Історія справи

Постанова

Іменем України

18 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 750/11071/20

провадження № 61-15371св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: ОСОБА_5 , управління у справах дітей Чернігівської міської ради,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 березня 2021 року в складі судді Требух Н. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 06 серпня 2021 року в складі колегії суддів Шитченко Н. В., Висоцької Н. В., Мамонової О. Є.,

ВСТАНОВИВ :

Історія справи

У грудні 2020 року АТ «УкрСиббанк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов мотивувало тим, що 16 вересня 2008 року ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 уклали кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 73 300 дол. США зі сплатою 16 % річних та кінцевим строком повернення до 14 вересня 2018 року. Вказувало, що банк повністю виконав свої зобов`язання щодо надання кредиту, але відповідач свої зобов`язання щодо повернення визначених договором коштів належним чином не виконував, у зв`язку з чим виникла кредитна заборгованість, яка була стягнута судовим рішенням. Посилалося на те, що виконання позичальником кредитних зобов`язань було забезпечене іпотекою, предметом якої є квартира, що перебувала в спільній сумісній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_6 . Після смерті ОСОБА_6 у ІНФОРМАЦІЯ_2 спадщину прийняли ОСОБА_1 та їх діти: ОСОБА_2 (позичальник за кредитним договором), ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Оскільки всі зазначені особи, до яких перейшло право власності на нерухоме майно в порядку спадкування, набули статусу іпотекодавців і мають обов`язки за іпотечним договором, банк просив суд ухвалити рішення, яким з метою погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 16 вересня 2008 року № 11394911000 за тілом кредиту в розмірі 61 038,30 дол. США та за відсоткам в розмірі 54 741 дол. США звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог ЗУ «Про іпотеку» за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 06 серпня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що банк звернувся до суду з пропуском позовної давності. Суди встановили, що в травні 2014 року банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, чим фактично змінив строк виконання кредитного зобов`язання. За таких обставин суди вважали, що банк мав право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки до травня 2017 року. Суд прийняв до уваги, що 08 серпня 2016 року банк пред`явив позов до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, в задоволенні якого було відмовлено, що свідчить про переривання позовної давності. Разом із тим, суд констатував, що наступний позов про звернення стягнення на предмет іпотеки банк повинен був пред`явити до 09 серпня 2019 року, проте, до вказаної дати позивач відповідної процесуальної дії не вчинив.

Апеляційний суд зазначив, що сторони у п. 4.1 договору іпотеки погодили, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов`язання за цим договором або будь-якого зобов`язання, забезпеченого іпотекою. Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність порушеного права позивача, проте, погодилася з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову АТ «УкрСиббанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки в зв`язку з пропуском позовної давності.

Аргументи учасників справи

13 вересня 2021 року АТ «УкрСиббанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, в якій просило їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги банку задовольнити в повному обсязі.

У касаційній скарзі банк посилається на те, що судами неправильно застосовано положення статті 264 ЦК України, та наполягає на тому, що позовна давність перервалася пред`явленням у серпні 2016 року банком позову до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, в задоволенні якого суди необґрунтовано відмовили з посиланням на незалучення до участі в справі ОСОБА_6 як співвідповідача. Наполягає на тому, що переривання позовної давності триває з моменту пред`явлення позову та до розгляду справи по суті, тобто, протягом усього періоду, коли спір ще не є вирішеним. Зазначає, що в грудні 2019 року банк пред`явив позов про звернення стягнення на предмет іпотеки до ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , в задоволенні якого суди також відмовили в зв`язку зі смертю ОСОБА_6 та незалученням до участі в справі його спадкоємців, тобто осіб, на права яких може вплинути рішення суду. Вказує, що після отримання інформації щодо наявності спадкоємців ОСОБА_6 банк відразу (з дотриманням передбаченого в статті 1281 ЦК України строку) звернувся до суду з цим позовом, у зв`язку з чим уважає, що позовна давність ним не пропущена. Посилається також на те, що суди не дослідили умови договору щодо строку його дії, а також початок перебігу та закінчення позовної давності по кожному з платежів за кредитом.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження в справі.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: суди при вирішенні справи не застосували висновків викладених у постановах Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року в справі № 6-2891цс16, від 15 травня 2017 року в справі № 6-786цс17 та постановах Верховного Суду в справах № 914/3224/16, № 911/3677/17, № 911/3680/17, № 523/10225/15-ц, від 29 червня 2021 року в справі № 904/3405/19, в справах № 911/3681/17, № 442/7773/17, № 381/979/15-ц, від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17, від 03 червня 2020 року в справі № 236/918/17, від 10 жовтня 2019 року в справі № 357/9126/17-ц, від 27 січня 2020 року в справі № 761/46153/17, від 03 червня 2020 року в справі № 760/15529/16-ц, від 30 червня 2020 року в справі № 701/864/15, від 18 червня 2020 року в справі № 918/1017/15, від 17 червня 2020 року в справі № 916/1689/17, від 08 квітня 2020 року в справі № 441/1896/17, від 06 березня 2019 року в справі № 757/23277/15-ц, від 23 січня 2018 року в справі № 760/16916/14-ц; суди не дослідили зібрані у справі докази.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 16 вересня 2008 року АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 уклали договір про надання споживчого кредиту № 11394911000, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 73 300 дол. США зі сплатою 16 % річних та кінцевим строком повернення до 14 вересня 2018 року.

З метою забезпечення виконання кредитного зобов`язання 16 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки (нерухомого майна) № 30207Z182, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала банківській установі в іпотеку належну їй на праві спільної (разом з ОСОБА_6 ) сумісної власності квартиру АДРЕСА_1 .

Унаслідок неналежного виконання позичальником обов`язків з повернення кредиту та сплати відсотків 19 травня 2014 року банк звернувся з позовом (справа №750/4903/14) до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 26 квітня 2016 року вказаний позов задоволено частково та встановлено, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_7 умов кредитного договору з ПАТ «УкрСиббанк» у нього станом на 13 листопада 2015 року утворилася заборгованість: по кредиту - у сумі 61 038,30 дол. США, за відсотками - 69 973,48 дол. США та по пені у загальній сумі 1 092 539,04 грн, яку цим же рішенням частково стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» (заборгованість за кредитом та процентами - у межах позовної давності, а розмір пені зменшено у порядку статті 551 ЦК України).

08 серпня 2016 року банк звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, який заочним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 жовтня 2016 року (справа № 750/7497/16-ц) задоволено в повному обсязі. Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 17 січня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено в задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк». Апеляційний суд указав, що, звернувши стягнення на спірну квартиру для погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ «УкрСиббанк» за кредитним договором, районний суд вирішив питання про права та обов`язки членів сім`ї ОСОБА_1 , а саме, ОСОБА_6 , який є співвласником предмета іпотеки, та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , які мають право користування спірною квартирою, проте зазначених осіб до участі у справі залучено не було.

Постановою Верховного Суду від 21 листопада 2019 року касаційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» залишено без задоволення, а рішення апеляційного суду Чернігівської області від 17 січня 2017 року - без змін.

У грудні 2019 року АТ «УкрСиббанк» пред`явило позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , у якому просило з метою погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 16 вересня 2008 року звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів. Рішенням від 26 квітня 2020 року Деснянський районний суд м. Чернігова відмовив у задоволенні позову, пославшись на те, що відповідач ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , його спадкоємцями є дружина ОСОБА_1 та діти ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які від прийняття спадщини не відмовились, а позивач відповідно до приписів статті 51 ЦПК України з клопотанням про залучення співвідповідачів до участі у справі не звертався.

Позиція Верховного Суду

У справі, що переглядається, встановивши обґрунтованість пред`явлених банком позовних вимог та наявність порушеного права АТ «УкрСиббанк», суди відмовили в задоволенні позову з посиланням на пропуск банком позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачами.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша статті 257 ЦК України).

За відсутності порушення суб`єктивного права чи інтересу або ж за відсутності самого суб`єктивного права позовна давність застосовуватись не може. Тому, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Тлумачення частини першої статті 261 ЦК України дозволяє стверджувати, що початок перебігу позовної давності пов`язується з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи. Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулись у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту зі спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається» впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі № 442/7773/17 (провадження № 61-14386св21) зазначено, що: «банк, уточнюючи та збільшуючи позовні вимоги у справі № 2-969/11, 09 листопада 2010 року змінив строк виконання зобов`язання за кредитним договором від 21 вересня 2006 року № 11043890000, тобто строк позовної давності почав перебіг з 10 листопада 2010 року. Отже, з 10 листопада 2010 року розпочався строк позовної давності, в межах якого банк мав право звернутися до суду за захистом своїх прав, пред`явивши як позов про стягнення заборгованості, так і позов про звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення банку з позовом, вимогою про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом (заявою) вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. […] Таким чином, з урахуванням того, що строк виконання основного зобов`язання було змінено банком 09 листопада 2010 року, а 10 листопада 2010 року почався перебіг строку позовної давності для звернення до суду, який закінчився 10 листопада 2013 року, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що звертаючись до суду із вказаним позовом у листопаді 2017 року, банк пропустив строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні пред`явлених позовних вимог. Доводи касаційної скарги про те, що переривання позовної давності за частиною другою статті 264 ЦК України пов`язано з пред`явленням позову (зверненням до суду), проте таке переривання позовної давності не припиняється фактом звернення, а продовжується протягом часу коли позов є пред`явленим, не можуть бути прийняті судом, оскільки позовна давність переривається днем пред`явлення позову до суду, а не постановленням судового рішення. При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року (справа № 914/3224/16) зроблено правовий висновок про те, що порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням (пункт 7.20)».

У справі, що переглядається, суди встановили, що, звернувшись до позичальника з позовом про дострокове стягнення кредитної заборгованості в травні 2014 року, банк змінив строк виконання основного зобов`язання, в зв`язку з чим перебіг позовної давності для банку сплив у травні 2017 року.

Згідно з частинами другою, третьою статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2022 року в справі № 335/6227/20 (провадження № 61-19232св21) з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19) вказано, що: «на підставі припису частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі. Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що оскільки позовна заява подана […] у межах трирічного строку позовної давності, не відповідала вимогам пункту 2 частини другої статті 119 ЦПК України (у редакції чинній на момент звернення до суду) і позовні вимоги були пред`явлені до неналежного відповідача […], то строк позовної давності у даному випадку не переривався […]».

Отже, пред`явленням банком позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у серпні 2016 року за неналежного складу співвідповідачів позовна давність не перервалась, а повторне звернення до суду з позовом в грудні 2019 року та з цим позовом у грудні 2020 року відбулося вже після спливу позовної давності.

З огляду на викладене, суди зробили обґрунтований висновок про те, що, подавши позов у грудні 2020 року, банк пропустив позовну давність, у зв`язку з чим наявні підстави для відмови в задоволенні позову.

Аргументи касаційної скарги про дотримання банком передбаченого в статті 1281 ЦК України строку на пред`явлення вимог до спадкоємців боржника колегія суддів не приймає, оскільки строк для захисту порушеного права АТ «УкрСиббанк» шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки сплив ще в травні 2017 року, тобто за життя обох іпотекодавців.

Посилання судів на те, що пред`явлення банком позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в серпні 2016 року перервало перебіг позовної давності, не вплинуло на правильність висновків судів по суті спору з урахуванням установлених судами обставин пропуску банком позовної давності.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі № 442/7773/17 (провадження № 61-14386св21) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2022 року в справі № 335/6227/20 (провадження № 61-19232св21), не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу акціонерного товариства «УкрСиббанк» залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 березня 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 06 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

В. І. Крат