Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КГС ВП від 20.07.2020 року у справі №910/10374/17 Ухвала КГС ВП від 20.07.2020 року у справі №910/10...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":



УХВАЛА

26 січня 2021 року

м. Київ

справа № 910/10374/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С. К. - головуючий (доповідач), Мачульський Г. М., Случ О. В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О. І.,

та представників

позивача: Яценко С. А.,

відповідача: Карпінський С. В.,

третіх осіб: не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2020

у справі № 910/10374/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика"

до Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1) Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Авдієнко Оксана Віталіївна,

2) Відділ примусового виконання рішень державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,

3) ОСОБА_1,

про визнання виконавчих написів нотаріуса такими, що не підлягають виконанню,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" (далі - ТОВ "ТЛК "Арктика") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Державний ощадний банк України"/банк) (за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Авдієнко Оксани Віталіївни, Відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Якіменко Олени Анатоліївни) про визнання виконавчих написів, вчинених 22.05.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнко Оксаною Віталіївною на кредитному договорі №876/31/1 від 04.11.2014 та зареєстрованих в реєстрі за №779,780, такими, що не підлягають виконанню.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- при вчиненні виконавчих написів було порушено вимоги законодавства щодо змісту таких виконавчих написів, отримання нотаріусом необхідного обсягу документів та інформації та зі спливом більше року від дня виникнення права вимоги, а тому останні не відповідають приписам ст.ст. 87, 88, 89 Закону України "Про нотаріат", п. п. 1-4 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5 (далі - Порядку) та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172 (далі - Переліку документів);

- заборгованість, яка стала предметом стягнення за оскаржуваними виконавчими написами, не була безспірною, оскільки щодо неї існували судові спори, які були предметом вирішення справ № 911/2798/16 та № 910/5810/17;

- заборгованості, яка стала предметом стягнення за оскаржуваними виконавчими написами, не існувало на момент їх вчинення, оскільки щодо її стягнення банком було вчинено раніше інші виконавчі написи, а саме: виконавчі написи, вчинені
27.03.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О. С. та зареєстровані в реєстрі за №704 та №705 на іпотечному договорі №876/31/1-3, посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лосєвим В. В. та зареєстрованому в реєстрі за №2041; заявлені до стягнення за виконавчим написом проценти за користування кредитом були нараховані після припинення строку дії кредитного договору, що не відповідає приписам ст. 1048 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2019 (суддя Пукшин Л. Г. ) позов задоволено повністю. Визнано виконавчі написи, вчинені 22.05.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнко Оксаною Віталіївною на кредитному договорі №876/31/1 від 04.11.2014 та зареєстровані в реєстрі за №779 та №780, такими, що не підлягають виконанню.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2020 (колегія суддів у складі: Майданевич А. Г. - головуючий, Сулім В. В., Гаврилюк О. М. ) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Судами обох інстанцій встановлено, що між Акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (банком) та ТОВ "ТЛК "Арктика" (позичальником) 04.11.2014 укладено кредитний договір № 876/31/1, до якого в подальшому сторонами вносилися зміни відповідно до додаткових договорів № 1 від 29.12.2014, № 2 від 20.04.2015, № 3 від 03.08.2015, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 100 000 000 грн., а позичальник зобов'язався повернути відповідні кошти та сплатити проценти, а такожі інші платежі за користування кредитними коштами в порядку та на умовах, встановлених договором.

За умовами п. 2.7 кредитного договору за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати банку відповідну плату (проценти) в порядку і розмірах, визначених цим договором. Проценти нараховуються банком за фіксованою процентною ставкою. Проценти за користування кредитом розраховуються банком на основі процентної ставки в розмірі 21% річних, яка може бути встановлена в іншому розмірі в порядку, визначеному цим договором (п. п. 2.7.1). Нараховані за період з першого дня видачі кредиту або з першого числа звітного місяця по останнє число звітного місяця або по день повернення позичальником кредиту (або його частини) проценти (з урахуванням положень пп. 2.7.4 цього договору) повинні бути сплачені позичальником не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, а в разі дострокового погашення кредиту одночасно з погашенням кредиту (п. п. 2.7.3 кредитного договору). У випадку порушення зобов'язань позичальника, встановлених пунктами 5.3.6 та 5.3.14 цього договору, банк встановлює процентну ставку в розмірі 23% річних, починаючи з першого дня місяця, що слідує за місяцем, в якому відбулось порушення зобов'язань позичальника, та закінчуючи останнім днем місяця, в якому таке зобов'язання буде виконане/виконане. Сторони домовились, що встановлення процентної ставки за користування кредитом відповідно до цього пункту договору не є зміною в односторонньому порядку умов цього договору (пп.
2.7.4).

Згідно з п. п. 5.3.2 кредитного договору позичальник зобов'язаний точно в строки, обумовлені кредитним договором, погашати кредит та своєчасно у визначені кредитним договором строки сплачувати плату (проценти) за користування кредитом, а у випадку неналежного виконання взятих на себе зобов'язань за кредитним договором на першу вимогу банку сплатити штрафні санкції, як це передбачено умовами кредитного договору, а також у повному обсязі всі інші платежі та відшкодувати завдані збитки.

Положеннями п. 3.3.1 кредитного договору встановлено, що банк має право у випадку, якщо будуть мати місце будь-які або всі можливі випадки невиконання позичальником та/або майновим поручителем/поручителем взятих на себе обов'язків та недотримання умов, передбачених цим договором та/або документами забезпечення, вимагати негайною повернення суми кредиту та всієї суми нарахованих процентів за користування кредитом (разом з будь-якими іншими нарахованими сумами або сумами, що підлягають до сплати за цим договором), в тому числі, але не виключно, якщо позичальник вчасно не сплатив суму кредиту, її частину або проценти за користування кредитом або будь-які інші суми, які підлягають сплаті за цим договором.

Відповідно до п. 3.3.2 кредитного договору після отримання позичальником від банку листа з повідомленням про вручення щодо відкликання кредиту позичальник зобов'язаний не пізніше 20 банківських днів з моменту вручення такого листа здійснити повне погашення кредиту (включаючи основну суму боргу, нараховані та несплачені проценти за користування кредитом та інші платежі, що підлягають сплаті позичальником на користь банку відповідно до умов цього договору).

Згідно з п. 9.2 кредитного договору сторони погодили, що вищевказані положення кредитного договору передбачають можливість виникнення обставин, при настанні яких у позичальника виникає зобов'язання перед банком негайно погасити заборгованість по кредиту, а також сплатити на користь банку інші платежі по цьому договору.

За положеннями п. 4.1.1 кредитного договору виконання позичальником зобов'язання забезпечується іпотекою нерухомості - рибного ярмарку та комплексу по зберіганню, виробництву продуктів харчування для товариства з обмеженою відповідальністю "Логістік центр "Скандинавія", що знаходиться за адресою:

Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с. Софіївська Борщагівка, вул.

Чорновола, 46а, загальною площею 20 908 м2, та двох земельних ділянок, кадастрові №3222486200:04:001:0001 та 3222486200:04:001:0002, площею по 2,5 га кожна, що надається в іпотеку ТОВ "ТЛК "Арктика".

Між сторонами 04.11.2014 укладено іпотечний договір № 876/31/1-3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лосєвим В. В. та зареєстрований в реєстрі за №2041, відповідно до умов договору іпотекодавець (ТОВ "ТЛК "Арктика") в забезпечення виконання взятих на себе зобов'язань згідно з кредитним договором № 876/31/1 від 04.11.2014 передав в іпотеку іпотекодержателю (банку) нерухоме майно, а саме: рибний ярмарок та комплекс по зберіганню, виробництву продуктів харчування для товариства з обмеженою відповідальністю "Логістік центр "Скандинавія", який розташований за адресою:

Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул.

Чорновола, 46а. Відомості про складові частини об'єкта нерухомого майна: адміністративний комплекс, літера А, загальною площею 1 237,2 м2; рибний ярмарок, літера Б, загальною площею 2 983 м2; комплекс зі зберігання продуктів харчування, літера В, загальною площею 16 522,2 м2; насосна підстанція, літера Г, загальною площею 37,5 м2; механічна майстерня, літера Д, загальною площею 128,7 м2, який розташований на земельних ділянках, а саме на: земельній ділянці, загальною площею 2,500 га, за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Софіївсько-Борщагівська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки undefined, цільове призначення - для ведення фермерського господарства; земельній ділянці, загальною площею 2,500 га, за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Софіївсько-Борщагівська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки undefined, цільове призначення - для ведення фермерського господарства, які також передані в іпотеку (пп.
1.1.2.1.1.3 іпотечного договору).

Згідно з п. 1.4 іпотечного договору за взаємною згодою сторін вартість предмету іпотеки становить 299 918 000,00 грн.

Відповідно до п. 6.1 іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у випадках, передбачених цим договором та законодавством, в тому числі у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем умов зобов'язання (повністю або частково), зокрема, але не виключно, якщо в строки, встановлені кредитним договором, іпотекодавець не поверне (повністю або частково) іпотекодержателю суму кредиту, та/або не сплатить проценти за користування кредитом, та/або не сплатить комісії та/або іншу заборгованості, платежі, неустойки (пені, штрафи), що передбачені та/або випливають із зобов'язання, у тому числі у випадку одноразового прострочення будь-якого зобов'язання, що складає зобов'язання, а також в інших випадках, передбачених кредитним договором, а рівно у випадках, якщо будь-яка з гарантій/запевнень або будь-який документ, надані іпотекодавцем у відповідності з цим договором, виявляться (стануть) недійсними.

При настанні зазначених у першому абзаці цього пункту договору випадків іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення зобов'язання та/або зобов'язань, передбачених цим договором, у строк, що не перевищує тридцяти календарних днів, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом зазначеного тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, банк вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання або вчинення виконавчого напису відповідно до умов цього договору.

Сторони за взаємною згодою встановили, що зазначений тридцятиденний строк починає відліковуватись з дати, що зазначена на квитанції, яка надається іпотекодержателю відділенням поштового зв'язку при відправленні іпотекодавцю листа з вимогою про усунення порушення зобов'язання з повідомленням про вручення, або дата, зазначена на такому листі іпотекодавцем при отриманні його представником зазначеного листа особисто.

Згідно з п. 6.2 іпотечного договору за вибором іпотекодержателя застосовується один із способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя, зокрема: за рішенням суду (п. п. 6.2.1); у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Із підписанням цього договору іпотекодавець погоджується, що для вчинення виконавчого напису є достатнім подання іпотекодержателем нотаріусу наступних документів, що підтверджують безспірність заборгованості іпотекодавця за зобов'язанням: заяви про порушення зобов'язання та (або) умов цього договору, розрахунку заборгованості, свого примірника цього договору. Виконавчий напис вчиняється на примірнику даного договору, який після нотаріального посвідчення виданий іпотекодержателю (п. п.
6.2.2); згідно з договором про забезпечення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в п. п.
6.2.3.1 та 6.2.3.2. цього договору (п. п. 6.2.3), а саме, задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку" та цим договором та задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку".

Листом від 10.03.2016 №55/2-06/340-2042 банк звернувся до позичальника з вимогою про дострокове повернення кредиту, відповідно до якого вказував, що внаслідок невиконання останнім передбаченого п. п. 5.3.2 кредитного договору обов'язку своєчасно в визначені договором строки сплачувати плату за користування кредитом утворилась прострочена заборгованість, яка станом на 09.03.2016 становить 113 059 309,41 грн. та складається з: 93 333 334,34 грн. - строкової заборгованості за кредитом; 4 166 666,66 грн. - простроченої заборгованості за кредитом; 3 577 529,19 грн. - строкової заборгованості за процентами; 9 952 330,43 грн. - простроченої заборгованості за процентами; 1 342 326,62 грн. - пені; 90 219,61 грн. - 3% річних; 147 026,56 грн. - інфляційних втрат; 449 877,00
грн.
- штрафу за порушення умов іпотечного договору, а тому відповідно до визначеного п. 3.3 кредитного договору порядку повідомив про відкликання кредиту та вимагав не пізніше 20 (двадцяти) банківських днів з моменту вручення такої вимоги здійснити повне погашення кредиту, включаючи основну суму боргу, нараховані та неоплачені проценти за користування кредитом та інші платежі, що підлягають сплаті позичальником на користь банку відповідно до умов кредитного та іпотечного договорів на загальну суму 113 059 309,41 грн., а також проценти, комісії, штрафні санкції, які будуть донараховані на дату погашення заборгованості відповідно до умов кредитного договору.

24.05.2016 банк звернувся до позичальника з листом №31/4-12/298-5139, в якому зазначав про те, що станом на 23.05.2016 заборгованість ТОВ "ТЛК "Арктика" перед банком складає 114 367 359,62 грн., у тому числі: 97 500 000,00 грн. - прострочений кредит; 16 867 359,62 грн. - прострочені проценти, нараховані за серпень 2015 року - квітень 2016 року (строками сплати: 10.09.2015,09.10.2015,10.11.2015,10.12.2015,11.01.2016,10.02.2016,10.03.2016,11.04.2016 та
10.05.2016), у тому числі нараховані за квітень 2016 року у розмірі 1 838 114,75
грн.
, у зв'язку з чим просив здійснити погашення заборгованості за кредитом та процентами.

Заявами №55/2-09/804/10465/2017-00/вих та №55/2-09/805/10466/2017-00/вих від
22.05.2017 банк звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Авдієнко О. В. з проханням вчинити виконавчі написи на кредитному договорі, за якими стягнути з позичальника на користь кредитора основну суму заборгованості (тіло кредиту) у розмірі 97 500 000,00 грн. та заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 22 313 873,24
грн.


Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнко О. В.
22.05.2017 вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №779, відповідно до якого запропоновано стягнути з ТОВ "ТЛК "Арктика" на користь Банку невиплачені в строк на підставі кредитного договору грошові кошти, а саме: основну суму заборгованості (тіло кредиту) у розмірі 97 500 000,00 грн. та витрати, понесені банком за вчинення виконавчого напису - 120 000,00 грн.

Визначено строк за який провадиться стягнення - з 22.05.2016 по 22.05.2017.

Також приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнко О. В. 22.05.2017 вчинений виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №780, відповідно до якого запропоновано стягнути з ТОВ "ТЛК "Арктика" на користь банку невиплачені в строк на підставі кредитного договору грошові кошти, а саме: заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 22 313 873,24
грн.
та витрати, понесені банком за вчинення виконавчого напису - 85 000,00 грн.

Визначено строк за який провадиться стягнення - з 22.05.2016 по 22.05.2017.

Відділом примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 23.05.2017 відкрито виконавчі провадження №54007213,54007317 з виконання виконавчих написів №779 та №780, які об'єднано у зведене виконавче провадження №53999200.

Звертаючись з позовом у цій справі ТОВ "ТЛК "Арктика" послалось на наявність підстав для визнання спірних виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню, оскільки: 1) при вчиненні виконавчих написів №779, №780 порушено вимоги законодавства щодо їх змісту, отримання нотаріусом необхідного обсягу документів та інформації і за спливом більше року від дня виникнення права вимоги; 2) заборгованість предмета стягнення за виконавчим написом не є безспірною, з огляду на наявність судових спорів у справах № 911/2798/16 та №910/5810/17; 3) заборгованість, яка стала предметом стягнення за оскаржуваними виконавчими написами, не існувала на момент їх вчинення, оскільки банком було вчинено раніше інші виконавчі написи, а саме виконавчі написи, вчинені
27.03.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О. С. та зареєстровані в реєстрі за №704 та №705; 4) заявлені до стягнення за виконавчим написом проценти за користування кредитом були нараховані після припинення строку дії кредитного договору, що не відповідає приписам ст. 1048 Цивільного кодексу України.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд дійшов висновку, що вчинення спірних виконавчих написів мало місце на документі (кредитному договорі), який не передбачено Переліком документів, в редакції з урахуванням постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14. Стосовно заборгованості (процентів) - правові підстави для їх нарахування припинилися до визначеного у виконавчому написі №780 періоду їх обрахунку, а обставини дійсних правовідносин сторін за кредитним договором в розрізі поведінки банку щодо визначення заборгованості товариства за таким правочином та обранні шляхів задоволення своїх вимог не спростовують відсутність спору між сторонами стосовно визначеного спірними виконавчими написами характеру зобов'язання, їх змісту та умов виконання, тобто, не вказують на наявність факту безспірності заборгованості, для стягнення якої їх було вчинено. В свою чергу, заборгованість за виконавчими написами (в певних її обсягах) стала предметом: вирішення спору у справі №911/2798/16 (в частині заборгованості за кредитом у розмірі 97 500 000,00 грн. та процентами у розмірі 24 333 630,12 грн., розрахованими станом на 08.09.2016); стягнення за виконавчими написами від
27.03.2017, вчиненими на іпотечному договорі приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О. С. за реєстровими №704,705 (в частині заборгованості за кредитом у розмірі 93 333 333,34 грн. та процентами у розмірі 23 994 249,95 грн., розрахованими за період з 15.03.2016 по 15.03.2017); вирішення спору у справі №910/5810/17 (в частині заборгованості за процентами у розмірі 11 099 863,01 грн. ), а в послідуючому була використана банком для набуття у власність предмета іпотеки шляхом зарахування визначених ним вимог за rредитним договором в рахунок його вартості, що було здійснено в рамках зведеного виконавчого провадження №53999200 з виконання зазначених та спірних виконавчих написів. Існування відповідних судових спорів в сукупності з обґрунтованістю заперечень боржника відносно відсутності безспірності відповідної заборгованості є безумовною підставою для визнання вчинених щодо неї виконавчих написів. Аналогічні правові висновки щодо неможливості визнання вимог безспірними за наявності відповідного судового спору викладено в постановах Верховного Суду України від 04.03.2015 №6-27цс15, від 11.03.2015 №6-141цс14, які підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 320/8269/15-ц. Також вирішуючи даний спір, судом враховано викладену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 02.07.2019 у справі №916/3006/17 правову позицію щодо вирішення питання про визначення строку для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису, а тому доводи позивача відносно вчинення виконавчих написів №779 та №780 за спливом встановленого ст. 88 Закону України "Про нотаріат" строку відхилені як такі, що не відповідають сформованій практиці застосування наведеної норми права при вирішенні тотожних спорів.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та постановляючи нове - про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що з оскаржуваних виконавчих написів №779 та №780 вбачається, що метою їх вчинення було погашення заборгованості ТОВ "ТЛК "Арктика" перед АТ "Державний ощадний банк України" за основною сумою заборгованості (тіло кредиту) у розмірі 97 500 000 грн. та за процентами за користування кредитому у розмірі 22 313 873,24 грн. Банком при зверненні до нотаріуса було надано всі необхідні документи, що підтверджують безспірність вимог останнього, а суд першої інстанції помилково послався на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14, якою визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" в частині можливості вчинення виконавчих написів на кредитних договорах. Загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить три роки незалежно від суб'єктного складу сторін правовідносин, а якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку. Доводи позивача про те, що заборгованість щодо предмета стягнення за виконавчим написом не є безспірною, з огляду на наявність судових спорів у справах №911/2798/16 та №910/5810/17, є безпідставними, оскільки спір про право, який унеможливлює вчинення виконавчого напису і, як наслідок, зумовлює певну правову реакцію нотаріуса, міг вбачатися нотаріусом винятково із заяви боржника про зупинення виконавчого провадження, поданої відповідно до ч. 4 ст. 42 Закону України "Про нотаріат" і обґрунтованої тим, що боржник звернувся до суду із відповідною позовною заявою про оспорювання заборгованості, а також на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження його позовної заяви. Але навіть такі обставини свідчили б про існування спору про право, проте не змінювали б правової характеристики цього виду заборгованості як безспірної. Щодо посилань позивача, що заявлені до стягнення за виконавчими написами проценти за користування кредитом були нараховані після припинення строку дії кредитного договору, то сторони в кредитному договорі встановили, що договір діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань, а саме до повного погашення заборгованості за цим договором, що спростовує твердження позивача про те, що стягнення за виконавчими написами проценти за користування кредитом були нараховані після припинення строку дії кредитного договору.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду - залишити в силі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано приписи норм матеріального права (ст. 1291 Конституції України; ст.ст. 87, 88, 89 Закону України "Про нотаріат"; ст. 1048 ЦК України; Переліку документів; п. п. 1-4 Глави 16 Порядку), без урахування висновків щодо застосування наведених норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 158/2157/17, Великої Палати Верховного Суду (далі - ВП ВС) від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17, від 16.05.2018 у справі № 320/8269/15-ц, із суперечністю висновку ВП ВС, викладеному у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Також у доповненнях до касаційної скарги позивач, з посиланням на рішення Конституційного Суду України (далі - КСУ) від 01.07.2020 № 7-р (І)/2020 (яким визнано такими, що відповідають Конституції України положення ч. 1 ст. 88 Закону України "Про нотаріат"), зазначає, що за наслідками необґрунтованого ототожнення Великою Палатою Верховного Суду позасудового способу захисту порушеного права шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису з правом особи, права та інтереси якої порушено, завернутися до суду за їх захистом, було здійснено поза межами своїх повноважень тлумачення положень ст. 88 Закону України "Про нотаріат" таким чином, що їх застосування на практиці з урахуванням відповідного правового висновку зумовило породження судової практики, яка прямо суперечить нормі закону, в той час як КСУ визнав відповідні положення наведеної статті такими, що є чіткими, зрозумілими та однозначними. Відтак, скаржник вважає за неможливе застосування викладених у постанові ВП ВС від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17 правових висновків стосовно строку для звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису при вирішенні спору у цій справі. Також скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 910/13233/17 та від
30.10.2019 у справі № 644/6221/16-ц, у якій Верховний Суд дійшов висновку про неможливість застосування п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в редакції зі змінами, внесеними постановою КМУ від 26.11.2014 № 662, вчинених 20.02.2017 та у 2015 роках відповідно.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.07.2020 відкрито провадження за касаційною скаргою, зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку ВП ВС справ № 645/1979/15ц та № 916/1269/18, а також надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до
11.08.2020.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.10.2020 поновлено провадження у справі та призначено касаційну скаргу до розгляду на
10.11.2020.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 13.08.2020 надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий у встановлений в ухвалі від 20.07.2020 строк, у якому відповідач просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на помилковість доводів позивача та висновків місцевого господарського суду, а також на правильність висновків суду апеляційної інстанції.

Ухвалою від 10.11.2020 зупинено провадження у справі № 910/10374/17 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 916/313/18.

Ухвалою від 24.12.2020 поновлено провадження у справі та призначено касаційну скаргу до розгляду на 26.01.2021.

Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників сторін, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з огляду на таке.

Як вбачається з оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції у справі № 910/10374/17, при її винесенні суд керувався, зокрема, висновками ВП ВС, викладеними у постанові від 02.07.2019 у справі №916/3006/17 як щодо строку для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису, так і щодо того, що інформація про наявність у суді іншого позову стягувача до боржника чи боржника до стягувача сама по собі не є доказом недотримання умови щодо безспірності заборгованості.

При цьому, ВП ВС виходила з того, що строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису в контексті застосування положень ст. 88 Закону України "Про нотаріат" безпосередньо пов'язаний із позовною давністю, встановленою ЦК України; фактично законом визначено, що строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду, а відтак, різниця у правовій природі цих строків не має значення у цьому контексті.

Крім того, ст. 88 Закону України "Про нотаріат" містить різні строки для звернення до нотаріуса (три роки - у відносинах за участю громадян, і один рік - для відносин за участю за участю підприємств, установ і організацій), оскільки на момент ухвалення Верховною Радою України ст. 88 Закону України "Про нотаріат" діяв ЦК УРСР 1963 року, яким позовна давність визначалася залежно від суб'єктного складу сторін правовідносин, тобто три роки у відносинах за участю громадян і один рік у спорах за участю підприємств, установ і організацій. Після внесення змін до ЦК УРСР у 1995 році, а також після вступу у дію нового ЦК України у 2004 році строки, встановлені у ст. 88 Закону України "Про нотаріат", не були приведені у відповідність до позовної давності, яка вже стала визначатися залежно від сутності позовних вимог, а не за суб'єктною ознакою.

Пославшись на те, що нормативно визначені відмінні строки для фізичних осіб-кредиторів і юридичних осіб-кредиторів щодо звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису стосовно майна юридичних осіб-боржників є відмінністю у поводженні з цими кредиторами в аналогічних ситуаціях і така відмінність у світлі умов сьогодення без об'єктивного та розумного обґрунтування створює для юридичних осіб-кредиторів нерівні у порівнянні з фізичними особами-кредиторами умови у правовідносинах з юридичними особами-боржниками щодо реалізації права на мирне володіння майном, ВП ВС у постанові від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17 дійшла висновку, що встановлення для юридичної особи-кредитора у порівнянні з фізичною особою-кредитором меншого строку для звернення до нотаріуса для вчинення ним виконавчого напису стосовно майна юридичних осіб-боржників є дискримінацією юридичної особи-кредитора за ознакою її статусу.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що строк для звернення до нотаріуса з заявою про вчинення виконавчого напису, встановлений ст. 88 Закону України "Про нотаріат", має іншу правову природу, ніж позовна давність для звернення особи за захистом свого цивільного права або інтересу до суду, яка встановлена ст. 256 ЦК України.

Частиною 1 ст. 88 Закону України "Про нотаріат" (в редакції, чинній станом на дату вчинення спірних виконавчих написів) визначено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку (ч. 2 ст.88 Закону України "Про нотаріат").

Аналогічні положення містяться у підпунктах 3.1,3.3 пункту 3 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу (п. 3.4 глави 16 розділу ІІ Порядку).

Виходячи з аналізу ст. 88 Закону України "Про нотаріат" та положень Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, законодавцем чітко визначено строки для вчинення виконавчого напису нотаріусом, які є відмінними залежно від суб'єктного складу учасників правовідносин.

Так само і рішенням КСУ від 01.07.2020 № 7-р (І)2020 у справі за конституційною скаргою ТОВ "Укркава" щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини 1 статті 88 Закону України "Про нотаріат" визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини 1 статті 88 Закону України "Про нотаріат" від 2 вересня 1993 року N 3425-XII.

За висновком КСУ, положення ч. 1 ст. 88 Закону України "Про нотаріат", відповідно до яких нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між юридичними особами - не більше одного року, є чіткими, зрозумілими та однозначними, тобто таке нормативне регулювання виключає можливість довільного його трактування, тому застосування оспорюваних положень Закону особами (органами), діяльність яких ґрунтується на принципі верховенства права, жодним чином не призводить до протиправного позбавлення права власності.

Ввраховуючи наведене вище, виходячи з висновків КСУ, викладених у рішенні від
01.07.2020 № 7-р (І)2020, з огляду на фактичні обставини, які формують зміст спірних правовідносин, колегія суддів вважає за необхідне на підставі ч. 4 ст. 302 ГПК України відступити від висновку ВП ВС щодо застосування положень ст. 88 Закону України "Про нотаріат", викладеного у постанові від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17, стосовно строку звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, оскільки наявність двох взаємовикдючних висновків (КСУ, рішення якого є обов'язковими в силу вимог ст. 2 Закону України "Про Конституційний Суд України", та постанови ВП ВС, яка у справі № 916/3006/17 зробила відповідний висновок та скасувала рішення судів попередніх інстанцій і відмовила у задоволенні позову) призводить до неможливості застосування Верховним Судом норми права - ст. 88 Закону України "Про нотаріат" у спосіб, у який її було витлумачено та застосовно Великою Палатою Верховного Суду.

Крім цього, за наявності протирічь висновків Великої Палати Верховного Суду (справа № 916/3006/17) та висновків Конституційного Суду України (справа № 3-239/2019 (5444/19) стосовно питання строку для звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису, застосування норми права у спосіб, зроблений Великою Палатою Верховного Суду - не буде відподати висновку, викладеному у рішенні Конституційного Суду України, що суперечитиме ст. 2 Закону України "Про Конституційний Суд України". В свою чергу, застосування положень ст. 88 Закону України "Про нотаріат" через призму висновку Конституційного Суду України - буде суперечити висновку Великої Палати Верховного Суду по справі № 916/3006/17, що не узгоджується з ч. 4 ст. 236 ГПК України, що само по собі вже становить виключну правову проблему.

Колегія суддів враховує, що за змістом ч. 5 ст. 302 ГПК України для передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду необхідна наявність виключної правової проблеми з урахуванням кількісного та якісного показників.

Тобто правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; існують обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; як вирішення цієї проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Аналіз судових рішень, тексти яких містяться у Єдиному державному реєстрі судових рішень, свідчить про відсутність сталої судової практики стосовно застосування ст. 88 Закону України "Про нотаріат" після прийняття ВП ВС та КСУ загаданих вище рішень.

Так, зокрема, у рішенні Господарського суду міста Києва від 12.08.2020 у справі № 910/72/20, суд, задовольняючи позовні вимоги про визнання виконавчих написів нотаріусів такими, що не підлягають виконанню, з посиланням на рішення Конституційного суду України від 01.07.2020 № 7-р (I)/2020 виходили, зокрема, з того, що спірні виконавчі написи вчинено більше ніж через рік з дня виникнення відповідного права вимоги, а, отже, при вчиненні виконавчого напису нотаріусом були порушені приписи ст. 88 Закону України "Про нотаріат".

У рішеннях Господарського суду міста Києва від 06.04.2020 у справі № 910/92/20, від 06.04.2020 у справі № 910/110/20, рішенні Господарського суду Івано-Франківської області від 31.03.2020 у справі № 909/1362/19, рішеннях Господарського суду Вінницької області від 27.01.2020 у справі № 902/1115/19, від 20.02.2020 у справі № 902/1140/19, від 19.03.2020 у справі № 902/1113/19, від 09.04.2020 у справі № 902/1149/19 суди хоча і не застосовували в якості підстави для визнання виконавчого напису нотаріусу саме порушення строку звернення до останнього, однак доходили однозначного висновку про те, що з наведених норм вбачається, що виконавчий напис вчиняється нотаріусом за умови додержання одночасно таких умов: наявність документу, за яким вчиняється виконавчий напис, в переліку, затвердженому Кабінетом міністрів України, безспірність вимог та сплив не більше одного року з дня виникнення права вимоги у відносинах між юридичними особами. Недодержання вказаних умов виключає можливість вчинення виконавчого напису нотаріусом, а вчинений без додержання вказаних вимог виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.

Тобто суди тлумачили норму ст. 88 Закону України "Про нотаріат" в буквальній інтерпретації Закону, з чим погоджується і колегія суддів у даному випадку. При цьому та обставина, що висновки щодо застосування ст. 88 Закону України "Про нотаріат" не були прямою підставою для визнання недійсними виконавчих написів нотаріусів у згаданих справах - не свідчить про відсутність таких висновків судів та відповідної судової практики, а "кількісний" критерій виключної правової проблеми вказує саме на наявність різних висновків судів стосовно порушеного питання, незалежно від результату вирішення відповідного спору.

В той же час, у рішеннях Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 у справі № 910/19113/19, від 13.08.2020 у справі № 910/19110/19 суд, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17, відмовляли у задоволенні позову та зазначали, зокрема, що спірні виконавчі написи вчинено не більше ніж через три роки з дня виникнення відповідного права вимоги. Крім цього, у рішенні Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 у справі 910/19106/19 суд зазначив, що визнання рішенням Конституційного суду України від 01.07.2020 № 7-р (I)/2020 такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини 1 статті 88 Закону України "Про нотаріат" не впливає на обов'язок суду застосовувати висновки Верховного Суду.

Так само і у рішенні від 23.06.2020 у справі № 904/3120/19 Господарський суд Дніпропетровської області виходив з трирічного строку звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Таким чином, відсутня стала судова практика стосовно строку звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису, що свідчить про наявність кількісного показника критерію виключної правової проблеми, а тому справа № 910/10374/17 підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду також з підстав ч. 5 ст. 302 ГПК України у зв'язку з наявністю виключної правової проблеми - а саме взаємовиключності висновків Великої Палати Верховного Суду (справа № 916/3006/17) та висновків Конституційного Суду України (справа № 3-239/2019 (5444/19) стосовно питання строку для звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Про наявність виключної правової проблеми також прямо свідчать ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, якими відповідні колегії суддів передавали справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку з наявністю двох взаємосуперечливих судових рішень - ВП ВС та КСУ щодо застосування положень ст. 88 Закону України "Про нотаріат", зокрема: - ухвали від 17.12.2018 у справі № 916/1315/18, від 29.10.2020 у справі № 916/313/18, від
08.07.2020 у справі № 916/1269/18.

При цьому та обставина, що після повернення Великою Палатою Верховного Суду вказаних справ відповідним колегіям суддям КГС ВС судді у інших справах передавали їх на розгляд ВП ВС з тих же підстав - однозначно додатково підтверджує існування виключної правової проблеми щодо застосування ст. 88 Закону України "Про нотаріат".

При цьому колегія суддів звертає увагу, що у даному випадку підлягає вирішенню питання саме правильного застосування норми права - ст. 88 Закону України "Про нотаріат" - до відповідних правовідносин, а не питання визначення причин відмінності строків для фізичних осіб-кредиторів і юридичних осіб-кредиторів щодо звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису стосовно майна та приведення положень ст. 88 Закону України "Про нотаріат" у відповідність до позовної давності, чи питання надання переваги або судовому рішенню ВП ВС, або рішенню КСУ.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що 06.11.2019 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до п. 7 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Зазначену ухвалу було мотивовано тим, що існує взаємовиключна практика Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду України у подібних правовідносинах.

Так, у постановах Верховного Суду України від 04.03.2015 у справі № 6-27цс15, від 11.03.2015 у справі № 6-141цс14 та у постанові Великої Плати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) зроблено висновок про те, що наявність спору про розмір кредитної заборгованості у суді на час вчинення виконавчого напису спростовує висновок суду про безспірність заборгованості боржника.

Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18) зроблено висновок, що інформація про наявність у суді іншого позову стягувача до боржника чи боржника до стягувача сама по собі не є доказом недотримання умови щодо безспірності заборгованості.

При цьому апеляційний суд у справі № 645/1979/15-ц послався на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 04.03.2015 провадження № 6-27цс15), в якому зазначено, що наявність спору про розмір кредитної заборгованості у суді на час вчинення виконавчого напису спростовує висновок суду про безспірність заборгованості боржника.

Аналогічна правова позиція викладені Верховним Судом України і у постанові від
11.03.2015 (провадження № 6-141цс14).

Разом з цим Велика Палата Верховного Суду дійшла протилежних висновків у постанові від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17 (провадження №12-278гс18), у якій, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та меж касаційного розгляду, не відступила від наведеного вище висновку Верховного Суду України.

Так, вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Інформація про наявність у суді іншого позову стягувача до боржника чи боржника до стягувача сама по собі не є доказом недотримання умови щодо безспірності заборгованості.

Однак, з аналізу правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 в іншій справі № 137/1666/16-ц провадження № 14-84цс19) вбачається, що наявність у суді іншого позову кредитора до боржника чи боржника до стягувача по суті є доказом недотримання умови щодо безспірності заборгованості. Тобто Велика Палата Верховного Суду у цьому випадку по суті підтримала наведені вище висновки Верховного Суду України.

19.11.2019 Велика Палата Верховного Суду прийняла справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження, дійшовши висновку, що мотиви, з яких 06.11.2019 постановлена ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, були обґрунтованими.

Разом з тим, у п. 52 постанови від 23.06.2020 у справі № 645/1979/15ц Велика Плата Верховного Суду дійшла висновку, що не вбачає необхідності вдаватись до вирішення питання про безспірність вимог ТОВ "Кредитні ініціативи", у зв'язку з чим відсутні підстави для розгляду питання про відступлення від висновків щодо застосування норм права, сформульованих у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду України у подібних правовідносинах, оскільки як порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису, так і порушень порядку повідомлення іпотекодавця про вимогу про усунення порушення є самостійними і достатніми підставами для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Таким чином, приймаючи до розгляду справу № 645/1979/15-ц з мотивів, викладених в ухвалі, які наведені також у даній ухвалі, Велика Плата Верховного Суду презюмувала наявність обґрунтованих мотивів та підстав для розгляду справи, однак не вирішила питання взаємовиключної практики Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду України у подібних правовідносинах стосовно безспірності вимог.

Без відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених вище постановах Великої Палати Верховного Суду, що належить до процесуальних повноважень лише самої Великої Палати Верховного Суду, з урахуванням іншого правового висновку Великої Палати Верховного Суду, правильно сформувати правову позицію у цій справі є неможливим.

При цьому однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування законів поліпшує громадське прийняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про необхідність передачі справи № 910/10374/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду також у зв'язку з необхідністю відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27.03.2019 у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) про те, що наявність у суді іншого позову кредитора до боржника чи боржника до стягувача по суті є доказом недотримання умови щодо безспірності заборгованості.

Частиною 3 ст. 303 ГПК України передбачено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції.

Відповідно до ч. 4 вказаної статті про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в Частиною 3 ст. 303 ГПК України, або із обґрунтуванням підстав, визначених у Частиною 3 ст. 303 ГПК України.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для передачі справи № 910/10374/17 з касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2020 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч.ч. 4 та 5 ст. 302 ГПК України, а саме: 1) у зв'язку з необхідністю відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень ст. 88 Закону України "Про нотаріат", викладеного у постанові від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17, стосовно строку звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, оскільки наявність двох взаємовикдючних висновків (Конституційного Суду України, рішення якого є обов'язковими в силу вимог ст. 2 Закону України "Про Конституційний Суд України", та постанови Великої Палати Веровного Суду, яка у справі № 916/3006/17 зробила відповідний висновок та скасувала рішення судів попередніх інстанцій і відмовила у задоволенні позову) призводить до неможливості застосування Верховним Судом норми права - ст. 88 Закону України "Про нотаріат" у спосіб, у який її було витлумачено та застосовно Великою Палатою Верховного Суду; 2) у зв'язку з наявністю виключної правової проблеми застосування ст. 88 Закону України "Про нотаріат" стосовно строку звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису - за наявності протирічь висновків Великої Палати Верховного Суду (справа № 916/3006/17) та висновків Конституційного Суду України (справа № 3-239/2019 (5444/19) стосовно питання строку для звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису, застосування норми права у спосіб, зроблений Великою Палатою Верховного Суду - не буде відподати висновку, викладеному у рішенні Конституційного Суду України, що суперечитиме ст. 2 Закону України "Про Конституційний Суд України". В свою чергу, застосування положень ст. 88 Закону України "Про нотаріат" через призму висновку Конституційного Суду України - буде суперечити висновку Великої Палати Верховного Суду по справі № 916/3006/17, що не узгоджується з ч. 4 ст. 236 ГПК України; 3) у зв'язку з необхідністю відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від
27.03.2019 у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) про те, що наявність у суді іншого позову кредитора до боржника чи боржника до стягувача по суті є доказом недотримання умови щодо безспірності заборгованості.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 234, ч.ч. 4, 5 ст. 302, ст. 303, ГПК України, Суд,

УХВАЛИВ:

Справу № 910/10374/17 разом з касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2020 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Мачульський Г. М.

Случ О. В.
logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст