 року (кінцевий термін погашення заборгованості).

24 листопада 2016 року ОСОБА_1 здійснив платіж зі сплати процентів за кредитом у розмірі 1,36 долара США, що вказує на переривання позовної давності.

Позивач обрав неефективний спосіб захисту, оскільки оспорюваний виконавчий напис вже виконано, а майно реалізовано третій особі.

Позивач не надав доказів того, що заборгованість є спірною.

Доводи інших учасників справи

У квітні 2023 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, тому підстави для її скасування відсутні.

У травні 2023 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, тому підстав для її скасування немає.

Приватний нотаріус Чуловський В. А. не скористався правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

У березні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ «Сенс Банк» на постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. Клопотання АТ «Сенс Банк» про зупинення дії судового рішення задоволено. Зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку

У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 20 серпня 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії, в межах максимального кредитного ліміту у 70 000,00 доларів США, зі сплатою відсотків у розмірі 15 % річних та комісії відповідно до графіку зниження максимального ліміту заборгованості рівними частинами з кінцевою датою погашення - 19 серпня 2018 року.

Відповідно до пункту 4.4. кредитного договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених в пунктах 3.3.7, 3.3.8 цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається, таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 20 серпня 2008 року між ОСОБА_3 (майновим поручителем/іпотекодавцем) і банком укладено договір іпотеки, предметом якого є земельна ділянка.

Відповідно до попередження від 12 січня 2009 року ПАТ «Укрсоцбанк» зверталося до ОСОБА_1 з пропозицією сплати заборгованості.

Згідно з листами від 26 січня 2009 року та від 09 лютого 2011 року банк звертався до ОСОБА_1 з вимогою про повернення заборгованості за кредитним договором від 20 серпня 2008 року.

Відповідно до листа від 29 березня 2017 року ПАТ «Укрсоцбанк» зверталося до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з вимогою про усунення порушень у зв`язку з невиконанням умов кредитного договору від 20 серпня 2008 року, що підтверджується реєстром відправки рекомендованої кореспонденції, списком від 30 березня 2017 року № 123, списком згрупованих поштових відправлень листів № 3172.

13 вересня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «КредитЕкспрес Юкрейн Ел.Ел.Сі» звернулося до ОСОБА_1 з пропозицією списання заборгованості за кредитним договором від 20 серпня 2008 року.

09 жовтня 2013 року представник ТОВ «КредитЕкспрес Юкрейн Ел.Ел.Сі» звернувся до ОСОБА_1 з попередженням про можливий продаж іпотечного майна.

Згідно з випискою з особового рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 24 листопада 2016 року відбулось погашення нарахованих відсотків відповідно до договору від 20 серпня 2008 року у сумі 1,36 доларів США.

Відповідно до довідки від 24 січня 2017 року, виданої ПАТ «Укрсоцбанк», станом на 24 січня 2017 року за договором кредиту від 20 серпня 2008 року у рахунок погашення заборгованості за період з 20 серпня 2008 року до 23 січня 2017 року перераховано такі суми: 22 вересня 2008 року - 200,00 доларів США; 20 жовтня 2008 року - 787,00 доларів США; 19 листопада 2008 року - 826,17 доларів США; 24 листопада 2016 року - 1,36 доларів США, всього - 1 814,53 доларів США.

Згідно з довідкою про ненадходження платежу за кредитним договором від 20 серпня 2008 року, виданою банком, за період з 30 березня до 03 травня 2017 року платежі зі сплати кредитної заборгованості не надходили. Отже, заборгованість за кредитним договором від 20 серпня 2008 року залишається непогашеною.

07 червня 2017 року банк звернувся до приватного нотаріуса Чуловського В. А. із заявою про вчинення виконавчого напису.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 07 червня 2017 року № 89010080 станом на 07 червня 2017 року власницею земельної ділянки була ОСОБА_3 . На підставі договору іпотеки від 20 серпня 2008 року на цю земельну ділянку накладено обтяження.

Згідно з виконавчим написом звернено стягнення на земельну ділянку, власницею якої на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку, виданого 27 липня 2005 року Вишгородським районним відділом земельних ресурсів на підставі рішення Старопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 24 січня 2005 року № 260, серія ЯА № 607529, є ОСОБА_3 .

На підставі іпотечного договору від 20 серпня 2008 року земельну ділянку передано в іпотеку з метою забезпечення зобов`язань за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 20 серпня 2008 року, кредитором є ПАТ «Укрсоцбанк»», боржником - ОСОБА_1 .

За рахунок коштів, отриманих від реалізації предмету іпотеки, запропоновано задовольнити частину вимог стягувача у розмірі заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання боржником умов кредитного договору за період з 24 листопада 2016 року до 24 січня 2017 року, з яких: заборгованість за кредитом - 66 896,30 доларів США; заборгованість за відсотками за користування кредитом - 83 814,17 доларів США. Сума частини боргу становить 150 710,47 доларів США, та сума плати, що здійснена стягувачем за вчинення виконавчого напису.

25 жовтня 2017 року заступник начальника Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі - Вишгородський РВ ДВС ГТУЮ у Київській області) Матвієнко В. В. виніс повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, у зв`язку з порушеннями законодавства, а саме: пред`явлений до виконання виконавчий напис виписаний на окремому бланку і підкріплений до копії іпотечного договору від 20 серпня 2008 року, засвідченої приватним нотаріусом Чуловським В. А. 07 червня 2017 року, хоча в заяві від 11 жовтня 2017 року представник стягувача зазначив, що в додатках є оригінал іпотечного договору від 20 серпня 2008 року.

Відповідно до протоколу від 02 січня 2019 року № 379699 переможцем торгів з реалізації іпотечного майна - земельної ділянки став ОСОБА_2 .

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11 лютого 2019 року власником земельної ділянки є ОСОБА_2 .

Відповідно до постанови приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова П. В. від 01 березня 2019 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису № 10380, виданого 07 червня 2017 року приватним нотаріусом Чуловським А. В., про звернення стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку, власницею якої є ОСОБА_3 .

За рахунок коштів, отриманих з реалізації предмета іпотеки, задоволено вимоги стягувача ПАТ «Укрсоцбанк» щодо погашення заборгованості ОСОБА_1 , що виникла внаслідок невиконання боржником умов договору за період з 24 листопада 2016 року до 24 січня 2017 року. Сума боргу становить 150 710,47 доларів США, що на дату відкриття виконавчого провадження за курсом НБУ становить 3 933 543,27 грн.

Згідно з рішенням єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року № 5/2019 затверджено передавальний акт та визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк», які зазначені у передавальному акті, виникає у АТ «Альфа-Банк» з дати, визначеної у передавальному акті - з 15 жовтня 2019 року. Протоколом позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» від 15 жовтня 2019 року № 4/2019 вирішено затвердити цей передавальний акт.

Отже, АТ «Альфа-Банк» у порядку правонаступництва набуло всіх прав та обов`язків за переданими йому активами (включно з правами за договорами забезпечення, зокрема, поруки), а також набув обов`язків боржника за вимогами кредиторів (вкладників) за переданими зобов`язаннями без необхідності внесення змін до відповідних договорів.

У відповідь на запит суду від приватного нотаріуса Чуловського В. А. надійшов лист від 25 червня 2021 року, відповідно до якого документи, на підставі яких у 2017 році вчинено виконавчий напис, знищені за закінченням терміну зберігання.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

У статті 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 129 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Щодо доводів касаційної скарги про обрання боржником неефективного способу захисту

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18, від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17, провадження № 14-98цс20, від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, провадження № 12-84гс20, на яку посилається банк.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги не підлягають задоволенню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20).

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису, на підставі якого було звернено стягнення на земельну ділянку, яка належала ОСОБА_3 як майновому поручителю за кредитними зобов`язаннями ОСОБА_1 .

Боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц, провадження № 14-84цс19).

Заявник зазначає, що позивач обрав неефективний спосіб захисту порушених прав, оскільки на момент пред`явлення позову виконавчий напис уже був виконаний, на його виконання реалізовано земельну ділянку; визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не призведе до відновлення порушеного права, адже позивач не зможе повернути майно; неможливо визнати таким, що не підлягає виконанню, документ, який вже створив юридичні наслідки та вичерпав дію фактичним виконанням; власником спірного майна є третя особа; позивач має захищати свої права шляхом пред`явлення віндикаційного позову; позови про витребування майна не потребують визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном; законодавство не передбачає можливості застосування повороту виконання виконавчих написів.

У постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, провадження № 12-157гс19, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що власник з дотриманням норм статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

Подібні висновки наведені у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року, провадження № 6-140цс14, на яку посилається заявник у касаційній скарзі.

Реалізація предмета іпотеки не позбавляє боржника права на здійснення судового контролю щодо виконавчого напису нотаріуса.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 639/7253/18, провадження № 61-1287св20, від 20 січня 2021 року у справі № 127/14089/18, провадження № 61-15073св19, від 09 листопада 2022 року у справі № 756/11356/19, провадження № 61-6804св22, від 09 листопада 2022 року у справі № 758/14106/20, провадження № 61-8338св22.

Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість наведених доводів касаційної скарги з огляду на те, що позовом про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, позивач доводить відсутність у нього безспірного боргу за кредитним договором.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2023 року у справі № 755/13070/20, провадження № 61-8048св22, на аналогічні доводи банку у справі за позовом боржника до АТ «Сенс Банк» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Водночас Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 червня 2024 року у справі № 587/2230/21, провадження № 61-5981сво23, сформулював висновок, що рішення суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не має зворотної дії в часі і не може породжувати правові наслідки, в тому числі й щодо недійсності торгів, або впливати на інші юридичні факти, що настали до набрання законної сили рішенням суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду також звернув увагу, що права позивача можуть бути захищені шляхом відшкодування завданої йому шкоди (частина третя статті 386 ЦК України). Відповідачами за цим позовом можуть бути особи, з вини яких така шкода була заподіяна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17, провадження № 14-188цс20).

Отже, у справі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню суд встановлює законність підстав для його вчинення, зокрема наявність безспірного боргу на час його вчинення, проте не вирішує питання про юридичну долю іпотечного майна, відчуженого за наслідками вчинення оспорюваного виконавчого напису.

Позивач пред`явив позов і обрав спосіб захисту порушеного права відповідно до статті 16 ЦК України. Вимога про захист прав на іпотечне майно не є предметом заявленого позову, що виключає необхідність застосування статті 388 ЦК України до вирішення спору.

За наведених підстав, доводи касаційної скарги про обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права є безпідставними.

Щодо доводів касаційної скарги по суті позовної вимоги

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» (тут і далі - у редакції, чинній на час вчинення нотаріусом виконавчого напису) та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, у редакції, чинній на час вчинення нотаріусом виконавчого напису).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Згідно з пунктом 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 (далі - Інструкція № 20/5), заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України.

У пункті 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік № 1172), передбачено, що для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

З урахуванням статей 15 16 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком № 1172. Для правильного застосування статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі та установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Законодавство не визначає виключного переліку обставин, які вказують на наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17, і вони узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц, провадження № 14-84цс19, від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, провадження № 12-278гс18, на яку посилається заявник у касаційній скарзі.

У постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17, провадження № 12-5гс2,Велика Палата Верховного Суду вказала, що зміст частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Велика Палата Верховного Суду підтвердила висновок, викладений у постанові від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, провадження № 12-278гс18, на яку посилається заявник в касаційні скарзі, що положення частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат» (у редакції, чинній на час вчинення спірних правовідносин) необхідно застосовувати разом з приписами частини другої статті 88 цього Закону та статті 257 ЦК України, які передбачають трирічний строк від дня виникнення права вимоги, в межах якого вчиняється виконавчий напис.

Вказаний висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, та підтверджений у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, провадження № 12-16гс22.

Відповідно до пункту 4.4. кредитного договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених у пунктах 3.3.7, 3.3.8 цього договору, протягом більше ніж 90 (дев`яносто) календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що банк направляв позивачу такі документи, що стосувалися боргових зобов`язань ОСОБА_1 , зокрема: попередження від 12 січня 2009 року № 75-15/78 (т. 1, а. с. 167), від 26 січня 2009 року № 75-15/113 (т. 1, а. с. 168-169) з пропозицією сплати заборгованості; вимогу від 09 лютого 2011 року № 04.4-09/96-668 про повернення заборгованості у розмірі 89 864,03 долара США (за кредитом) і 54817,82 долара США (за відсотками) за кредитним договором від 20 серпня 2008 року № 389/88/08-Пі (т. 1, а. с. 165-166).

Доводи касаційної скарги, що на вимозі банку від 09 лютого 2011 року № 04.4-09/96-668 немає підпису відповідальної особи, вказана нерозбірлива дата та вихідний номер документу, тому ця вимога не може вважатися такою, що є підставою для настання наслідків, передбачених пунктом 4.4. кредитного договору, спростовуються матеріалами справи, де на копії вимоги міститься підпис в. о. керуючого КМФ ПАТ «Укрсоцбанк» - Гордона В. Б. і чіткі написи дати та вихідного номера документа.

Отже, оскаржуваний виконавчий напис вчинено приватним нотаріусом Чуловським В. А. 07 червня 2017 року, тобто зі спливом трирічного строку від дня виникнення права вимоги.

Щодо доводів касаційної скарги в частині безспірності кредитної заборгованості на час вчинення виконавчого напису, Верховний Суд керується таким.

За змістом статей 626 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).

Враховуючи викладене, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Такі висновки сформульовано у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 14-154цс18, у якій Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16.

За змістом копій оскаржуваного виконавчого напису, наданих банком та приватним нотаріусом Чуловським В. А., за рахунок коштів, отриманих від реалізації предмета іпотеки, запропоновано задовольнити частину вимог стягувача у розмірі заборгованості, що виникла внаслідок невиконання-неналежного виконання боржником умов кредитного договору за період з 24 листопада 2016 року до 24 січня 2017 року, а саме: заборгованість за кредитом у розмірі 66 896,30 доларів США; заборгованість за відсотками за користування кредитом - 83 814,17 доларів США. Сума частини боргу становить 150 710,47 доларів США, та сума плати, що здійснена стягувачем за вчинення виконавчого напису (т. 1, а. с. 11, 71).

З викладеного випливає, що за виконавчим написом звернено стягнення заборгованості, зокрема за відсотками, які нараховані після пред`явлення вимоги до позичальника, що спростовує доводи банку про безспірність заборгованості на час вчинення виконавчого напису.

Посилання заявника на те, що 24 листопада 2016 року позивач сплатив 1,36 долара США на погашення відсотків за кредитом, є безпідставним, оскільки у справі немає оригіналу заяви на переказ готівки або оригіналу платіжного доручення на переказ коштів за підписом боржника, або осіб, уповноважених ним на вчинення цих дій у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності, а ОСОБА_1 заперечував вчинення цих дій.

Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії вчинено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності. Про переривання позовної давності не вказує наданий банком розрахунок без підтвердження його квитанціями, касовими ордерами та іншими документами, що засвідчують здійснення платежу особисто позичальником та визнання ним боргу, оскільки відповідач заперечував вчинення цих дій (постанова Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 225/5393/19, провадження № 61-18079св20).

У касаційній скарзі банк посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, зазначених у доводах касаційної скарги.

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним та об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, провадження № 14-680цс19, щодо неправомірності покладення на позичальника тягаря доказування дострокового погашення заборгованості за кредитним договором, що не може погіршувати порівняно із Законом України «Про захист прав споживачів» становище позичальника як споживача не є релевантними у справі, що переглядається.

Висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, провадження № 12 278гс18, про те, що боржник повинен довести, що заборгованість на час вчинення виконавчого напису не була безспірною, не суперечать висновкам суду апеляційної інстанції у справі, яка переглядається, оскільки у цій справі встановлено, що заборгованість не була безспірною, зокрема включала відсотки за користування кредитом за період після пред`явлення банком вимоги до позичальника згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 910/3337/17 суди встановили, що термін остаточного повернення кредиту - 05 жовтня 2015 року, із заявою про вчинення виконавчого напису банк звернувся до приватного нотаріуса 10 лютого 2017 року, тому дійшли висновку про порушення статті 88 Закону України «Про нотаріат» при вчиненні спірного виконавчого напису, оскільки з дня виникнення права вимоги минуло більше одного року.

Банк зазначає, що суди відраховували строк для вчинення виконавчого напису від дня остаточного повернення кредиту, тобто у справі, що переглядається, це має бути 19 серпня 2018 року.

Верховний Суд не погоджується з такими доводами, оскільки у справі № 910/3337/17 виконавчий напис вчинено після настання терміну остаточного повернення кредиту, а вимоги банк надсилав боржнику після 05 жовтня 2015 року, а у справі, що переглядається, такий термін настав у зв`язку із направленням вимоги боржнику до 19 серпня 2018 року (термін остаточного повернення кредиту, визначеного в кредитному договорі), а саме 09 лютого 2011 року.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що приватний нотаріус порушив Порядок № 20/5, чого відповідач не спростував, апеляційний суд дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень на предмет застосування норм прав, які стали підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення відповідно до встановлених у справі обставин на підставі поданих сторонами доказів та правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника із висновками апеляційного суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц зазначила, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99).

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України оскаржуване судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційний суд не встановив.

У лютому 2024 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для її скасування відсутні.

Оскільки відзив подано з пропуском строку на його подання, визначеного в ухвалі Верховного Суду від 11 квітня 2023 року, ОСОБА_3 не подала доказів отримання вказаної ухвали та не заявляла клопотання про продовження строку на подання відзиву, Верховний Суд залишає відзив без розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні

підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2023 року зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про те, що немає підстав для її скасування, тому виконання вказаного судового рішення підлягає поновленню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк», подану адвокаткою Луньовою Анною Геннадіївною, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року залишити без змін.

Поновити дію постанови Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк